Справа № 462/9672/24 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/925/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
16 червня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 лютого 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів у зв'язку з продовженням навчання,
встановив:
24.12.2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягувати із свого батька - ОСОБА_1 аліменти на його утримання у зв'язку з продовженням навчання в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей його віку, до закінчення навчання, але не більше, як до досягнення ним двадцяти трьох років.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що шлюб між батьками розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року, батько проживає окремо від нього і за рішенням Залізничного районного
суду м. Львова від 17 березня 2022 року з батька стягувались аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення ним повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилось 18 років і він навчається у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького на першому курсі денної бюджетної форми навчання, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, яку відповідач добровільно не надає, хоча має можливість таку допомогу надавати.
Вважає, що аліменти необхідно стягувати з відповідача, починаючи з 16.11.2024 року.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Вирішено стягувати з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей його віку, починаючи з 24.12.2024 року і до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ОСОБА_2 двадцяти трьох років.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Зокрема, вказує, що розподіл справи відбувся з порушенням процедури автоматизованого розподілу справ, оскільки розподіл відбувся не дивлячись на те, що було менше, ніж два тижні до відпустки судді Кирилюка А.І.
Окрім того, зазначає, що під час розгляду справи суддя демонстрував явну необ'єктивність, відмовивши у клопотанні про розгляд справи з викликом сторін, виносив процесуальні рішення, які систематично створювали перевагу для іншої сторони спору.
Вважає, що позивач намагається перекласти відповідальність за своє матеріальне забезпечення лише на одного із батьків, не враховуючи, що за законодавством України обов'язок забезпечення повнолітніх дітей після досягнення ними 18 років і в разі продовження навчання належить обом батькам. Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що його матір не бере участі у його матеріальному забезпеченні.
Звертає увагу, що суд обґрунтував своє рішення лише загальними положеннями закону, без належної оцінки обставин конкретної справи. Зокрема, суд не врахував матеріального становища та стану здоров'я сторін, що є необхідним при визначенні правомірності стягнення аліментів.
Наголошує, що відповідно до статті 199 СК України, батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей до 23 років, але за умови, що такі діти дійсно потребують матеріальної допомоги для продовження навчання. В даному випадку, суд не з'ясував матеріальний стан платника аліментів, а також не взяв до уваги факти, що суттєво можуть вплинути на спроможність батька надати матеріальну допомогу. В матеріалах справи відсутня інформація про доходи матері позивача, а також немає доказів того, чи мати позивача забезпечує його після досягнення ним повноліття.
На переконання відповідача, суд лише формально оцінив його працездатність, не враховуючи реальний рівень доходів та витрат, що є важливим для оцінки можливості утримання дитини.
14.04.2025 року позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта. Вважає вимоги апеляційної скарги повністю безпідставними, необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що суд першої інстанції створив учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав строк для подання відзиву на позовну заяву, чим і скористався відповідач. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 16.06.2025 року, є дата складення повного судового рішення - 16.06.2025 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , зареєстрованого у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №6852, позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є: відповідач ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (мати).
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2019 року (справа №462/3729/19) присуджено до стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2000 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.06.2019 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 березня 2022 року (справа №462/6964/21) змінено спосіб стягнення аліментів на утримання дитини - ОСОБА_2 , з твердої грошової суми на частку - 1/4 частку від усіх видів доходів (заробітку) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно довідки №197 від 13.09.2024 року, виданої Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького, позивач ОСОБА_2 є студентом 1 курсу другого медичного факультету Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, денної бюджетної форми навчання.
Довідкою про доходи №6 від 09.01.2025 року, виданою ЛМКП «Львівводоканал», стверджується, що відповідач ОСОБА_1 працює у ЛМКП «Львівводоканал», де має основне місце праці, займає посаду провідного інженера та отримує щомісячну заробітну плату.
Дохід відповідача за період його роботи з січня 2024 року по грудень 2024 року становив 357940 грн. 24 коп.
Відповідно до звітів про здійснені відрахування, у період з листопада 2019 року по листопад 2024 року із заробітної плати ОСОБА_1 стягувались кошти на утримання сина.
ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу ОСОБА_2 виповнилось 18 років, а отже, він досяг повноліття.
У відповідності до частини першої статті 199 Сімейного кодексу (далі - СК) України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно з частиною другою статті 199 СК України, право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно до частини третьої статті 199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
У відповідності до частини першої статті 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних утриманців, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 200 СК України, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання, зокрема, другим з батьків.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Отже, правовий аналіз статей 199, 200 СК України вказує на те, що законодавець пов'язує обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу.
СК України ґрунтується на принципі рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Тож стягнення з батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Тож, обов'язковими обставинами, що підлягають доказуванню у цій справі, є наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу та існування потреби у зв'язку з навчанням у матеріальній допомозі.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 (провадження №61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що син відповідача досяг повноліття, є студентом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького денної бюджетної форми навчання, не має власного заробітку, а отже, потребує матеріальної допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість заявлених позивачем вимог, пред'явлених до батька, який проживає окремо.
Також, судом встановлено, що відповідач є працездатною особою, має постійне місце праці та стабільний заробіток, інших дітей та/або утриманців не має, тому може надавати матеріальну допомогу своєму синові.
Покликання відповідача на те, що він утримує дочку його теперішньої дружини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки вона не є дитиною відповідача, а отже, у нього відсутній законодавчо встановлений обов'язок її утримувати, а мати відповідача, як інвалід другої групи, отримує від держави пенсійне забезпечення.
Окрім того, суд присудив на користь позивача аліменти у тому розмірі, в якому відповідач сплачував аліменти до повноліття сина.
У зв'язку з цим, покликання відповідача на те, що суд не встановив доходу матері, є безпідставними.
Також необхідно зазначити, що на момент розгляду справи №462/6964/21 про зміну способу стягнення аліментів вже існувала та обставина, що відповідач створив нову сім'ю, зареєструвавши 28.08.2021 року шлюб з ОСОБА_5 , яка має неповнолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від попереднього шлюбу.
Отже, підстав для висновку про те, що при визначенні розміру аліментів, присуджених позивачу у зв'язку з продовженням ним навчання у вищому навчальному закладі, суд першої інстанції не врахував вимог статей 199 - 201 СК України, немає.
Окрім того, визначений судом розмір аліментів (1/4 частка), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є мінімально необхідним для потреб повнолітньої дитини у реальному житті під час навчання.
Разом з тим, суд невірно застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 182 СК України про мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивач досягнув повноліття, тому рішення в цій частині необхідно змінити, виключивши таке посилання суду з резолютивної частини рішення.
В решті, визначених процесуальним законом підстав для зміни чи скасування рішення немає, оскільки суд правильно вирішив спір по суті, давши належну правову оцінку доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не допустивши при розгляді справи процесуальних порушень, які б були обов'язковою підставою для скасування рішення, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 лютого 2025 року змінити, виключивши з його резолютивної частини словосполучення: «але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей його віку».
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 червня 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич