Справа № 686/10742/25
Провадження № 2-а/686/195/25
13 червня 2025 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючої судді Хараджі Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Козуляк І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення від 11.04.2025 року № 3492,-
17 квітня 2025 року до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 , яка подана та підписана його представником - адвокатом Андрійчук І.В. (уточнена), до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення 11.04.2025 року № 3492, згідно з якою просить скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_3 № 3492 від 11.04.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу розміром 17000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що27.02.2025 року старшим стрільцем взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_4 було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 ст. 210 КУпАП України.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 27.02.2025 №545 ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 до 29.11.2024 року об 09:00 год. з метою уточнення облікових даних за повісткою №1131584 від 12.11.2024, направленою ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку через АТ «Укрпошта» за адресою: АДРЕСА_1 . Також, відповідно до вказаного протоколу, ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» («Громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду), а також статтю 17 Закону України «Про оборону України», відповідно до якої громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Разом з тим, ОСОБА_1 13.12.2024 року добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження ВЛК, оскільки попередня довідка ВЛК, щодо обмеженої придатності ОСОБА_1 до проходження військової служби від 29.11.2023 року вже була недійсна. Варто зазначити, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 надав пояснення, що він жодних повісток про виклик до ТЦК та СП засобами поштового зв'язку та від працівників ТЦК та СП не отримував, а тому був не обізнаний про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, основною підставою, як зазначено у оскаржуваній постанові для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є те, що « ОСОБА_1 у визначені в повістці дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про поважність причин неприбуття у встановленому законом порядку не повідомив, констатується факт порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про належне повідомлення ОСОБА_1 про необхідність останньому з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 , також такі докази не були надані останньому під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вказаних даних, щодо відмови від отримання ОСОБА_1 поштового відправлення або чи його відсутність за місцем проживання останньому під час розгляду справи про адміністративне правопорушення надано не було. З 18.05.1998 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (дані, як зазначено у військовому квитку). 08.07.2024 року ОСОБА_1 на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» уточнив військово-облікові дані у застосунку Резерв+ (електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста), які з того часу не змінювалися тобто, повістка для взяття на облік для ОСОБА_1 не могла направлятися, оскільки останній вже перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №932 від 16.08.2024 року «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів» ТЦК та СП мають доступ до баз даних Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Міністерства юстиції, Державної міграційної служби, Адміністрації Державної прикордонної служби, Генерального штабу Збройних Сил та інших, тому у разі зміни військово-облікових дані ТЦК та СП можуть їх самостійно перевірити, окрім того, усі підприємства, установи та організації повідомляють ТЦК та СП про прийом/звільнення на роботу, навчання, взяття на обліки платників податків та інші дані, що стосуються осіб чоловічої статі від 16 до 60 років. 13.12.2024 року ОСОБА_1 добровільно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для чергового проходження ВЛК де йому надавали медичну допомогу та останній відмовився від швидкої, про що свідчить запис на картці обстеження ОСОБА_1 .
Враховуючи наявність у ОСОБА_1 захворювань, ступінь важкості визначення яких, потребують знань вузьких спеціалістів, ОСОБА_1 13.12.2024 року було виписано направлення для до обстеження та надання консультаційних висновків спеціалістів, а також виписана повістка №5913 на 24.12.2024 року об 09:00 год. Так, 17.12.2024 та 19.12.2024 року ОСОБА_1 проходив до обстеження у лікарів ревматолога та кардіолога, що підтверджується консультаційними висновками, а 24.12.2024 року з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 де отримав довідку ВЛК №301/14 від 24.12.2024 року про придатність до військової служби у військових частинах забезпечення. Варто зазначити, що ані під час прибуття ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 13.12.2024 року, ані під час проходження ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_4 , ані під час видачі довідки ВЛК 24.12.2024 року ОСОБА_1 не повідомлялося про те, що останній знаходиться у розшуку за неявку за повісткою, що також підтверджує недостовірність інформації викладеної у оскаржуваній постанові, оскільки на ОСОБА_1 не складалися на той момент протоколи за неявку за повісткою чи порушення правил ведення військового обліку. Враховуючи викладене, вважають, що ІНФОРМАЦІЯ_4 під час винесення оскаржуваної постанови не було враховано усіх обставин справи, не додано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про належне повідомлення ОСОБА_1 про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не надано будь-яких доказів, які б свідчили про відмову від отримання повістки чи відсутність ОСОБА_1 за місцем реєстрації, а тому, вказана постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької областівід 01.05.2025 року вказаний позов залишено без руху.
Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.05.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за вказаною позовною заявою. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі направлено учасникам справи.
Копію ухвали про прийняття до розгляду та відкриття провадження у даній адміністративній справі згідно рекомендованого повідомлення надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримано 21.05.2025 року.
Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву протягом строку, встановленого судом.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За правилами частини п'ятої та сьомої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у відповідності до положень частини п'ятої та сьомої статті 262 КАС України до суду не надійшло.
Відповідно до частини першої, другої та восьмої статті 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до пунктів 1 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є акт територіального центру комплектування про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення порядку уточнення даних військовозобов'язаного.
Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Тобто диспозиція наведеної норми є бланкетною, тобто лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права або інших підзаконних актів (інструкцій, переліків, статутів, положень, наказів, правил тощо).
Згідно оскаржуваної постанови дії позивача кваліфіковані за ч. 3 ст. 210-1 КУПАП. Проте в порушення вимог законодавства в оскаржуваній постанові чітко не зазначено, саме які норми спеціального законодавства порушив позивач.
Так, в постанові міститься посилання на: ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо повноважень органів держави, на ст. 65 Конституції України щодо обов'язків громадян України захисту Вітчизни, на п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України щодо повноважень Президента України на ухвалення рішень щодо мобілізації, на Указ Президента від 24.02.2022 № 64/2022 щодо оголошення мобілізації, на ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Проте згідно формулювання фактичних обставин інкримінованого правопорушення в оскаржуваній постанові вказано, що з метою уточнення облікових даних, ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку через АТ «Укрпошта» було направлено за адресою: АДРЕСА_1 , повістку №1131584 від 12.11.2024 року, для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) до 29.11.2024 року о 09. год. 00. хв.. у визначені в повістці дату і час гр.. ОСОБА_1 не з'явився, про поважність причин неприбуття у встановленому законом порядку ТЦК та СП не повідомляв.
Отже, незрозумілім є посилання у постанові на зазначені вище нормативні акти у співвідношенні із вказаними фактичними обставинами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до оскаржуваної постанови міститься посилання на абз.1,3 ст. 22, за якими громадяни України зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду (абз. 1); проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (абз. 3). Проте в постанові не конкретизовано, що саме порушив позивач відповідно до цих норм.
Крім того одночасно мається посилання на ч. 3 ст. 22 вказаного закону, яка містить декілька абзаців, які не вказані у постанові, а лише вказано, що за цієї частиною 3 ст. 22 цього закону у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Потім в постанові міститься посилання на Постанову КМУ від 16.05.2024 року № 560, та на п. 20-22, 23024, 27-28, 30-34, 41 Порядку № 560, без конкретизації, що з цих норм порушив позивач.
При цьому зад наголошує, що процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.
Згідно з пунктом 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Зі змісту наведеного положення вбачається, що у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку резервіст або військовозобов'язаний вважається належним чином оповіщеним про виклик до районного (міського) ТЦК у разі про ставлення у поштовому повідомленні: (І) відмітки про отримання особою відправлення; (ІІ) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних або (ІІІ) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день про ставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Водночас суд враховує, що заявник заперечує факт його оповіщення й заперечував вказаний факт під час складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення від 27.02.2025 року № 545. Проте під час ухваленні вказаної постанови оцінка цим поясненням уповноваженою особою не надано, та не вмотивовано неврахування вказаних пояснень під час ухвалення рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення,дії чи без діяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд, відкриваючи провадження у справі, надав відповідачу можливість подати відзив на позов.
У цій справі до предмету доказування входить, зокрема, встановлення порядку оповіщення позивача про необхідність з'явитись до ТЦК (докази надсилання повістки, її отримання, неотримання, причини неотримання, тощо), зокрема, дотримання пункту 41 Порядку, підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення з однією з таких відміток: про отримання особою відправлення; про відмову отримати поштове відправлення чи про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку. Однак жодного доказу щодо надсилання відповідного оповіщення позивачу (поштове повідомлення про вручення) та, відповідно, належного оповіщення позивача відповідач не надав, що виключає можливість встановлення відповідного факту. Натомість позивач відповідну обставину заперечує. Суд також виходить з того, що у разі не оповіщення або ж повернення відповідного відправлення через невручення, указана обставина не може бути підтверджена жодним доказом зі сторони позивача, а тому обставину належного оповіщення має доводити саме відповідач.
За таких обставин, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів його належного оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останніми відзиву на позов без поважних причин та доказів на спростування обставин, наведених у позові, у цьому випадку кваліфікується як визнання позову.
У відповідності до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 251 КпАП України, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З огляду на вищевикладене, суд при вирішенні вказаної справи зважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, котра оскаржується, є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом (посадовою особою), на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Приписами ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що оскаржувана постанова відповідача прийнята не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, допущені порушення при її прийнятті є суттєвими та мають своїм наслідком її скасування. Також суд звертає увагу на те, що суд в межах розгляду даної справи не встановлює інші фактичні обставини, оскільки така оцінка первинно має бути надана суб'єктом притягнення та накладення адміністративного стягнення в межах належної адміністративної процедури, що визначена ст.ст.268,279-280 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 не досліджено всіх обставин порушення законодавства про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, не конкретизовано у відповідності до діючих норм законодавства усі обставини вчиненого правопорушення, допущено неузгодженості окремих частин оскаржуваної постанови, що унеможливлює суд встановити дійсні обставини справи, а в судовому засіданні усунути виявлені суперечності не представляється можливим, а тому, рішення суб'єкта владних повноважень слід скасувати, а справу надіслати на новий розгляд до компетентного органу, тобто позов задовольнити частково. При цьому, новий розгляд справи сприятиме як відновленню порушених прав позивача під час попереднього розгляду справи щодо нього, а відповідач матиме можливість усунути недоліки, які зазначені судом, а також всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, в тому числі доводи позивача (особи, яка притягується до адміністративної відповідальності).
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Згідно ч. ч. 1 та 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За умовами частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Беручи до уваги, що суд хоча прийшов до переконання про часткове задоволення адміністративного позову, однак про скасування оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі котрого було притягнуто до адміністративної відповідальності позивача та останнім понесено витрати з розгляду вказаної справи в суді, тому за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути понесені ним судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 9,72-74,77,121, 229,242,244-246,286 КАС України, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення підполковника ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 № 3492 від 11.04.2025 року, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу розміром 17000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП скасувати, а справу надіслати на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя Хмельницького
міськрайонного суду Н.В. Хараджа