печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21891/25-к
пр. 1-кс-20001/25
10 червня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_3 ( в режимі ВКЗ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної полції України, та зобов'язання вчинити дії, у кримінальному провадженні № 12024000000001074 від 06.06.2024,-
13.05.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної полції України, та зобов'язання вчинити дії, у кримінальному провадженні № 12024000000001074 від 06.06.2024.
Так, з обґрунтувань скарги вбачається, що 29.10.2024 у даному провадженні, на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України, було проведено обшук автомобіля «ВМW Х5», р.н. НОМЕР_1 , під час якого вилучено речі та документи, які мають значення доказів у даному кримінальному провадженні, в тому числі і зазначений автомобіль.
30.10.2024 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля ВМW Х5», р.н. НОМЕР_1 , з метою виявлення та вилучення речей і документів, зокрема, ключів та свідоцтва про реєстрацію т/з марки ВМW Х5», р.н. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , та транспортний засіб марки BMW, моделі X5 з д.н.з. НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 .
Так, адвокат вказує, що позбавлення ОСОБА_4 можливості вільно користуватися його майном, яке немає доказового значення у кримінальному провадженні, суттєво порушує інтереси особи, яка не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні, та явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна і завданнями кримінального провадження.
При цьому, з моменту вилучення майна, пройшов значний час, слідчі дії з вказаним майном слідчим проведено, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, відповідно слідство на сьогодні безперечно мало достатньо часу (з жовтня 2024 року) щоб визначитись стосовно причетності вказаного майна до кримінального провадження №12024000000001074.
Таким чином, адвокат просить суд зобов'язати уповноважену особу передати власнику майна ОСОБА_4 на відповідальне зберігання майно, яке було вилучено під час обшуку, зокрема, ключі, свідоцтва про реєстрацію т/з марки ВМW Х5», р.н. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , та транспортний засіб марки BMW, моделі X5 з д.н.з. НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 з правом користування таким майном.
Адвокат в судовому засіданні підтримала скаргу та просила її задовольнити.
Слідчий та прокурор у судове засідання не з'явились, про розгляд скарги повідомлені належним чином.
Разом з цим, слідчим було подано письмові заперечення в яких останній просив відмовити у задоволенні скарги, оскільки транспортний засіб є речовим доказом та з вилученим майном проводяться слідчі (розшукові) та процесуальні дії.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухаши думку адвоката, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора розслідується кримінальне провадження № 12024000000001074 від 06.06.2024 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 199 КК України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України, у зв'язку з наявністю невідкладного випадку, пов'язаного із врятуванням майна, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, 29.10.2024 у період часу з 17 год. 35 хв. до 23 год. 15 хв. проведено невідкладний обшук транспортного засобу «BMW X5» д.н.з.: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_5 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який використовував ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки були достатні підстави вважати, що у ньому знаходяться предмети і документи, які можуть бути знищені, спотворені, пошкоджені у випадку зволікання із негайним проведенням вказаної слідчої дії.
Під час невідкладного ошбшуку було зокрема вилучено ключі, свідоцтво про реєстрацію т/з марки BMW, моделі X5 з д.н.з. НОМЕР_6 , індентифікаційний номер: НОМЕР_2 , які поміщено до сейф пакету №ICR0036218 та транспортний засіб марки BMW, моделі X5 з д.н.з. НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2025 у справі №757/50352/24-к зокрема було надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля ВМW Х5», р.н. НОМЕР_1 , з метою виявлення та вилучення речей і документів, зокрема, ключів та свідоцтва про реєстрацію т/з марки ВМW Х5», р.н. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , та транспортний засіб марки BMW, моделі X5 з д.н.з. НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 .
З даної ухвали вбачається, що у даному кримінальному провадженні досліджуються обставини діяльності на території України злочинної групи, учасники якої діючи за попередньою злочинною змовою, використовуючи спеціальне обладнання та неліцензійне (несанкціоноване) програмне забезпечення виготовляють, зберігають, перевозять та пересилають голографічні захисні елементи, які в подальшому використовують для виготовлення та збуту офіційних документів, які в подальшому через поштові відправлення такі як: «Нова пошта», «Укрпошта» тощо, реалізовують замовникам за грошові кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
На підставі ч. 3 ст. 233 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).5
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, зокрема повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку, що стороною звернення належним чином доведені обставини, які вказують на те, що подальше обмеження власника майна у користування його транспортним засобом порушують його права, оскільки навіть у разі постановлення ухвали, якою надається дозвіл на обшук, - така ухвала не є судовим рішенням, спрямованим на обмеження права власності, адже відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном можливе лише внаслідок арешту майна.
Таким чином, ухвала слідчого судді за результатами розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку не може одночасно вирішувати питання про обмеження права власності особи на майно, яке було вилучене у неї під час обшуку.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно із цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 Конституції України, яка визначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Враховуючи вказані норми кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя приходить до висновку, що вимоги позивача щодо передачі на відповідальне зберігання та надання дозволу користування є обгрунтованими, оскільки, на думку слідчого судді, право власності на момент розгляду не є обмеженим, а іншого стороною обвинувачення не довдено суду та не надно актуальних доказів, що саме з транспортним засобом здійснюються слідчі або процесуальні дії.
Відтак, слідчий суддя прийшов до висновку, що, якщо власник майна вважає достатнім способом захисту своїх прав, як передача йому заявленого вилученого майна на відповідальне зберігання та наданням дозволу на користування ним, то слідчий суддя в межах заявлених вимог прийшов до висновку про їх задоволення.
Таким чином, буде дотримано баланс між досягненням цілей криімнального провадження та прав власника майна.
Керуючись ст. ст. 1-100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,
Скаргу - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу у кримінальному провадженні № 12024000000001074 від 06.06.2024 передати власнику майна ОСОБА_4 на відповідальне зберігання майно, яке було вилучено під час обшуку, зокрема, ключі та свідоцтво про реєстрацію т/з марки "ВМW Х5", р.н. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , та транспортний засіб марки BMW, моделі X5 з д.н.з. НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 з правом користування таким майном.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_6