вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2025 р. Справа№ 910/15797/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.05.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 05.03.2025)
у справі № 910/15797/24 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить суд зобов'язати відповідача внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 28 673,04 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" стверджує про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 012605.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/15797/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Зобов'язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 28 673,0 грн.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422, 40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем безпідставно списана сума грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи свої вимови тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норми матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги наступні обставини:
- представником позивача (Сінельник В.І.) підписано без зауважень накопичувальну карточку №26010057 від 26.01.2022. Крім того, позивач не звертався до відповідача з претензією в порядку п. 7.1. договору та у строки встановлені Статутом залізниць України;
- умовами Додатку 1-4 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, зокрема п. 9 Додатку 1-4, не передбачено звільнення позивача від сплати послуги за зберігання вантажу, яка нараховується на весь час затримки вагонів, що виникла не з вини залізниці. У відповідності до п. 9 Додатку 1-4 позивача звільнено тільки від плати за маневрову роботу, всі платежі пов'язані з затримкою вагонів, сплачуються згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору, тоді як збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами;
- ТОВ «Грейнсвард» допущено простій вагонів з причин, що не залежали від залізниці;
- спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли в 2022 році, у зв'язку з чим позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 136 Статуту залізниць України.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просив апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/15797/24 залишити без задоволення, наголошуючи на тому, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, натомість суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, надав належну юридичну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/15797/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/15797/24; розгляд справи №910/15797/24 призначено на 06.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено; судове засідання по справі №910/15797/24 у режимі відеоконференції відбудеться 06.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено; судове засідання по справі №910/15797/24 у режимі відеоконференції відбудеться 06.05.2025.
06.05.2025 розгляд справи №910/15797/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустках.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи №910/15797/24 призначено на 27.05.2025; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» та Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено; судове засідання по справі № 910/15797/24 у режимі відеоконференції відбудеться 27.05.2025.
У судове засідання 27.05.2025 у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як підтверджено матеріалами справи, 06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір, що підтверджується Повідомленням про укладення Договору, згідно з яким позивачу присвоєно коди відправника/одержувача: 8104 та платника - 2829531 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером, які повинні використовуватись виключно для перевезення вантажів в межах Договору між сторонами. При цьому, код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер Договору.
28.12.2021 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яку введено в дію з 01.01.2022.
Так, умовами Договору перебачено наступне:
- предметом цього Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (надалі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона Перевізника не є орендною платою ( п. 1.1.);
- Договір є публічним, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (п. 1.5.);
- маршрутна відправка - партія вантажу за однією накладною, яка відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником; маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами; первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи інші; послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - послуги, що надаються перевізником замовнику згідно з Договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки замовника (п. 1.3.);
- надання послуг за Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п.1.4.);
- відповідно до п. 2.1. Договору обов'язки замовника становлять, зокрема: сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4.); відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5.); у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п. 2.1.7.).
- відповідно до п. 2.3. Договору обов'язки перевізника становлять, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів (п. 2.3.2.); складати документи, передбачені п.п. 1.3., 1.4. та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п. 2.3.5.).
- розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів ( п. 3.1.);
- замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами відповідача) (п. 3.4.);
- оплата послуг здійснюється на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 Договору (п. 4.2.);
- щодобово, упродовж періоду виконання Договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору за звітну добу ( п. 4.5.);
- невід'ємною його частиною є додатки до Договору, зокрема, Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів» (п. 13.);
- у випадках, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору (п. 13.1.).
Так, положеннями Додатку 1-4 «Умови накопичення вагонів» до Договору (далі - Додаток 1-4) встановлено, що:
- (п. 1) на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів);
- (п. 2) станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення;
- (п. 5) Додатку 1-4 на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення;
- (п. 6) початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику;
- (п. 7) часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником;
- (п. 8) час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23;
- (п. 9) за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1.); за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2.); за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. 9.3.). Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується;
- (п. 10) нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 012605 зі станції Городенка - завод Львівської залізниці на станцію Ксенієве (експ.) Одеської залізниці із вантажем (пшениця), що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізного документа № 36250520 та Відомістю вагонів до нього.
За час накопичення маршрутного поїзда № 012605 станцією Городенка - завод Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 6225,84 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 26010056 та Переліком № 20220127;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 28673,04 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 26010057 та Переліком № 20220127;
- плату за користування вагонами у розмірі 127125,00 грн з ПДВ, що підтверджується Відомостями №№ 26010089, 26010090, 26010091 та Переліком № 20220126.
Позивач вважає, що відповідачем було безпідставно списано з накопичувального рахунку позивача 28673,04 грн з ПДВ, що і становить суму стягнутих безпідставно коштів як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу (додаток 1-4).
Пунктом 7.4. договору передбачено, що у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми особового рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовує безпідставністю нарахування та стягнення з нього відповідачем коштів збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу у розмірі 28673,04 грн з ПДВ, а відтак, на переконання позивача, зазначена сума підлягає поверненню останньому шляхом її відображення на особовому рахунку.
Відповідач, у свою чергу, заперечив проти заявлених позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що нарахування плати за зберігання вантажів по ст. Городенка-Завод здійснено відповідно до Договору та п. 9 Правил зберігання вантажів та відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України, а тому кошти, які списано з особового рахунку позивача відновленню на такому рахунку не підлягають, оскільки списані правомірно.
Окрім цього, відповідач вказує, що до даних правовідносин слід застосувати спеціальний строк позовної давності, який сплив у вересні 2022, у зв'язку з чим відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (надалі - Статут) (тут і надалі в редакції, чинній станом на лютий 2023 року), визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).
За статтею 62 Статуту порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (пункт 2.6.Правил розрахунків перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644).
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту залізниць України).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (стаття 3 Статуту залізниць України).
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, складений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення
За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (стаття 22 Статуту залізниць України). Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем (стаття 23 Статуту залізниць України).
Кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 54 (Правила оформлення перевізник документів, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644).
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (стаття 63 Статуту залізниць України).
Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами (пункт 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334).
У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113).
Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23, актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія пам'ятки про подавання/забирання вагонів, пам'ятки про видачу/приймання контейнерів (пункт 3 Правил користування вагонами і контейнерами).
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. (абзаци 1-2 пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами).
Час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник (абзаци 5-6 пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами).
Одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом (стаття 46 Статуту залізниць України).
Збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (пункт 8 Правил зберігання вантажу).
За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника (пункт 9 Правил зберігання вантажу).
Відтак, з огляду на вимоги пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажу, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Відповідно до пункту 7 накладної №36250520 від 26.01.2022 ТОВ «ГРЕЙНСВАРД» було передано до перевезення маршрутний потяг №012605 з відомістю вагонів в кількості 50 вагонів.
Згідно відомостей плати за користування вагонами від 26.01.2022 №26010089, №26010090, №26010091 та накопичувальних карток за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) від 26.01.2022 №26010056 та №26010057 відповідачем здійснено нарахування збору як за зберігання вантажів, так і нарахування збору за накопичення власного рухомого складу.
Відповідно даних філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (перелік №20220127 від 27.01.2022 та перелік №20220126 від 26.01.2022) з рахунку ТОВ СП «ГРЕЙНСВАРД», крім інших оплати, зокрема була списана оплата, що є предметом спору у даній справі, зокрема:
- за Накопичувальною карткою №№ 26010057 від 26.01.2022 за зберігання у вагонах вантажів у вагонах у розмірі 28673,04 грн з ПДВ.
Позивач вказує, що за результатом проведеної перевірки розрахунків, було виявлено безпідставно отримані відповідачем 28673,04грн з ПДВ кошти з особового рахунку позивача № 2829531, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу №012605 (додаток 1-4).
Слід звернути увагу, що затримка вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда у 50 вагонів не може кваліфікуватись як «матеріальна відповідальність», оскільки договір містить спеціальні умови, які відносяться до «окремих послуг», зокрема, додаток № 1-4 до договору «Умови накопичення вагонів», який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
Таким чином, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01.02.2024 в справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 в справі № 915/5/23.
В свою чергу, зважаючи на умови додатку № 1-4 до договору (пункт 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
Так, відповідно до пункту 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (підпункт 9.1. пункт 9 Додатку № 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (підпункт 9.2. пункт 9 Додатку № 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».
З наведеного вбачається, що пункт 9 Додатку № 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої ТОВ «Грейнсвард» спеціальної послуги.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22, накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина відповідача.
Таким чином, грошові кошти в сумі 28673,04 грн з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та абзацом 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з пунктом 7.4 договору належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання позивачем коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку позивача про зарахування коштів на нього.
При цьому відсутність претензії до Залізниці (п. 7.1. Договору) до моменту звернення позивача до суду не перешкоджає зверненню до суду та захисту у судовому порядку порушеного права позивача, що відповідає рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 та правовим позиціям суду касаційної інстанції, висловленим у справах №910/11949/20, №910/6762/19, №905/487/19 та ін., а також чинній редакції статті 130 Статуту залізниць України, згідно якої пред'явленню позову залізниці може передувати пред'явлення до неї претензії, тобто, пред'явлення претензії до звернення з позовом до суду не є імперативною вимогою.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено необґрунтованість нарахування та списання відповідачем збору за зберігання вантажів в загальному розмірі 28673,04 грн з ПДВ, і відповідач в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард».
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити таке.
Обґрунтовуючи наявність підстав для застосування строків позовної давності відповідач зазначає, що в системному зв'язку статті 315 Господарського кодексу України та статей 134, 136 Статуту залізниць України до даних правовідносин застосовується спеціальний строк позовної давності - 15 місяців (з урахуванням 6 місяців - на подання претензії; - 3 місяці надання відповіді; та 6 місяців - строк на звернення з позовом до суду), який за твердженням відповідача минув у вересні 2022, а позивач звернувся з позовом у грудні 2024.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (стаття 257, частина 1 стаття 258 Цивільного кодексу України).
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2-4 стаття 267 Цивільного кодексу України).
При цьому, відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
При цьому, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Таким чином, списання Залізницею з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" грошових коштів в сумі 28673,04 грн з ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось поза межами домовленостей, передбачених договором. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.
За вказаних обставин, доводи відповідача щодо пропуску позивачем спеціального строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки, як встановлено вище, спірне списання грошових коштів здійснене поза межами укладеного між сторонами спору договору, і поза межами домовленостей, передбачених договором.
Відтак, суд першої інстанції правильно встановив, що до даного спору застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений, оскільки про безпідставне списання коштів з свого особового рахунку позивач дізнався 26.01.2022 відповідно, а позовну заяву сформовано в системі Електронний суд 21.12.2024.
Відтак, заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/15797/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/15797/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/15797/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/15797/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 17.06.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров