Справа № 754/2134/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4014/2025 Суддя-доповідач ОСОБА_2
12 червня 2025року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
законного представника - ОСОБА_7 , .
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року, якою застосовано до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, -
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 у невстановлений досудовим слідством час, у невстановленому досудовим слідством місці, через всесвітню мережу «Інтернет» у невстановленої досудовим слідством особи, замовив наркотичний засіб - канабіс, загальною масою 13,44г., який отримав у відділенні «Нова Пошта» №290, тим самим незаконно придбав без мети збуту наркотичний засіб - канабіс, масою 13,44г., який знаходився у поліетиленовому пакеті, після чого став його незаконно зберігати при собі, без мети збуту.
09.09.2024 року приблизно о 17.40год. біля будинку №27/2 по вул.. Закревського в м. Києві працівниками поліції був зупинений ОСОБА_7 , який добровільно видав працівникам поліції наркотичний засіб - канабіс, масою 13,44г., який ОСОБА_7 незаконно зберігав, без мети збуту.
Не погоджуючись з ухвалою суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції змінити, виключивши з мотивувальної частини ухвали твердження суду про наявність у ОСОБА_7 умислу та усвідомлення кримінальної протиправності його незаконних дій.
Мотивуючи свої вимоги, зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки даним про те, що ОСОБА_7 вчинив суспільно-небезпечне діяння у стані неосудності, що виключає наявність в його діях умислу та усвідомлення своїх протиправних дій.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, які не заперечували проти вимог апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції в повній мірі дотримано не було.
Враховуючи, що факт вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння учасниками провадження не оскаржується, тому колегія суддів переглядає ухвалу місцевого суду відповідно до ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК України: під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до роз'яснень, які містить п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду №7 від 03.06.2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» ухвала (постанова) у справі про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам кримінально-процесуального закону і крім вирішення питань, передбачених ст.420 КПК, містити в собі як формулювання суспільно небезпечного діяння, визнаного судом установленим, так і посилання на перевірені в судовому засіданні докази, якими суд обґрунтовує свої висновки, а також мотиви прийнятого ним рішення по суті.
Згідно із ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Так, судом було встановлено наявність в діях ОСОБА_7 ознак суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Також, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 страждає на шизофренію параноїдну, безперервний перебіг, дефектний стан. ОСОБА_7 у період часу до якого відносяться дії у відношенні яких він підозрюється, та безпосередньо перед ними, за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто перебував у стані неосудності, у зв'язку з чим було постановлено рішення про застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру.
Водночас за умови перебування особи у стані неосудності юридична оцінка вчиненого ним суспільно небезпечного діяння за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309КК України, є неправильною.
Враховуючи, що стан неосудності пов'язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватися з огляду на фактичні обставини скоєного та наслідки, що настали.
Всупереч викладеному, суд першої інстанції, встановивши, що суспільно небезпечне діяння було вчинено ОСОБА_7 у стані неосудності, вказав в ухвалі про наявність умислу у ОСОБА_7 при вчиненні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 309КК України.
Таким чином, доводи прокурора щодо неправильного застосуваннясудом закону України про кримінальну відповідальність, є обґрунтованими, у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 - змінити, шляхом виключення з мотивувальної частини посилання суду на наявність умислу у ОСОБА_7 при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 376, 404, 407, 412, 513 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 - змінити.
Виключити з мотивувальної частини ухвали посилання суду на наявність умислу у ОСОБА_7 на вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий:
Судді: