Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" червня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/480/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гула Д.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (61036, м. Харків, вул. Тепловозна, буд. 8)
до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7) 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16) 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "М-STEEL" (61118, м. Харків, вул. Познанська, буд. 11А, кв. 25) 4. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.
за участю представників:
прокурор - Ногіна О.М.;
відповідач 1 - не з'явився;
відповідач 2 - не з'явився;
відповідач 3 - не з'явився;
відповідач 4 - Олійник О.М.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "M-STEEL", 4. ОСОБА_2 , згідно вимог якого прокурор просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати п. 30 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.11.2017 №5515-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-STEEL" (код 32763111), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г. і зареєстрований в реєстрі за №15699.
3. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1092877163101) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4. Витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.03.2022 о 12:00.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (із змінами).
Отже, 01.03.2022 підготовче засідання не відбулося у зв'язку із введенням воєнного стану, постійними обстрілами м. Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2022 відкладено розгляд справи №922/480/22 та зазначено, що про дату, час та місце судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково відповідною ухвалою. Повідомлено учасників справи про можливість надсилати документи, що стосуються розгляду судових справ, без особистого прибуття до приміщення суду: через особистий кабінет в системі "Електронний суд"; у разі неможливості надсилання через систему "Електронний суд" - електронною поштою на е-mail: inbox@hr.arbitr.gov.ua; у разі неможливості надсилання документів в електронному вигляді - звичайною поштою на офіційну адресу суду. З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці представників учасників справи подавати до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності за наявними матеріалами в порядку приписів частини 3 статті 196 ГПК України.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи та необхідності недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2022 призначеного підготовче засідання по справі №922/480/22 на 04.10.2022 о 12:00. Явку учасників справи в судове засідання визнано не обов'язковою.
05.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 1 зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №9096), в якому викладено клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
05.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 2 зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №9097), в якому викладено клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
05.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 1 зареєстровано заяву про застосування строку позовної давності (вх. №9168), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
05.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 2 зареєстровано заяву про залишення позову без розгляду (вх. №9169).
05.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 2 зареєстровано заяву про зупинення провадження у справі (вх. №9170).
15.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на заяву відповідача - 1 про застосування строку позовної давності (вх. №9779), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
15.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на заяву відповідача - 2 про залишення позову без розгляду (вх. №9780), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
15.09.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на заяву відповідача - 2 про зупинення провадження у справі (вх. №9781), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.10.2022 відкладено підготовче засідання на 16.11.2022 о 10:20.
Дослідивши матеріали справи, а також наведені відповідачами - 1, 2 у клопотанні обставини, що зумовили пропуск процесуального строку, беручи до уваги необхідність дотримання принципу рівності та змагальності сторін, з'ясування усіх обставин справи з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2022 задоволено клопотання відповідачів - 1, 2 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву та долучено відзиви на позовну заяву до матеріалів справи. Разом з тим, відмовлено в задоволенні заяви відповідача - 2 про залишення позову без розгляду (вх. №9169 від 05.09.2022).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2022 заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального Харківської міської ради про зупинення провадження у справі (вх. №9170 від 05.09.2022) задоволено. Зупинено провадження у справі №922/480/22 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18. Разом з тим, зазначено про необхідність учасникам справи повідомити Господарський суд Харківської області про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 провадження у справі №922/480/22 поновлено. Підготовче засідання призначено на 11.03.2025 об 11:20.
10.03.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 1 зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №6129).
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.03.2025 у зв'язку з необхідністю додаткового часу для дослідження матеріалів справи та надання можливості усім учасникам процесу скористатись своїми процесуальними правами та обов'язками, задоволено клопотання про відкладення розгляду справи та відкладено засідання на 25.03.2025 о 12:50 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.
13.03.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано клопотання про заміну неналежного відповідача належним (вх. №6563), в якому просить суд замінити неналежного відповідача у справі №922/480/22 в частині витребування майна, а саме: ОСОБА_2 на належного відповідача - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований у АДРЕСА_4 ).
14.03.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заяву про зміну предмету позову (вх. №6580), в якій просить суд вважати правильними наступні вимоги позовної заяви:
1. Визнати незаконним та скасувати п. 30 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.11.2017 №5515-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "M-STEEL" (код 32763111), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г. і зареєстрований в реєстрі за №15699.
3. Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, просить суд судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за реквізитами: Харківська обласна прокуратура, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010, код 02910108. Також, просить суд повернути Харківській обласній прокуратурі сплачений згідно з доданого платіжного доручення до позовної заяви судовий збір за одну вимогу немайнового характеру.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 клопотання Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області про заміну неналежного відповідача належним (вх. №6563 від 13.03.2025) задоволено. Замінено неналежного відповідача в частині витребування майна - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 рнокпп НОМЕР_1 ) на належного відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ). Прийнято заяву Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області про зміну предмету позову (вх. №6580 від 14.03.2025) та подальший розгляд справи вирішено здійснювати з її врахуванням. Продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 15.04.2025 об 11:20.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.03.2025 Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова ухвалено повернути Харківській обласній прокуратури (61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, банк отримувача: Державна казначейська служба України, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010, код ЄДРПОУ 02910108) з Державного бюджету судовий збір у розмірі 2481,00 грн., що сплачений до Господарського суду Харківської області згідно платіжного доручення №143 від 26.01.2022 на підставі пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
11.04.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від Слобідської окружної прокуратури м. Харкова зареєстровано заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136, 138 ГПК України (вх. №9084), в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна 1092877163101 (номер запису про право власності №53301751), а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху №6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, Захисників України майдан, 3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном. Крім того, просить суд судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету- 2800.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2025 заяву Слобідської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. №9084 від 11.04.2025) задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна 1092877163101 (номер запису про право власності №53301751), а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху №6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, Захисників України майдан, 3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 у зв'язку з необхідністю додаткового часу для дослідження матеріалів справи та надання можливості усім учасникам процесу скористатись своїми процесуальними правами та обов'язками, відкладено підготовче засідання на 29.04.2025 о 12:40 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.
29.04.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області на здійснений судом запит відповідно до частини 6 статті 176 ГПК України зареєстровано лист (вх. №10526), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.04.2025 враховуючи, що у справі виконані усі завдання підготовчого засідання, визначені частиною 1 статті 177 ГПК України, з огляду на положення пункту 3 частини 2 статті 185 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2025 о 12:40.
29.04.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача - 4 зареєстровано заяву (вх. №10496), в якій просить суд залучити до участі у справі в якості представника відповідача 4 та надати доступ до електронної справи в підсистемі "Електронний суд", яку судом задоволено та надано представнику відповідача -4 доступ до електронної справи в підсистемі "Електронний суд" з метою ознайомлення з матеріалами справи.
15.05.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 4 зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №11739), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
16.05.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача - 4 зареєстровано клопотання (вх. №11812), в якому просить суд долучити до матеріалів справи докази направлення копії відзиву на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "М-STEEL", яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
19.05.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано відповідь на відзив (вх. №12090), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.05.2025 відкладено судове засідання на 05.06.2025 об 11:30 на підставі статті 232, 233 ГПК України.
Прокурор у судове засідання з'явився, позовну заяву підтримав та просив суд задовольнити.
Представники відповідача - 4 у судове засідання з'явився, проти задоволення позовної заяви заперечив та просив суд відмовити у задоволенні.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. При цьому про дату, час та місце судових засідань повідомлені судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Також, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від інших учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено спосіб належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет" (правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21).
Матеріали справи свідчать, що копії ухвал Господарського суду Харківської області із визначеними у них датою, часом та місцем проведення судових засідань було надіслано до зареєстрованого електронного кабінету, зокрема, відповідача 1, 2 про що свідчать довідки про доставку електронних листів до їх зареєстрованих Електронних кабінетів.
Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Враховуючи, що відповідачем - 3 не було зареєстровано Електронний кабінет в ЄСІТС відповідно до частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення вказаного учасника справи про розгляд даної справи, копії процесуальних документів із визначеними у них датою, часом та місцем проведення судових засідань надіслано засобами поштового зв'язку на належну адресу, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які було повернуто на адресу суду з довідками відділення поштового зв'язку з зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/480/22 було оприлюднено в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені судом належним чином про розгляд даної справи. При цьому судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення своїх правових позицій, надання доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши вступне та заключне слово прокурора, представника 4 суд встановив наступне.
Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.
Згідно з статтею 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури визначено законом.
Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак, звернення до суду з позовом та пред'явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.
Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 4, 53, 162 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Обґрунтовуючи право на звернення до суду в інтересах держави у справі прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов.
Звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.
Суд зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада. Проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке, на думку прокурора, є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.
Суд зазначає, що встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Щодо суті спору, суд виходить з наступного.
Обставини справи свідчать, що 05.04.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - орендодавець, відповідач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-STEEL" (надалі - орендар, відповідач 3) було укладено договір оренди №1950 (надалі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху №6, 7, 9 загальною площею 18,7 м2 в житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №69906 від 25.02.2016), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, майдан Повстання, 3 літ. "Ф-4" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 05.04.2017 №229 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень".
Майно, яке є предметом цього договору, належить на праві комунальної власності територіальній громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.11.2016 р.
Згідно пункту 1.2. договору майно передається в оренду з метою використання: під розміщення суб'єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.
Умовами пункту 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами: цього договору та акту приймання-передачі майна.
Відповідно до пункту 3.1. договору вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна та складає 72600 грн. без ПДВ станом на 09.12.2016 р.
Пунктом 4.7. договору передбачено, що орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця.
Відповідно до умов пункту 4.8 договору, орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу отриманого відповідно з діючим законодавством.
Згідно з пунктом 5.3. договору, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єктів оренди у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не продовжують зобов'язання орендодавця відшкодувати їх вартість.
Відповідно до пункту 10.1. договору, договір діє з 05.05.2017 до 05.03.2020.
Згідно Акта приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 05.04.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення цокольного поверху №6,7,9, загальною площею 18,7 м2, що розташовані за адресою: м. Харків, майдан Повстання, 3, літ. "Ф-4".
Матеріали справи свідчать, що у подальшому, орендар звернувся із заявою вих. №61 від 18.05.2017 до орендодавця (вх. №7234 від 18.05.2017), у якій просив дозволити приватизацію вказаних приміщень.
Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання №691/17 "Про програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки" від 21.06.2017, з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна"; "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада вирішила затвердити Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 років згідно з додатком. Доручено Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради проводити за рахунок орендарів незалежну оцінку вартості об'єктів нерухомого майна та у встановленому порядку укласти договори купівлі-продажу відповідних об'єктів.
На підставі звернення орендаря, з метою найбільш ефективного використання фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Харківською міською радою було прийнято рішення, а саме відповідно до пункту 30 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17, міська рада дозволила приватизувати вказаний об'єкт нерухомого майна шляхом викупу.
В подальшому орендар звернувся до орендаря з заявою про приватизацію від 28.09.2017 №3493, а також з листом (вх. №14330 від 28.09.2017), у якому просив доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна суб'єкту оціночної діяльності ФОП Остащенко К.Ю.
Розглянувши зазначений лист, орендар звернувся до ФОП Остащенко К.Ю. з листом від 29.09.2017 №14870 з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ТОВ "M-STEEL".
30.09.2017 ФОП Остащенко К.Ю. затверджено звіт про оцінку нежитлових приміщень загальною площею 18,7 м2 в житловому будинку літ. "Ф-4", відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.09.2017 складає 55700 грн. без ПДВ.
Окрім того, обставини справи також свідчать, що 15.11.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - продавець) та ТОВ "M-STEEL" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ТОВ "М-STEEL" №5515-В-С, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г. за реєстровим №15699.
Відповідно до розділу 1 договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4" загальною площею 18,7 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, майдан Захисників України (колишня назва Повстання майдан), будинок 3, орендованих ТОВ "М-STEEL" згідно з договором оренди №1950 від 05.04.2017.
Згідно розділу 2 договору оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 №1033), зафіксована в висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки станом на 30.09.2017, затверджених Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 27.10.2017, і складає 55700 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень та складає 11140 грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних в розділі 1 становить 66840 грн.
При цьому, у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання №691/17 від 21.06.2017 та на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №757/17 від 20.09.2017 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
Умовами пункту 4.1., 4.2. договору передбачено, що право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця лише за умови сплати в повному обсязі загальної суми об'єкта приватизації, що встановлена договором. Передача нежитлових приміщень продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі в триденний термін після сплати в повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень, що встановлена цим договором, а також повної сплати за договором оренди №1950 від 05.04.2017, що припиняє свою дію з п. 9.1. цього договору та виконання п. 6.2. (якщо така дія настала).
Згідно Акту прийому-передачі №5515-В-С від 16.11.2017 продавець передав, а покупець прийняв продані 15.11.2017 шляхом викупу нежитлові приміщення цокольного поверху №6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4" загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, майдан Захисників України (колишня назва Повстання майдан), буд. 3 згідно з оціночною вартістю 55700 грн. ПДВ - 20% 11140 грн., разом ціна продажу становить 66840 грн. Станом на 16.11.2017 загальна сума за об'єкт приватизації у розмірі 66840 грн., (в тому числі ПДВ) сплачена у повному обсязі. Передача вищезгаданого майна проводиться згідно з договором купівлі-продажу №5515-В-С від 15.11.2017, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г. та зареєстрованим в реєстрі за 15699.
Разом з тим, обставини справи свідчать, що 27.11.2017 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "M-STEEL" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндой Н.О. зареєстрованим за №5154 право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №6,7,9 в житловому будинку літ. "Ф-4" загальною площею 18,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 перейшло до ОСОБА_2 (пункт 1 договору).
Відповідно до пункту 2 договору вищевказані нежитлові приміщення належать ТОВ "М-STEEL" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Ємельяновою І.Г, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 15.11.2017 за реєстровим №15699 та акту №5515-B-С прийому-передачі, складеного Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-STEEL" 16.11.2017. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.11.2017, номер запису про право власності: 23399262, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1092877163101.
Пунктом 3 договору передбачено, що продаж здійснено за 67800,00 грн., в тому числі ПДВ 11300,00 грн., які продавецем отримано від покупця повністю, ще до підпису цього договору, та підписом під цим договором підтверджує проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продані нежитлові приміщення та відсутність щодо нього претензій майнового характеру.
Згідно довідки про балансову вартість відчужуваних нежитлових приміщень, виданої ТОВ "M-STEEL" 24.11.2017 за вих. №167, балансова вартість відчужуваних нежитлових приміщень становить 66840,00 грн., в тому числі ПДВ 11140,00 грн.
Окрім того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15.01.2024, зареєстрованого в реєстрі за №69 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скорбач Я.С. відчужив Каменецькі Олександеру (рнокпп НОМЕР_2 ) спірний об'єкт нерухомого майна (номер відомостей про речове право: 53301751; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71126559) згідно інофрмаційної довідки 417211921 від 11.03.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборонг відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог прокурором у позовній заяві зазначено, що рішення Харківської міської ради №757/17 від 20.09.2017 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає частковому скасуванню у зв'язку із тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 203, 215-216, 345, 387 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Прокурор стверджує, що жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснено та не подано до органу приватизації документи, що підтверджують невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Таким чином, прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає частковому скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню судом недійсним, а нежитлові приміщення підлягають витребуванню на користь територіальної громади м. Харкова у кінцевого набувача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з частиною 2 статті 345 ЦК України та частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону України "Про приватизацію державного майна", інших законів з питань приватизації та здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за певними групами. До групи А, зокрема, належить окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
Відповідно до частини 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Згідно статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Згідно з частиною 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Відповідно до абз. 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Згідно з частиною 1, 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.
Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: 1) орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; 2) орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; 3) невід'ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; 4) здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб'єктом оціночної діяльності; 5) орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; 6) договір оренди є чинним на момент приватизації.
На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439.
Згідно з пунктом 8.1 Порядку продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні"; Про приватизацію державного майна"; Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Відповідно до пункту 1.4 цієї Програми об'єктами приватизації є комунальні підприємства (якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками комунальної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства); об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які не можуть бути добудовані за рахунок коштів міського бюджету ; окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення); акції (частки, паї), що належать територіальній громаді у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності; об'єкти соціально-культурного призначення, крім тих, що не підлягають приватизації.
Згідно пункту 3.4. Програми приватизація об'єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 затверджено порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Відповідно до пункту 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до пункту 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: 1) договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; 2) погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; 3) аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; 4) довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що Харківська міська рада наділена правом прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради має право укладати відповідні договір купівлі-продажу, однак за умов дотримання відповідної процедури. Зокрема, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).
У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме, продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Матеріали справи свідчать, що орендарем до орендодавця подано заяву вих. №61 від 18.05.2017 (вх. №7234 від 18.05.2017), у якій орендар просив дозволити приватизацію спірних приміщень шляхом викупу. При цьому до вказаної заяви не було долучено документів, які б надавали право на таку приватизацію.
Водночас матеріали справи свідчать, що жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді по день подачі заяви для викупу не здійснено, що підтверджується тим, що у звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
Оскільки відповідачем 3 до органу приватизації не було подано документи, що містили б інформацію стосовно невід'ємних поліпшень, здійснених за час оренди, а тому, в свою чергу, не підтверджено підстав для застосування виключного випадку продажу комунального майна шляхом викупу орендарем об'єкту із відповідними поліпшеннями.
Щодо посилання відповідача 1 на науково-консультативний висновок Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157 від 12.10.2020 щодо окремих питань приватизації комунального майна, суд зазначає, що науково-консультативний висновок не є обов'язковим для суду в силу приписів статті 109 ГПК України.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини п'ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє. Здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Харківською міською радою було обрано незаконний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому п. 30 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17 суперечить положенням законодавства.
Разом з тим, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
Як зазначено судом вище та вбачається з матеріалів справи, 15.11.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "M-STEEL" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ТОВ "М-STEEL" №5515-В-С, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г. за реєстровим №15699.
Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (абзац 2 частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна").
Враховуючи встановлені обставини справи, приймаючи до уваги, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ТОВ "М-STEEL" №5515-В-С від 15.11.2017 укладений, зокрема, на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17 за наявності обставин порушення передбаченого законодавством порядку приватизації, а тому вказаний договір також суперечить наведеним положенням законодавства.
Водночас обставини справи свідчать, що в подальшому, 27.11.2017 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "M-STEEL" та ОСОБА_2 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндой Н.О. зареєстрованим за №5154 право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №6,7,9 в житловому будинку літ. "Ф-4" загальною площею 18,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 перейшло до ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 15.01.2024, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Скобач Я.С., зареєстрованого за №69 продав ОСОБА_1 нежитлові приміщення цокольного поверху №6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Відтак, матеріали справи свідчать, що на даний час кінцевим набувачем спірного майна є відповідач 4 - ОСОБА_1 .
Разом з тим, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 29)).
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.
У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 також зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах №911/2034/16 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).
Отже, оскільки у даному разі прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння Харківської міської територіальної громади, то єдиною належною (ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 по справі №922/461/22, від 11.03.2025 у справі №922/647/22.
Враховуючи вище викладене, та з огляду на те, що станом на дату звернення прокурора з позовом до суду про визнання незаконним та скасування п. 30 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17, яке вже було реалізовано та вичерпало свою дію його виконанням, а саме шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.11.2017 №5515-В-С, у задоволенні позовних вимог про: 1) визнання незаконним та скасувати п. 30 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17 та 2) визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.11.2017 №5515-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "M-STEEL" (код 32763111), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємельяновою І.Г. і зареєстрований в реєстрі за №15699 необхідно відмовити саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова (постанова Великої Палати Верховного Суду від14.11.2018 у справі №183/1617/16, постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №922/461/22, від 11.03.2025 у справі №922/647/22).
Суд зазначає, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам сторін щодо наведених вище позовних вимог, які задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху № 6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Так, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
Разом з тим, суд звертає увагу, що застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з'ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).
Отже, судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
Прокурор у заявах по суті справи зазначає, що розпорядження майном органом місцевого самоврядування не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, а тому відчужене таким чином майно підлягає поверненню на підставі статті 388 ЦК України.
Матеріали справи свідчать, що відповідач - 4 як кінцевий набувач на підставі договору купівлі-продажу від 15.01.2024, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Скобач Я.С., зареєстрованого за №69 придбав нежитлові приміщення цокольного поверху №6, 7, 9 в житловому будинку літ. "Ф-4", загальною площею 18,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, Захисників України майдан (колишня назва Повстання майдан).
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 2 Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого в МЮУ 22.02.2012 за №282/20595 при посвідченні правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд зазначає, що добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.
Таким чином, договір купівлі-продажу є оплатним, одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. При цьому суд враховує, що частина 5 статті 12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, а саме якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Суд вважає за необхідне звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного.
Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Суд зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: (1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; (2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; (3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.
Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" №29979/04, "Кривенький проти України" від 16.02.2017.
Також суд враховує, що критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:
- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном. Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі “Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).
Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Натомість у даному разі суд констатує, що прокурором не наведено обставин та не подано жодних доказів у розумінні статті 73, 76-78, 80 ГПК України, які б свідчили про недобросовісність відповідача - 4 як кінцевого набувача спірного майна. При цьому прокурором також не зазначено обґрунтованих та вагомих підстав для втручання у майнові права та витребування майна від добросовісного набувача, яка має бути застосована у даному випадку з дотриманням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, у разі відсутності на момент набуття права власності судових рішень, які б визнавали незаконним відчуження майна, та за умови, що юридична особа діяла в межах чинного законодавства, не маючи підстав для сумнівів у правомірності своїх дій, такі дії мають вважатися добросовісними (пункт 5.24 постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 923/1137/21).
При цьому, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на відомості, наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).
Враховуючи викладене, а також зважаючи, що на момент набуття відповідачем - 4 права власності не було судових рішень, що визнавали незаконність первісного відчуження спірних нежитлових приміщень, а тому відповідач - 4 на момент набуття майна у власність не був обізнаний про будь-які претензії або правові обмеження щодо спірного майна, що також свідчить про добросовісність набуття майна за договором купівлі-продажу, а тому суд не вбачає ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - відповідача - 4.
Наведене вище також не спростовано прокурором під час розгляду справи.
При цьому твердження прокурора, що незаконність рішення про приватизацію майна шляхом викупу та укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу є достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову суперечить висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, оскільки важливе значення має належна перевірка обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.
Суд зауважує, що з огляду на презумпцію добросовісності особи, відповідні обставини на спростування такої презумпції мають доводитися стороною, яка про це стверджує.
Відтак, зазначене вище твердження прокурора не свідчить про доведеність останнім наявності в діях відповідача - 4 як кінцевого набувача спірного нерухомого майна ознак недобросовісності та наявності безумовних підстав для втручання у його майнові права. Крім того, задоволення позовної вимоги про витребування спірного майна не відповідатиме принципу пропорційності, оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об'єкти нерухомого майна.
З огляду на вище вказане, суд також приймає до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 по справі №922/461/22 про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, а тому у задоволенні вимоги про витребування спірного нерухомого майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості, що виключає необхідність застосування позовної давності.
З урахуванням наведених положень законодавства, встановлених фактичних обставин справи, а також правових висновків Верховного Суду, ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про витребування у відповідача - 4 спірного майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості та недоведеності прокурором в розумінні статті 73, 76-78, 80 ГПК України, що виключає необхідність вирішення судом заяв відповідачів про застосування позовної давності.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності доказів окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених доказів у їх сукупності.
Згідно частини 9, 10 статті 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
З огляду на наведені положення процесуального закону, у зв'язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2025 у справі №922/480/22.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову, покладає судові витрати на прокурора.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2025 по справі №922/480/22.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено "16" червня 2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова