печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32021/24-ц
Пр. № 2-3187/25
12 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвій Т.Г.
при секретарі судових засідань - Кошелюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/32021/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
У липні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що між позивачем та відповідачем булно укладено договір позики, відповідно до якого останній одержав грошові кошти в розмірі 10 000 дол. США, що підтверджується розпискою.
Разом з цим, позивач стверджує, що відповідачем не були виконано умови договору у визначений строк, що стало підставою для звернення до суду.
Таким чином, позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , 1969 року народження, суму боргу у розмірі 10 000 дол. США;
- стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , 1969 року народження, 3% річних за прострочення основного боргу у розмірі 833,99 дол. США.
Ухвалою суду від 23.09.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
11.12.2024 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.
В судове засідання представник позивача не з'явилась, однак направила заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги підтримала.
В судове засідання відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням інформації на сайті Печерського районного суду м. Києва.
Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи, за вказаних підстав суд вважає за необхідне постановити по справі заочне рішення.
На підставі, ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що 13.04.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач одержав грошові кошти в розмірі 10 000 дол. США, що підтверджується розпискою від 13 квітня 2021 року.
З даної розписки вбачається, що відповідач зобов'язався повернути позичені грошові кошти у термін до 13.07.2021 року, що як вказує позивач не було вчинено.
Таким чином, термін прострочення щодо повернення позики відповідачем в розмірі 10 000 дол. США становить з 13.07.2021 по 23.04.2024 року - три роки та 284 календарний день.
Враховуючи те, що відповідач фактично відмовляється виплачувати суму боргу, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі: неповернутої суми боргу в сумі 10 833,99 дол. США, яка складається з: суми основного боргу за тілом позики - 10 000 доларів США та нарахованих 3% річних за прострочення основного боргу - 833,99 дол. США, за три роки та 284 календарний день.
Відтак, позивач звернувся до суду за відноленням своїх прав та просить суд стягнути суму позики та 3% річних нарахованих, на підставі ст. 625 ЦК України.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до наступного висновку.
Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1662цс17.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому порядку, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням наведених правил правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року справі № 6-63цс13 виклав правовий висновок, відповідно до якого за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За викладених обставин справи суд прийшов до висновку, що у справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також, варто вказати, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відтак, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України, нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Відтак, суд перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, на підставі наданих розрахунків та в тих межах, які просить позивач.
Так, у відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За викладених обставин справи прийшов до висновку, що у справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову у відповідності до вимог договору та норм ЦПК України, а протилежного стороною відповідача не було доведено судді.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 4 428,94 грн.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_1 ) суму боргу у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , (адреса: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 ) 3% річних за прострочення основного боргу у розмірі 833 (вісімсот тридцять три) долари США 99 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , (адреса: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4 428 (чотири тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 94 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлено 12.06.2025.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА