17 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/127/21
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицька Н. О., Дроботова Т. Б., Зуєв В. А., Краснов Є. В., Мачульський Г. М., Міщенко І. С., Могил С. К., Рогач Л. І., Чумак Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (головуючий суддя Тарасенко К. В., судді Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.)
у справі № 910/127/21
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (Київської міської ради)
до Національної академії внутрішніх справ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Резон",
про припинення права користування земельними ділянками та зобов'язання вчинити дії
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Бондарчук І. П., Комаса О. Ю., представник позивача - Геращенко В. І., представник відповідача - Сухомлин Д. О., представники третьої особи - Овсій Д. Ю., Ковдій М. С.),
Короткий зміст та підстави позовних вимог
1. Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (Київської міської ради) (далі - позивач, КМДА) до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії внутрішніх справ (далі - відповідач, НАВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Резон" (далі - третя особа, Товариство) про припинення права постійного користування відповідача земельними ділянками площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), які розташовані на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, а також про зобов'язання останнього повернути вказані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
2. Аргументуючи позовні вимоги, Прокурор посилається на те, що КМДА надало відповідачеві спірні земельні ділянки у постійне користування для експлуатації та обслуговування бази відпочинку та оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва.
3. Прокурор зазначає, що на підставі укладеного 27.07.2017 між НАВС і Товариством договору відповідач здійснює будівництво житлово-рекреаційного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового та спортивно-оздоровчого призначення на спірних земельних ділянках, які для цього не відводилися, та без згоди власника земельної ділянки, що свідчить про використання цих земельних ділянок не за цільовим призначенням, призведе до вибуття земельних ділянок з державної власності та унеможливить їх використання за цільовим призначенням.
4. Прокурор вказує на те, що використання земельних ділянок не за цільовим призначенням є підставою для припинення права постійного користування та, як наслідок, повернення земельних ділянок власникові з відновленням їх стану, який існував до порушення прав, шляхом приведення земельних ділянок у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.
Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 позов задоволено.
5.1. Місцевий господарський суд вказав на те, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМДА (далі - Департамент) від 30.11.2020 № 20-0012-02 зафіксовано факт нецільового використання постійним користувачем - НАВС, земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0001 і 8000000000:90:305:0002 та факт порушення останньою вимог статті 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у зв'язку з веденням будівельних робіт на вказаних ділянках.
5.2. Водночас суд вказав на те, що доказів того, що КМДА як розпорядник спірних земельних ділянок приймала рішення про їх передачу НАВС для будівництва багатоквартирних житлових будинків або про зміну цільового призначення із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, матеріали справи не містять. Докази про розробку НАВС проєктів землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок відповідачем також подані не були і в матеріалах справи відсутні.
5.3. За таких обставин, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, дійшовши висновку про те, що земельні ділянки, які віднесені до земель рекреаційного призначення, використовуються не за цільовим призначенням.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 скасоване. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
6.1. Апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши на те, що до земель рекреаційного призначення відносить тільки земельна ділянка площею 23,716 га, а інша - площею 6,196 га відноситься до земель оборони. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо використання земельної ділянки площею 23,716 га не за цільовим призначенням, а стосовно земельної ділянки площею 6,196 га наголосив на тому, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення. Зважаючи на це, апеляційний суд дійшов висновку про те, що фактичне використання спірних земельних ділянок відповідачем не суперечить цільовому призначенню останніх.
6.2. Окрім того, апеляційний суд взяв до уваги обставину чинності виданих НАВС містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв'язку із чим вказав на відсутність підстав для висновку про намір відповідача використати спірні земельні ділянки з порушенням приписів чинного земельного законодавства, як про це зазначив суд першої інстанції.
Касаційна скарга
7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
8. У касаційній скарзі Прокурор наголошує, зокрема, на тому, що з наявних в матеріалах справи доказів убачається, що спірні земельні ділянки в силу вимог закону належать до земель рекреаційного призначення, входять у зелену зону та знаходиться в середині лісового масиву, а отже, мають спеціальний режим використання. З огляду на встановлені судом першої інстанції порушення НАВС вимог чинного законодавства щодо використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням шляхом незаконної забудови останніх, Прокурор вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
9. Водночас вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 19, 20, 50, 51, 53, 77, 84, 91, 96, 141, 143 ЗК України, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 35 Закону України "Про охорону земель", статті 1 Закону України "Про землеустрій", статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 458), а також з порушенням норм процесуального права (статей 2, 7, 79, 86, 104, частини 4 статті 236, статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
10. Прокурор також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 24.04.2023 у справі № 495/1492/18, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, від 24.11.2021 у справі № 495/1439/18-ц, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від 19.10.2022 у справі № 910/2653/21, від 07.09.2021 у справі № 910/597/18, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 щодо застосування положень статей 19, 20, 50, 51, 53, 91, 96, 141, 143 ЗК України при розгляді спорів про нецільове використання землі, Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19 щодо застосування статей 77, 84 ЗК України та статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", а також Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 902/858/15 щодо застосування положень статей 104, 86 ГПК України при наданні оцінки висновку експерта та Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19 щодо стандарту доказування "вірогідності доказів", передбаченого статтею 79 ГПК України.
11. Вказує також на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 152 ЗК України, викладеного в постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також щодо застосування положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, викладеного в постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18; висновків Верховного Суду щодо пункту 6 частини 3 ЦК України (неприпустимість недобросовісної поведінки), викладених у постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 02.06.2022 у справі № 916/3626/20, а також щодо статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", викладеного в постанові від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18.
12. Окрім того, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують нецільове використання відповідачем спірних земельних ділянок для здійснення житлової забудови (пункту 1 частини З статті 310 ГПК України), а саме:
- договір щодо будівництва об'єктів на спірних земельних ділянках з відповідними додатковими угодами, укладений 27.07.2017 між НАВС і Товариством, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди щодо будівництва на двох земельних ділянках площею 6,1960 га та площею 23,7160 га житлово-рекреаційного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового та спортивно-оздоровчого призначення;
- інформацію Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 12.12.2019, згідно з якою НАВС 26.08.2015 надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва для будівництва житлово-рекреаційного житлового комплексу;
- дозвіл на виконання будівельних робіт від 09.08.2019 № ІУ 113192210997 на об'єкт "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу, м. Київ, вул. Харківське шосе, 22-й км" виданий на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0001 та 8000000000:90:305:0002;
- експертний звіт щодо розгляду проєктної документації за проєктом "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу" від 05.04.2019 з додатками;
- договір про нестандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу з проєктування лінійної частини приєднання замовником, укладений 30.06.2020 між ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та НАВС (роздруківка з вебсайту https://o2-residence.com.ua/ru/dokumentatsiya/);
- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою за Товариством 14.12.2018 зареєстровано на праві власності об'єкт незавершеного будівництва, цілісний майновий комплекс - 35 % готовності, який знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0002 та 8000000000:90:305:0001 на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва;
- виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України НАВС сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 28.09.2023 № ІУ123230915404, який також розміщений на загальнодоступному порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;
- лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.01.2021 № 762-21, якому надано оцінку судом першої інстанції, за результатами аналізу прийнятих актів Кабінету Міністрів України з питань погодження переліків земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, актів Кабінету Міністрів України про погодження переліку, до якого включені спірні земельні ділянки, не знайдено.
Позиція інших учасників справи
13. НАВС подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Вказує на те, що наведені скаржником постанови Верховного Суду в справах № 477/2330/18, № 922/1323/20, № 495/1492/18, № 806/5308/15, № 910/2653/21, № 910/597/18, № 915/47/17, № 922/4669/23, № 727/4654/19, № 916/1998/19, № 233/2021/19, № 806/5308/15 ухвалені в правовідносинах, які не є подібними до правовідносин цієї справи № 910/127/21. Відповідач погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно відсутності в матеріалах справи доказів щодо нецільового використання спірних земельних ділянок. Також вказує на чинність виданих містобудівних умов та обмежень, дозволу на виконання будівельних робіт та сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Окрім того, відповідач стверджує про те, що Товариство на виконання умов договору від 27.07.2017 побудувало для НАВС навчальний корпус, а також після завершення будівництва житлового комплексу співробітники НАВС отримають квартири, а тому вказує на безпідставність доводів Прокурора про те, що забудова спірних земельних ділянок суперечить інтересам держави і суспільства. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
14. Товариство у відзиві на касаційну скаргу також не погоджується з її доводами. Вказує на те, що касаційна скарга не відповідає вимогам частини 2 статті 287 ГПК України. Вказує на відсутність в матеріалах справи доказів про використання НАВС спірних земельних ділянок з порушенням цільового призначення, а доводи касаційної скарги в цій частині вважає безпідставними. Стверджує про те, що вимоги Прокурора про повернення земельної ділянки шляхом знесення будівель і споруд є втручанням в право осіб, які зареєстрували речові права на квартири, на мирне володіння майном. Посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13 щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін
Інші заяви та клопотання
15. Від інвесторів ЖК "О2 RESIDENS" 04.02.2025 надійшло звернення, яке вони просять врахувати під час розгляду справи. Разом з тим, вказані особи не є учасниками цього судового провадження, а тому Суд не бере до уваги вказане звернення.
15.1. Від прокуратури 16.12.2024 надійшли додаткові пояснення, в яких вона просить в порядку частини 4 статті 300 ГПК України врахувати висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23.
15.2. Від прокуратури 18.02.2025 надійшла заява про забезпечення позову. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2025 задоволено заяву прокуратури про забезпечення позову.
15.3. 17.03.2025 від прокуратури надійшли додаткові пояснення щодо підстав передачі справи на розгляд судової палати, які вона просить врахувати під час розгляду справи.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Пунктом 1 розпорядження КМДА від 02.07.1997 № 927 "Про оформлення Київському інституту внутрішніх справ МВС України права користування земельних ділянок для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-му км Харківського шосе та учбового комплексу на вулиці Колекторній, 4 у Харківському районі" вирішено оформити вказаному інституту, правонаступником якого є відповідач, за умови виконання пункту 4 цього розпорядження, право користування земельними ділянками загальною площею 29,92 га для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе в місті Києві, у зв'язку з передачею останньому будівель і споруд згідно з договором від 15.06.1996 та актом приймання-передачі від 11.09.1996, у тому числі:
- право постійного користування земельною ділянкою площею 6,2 га, відведеною згідно з рішенням виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих від 15.02.1954 № 180;
- право тимчасового довгострокового користування строком на 10 років земельною ділянкою площею 23,72 га, відведеною згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 01.11.1982 № 1764 "Про надання в користування Північно-українському ордена Леніна виробничому геологічному об'єднанню "Північукргеологія" земельної ділянки, на якій розташований піонер-табір "Алмазний".
17. На підставі вищевказаного розпорядження, відповідачу видано Державний акт на право постійного користування землею від 17.02.1998 серії I-КВ № 005423, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 90-400018. Відповідно до зазначеного акта земельну ділянку площею 6,196 га надано відповідачу виключно для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Харківському (Дарницькому) районі міста Києва.
18. На підставі розпорядженням КМДА від 02.07.1997 № 927 між нею та відповідачем укладено договір від 17.02.1998 за № 90-5-00033 на право тимчасового користування землею площею 23 716,00 кв. м (у тому числі вкритих рослинністю 23 716,00 кв. м) строком на 10 років для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Харківському районі міста Києва.
19. У подальшому рішенням КМДА від 20.09.2012 № 126/8410 надано у постійне користування земельну ділянку площею 23,716 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва (без вилучення земельної ділянки з Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста) за рахунок земель, оформлених відповідно до пункту 1 розпорядження КМДА від 02.07.1997 № 927, право користування якою посвідчено договором на право тимчасового довгострокового користування землею від 17.02.1998 № 90-5-00033.
20. У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001) та пояснювальній записці від 08.06.2011 № П3-6526 до проєкту рішення про надання відповідачу вказаної земельної ділянки (кадастрова справа А-15967) зазначено, що: "земельна ділянка входить у зелену зону, межі якої визначені і затверджені рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381 "Програма розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста"; "висновком Київського міського управління земельних ресурсів від 17.06.1997 № 109-01 визначено обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки - "земельна ділянка надається без права вирубки дерев"; "земельна ділянка знаходиться в межах комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство», в середині лісового масиву".
21. Відповідно до висновку Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу КМДА від 23.02.2011, наявного в матеріалах кадастрової справи А-15967, відповідач зобов'язаний: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 ЗК України та використовувати земельну ділянку без зміни цільового призначення, а у випадку зміни цільового призначення - отримати дозвіл Київської міської ради відповідно до статті 20 ЗК України.
22. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка наявна в матеріалах справи, на підставі вищевказаних документів земельні ділянки площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), розташовані на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, зареєстровані на праві постійного користування за НАВС.
23. 27.07.2017 між НАВС і Товариством підписано договір, предметом якого є зобов'язання та права сторін з будівництва об'єктів на земельних ділянках: площею 6,1960 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об'єкті № 1 - житлово-рекреаційного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового та спортивно-оздоровчого призначення, та отримання НАВС об'єкта № 2 - навчального корпусу, а також будь-яких інженерно-технічних споруд, пов'язаних з ним, у порядку та на умовах, визначених цим правочином.
24. У пункті 7.4 вказаного правочину сторони передбачили, що останній не є договором про інвестиційну діяльність, спільну діяльність, доручення та управління майном.
25. Пунктами 4.2.1.2, 4.2.1.4 договору (у редакції додаткової угоди від 08.04.2019 № 2) передбачено, що НАВС отримує у власність 8 % житлової площі, що складає 4 224,95 кв. м) та 8 % нежитлової площі, що складає 1 693,22 кв. м об'єкта будівництва.
26. Відповідно до пунктів 4.2.1.1 та 2.2.1.3 договору (у редакції додаткової угоди від 08.04.2019 № 2) Товариство отримує 92 % житлової площі, що складає 48 586,97 кв. м та 92 % нежитлової площі, що складає 7 572,45 кв. м об'єкта будівництва.
27. За змістом попереднього акта розподілу площ об'єкта до вищевказаного договору від 15.05.2019 НАВС отримує житлові площі в розмірі 2 817,48 кв. м, а Товариство - решту житлових площ у розмірі 49 994,44 кв. м та 100 % корисних площ нежитлових приміщень, що становить 21 165,32 кв. м.
28. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Товариством 14.12.2018 зареєстровано на праві власності об'єкт незавершеного будівництва, цілісний майновий комплекс - 35 % готовності, який знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:90:305:0002 та 8000000000:90:305:0001, розташованими на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва. В подальшому 21.10.2019 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про скасування права власності на вказаний об'єкт.
29. У листопаді 2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено виїзну перевірку спірних земельних ділянок на підставі запиту Київської місцевої прокуратури № 2 від 20.11.2020 № 52-0083-19, за результатом якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30.11.2020 № 20-0012-02 (далі - акт перевірки від 30.11.2020).
30. Зокрема, актом перевірки від 30.11.2020 зафіксовано наступне:
"- на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:305:0001 розташовано споруду відділу продажу, ротонду, зелені насадження, водойму, розташовано капітальну будівлю з дерев'яною надбудовою другого поверху та на частині берега влаштовано дерев'яний настил. На території земельної ділянки здійснено розриття та навезено ґрунт. При в'їзді на територію земельної ділянки розташовано арку з воротами та споруду, у якій розміщується охорона;
- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:305:0002 використовується для організації та ведення будівельних робіт. На території земельної ділянки проводиться будівництво трьох будинків (побудовано 6 та 7 поверхів), побудовано фундамент та викопано три котловани. Крім того, на території земельної ділянки розташовані побутові приміщення для будівельників, будівельні матеріали, залишки стін зруйнованих будівель та споруд. Паспорт об'єкта будівництва відсутній;
- земельні ділянки огороджені спільним парканом;
- відповідно до даних розміщених, на офіційному сайті Державної архітектурно будівельної інспекції України замовнику будівництва НАВС зареєстровано дозвіл на будівельні роботи з будівництва об'єкта - "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу; м. Київ, вул. Харківське шосе, 22-й км (№ ІУ 113192210997)".
31. Окрім того, суд апеляційної інстанції встановив, що Департамент земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради листом від 23.02.2017 № 05/70-3307 повідомив, що "право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:305:0002 площею 6,196 га у Дарницькому районі, на 22-у км Харківського шосе міста Києва розпорядженням КМДА від 02.07.1997 № 927 оформлено "для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів", що за кваліфікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, відповідає коду КВЦПЗ - 15.02 (для розміщення та постійної діяльності внутрішніх військ МВС), секція J - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
32. Суд апеляційної також інстанції встановив, що:
- в матеріалах справи наявні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Харківському шосе, 22-й км в Дарницькому районі міста Києва від 26.08.2015 № 11058/0/12/27-15, видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на замовлення НАВС щодо можливості забудови двох земельних ділянок і містять Основні техніко-економічні показники об'єкта будівництва, зокрема, можливості будівництва житлово-рекреаційного комплексу, житлових будинків тощо;
- в матеріалах справи наявний дозвіл на виконання будівельних робіт № IV113192210997 від 09.08.2019, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією із відповідними змінами від 14.09.2021 та 28.09.2023, відповідно до якого замовником є відповідач, об'єкт будівництва - будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу, місце розташування об'єкта - м. Київ, вул. Харківське шосе, 22-й км.
33. Суди обох інстанції також дослідили, що в матеріалах справи наявний висновок експертів від 19.10.2023 № 26184/21-41, в якому судові експерти Шишов М. А., Бікус Ю. Ф., Дощечкін О. І. за наслідками проведення судової експертизи дійшли висновку про те, що фактичне використання спірних земельних ділянок НАВС не суперечить цільовому призначенню останніх, а також те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:305:0001 будівництво станом на 09.06.2022 взагалі не проводилося.
Розгляд справи Верховним Судом
34. Ухвалою Касаційного господарського суду від 31.10.2024 у справі відкрито касаційне провадження та призначено розгляд у судовому засіданні 19.11.2024.
35. У подальшому в судових засіданнях оголошувалися перерви до 23.01.2025 та до 04.02.2025.
36. Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2025 справу передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - судова палата). Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2025 судова палата прийняла справу до розгляду та призначила розгляд касаційної скарги на 20.03.2025.
37. У судовому засідання 20.03.2025 оголошено перерву до 17.04.2025.
Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій
38. Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті спору
39. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується Прокурором з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
40. Причиною виникнення цього спору є те, що НАВС як постійний землекористувач, якому КМДА надала в постійне користування дві земельні ділянки з видом використання - для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів, уклала з Товариством договір, за умовами якого останнє зобов'язалося збудувати на спірних земельних ділянках житлово-рекреаційний комплекс.
41. Так, суди попередніх інстанцій, зокрема, дослідили, що НАВС видано Державний акт на право постійного користування землею від 17.02.1998 серії І-КВ № 005423, відповідно до якого земельну ділянку, площею 6,196 га надано відповідачеві виключно для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Харківському (Дарницькому) районі міста Києва.
42. У подальшому рішенням КМДА від 20.09.2012 № 126/8410 надано в постійне користування земельну ділянку площею 23,716 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва (без вилучення земельної ділянки з Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста) за рахунок земель, оформлених відповідно до пункту 1 розпорядження КМДА від 02.07.1997 № 927, право користування якою посвідчено договором на право тимчасового довгострокового користування землею від 17.02.1998 № 90-5-00033.
43. У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001) та пояснювальній записці від 08.06.2011 № П3-6526 до проєкту рішення про надання відповідачу вказаної земельної ділянки (кадастрова справа А-15967) зазначено, що: "земельна ділянка входить у зелену зону, межі якої визначені і затверджені рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381 "Програма розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста"; "висновком Київського міського управління земельних ресурсів від 17.06.1997 № 109-01 визначено обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки - "земельна ділянка надається без права вирубки дерев"; "земельна ділянка знаходиться в межах комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство", в середині лісового масиву".
44. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), розташовані на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, зареєстровані на праві постійного користування за НАВС.
45. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, яку Суд вважає за необхідне врахувати на підставі частини 4 статті 300 ГПК України, викладено, зокрема, такий висновок:
"8.101. Так, за статтею 78 Земельного кодексу визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися i розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
8.102. У найбільш загальному вигляді "класична тріада" стосовно такого об'єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення долі (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження Jus abutendi).
8.103. Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 Цивільного кодексу України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки "земельна ділянка" як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об'єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього.
8.104. Разом з тим із тріади правомочностей, які належать власнику, законом постійному землекористувачу передані тільки дві: володіння та користування, постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками.
8.105. Отже, право землекористування як суб'єктивне право полягає у праві (правомочність) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб'єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку.
8.106. Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.
8.107. Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.
8.108. З урахуванням наведеного об'єднана палата зазначає, що наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов'язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації.
8.109. Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються".
46. У цій справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між НАВС і Товариством 27.07.2017 укладено договір, предметом якого є зобов'язання сторін з будівництва об'єктів на двох земельних ділянках площею 6,1960 га та 23,716 га, відповідно до умов якого НАВС отримує у власність 8 % житлової площі, що складає 4 224,95 кв. м та 8 % нежитлової площі, що складає 1 693,22 кв. м об'єкта будівництва, а Товариство отримує 92 % житлової площі, що складає 48 586,97 кв. м та 92 % нежитлової площі, що складає 7 572,45 кв. м об'єкта будівництва.
47. За змістом попереднього акта розподілу площ об'єкта до вищевказаного договору від 15.05.2019 НАВС отримує житлові площі в розмірі 2 817,48 кв. м, а Товариство - решту житлових площ у розмірі 49 994,44 кв. м та 100 % корисних площ нежитлових приміщень, що становить 21 165,32 кв. м.
48. Також суди дослідили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Товариством 14.12.2018 було зареєстровано на праві власності об'єкт незавершеного будівництва, цілісний майновий комплекс - 35 % готовності, який знаходиться на обох земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:90:305:0002 та 8000000000:90:305:0001, розташованими на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва. Водночас у подальшому 21.10.2019 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про скасування права власності на вказаний об'єкт.
49. За наведеного, ураховуючи встановлені у цій справі обставини, НАВС якому в постійне користування КМДА передало дві земельні ділянки площею 6,1960 га та 23,716 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів уклавши правочин, за яким передбачалося надання Товариству у власність житлові та нежитлові приміщення у новозбудованому майні, фактично вчинив дії, які створюють передумови для вибуття спірних земельних ділянок із державної власності.
50. Водночас, відповідно до наведеного вище правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема, шляхом вчинення правочинів, спрямованих на перехід речових прав на землю до іншого власника (див. пункт 84 нижче).
51. Статтею 141 ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належать: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
52. У статті 143 ЗК України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
53. Верховний Суд зауважує, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт "а" частини 1 статті 91, пункт "а" частини 1 статті 96 ЗК України). Аналогічний обов'язок визначений в абзаці 10 статті 35 Закону України "Про охорону земель".
54. Цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (абзац 15 частини 1 статті 1 Закону України "Про землеустрій").
55. Метою встановлення категорій земель за цільовим призначенням є забезпечення особливого правового режиму для їх охорони і ефективного використання.
56. У постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 (на яку посилається скаржник) викладно висновок про те, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України.
57. Згідно із частиною 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
58. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (на яку посилається скаржник), і власник, і користувач земельної ділянки зобов'язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання. Такий обов'язок не є ілюзорним. Його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки.
59. Окрім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у вже згаданій постанові від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов'язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.
60. Суди попередніх інстанцій у цій справі, яка розглядається, дослідили, що в Державному земельному кадастрі зареєстровані земельні ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:305:0001 з кодом 07.01 - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, та з кадастровим номером 8000000000:90:305:0002 з кодом 15.02 - для розміщення та постійної діяльності Національної гвардії України.
61. При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, Прокурор вказує, що причиною нецільового використання спірних земельних ділянок є здійснення житлової забудови на них, без згоди власника земельних ділянок та без зміни їх цільового призначення.
62. Як уже було наголошено вище, задовольняючи позовні вимоги в частині припинення права постійного користування НАВС, місцевий господарський суд виходив з того, що:
- КМДА передала НАВС у постійне користування дві спірні земельні ділянки з конкретним видом їх використання - для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-у км Харківського шосе у Харківському районі міста Києва, у межах визначеної ЗК України категорії земельних ділянок - землі рекреаційного призначення;
- актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Департаменту від 30.11.2020 № 20-0012-02 зафіксовано факт нецільового використання постійним користувачем - НАВС, земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0001 та 8000000000:90:305:0002 та факт порушення останньою вимог статті 96 ЗК України у зв'язку з веденням будівельних робіт на вказаних ділянках. Зазначений акт є чинним та у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувався, не скасований, недійсним не визнаний;
- доказів того, що КМДА, як розпорядник спірних земельних ділянок, приймала рішення про їх передачу НАВС для будівництва багатоквартирних житлових будинків або про зміну цільового призначення із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, матеріали даної справи не містять;
- докази про розробку НАВС проєктів землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок відповідачем також подані не були і в матеріалах справи відсутні.
- як убачається з наявного в матеріалах листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.01.2021 № 762-21, за результатами аналізу прийнятих актів Кабінету Міністрів України з питань погодження переліків земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, актів Кабінету Міністрів України про погодження переліку, до якого включені спірні земельні ділянки, не знайдено.
- не змінює обов'язку НАВС щодо дотримання нею спеціального режиму використання спірних земельних ділянок за цільовим призначенням й отримання відповідачем 26.08.2015 містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок та дозволу на виконання будівельних робіт від 09.08.2019 № IY 113192210997 на об'єкт "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу на 22-у км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва". Навпаки, вказані документи лише підтверджують вчинення НАВС дій, спрямованих на використання спірних земельних ділянок з порушенням приписів чинного земельного законодавства.
63. За наведеного, враховуючи встановлений факт нецільового використання НАВС спірних земельних ділянок, який підтверджується матеріалами справи, а також те, що на момент прийняття рішення у справі остання не надала документів, які свідчать про зміну цільового призначення цих ділянок на землі житлової та громадської забудови в установленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора в частині припинення НАВС права постійного користування земельними ділянками, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001).
64. Суд апеляційної інстанції з таким висновком місцевого господарського суду не погодився і, навпаки, виходив з того, що докази про нецільове використання спірних земельних ділянок в матеріалах справи відсутні.
65. Разом з тим з урахуванням наведеної прокурором підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд зазначає, що вказаного висновку суд апеляційної інстанції дійшов без урахування та аналізу наведених вище вимог законодавства, а також висновків Верховного Суду.
66. Так, скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції разом з тим не встановив, що фактичний вид використання НАВС спірних земельних ділянок для житлової та громадської забудови відповідає їх цільовому призначенню. Також апеляційний суд не встановив обставин зміни відповідачем у передбаченому законодавством порядку цільового призначення з метою здійснення на земельних ділянках будівництва. Крім того, дійшовши висновку про відсутність заборони проводити на земельній ділянці площею 6,196 га будівництво житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про те, що спірні земельні ділянки не включені Кабінетом Міністрів України до переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.
67. Окрім того, в основу висновку про недоведення Прокурором обставин використання земельних ділянок не за цільовим призначенням апеляційний суд поклав висновок експертів від 19.10.2023 № 26184/21- 41, у якому судові експерти Шишов М. А., Бікус Ю. Ф., Дощечкін О. І. дійшли висновку про те, що фактичне використання спірних земельних ділянок відповідачем не суперечить цільовому призначенню останніх.
68. У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 902/858/15 викладено, зокрема, висновок про те, шо: "44. Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні. 45. Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі".
69. Суд зазначає, що за змістом статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
70. Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
71. У постанові від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17 Верховний Суд наголосив, що необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд зіштовхується з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.
72. Суд зазначає, що висновок експертів від 19.10.2023 № 26184/21-41 у врахованій судом апеляційної інстанції частині, не відповідає наведеним положенням статті 98 ГПК України, оскільки не свідчить про фактичні обставини справи, а містить правовий висновок про те, чи відповідає фактичне використання землі його цільовому призначенню (що є питанням права, а не факту).
73. Разом з тим в частині встановлених експертами обставин в ході проведення судової експертизи висновки останньої були відхилені судом першої інстанції з огляду на встановлені недоліки стосовно повноти врахування всіх обставин справи, наявних в матеріалах доказів, відомостей (інформації) із загальнодоступних ресурсів, а також недоліків проведення самої експертизи, що за висновком суду першої інстанції свідчить про те, що висновки експертів, зроблені в межах судової експертизи з питань землеустрою, не відповідають дійсним обставинам справи та повністю суперечать усім іншим доказам, які містяться у її матеріалах, у зв'язку з чим останній як належний та допустимий доказ судом не прийнято.
74. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить спростувань наведених висновків суду першої інстанції.
75. Суд апеляційної інстанції також послався на те, що враховуючи чинність виданих містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт, відсутні підстави для висновку про намір НАВС використати спірні земельні ділянки з порушенням приписів чинного земельного законодавства.
76. Разом з тим, як уже було наголошено вище, обставин щодо надання власником - КМДА згоди на забудову спірних земельних ділянок, а також зміни їх цільового призначення у встановлений законодавством спосіб, суд апеляційної інстанції не встановив.
77. За таких обставин, Суд вважає помилковим вказаний висновок апеляційного господарського суду і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні містобудівні умови та обмеження, ні дозвіл на виконання будівельних робіт не підтверджують факт використання НАВС спірних земельних ділянок за встановленим цільовим призначенням; навпаки, вказані документи лише підтверджують вчинення відповідачем дій, направлених на використання спірних земельних ділянок з порушенням приписів чинного земельного законодавства.
78. За наведеного, враховуючи обставини передачі відповідачеві спірних земельних ділянок в постійне користування для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів, що за встановлених обставин виключає визначення НАВС іншого виду цільового призначення в межах категорії земель, а також ураховуючи умови укладеного між НАВС і Товариством договору від 27.07.2017 на здійснення будівництва житлово-рекреаційного комплексу, Суд зазначає, що використання земельних ділянок відповідно до умов цього договору відбувається не за цільовим призначенням, а тому вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення НАВС права постійного користування спірними земельними ділянками.
79. Щодо вимог Прокурора про зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, Суд зазначає таке.
80. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, Прокурор вказує на те, що оскільки існує загроза вибуття спірних земельних ділянок з державної власності та неможливості її використання за цільовим призначенням, враховуючи умови укладеного між НАВС і Товариством договору, який передбачає не тільки перехід третій особі права власності на більшу частину нового збудованого об'єкта нерухомого майна, але й фактично набуття останньою на підставі приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України права користування спірними земельними ділянками, що належать державі, на думку Прокурора, наявні підстави для зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
81. Так, згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених ЗК України.
82. Відповідно до частини 13 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду.
83. За приписами частин 1, 2 статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (1). Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (2).
84. Наведене, зокрема, в пунктах 46-50, 63, 78 цієї постанови, свідчить про те, що використання землі відповідно до укладеного НАВС і Товариством договору створює умови для припинення права постійного користування відповідача, що суперечить суті такого права, і, зокрема, тягне використання земельних ділянок всупереч їх цільовому призначенню, а також спрямоване на вибуття спірних земельних ділянок із власності держави до власників новозбудованого майна.
85. Враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для припинення права НАВС на постійне користування спірними ділянками з огляду на порушення нею вимог чинного законодавства щодо використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням шляхом незаконної забудови останніх, місцевий господарський суд також дійшов висновку про обґрунтованість вимог Прокурора про зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки з приведенням їх у придатний для подальшого використання стан шляхом демонтажу (знесення) незаконно зведених на них об'єктів.
86. При цьому, задовольняючи вимоги Прокурора в частині звільнення спірних земельних ділянок від зведених на них будівель і споруд, місцевий суд врахував те, що право власності на вищевказані об'єкти будівництва станом на час розгляду справи у встановленому законом порядку за третіми особами зареєстровано не було, про що повідомили представники Товариства і НАВС, а відтак, дійшов висновку про те, що задоволення позовних вимог не порушуватиме права власності інших осіб.
87. Згідно із частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
88. За пунктом "б" частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
89. За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 цієї статті, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
90. Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22).
91. Ураховуючи наведене, а також положення частин 3 - 5 статті 376 ЦК України, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України).
92. Місцевий господарський суд встановив, що КМДА як власник земельної ділянки, на якій НАВС і Товариство проводять будівельні роботи, не надавала згоди на забудову земельної ділянки і така ділянка не відводилася відповідачеві для будівництва нерухомого майна.
93. Водночас, за встановленими у цій справі обставинами, у відповідача наявні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Харківське шосе, 22-й км в Дарницькому районі м. Києва, дозвіл на виконання будівельних робіт не є відведенням земельних ділянок для забудови, а свідчить про фактичне здійснення будівельних робіт на земельній ділянці.
94. Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
95. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
96. Отже, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.
97. Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка державної власності підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.
98. Як уже наголошувалося вище, відповідно до положення частини 1 статті 376 ЦК України імперативно визначено, що самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
99. При цьому містобудівне законодавство встановлює вимоги до будівництва, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (преамбула Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), наприклад, спрямовані на захист довкілля, дотримання санітарних норм, безпечне для оточуючих будівництво, розвиток інженерної та дорожньо-транспортної інфраструктури, дотримання режимів використання історичних ареалів тощо. Як містобудівні умови, так і дозвіл на будівництво підтверджують, що майбутнє будівництво не порушуватиме містобудівне законодавство, але не свідчить про те, що воно відповідатиме земельному законодавству. Отже, отримання містобудівних умов та дозволу на будівництва, які видаються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури, не замінює рішення власника земельної ділянки про надання згоди на її забудову. При цьому саме відсутність згоди КМДА на забудову спірних земельних ділянок державної власності слугувала підставою для звернення з цим позовом.
100. Таким чином, необґрунтованими є висновок суду апеляційної інстанції та доводи відповідача, про те, що наявність чинних містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт свідчать про відсутність наміру НАВС використати спірні земельні ділянки з порушенням приписів чинного земельного законодавства, оскільки наявність такої дозвільної документації не впливає на результат вирішення цього спору.
101. Схожого висновку дійшов Верховний Суд у пункті 32 постанови від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від якого Суд не вбачає підстав для відступу з урахуванням викладеного в пунктах 87-99 цієї постанови.
Щодо втручання у право на мирне володіння майном
102. Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
103. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
104. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).
105. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
106. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
107. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
108. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
109. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
110. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
111. Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності здійснення відповідачем будівництва житлово-рекреаційного комплексу на земельній ділянці переданій йому для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів.
112. За таких обставин право власника земельної ділянки на повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, з огляду на встановлені у даній справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.
113. У цьому контексті Верховний Суд ще раз звертає увагу, що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є її відведення саме для цієї мети, водночас відсутність згоди власника на забудову земельної ділянки свідчить про самочинність збудованого на ній майна.
114. Враховуючи викладене, судова палата дійшла висновку, що як НАВС, так і Товариство, укладаючи договір від 27.07.2017, діяли недобросовісно, оскільки могли та повинні були знати про відсутність волі власника земельних ділянок на їх відведення під забудову, передбачену цим договором.
115. Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від якого Суд не вбачає підстав для відступу з огляду на викладене вище.
116. Разом з тим, як було наголошено вище, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав на те, що право власності на об'єкти будівництва станом на час розгляду даної справи у встановленому законом порядку за третіми особами зареєстровано не було.
117. Верховний Суд також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 провадження № 12-158гс19, пункт 10.28)). Судове рішення діє виключно "inter partes" (лат. між сторонами) (постанова Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.23)).
118. Враховуючи викладене вище, відхиляються доводи Товариства про порушення прав та інтересів інших осіб, оскільки інформації про зареєстрованих власників відповідач і третя особа судам не надали. Водночас, як уже було наголошено, за наявності таких осіб, рішення у справі не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі.
119. Стосовно посилань колегії суддів в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд судової палати на постанову Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 910/2944/18, Суд зазначає, що в наведеній справі судами встановлені відмінні фактичні обставини, а саме стосовно того, що власниками нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, були обслуговуючий кооператив, а також власники квартир, які придбали їх у встановленому порядку та зареєстрували право власності на них, що виключає подібність правовідносин.
120. За наведеного, обставин для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 910/2944/18, Суд також не вбачає.
121. З урахуванням викладеного вище, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в частині неврахування висновків Верховного Суду, знайшла підтвердження під час касаційного розгляду справи.
122. Усі інші доводи касаційної скарги Прокурора на постанову у цій справі підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, з урахуванням викладеного вище у цій постанові вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
123. Доводи відзивів НАВС і Товариства про невідповідність поданої Прокурором касаційної скарги вимогам частини 2 статті 287 ГПК України спростовуються викладеним вище у цій постанові.
124. Інші доводи відзивів на касаційну скаргу наведеного вище не спростовують. Крім того, доводи відзивів полягають у власному тлумаченні відповідачем і третьою особою положень законодавства, проте не містять мотивів на спростування доводів касаційної скарги Прокурора, а також висновків суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
125. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
126. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).
127. З огляду на викладене, враховуючи, що скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, довів неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, касаційна скарга Прокурора підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Розподіл судових витрат
128. Відповідно до статей 129, 315 ГПК України внаслідок задоволення касаційної скарги витрати скаржника зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір", підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/127/21 залишити в силі.
3. Стягнути з Національної академії внутрішніх справ на користь Київської міської прокуратури 16 816 (шістнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) грн 00 коп. відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції, 1 514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. відшкодування судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді: Н. О. Багай (з окремою думкою)
І. С. Берднік
Н. О. Волковицька
Т. Б. Дроботова
В. А. Зуєв
Є. В. Краснов
Г. М. Мачульський
І. С. Міщенко
С. К. Могил
Л. І. Рогач
Ю. Я. Чумак (з окремою думкою)