12 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/658/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - Литвина П.В., адвоката (дов. від 19.12.2024),
відповідача - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - Гаврилюка В.В., адвоката (дов. від 16.12.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 (суддя Шевчук Н.Г.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)
у справі № 911/658/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», позивач, скаржник)
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго», відповідач)
про стягнення 1 150 144 926,55 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Центренерго» про стягнення 1 150 144 926,55 грн з яких: 660 384 626,42 грн основного боргу; 255 885 133,07 грн процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати; 164 701 161,76 грн пені; 25 839 394,04 грн 3% річних; 43 334 611,26 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем зобов'язань за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022 № 20/22-03-РДД (далі - договір) у частині відпуску електроенергії в Об'єднану Енергосистему (далі - ОЕС України) України згідно з графіком відпуску/відбору електроенергії, погодженого у додатку № 1 до договору, вартість якої попередньо оплачена позивачем в розмірі 100%.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/658/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 660 384 626,42 грн основного боргу, 255 523 130,88 грн процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати та 43 334 611,26 грн інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судове рішення першої інстанції мотивовано підтвердження належними доказами, поданими позивачем і не спростованими відповідачем, факту 100% попередньої оплати вартості неотриманої електроенергії за березень 2023 року у сумі 660 654 000 грн (що підтверджується двома платіжними інструкціями 22.02.2022), та часткове повернення зазначеної суми відповідачем у розмірі 269 373,58 грн (у період з 05.12.2022 по 29.01.2024) та 67 120,48 грн (у період з 29.01.2024 по 14.05.2024), що свідчить про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за неотриманий товар у сумі 660 384 625,42 грн за встановлених обставин припинення зобов'язання за ініціативою відповідача, що не заперечується сторонами та передбачено умовами пункту 2.1.2. договору.
Щодо вимог про стягнення пені, суд першої інстанції відмови в її задоволенні, оскільки спірні господарські правовідносини склалися відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» у період дії воєнного стану, а тому на зазначену позовну вимогу розповсюджуються приписи підпункту 16 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у т.ч. фінансового стану учасників ринку електроенергії на період дії в Україні воєнного стану» (далі - Постанова НКРЕКП № 332), з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413, згідно з яким зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Стосовно вимог про нарахування 255 885 133,07 грн процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування зазначених процентів, як плати за користування чужими коштами, передбачено сторонами умовами абзацу 2 пункту 2.1.2. договору. Водночас здійснивши арифметичну перевірку розрахунку позивача періоду нарахування таких з 22.02.2022 по 29.01.2024, з урахуванням вимог статті 253 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо вказаних процентів у сумі 255 523 130,88 грн.
Щодо вимог про нарахування та стягнення інфляційних втрат, то здійснивши перевірку виконаного позивачем розрахунку таких, місцевий господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним.
Водночас щодо нарахувань 3% річних суд першої інстанції зазначив, що період їх нарахувань є таким, що одночасно нарахований з періодом нарахувань процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати, що є неправомірним, у зв'язку із чим місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення 3% річних.
Позивач оскаржив рішення місцевого господарського суду в частині висновків щодо позовних вимог про стягнення процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати, пені та 3% річних. В іншій частині рішення місцевого господарського суду стосовно стягнення основного боргу та інфляційних втрат жодною із сторін не оскаржувалося.
За результатом апеляційного розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції частково скасовано щодо вимог про нарахування та стягнення процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати та 3% річних. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 839 394,04 грн 3% річних та 83 226 555, 66 грн процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати. В іншій частині позовних вимог (щодо стягнення пені) відмовлено.
Постанова апеляційного господарського суду в частині висновків щодо вимог про стягнення процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати мотивована тим, суд першої інстанції невірно визначив період нарахування зазначених процентів, а тому обґрунтованим нарахуванням таких, за встановлених у цій обставин справи, є період з моменту отримання відповідачем коштів (22.02.2022) і до моменту, визначеного умовами пункту 2.1.2. договору, виникнення у відповідача обов'язку повернення коштів сплачених позивачем за обсяг невідпущеної електроенергії за договором, крайньою датою якого є 10.10.2022.
Водночас щодо нарахувань 3% річних суд апеляційної інстанції зазначив, що їх розмір є арифметично правильним, а тому такі вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки нарахування 3% річних здійснено після виникнення грошового зобов'язання у продавця з повернення суми попередньої оплати за обставин не поставки покупцю товару та неповернення продавцем суми попередньої оплати і такий період не пересікається із періодом нарахування процентів річних (20%) річних за користування коштами попередньої оплати, що помилково визначено судом першої інстанції.
Стосовно вимог про нарахування та стягнення пені, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про їх правильний арифметичний розрахунок, однак відсутність підстав для стягнення, зважаючи на приписи підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 (з наступними змінами), а також враховуючи висновки Верховного Суду щодо їх застосування до спірних аналогічних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «ГК «Нафтогаз України», з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить Суд судові рішення попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 164 701 161,76 грн та процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати у сумі 172 658 577,41 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення названих вимог.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм: - статей 11, 16, 530, 536, 549, 611, 612, 617, 625, 629, 670, 693 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, а також у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі №908/639/18, згідно з якими правомірним є нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії договору; пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про необхідність відступлення від висновку щодо застосування: - статей 11, 16, 530, 536, 549, 611, 612, 617, 625, 629, 670, 693 ЦК України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24; - статей 193, 216, 218, 229, 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Доводи інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив Суд залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.06.2025 32.2-01/1085 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 911/658/24, у зв'язку з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 про обрання суддю Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- 21.02.2022 між ПАТ «Центренерго» (продавцем) та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (покупцем) укладено двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД, відповідно до якого продавець зобов'язався відпустити електроенергію в ОЕС України, а покупець - відібрати електроенергію з ОЕС України згідно з графіку відпуску/відбору, визначеного у додатку № 1 до договору та оплатити її вартість на розрахунковий рахунок продавця, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% вартості всього обсягу електроенергії, передбаченої договором протягом 2-х банківських днів з дня його укладення, за ціною, визначеною у додатку № 1 до договору (пункти 2.1., 3.1., 3.2. договору);
- продавець залишає за собою право в односторонньому порядку відмовитися від погоджених додатком № 1 обсягів електроенергії, у т.ч. від 100% обсягів, шляхом одностороннього розірвання договору за умови письмового повідомлення про це покупця не менш як за 90 днів до 1 етапу періоду відпуску/відбору передбаченого пунктом 3.3. договору (пункт 2.1.2. договору);
- період відпуску/відбору електроенергії складається з 3-х етапів: - з 01.01.2023 по 31.01.2023; - з 01.02.2023 по 28.02.2023; - з 01.03.2023 по 31.03.2023 (пункт 3.3. договору);
- за умови дотримання порядку встановленого пунктом 2.1.2., продавець зобов'язаний у строк, що не перевищує 7 банківських днів від дати надсилання покупцю повідомлення про одностороннє розірвання договору, повернути на розрахунковий рахунок покупця, зазначений у розділі 10 цього договору, 100% вартості всього обсягу електроенергії, що сплачена покупцем у порядку пункту 3.2. договору. Продавець зобов'язаний сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електроенергію проценти у розмірі 20% річних від загальної суми коштів отриманих за договором, що розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 ЦК України). У випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявного прострочення (абзаци 2, 3 пункту 2.1.2. договору);
- обсяг електроенергії за договором становить 367 030 МВт/год; ціна за 1 МВт/год 1 500 грн; загальна вартість електроенергії 660 654 000 грн разом з ПДВ; графік відпуску/відбору електроенергії з 01.01.2023 по 31.03.2023 (пункт 1 додаток № 1 до договору);
- ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснено оплату за електроенергію шляхом перерахування коштів у розмірі 100% вартості її обсягу у сумі 660 654 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.02.2022: № 13967 (#927682928801) у сумі 339 502 750 грн; № 60283494 у сумі 321 151 250 грн;
- для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором продавець після укладання договору має укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання з рахунків продавця, на який надходять кошти в оплату за електроенергію (пункт 4.2. договору);
- на виконання вимог пункту 4.2. договору ПАТ «Центренерго» 09.05.2022 уклало з Акціонерним товариством «Ощадбанк» (далі - банк) за участю ТОВ «ГК «Нафтогаз України» договір про договірне списання № 684 (далі - договір списання), за умовами якого банк та ПАТ «Центренерго» домовилися про надання останнім банку права на здійснення договірного списання коштів на рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз України» для проведення розрахунків між сторонами за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022;
- у період з 05.12.2022 по 29.01.2024 на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за договором списання банком зараховано 202 253,10 грн. Крім того, у період з 29.01.2024 по 14.05.2024 (під час розгляду справи) за договором списання банком списано ще 67 120, 48 грн. Отже, у продавця залишився основний борг за попередньою оплатою за невідпущену покупцю електроенергію у сумі 660 384 626, 42 грн;
- ПАТ «Центренерго» листом від 29.09.2022 № 24/2406 з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 повідомило ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про одностороннє розірвання договору. Зазначений лист направлено покупцю 29.09.2022, на підтвердження чого матеріали справи місять копію опису вкладення у цінний лист з печаткою поштового оператора АТ «Укрпошта»;
- звертаючись із цим позовом до суду, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» зазначило, що з урахуванням пункту 2.1.2. договору з 29.09.2022 у ПАТ «Центренерго» виник обов'язок повернути позивачу протягом 7 банківських днів від дати надсилання зазначеного вище повідомлення (тобто включно до 10.10.2022) грошові кошти, сплачені покупцем як попередня оплата за обсяг невідпущеної електроенергії за договором;
- за обставин не повернення продавцем зазначеної передоплати вартості невідпущеного товару, покупець листом від 11.10.2022 № 119/07-16969-2022 звернувся до ПАТ «Центренерго», просивши повернути зазначені кошти, а також сплатити за їх користування плату у вигляді проценти річних у розмірі 20% за користування коштами за попередньою оплатою, яка розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця і до дати фактичного повернення (у розумінні статті 536 ЦК України);
- вказана вимога покупця не виконана продавцем, що стало причиною для звернення позивача із цим позовом про стягнення залишку неповернутої суми передоплати у сумі 660 384 626, 42 грн, процентів річних у розмірі 20% за користування коштами за попередньою оплатою у сумі 255 885 133,07 грн; 164 701 161,76 грн пені, 25 839 394,04 грн 3% річних та 43 334 611,26 грн інфляційних втрат.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного оскарження є рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції виключно у частині відмови у стягненні пені у сумі 164 701 161,76 та процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати у сумі 172 658 577,41 грн.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин, здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши касаційну скаргу позивача та відзив на касаційну скаргу відповідача, дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанції висновку щодо застосування норм права, а саме: статей 11, 16, 530, 536, 549, 611, 612, 617, 625, 629, 670, 693 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, а також у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, згідно з яким правомірним є нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії договору, з огляду на таке.
Так, зокрема, у справі № 910/17048/17 (на яку звертає увагу позивач) Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору. Пункт цієї постанови, який цитується ним у касаційній скарзі, стосується питання щодо періоду нарахування процентів за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України). Водночас, зазначені проценти, як і проценти за користування коштами попередньої оплати (частина третя статті 693 ЦК України), нарахування яких було предметом розгляду цієї справи (№911/658/24), коштами споживчого/товарного кредиту (№ 908/24/18, № 908/639/18) - є платою за користування чужими коштами. Таким чином, Верховний суд визнає частково подібними справи № 910/17048/17, № 908/24/18, № 908/639/18 зі справою, яка переглядається за змістовним критерієм. Водночас потрібно відрізняти проценти за користування чужими коштами, передбачені статтею 536 названого Кодексу та проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і 3% річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (див. постанову Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/639/18).
При цьому позивач не враховує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнено вказаний висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Тобто, твердження скаржника про необхідність нарахування процентів за «користування кредитом» по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на нормі закону.
Отже, правова позиція Верховного Суду, викладена у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 не є останньою правовою позицією стосовно зазначеного спірного питання, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі 755/10947/17 щодо врахування судами під час вирішення тотожних спорів саме останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду.
З цих же підстав, колегія суддів відхиляє посилання позивача на не врахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду: - від 10.09.2018 у справі № 908/24/18 (предметом дослідження якої були питання правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних), - від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 (предметом дослідження якої були питання правомірності одночасного стягнення штрафу за прострочку оплати товару, відсотків за товарним кредитом і 3% річних), в якій Суд зазначаючи, що відсотки за користування товарним кредитом нараховуються від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, виснував про правомірність одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих у зв'язку з простроченням оплати основного боргу.
Отже, аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанцій у справі № 911/658/24, не свідчить про невідповідність висновкам Верховного Суду, викладеним в останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 стосовно зазначеного спірного питання (щодо не правомірності нарахування процентів за користування чужими коштами по день фактичного їх повернення).
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова апеляційної інстанції, якою переглянуте рішення місцевого господарського суду, в частині вимог про нарахування і стягнення процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, а також у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, - не знайшли свого підтвердження.
Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» посилається також на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про необхідність відступлення від висновків викладених щодо застосування: - статей 11, 16, 530, 536, 549, 611, 612, 617, 625, 629, 670, 693 ЦК України, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24; - статей 193, 216, 218, 229, 230, 231 ГК України та підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
У цьому контексті Суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Відповідно, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
Разом з тим, позивач у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24 щодо застосування норм статей 11, 16, 530, 536, 549, 611, 612, 617, 625, 629, 670, 693 ЦК України, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 щодо статей 193, 216, 218, 229, 230, 231 ГК України та підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332, - у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення. Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правових позицій, вміщених у зазначених постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду, у т.ч. помилковості попередніх рішень чи суттєвої зміни змісту правового регулювання спірних правовідносин внаслідок зміни законодавства, про яке зазначає скаржник. До того ж, доводи позивача зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, за результатом перегляду рішення першої інстанції, стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог про нарахування і процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати та пені у повному обсязі.
Натомість Колегія суддів вважає помилковими аргументи позивача про те, що неодноразове застосування зазначеного висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 (щодо неможливості одночасного застосування положень статті 536 ЦК України і частини третьої статті 693 ЦК України, як регулятивних норм права, вимоги яких передбачають нарахування процентів, які є платою (винагородою) за правомірне користування коштами попередньої оплати, в той час як положення частини другої статті 625 ЦК України - є охоронною нормою, положення якої передбачають нарахування процентів, які є мірою відповідальності за порушення грошового зобов'язання і положення яких не можуть бути застосовані одночасно, оскільки вимоги частини другої статті 625 ЦК України можуть бути застосовані після пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати або, зокрема у випадку дострокового розірвання договору, що вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 911/627/24), в різних постановах Верховного Суду поряд із постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/17048/17 (в якій йдеться про правомірність нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного його повернення, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору), висновки якої на думку скаржника є чинними, про те позиція Великої Палати Верховного Суду з означеного питання є не цілком послідовною та однозначною, яка вимагає уточнення, зважаючи на можливість, на думку позивача, одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та процентів на прострочені суми за таке користування.
Як вище зазначено, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не бере до уваги, що зазначений висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/17048/17 уточнено постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, відповідно до якого у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Тобто, твердження скаржника про необхідність нарахування процентів за «користування кредитом» по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на нормі закону, а висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/17048/17, з урахуванням їх уточнення постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 у зазначеному спірному питанні (початку відліку періоду для нарахування процентів за порушення грошового зобов'язання, який настає після прострочення виконання зобов'язання, як у випадку кредитних зобов'язань, про що йшлося у справі № 910/17048/17, так і у випадку зобов'язань купівлі товару за передоплатою, про що йшлося у цій справі - № 911/658/24) - є сталими, послідовним та актуальним.
Стосовно посилань скаржника про неправомірність врахування у зазначеній справі судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 щодо застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 при відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення пені. Так, на думку скаржника, по-перше, зазначеним актом (підзаконним) відповідач, як учасника ринку електроенергії, повністю звільняється від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання і таким нівелюються приписи чинного законодавства (закону) та умови укладеного між сторони договору, а, по-друге, положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332 не мають імперативного (обов'язкового) характеру, а є настановами, тобто по суті також рекомендаціями/порадами учасникам ринку електроенергії, які не містять умов чи застережень про звільнення учасників ринку електроенергії, у т.ч. відповідача, від сплати штрафних санкцій за порушення умов договору, укладеного на підставі Закону України «Про ринок електричної енергії».
Верховний Суд зауважує, що ухвалена об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанова у справі № 911/1359/22 покликана усунути розбіжності у застосуванні норм Постанови НКРЕКП № 332, учасниками ринку електроенергії під час вирішення існуючих спорів за договірними відносинами і її дія також розповсюджується на правовідносини у спорі, які виникли у цій справі. Вказана правова позиція - є сталою послідовною та актуальною.
Так, в означеній постанові містяться висновки про те, що:
З урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електроенергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП № 332 - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електроенергії.
Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 - це імперативна норма, якою держава вказала учасникам ринку електроенергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії.
У зв'язку із зазначеним об'єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечить нормам ЦК України та ГК України)в договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор у силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у т.ч. у частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електроенергії.
Такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами ЦК України та ГК України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електроенергії, у т.ч. фінансового стану учасників ринку електроенергії під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень, тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені учасниками ринку електроенергії відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії.
Крім того, за змістом вказаної норми самим Регулятором визначено коло договорів, за якими тимчасово зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, а саме: договорами, що укладені учасниками ринку електроенергії відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», та період такого тимчасового зупинення нарахування неустойки для суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у т.ч. у частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електроенергії - на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування. При цьому будь-яких виключень для застосування відповідної норми Регулятор не передбачив. Є лише три умови для застосування підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 до договору: 1) договір має бути укладено учасниками ринку електроенергії; 2) договір має бути укладено відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії»; 3) нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електроенергії здійснено у період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування (зазначені висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №916/111/24).
Отже, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень в частині вимог про стягнення про нарахування і процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати та пені у заявленому позивачем розмірі з цієї підстави.
Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Колегія суддів касаційної інстанції окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у т.ч. касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.
Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано. При цьому повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Водночас бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві позивача на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
Верховний Суд з огляду на викладене вказує, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни постанови апеляційного господарського суду, за результатом перегляду рішення місцевого господарського суду, в оскаржуваній позивачем частині не вбачається.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на нього, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, за результатом перегляду рішення місцевого господарського суду, в оскаржуваній позивачем частині залишає без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, ухвалену за результатом перегляду рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2024 у справі № 911/658/24, про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та часткове задоволення позовних вимог про стягнення процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов