16 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/14674/24
категорія 112040201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 16 938,40 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що в порушення ст.19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.1991 року "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю" (далі - Закон № 875-ХІІ) відповідач у 2023 році не виконав норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, у кількості 1 робочого місця, про що позивачу стало відомо з Реєстру роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який надійшов від Пенсійного фонду України.
Крім того, вказує позивач, відповідачем не виконано вимоги ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ щодо подання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка затверджена наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 року № 827-22.
Як стверджує позивач, оскільки відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у розмірі 16 502, 80 грн. у передбачений ст.ст. 19, 20 Закону № 875-ХІІ строк - до 15.04.2024 року, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ позивачу нараховано пеню в сумі 435,60 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні.
Відповідач вказує, що створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком відповідача підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Зазначає, що ним вжито передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, зокрема, неодноразово подавалась до Оболонського відділення Київського міського центру зайнятості (по місцю провадження діяльності, а не за місцем реєстрації) інформація за формою № 3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії. Але за період, про який наголошено в позовній заяві, з центру зайнятості до відповідача не направлялись особи для подальшого працевлаштування.
Як вважає відповідач, оскільки непрацевлаштування особи з інвалідністю не залежали від нього, тому в його діях відсутній склад правопорушення. Відтак, на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як Фізична особа - підприємець 21.04.2022 року.
Місце реєстрації - с. Калинівка Житомирського району Житомирської області, Глибочицька територіальна громада, вул.Гриценка, буд. 6.
Разом з тим, свою підприємницьку діяльність відповідач здійснює, зокрема, і у м.Києві, у тому числі по вул.Ялтинській, 13, про що свідчать повідомлення відповідача Головному управлінню ДПС у Житомирській області за формою № 20-ОПП від 23.07.2023 року, 23.10.2024 року щодо місця знаходження суб'єкта оподаткування.
При цьому чинне законодавство не забороняє підприємцю працювати не за місцем державної реєстрації.
На відповідача покладено обов'язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Взявши до уваги інформацію Житомирської філії Житомирського обласного центру зайнятості, викладену у листі від 23.04.2024 року №3784/02/24 з додатком, про відсутність у поданих за 2023 рік звітах за Формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" відомостей відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач дійшов висновку, що відповідач норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році у кількості 1 особи з інвалідністю не виконав, у зв'язку з чим розрахував суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 16 502,80 грн, яку відповідачу необхідно самостійно сплатити до Державного бюджету України до 15.04.2024 року.
У зв'язку із несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 435,60 грн. за період прострочення з 16.04.2024 до 20.06.2024 року.
Вважаючи, що відповідач не виконав зазначений обов'язок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон №875-ХІІ).
За змістом ст. 18 Закону № 875-XII відповідач, як фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч.1 цієї статті та з урахуванням вимог ст. 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 року № 827-22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за №565/37901, затверджено "Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)"". Цей Порядок визначає механізм подання форми звітності №3-ПН.
У відповідності до п.п. 1.4., 1.5 вказаного Порядку Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно з п. 1.6. Порядку роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна. Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Як встановлює ч. 4 ст. 20 Закону № 875-XII, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає суду підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та відповідним Порядком; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
У свою чергу закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Разом з тим, як визначено ч.ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З даного приводу слід врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.08.2023 року у справі № 120/4975/22, а саме: передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або:
1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-XII, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або
2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.
З матеріалів справи видно, що відповідачем у 2023 році подавались до Оболонського управління Київського міського центру зайнятості первинна (від 28.07.2023 року) та уточнююча (від 11.09.2023 та 10.10.2023 року) звітність за формою 3-ПН щодо створеної вакансії продавця продовольчих товарів з можливістю працевлаштування особи з інвалідністю за місцем виконання роботи - м.Київ, вул. Ялтинська, 13, про яке відповідач повідомляв податковий орган.
Судом враховується, що Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії; періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Отже, відповідач у 2023 році інформував центр зайнятості про наявність актуальної вакансії для особи з інвалідністю.
Суд зазначає, що адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст.20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
З урахуванням того, що відповідач виконав вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робоче місце для особи з інвалідністю, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування особи з інвалідністю позивачем не надано, суд вважає, що причини непрацевлаштування особи з інвалідністю не залежали від самого відповідача як роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд наголошує на тому, що обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт за формою. Проте, позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку відповідача, а також не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла осіб з інвалідністю для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні.
Також і не було надано доказів безпосереднього звернення осіб з інвалідністю на підприємство з метою працевлаштування, і відмови у такому працевлаштуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, суд не вирішує питання судових витрат.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
16.06.25