про забезпечення позову
16 червня 2025 року Справа № 915/920/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.
розглянувши заяву №б/н від 11.06.2025 (вх.№8866/25 від 12.06.2025) Фермерського господарства «ШМЕЛЬ» про забезпечення позову, у справі
за позовом: Фермерського господарства «ШМЕЛЬ», вул.Космонавтів, буд.32, м.Одеса, 65078
електронна пошта: fgshmel@gmail.com
представник позивача: Лінчевський Денис Юрійович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕМДАР», вул.Кропивницького Марка, буд.44А, м.Миколаїв, 54001
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2
про: забезпечення позову
Фермерське господарство «ШМЕЛЬ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 11.06.2025 (вх.№8838/25 від 12.06.2025) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕМДАР» безпідставно набутих грошових коштів у сумі 965 300,00 грн.
Також, просить суд стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позову зазначає, що у грудні 2024 року між позивачем та відповідачем був намір укласти договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, за яким ТОВ «АЛЕМДАР» (постачальник) мав би передати товар (сільськогосподарську продукцію) у власність ФГ «ШМЕЛЬ» (покупець), а покупець зобов'язується прийняти Товар та провести оплату відповідно до умов даного Договору. Специфікацією №1 до договору купівлі-продажу передбачалось, що постачальник (відповідач) мав передати, покупцю (позивачу) у власність партію товару, а саме кукурудзу у кількості 99,52 тон, загальною вартістю 965 344,00 грн., на умовах 100% попередньої оплати. Згідно з платіжними інструкціями №№ 156, 159, 162 від 27.12.2024 року ФГ «ШМЕЛЬ» перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ «АЛЕМДАР» грошові кошти в загальній сумі 965 300,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за с/х продукцію згідно договору 2712-1 від 27.12.2024 р.». Однак договір купівлі-продажу, як і специфікацію, відповідач не підписав, жодну продукцію на ФГ «ШМЕЛЬ» не поставив. Зазначає, що відповідач набув та утримує грошові кошти ФГ «ШМЕЛЬ» у розмірі 965 300,00 грн. без достатніх правових підстав, що є підставою для звернення до суду з даним позовом.
Разом з позовною заявою, Фермерське господарство «ШМЕЛЬ» подало до суду заяву про забезпечення позову від 11.06.2025 (вх.№8866/25 від 12.06.2025) в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕМДАР» в межах заявлених позовних вимог у сумі 965 300,00 грн.
В обґрунтування заяви зазначає, що відповідач отримавши від ФГ «ШМЕЛЬ» без належних правових підстав грошові кошти в сумі 965 300,00 грн., не повернув їх. Вказує, що відповідач ухиляється від повернення коштів, які безпідставно були перераховані, не надає ніякої відповіді про причини неповернення коштів, не надає відповіді на письмову вимогу, уникає вирішення спірного питання шляхом досягнення домовленостей. У зв'язку з цим, вважає, що існують підстави вважати, що ТОВ «АЛЕМДАР» з метою уникнення відповідальності за невиконання ним свого обов'язку, може вжити заходів із перерахунку коштів, що містяться на рахунках підприємства на інші рахунки з метою унеможливлення їх подальшого стягнення. Вказує, що у випадку задоволення позовних вимог буде неможливим стягнення коштів з рахунків відповідача в примусовому порядку у зв'язку з їх відсутності на рахунках. Заявник вважає, що адекватним та співмірним заходом забезпечення позову буде накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача в межах заявлених позовних вимог у сумі 965 300,00 грн.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.
Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Так, предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 965 300,00 грн., тобто вимога майнового характеру.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного заявником, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Так, на переконання суду, застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕМДАР», у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов'язане із предметом позову у цій справі та є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову.
Суд звертаючись до правової позиції викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошує на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Так, заявлений позивачем захід забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти (в межах ціни позову), є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою (майнового характеру) та пов'язаним з нею заходом забезпечення позову, адже попередить можливе порушення прав позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів).
Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Також, суд зазначає, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Слід також зазначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Враховуючи вищевикладене, заява №б/н від 11.06.2025 (вх.№8866/25 від 12.06.2025) Фермерського господарства «ШМЕЛЬ» про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву №б/н від 11.06.2025 (вх.№8866/25 від 12.06.2025) Фермерського господарства «ШМЕЛЬ» про забезпечення позову - задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕМДАР» (вул.Кропивницького Марка, буд.44А, м.Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 45492979) в межах заявлених позовних вимог у сумі 965 300,00 грн.
3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала про вжиття заходів забезпечення позову є виконавчим документом.
Строк пред'явлення ухвали до примусового виконання 3 (три) роки.
4. Стягувач за даною ухвалою: Фермерське господарство «ШМЕЛЬ» (вул.Космонавтів, буд.32, м.Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 19228326).
Боржник за даною ухвалою: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕМДАР» (вул.Кропивницького Марка, буд.44А, м.Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 45492979).
Відповідно до ч.1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України,.
Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.О. Семенчук