14 квітня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/297/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Дорофєєва Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" (29025, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Хмельницький, вул. Шухевича Романа, буд. 8/9; e-mail: lawyer.psv@gmail.com; код ЄДРПОУ 30865632) до фізичної особи - підприємця Дорофєєвої Юлії Петрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості в загальній сумі 6071,66 грн.,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Дорофєєвої Юлії Петрівни про стягнення заборгованості в загальній сумі 83771,26 грн., в т.ч. основного боргу у розмірі 77699,60 грн., 15% річних у розмірі 1834,72 грн., пені в сумі 3304,54 грн., збитків від інфляції в сумі 932,40 грн., посилаючись на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" уклало договір поставки № U44259 від 09.02.2024 року з ФОП Дорофєєвою Юлією Петрівною на поставку автомобільних товарів, асортимент ціна і кількість яких погоджуються сторонами у накладних (ст. 1 договору).
За ствердженнями позивача, він поставив відповідачу товар, конкретне найменування якого вказане у видаткових накладних. У кожній видатковій накладній, на підставі яких відповідачу було поставлено товар, окрім номера накладної, дати складання, міститься посилання на вищезазначений договір поставки № U44259 від 09.02.2024 року, та зазначено кінцевий строк оплати, видаткові накладні засвідчені електронними цифровими підписами уповноважених представників сторін, через сервіс ВЧАСНО, https://vchasno.ua/, що зазначено у видаткових накладних. Так, відповідачу було поставлено товар на суму 77699,60 грн. за наступними видатковими накладними:
- UAUN1_240101945 від 29.11.2024 р. на суму 38000,40 грн., кінцевий строк оплати 20.12.2024 р.;
- UAUN1_240103097 від 04.12.2024 р. на суму 4897,43 грн., кінцевий строк оплати 11.12.2024 р.;
- UAUN1_240105515 від 12.12.2024 р. на суму 187,24 грн., кінцевий строк оплати 19.12.2024 р.;
- UAUN1_240107685 від 19.12.2024 р. на суму 17341,63 грн., кінцевий строк оплати 26.12.2024 р.;
- UAUN1_240108064 від 20.12.2024 р. на суму 3381,48 грн., кінцевий строк оплати 27.12.2024 р.;
- UAUN1_240108232 від 20.12.2024 р. на суму 2004,12 грн., кінцевий строк оплати 27.12.2024 р.;
- UAUN1_240108422 від 21.12.2024 р. на суму 11887,30 грн., кінцевий строк оплати 28.12.2024 р.
Як вказує позивач, загальна сума поставленого на адресу відповідача товару визначається як сума усіх видаткових накладних і розраховані шляхом почергового складання сум видаткових накладних.
Наразі позивач посилається на п.10.3 договору поставки, яким передбачено, що покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, а також проценти (ч.5 ст.694 ЦК України), на прострочену суму у розмірі 15% річних від простроченої суми за кожен день прострочення. За розрахунком позивача 15% річних від простроченої суми складає 1834,72 грн., пені - 3304,54 грн., інфляційних збитків - 932,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.03.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/297/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 31.03.2025 р. о 10:30.
07.03.2025 р. до господарського суду від представника позивача - Петренко С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, яке призначене на 31.03.2025 р. о 10:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 3486/25).
27.03.2025 р. до господарського суду від представника позивача - Петренко С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 4718/25), згідно з яким представник позивача просить суд, зважаючи на можливі обставини, які можуть виникнути при розгляді справи та вплинути на строки розгляду справи, що спричинить необхідність участі представника позивача у наступних судових засіданнях у справі, ухвалити рішення про участь адвоката Петренко С.В. у справі № 915/297/25 у всіх судових засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2025 р. у справі №915/297/25 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні, яке призначене на 31.03.2025 р. о 10:30, та у всіх наступних судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
31.03.2025 р. до господарського суду від представника позивача - Петренко С.В. через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 4852/25), згідно з якими представник позивача повідомив, що станом на 27.03.2025 р. відповідач повністю сплатив суму основного боргу за заявленим позовом, та надав відповідні докази сплати боргу. Також позивач зауважив, що нараховані санкції за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України відповідач не сплатив. Наразі позивач, посилаючись на п. 10.3 укладеного між сторонами договору поставки, вказує, що покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції,пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, а також проценти на прострочену суму у розмірі 15% річних від простроченої суми за кожен день прострочення. Відтак, позивач стверджує, що відповідачем лишаються не сплачені 15% річних у розмірі 1834,72 грн., пеня у розмірі 3304,54 грн., збитки від інфляції у розмірі 932,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.
Так, у судовому засіданні господарського суду 31 березня 2025 року по справі №915/297/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 14 квітня 2025 року о 13 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.
У судове засідання, призначене на 14.04.2025 р., представник позивача не з'явився.
Так, у судовому засіданні 14.04.2025 р. відповідач підтвердив сплату боргу в сумі 77699,60 грн. та не заперечував щодо задоволення клопотання позивача про закриття провадження по справі в частині сплачених коштів, в іншій частині позовні вимоги визнав повністю.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 р. у справі № 915/297/25/25 закрито провадження в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" до фізичної особи-підприємця Дорофєєвої Юлії Петрівни про стягнення заборгованості в загальній сумі 77699,60 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 6071,66 грн. підлягають розгляду по суті.
До того ж згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
При цьому слід зазначити, що визнання відповідачем позову у даному випадку не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Заслухавши пояснення відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
09.02.2024 р. між ТОВ "Inter Cars Ukraine" (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Дорофєєвою Юлією Петрівною (покупець) укладено договір поставки № U44259, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність та у встановлені строки замовлені ним запасні частини, мастильні матеріали, технічні рідини, аксесуари, інші супутні товари для транспортних засобів тощо (далі - товар) окремими партіями, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його. Асортимент (номенклатура), ціна та кількість товару остаточно погоджуються сторонами у накладних, які є специфікаціями у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України та складають невід'ємну частину договору (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 1.2 договору ціна договору складається із сумарної ціни партій товару, поставлених на підставі договору.
Відповідно до п. 2.1 договору, він набуває чинності з дня його належного підписання сторонами та діє по 31.12.2024 р. Якщо жодна із сторін за два тижні до цього терміну письмово не підтвердить намір припинити договір, то він продовжує діяти на тих самих умовах по 31 грудня кожного наступного року.
Пунктом 2.4 договору визначено, що якщо на момент припинення/розірвання договору стороною не виконане будь-яке зобов'язання - договір продовжує діяти лише в частині невиконаних зобов'язань та до моменту виконання стороною всіх зобов'язань і законних вимог та проведення остаточних розрахунків.
Згідно з п. 4.1 договору ціна одиниці виміру товару, що вказана в реєстрі цін постачальника, є ринковою. Вартість товару вказується в національній валюті України у рахунку на оплату та видатковій накладній та відповідає рівню звичайних цін.
Відповідно до п. 5.1 договору покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує товар на вказаних у рахунку/накладній умовах шляхом:
- попередньої оплати - відповідно до рахунка постачальника (але не пізніше терміну, зазначеного в рахунку);
- товарного кредиту з відстроченням платежу - протягом 7 календарних днів з дати поставки товару. У разі збільшення курсу євро до гривні на міжбанківському валютному ринку України понад 2% за день постачальник може скоротити строк відстрочення платежу або скасувати цей строк, про що негайно повідомляє покупця через картку покупця. Покупець не сплачує постачальнику процентів за користування товарним кредитом протягом встановленого строку відстрочення платежу.
Як визначено п. 5.2 договору, при поставці на умовах відстрочення платежу загальна сума всіх неоплачених поставлених партій товару (кредитний ліміт) не може перевищувати 200000,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 5.5 договору днем оплати товару вважається день зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з п. 6.1. договору постачальник поставляє товар окремими партіями в строк до 5 робочих днів від наступного дня після попередньої оплати відповідної партії товару або від дня підтвердження замовлення на умовах: ЕХW (франко завод) будь-якої філії постачальника або СРТ (перевезення оплачене до) покупця в м. Миколаїв відповідно до правил Інкотермс 2020. Конкретні умови поставки кожної партії товару вказуються у видатковій накладній.
Пунктом 10.1 договору визначено, що за порушення умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України. Винна сторона в повному обсязі відшкодовує потерпілій стороні завдані та документально підтверджені збитки.
Відповідно до п. 10.3 договору покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч. 5 ст. 694 ЦК України) у розмірі 15% річних від простроченої суми, - за кожен день прострочення.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки від 09.02.2024 р. № U44259 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За умовами п. 6.1 договору поставка товару постачальник поставляє товар окремими партіями в строк до 5 робочих днів від наступного дня після попередньої оплати відповідної партії товару або від дня підтвердження замовлення на умовах: ЕХW (франко завод) будь-якої філії постачальника або СРТ (перевезення оплачене до) покупця в м. Миколаїв відповідно до правил Інкотермс 2020. Конкретні умови поставки кожної партії товару вказуються у видатковій накладній.
Судом встановлено, що поставки товару відбувались згідно з видатковими накладними, а саме:
- видатковою накладною № UAUN1_240101945 від 29.11.2024 р. на суму 38000,40 грн. (в т.ч. ПДВ 6333,40 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 20.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240103097 від 04.12.2024 р. на суму 4897,43 грн. (в т.ч. ПДВ 816,24 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 11.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240105515 від 12.12.2024 р. на суму 187,24 грн. (в т.ч. ПДВ 31,21 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 19.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240107685 від 19.12.2024 р. на суму 17341,63 грн. (в т.ч. ПДВ 2890,27 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 26.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240108064 від 20.12.2024 р. на суму 3381,48 грн. (в т.ч. ПДВ 563,58 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 27.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240108232 від 20.12.2024 р. на суму 2004,12 грн. (в т.ч. ПДВ 334,02 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 27.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240108422 від 21.12.2024 р. на суму 11887,30 грн. (в т.ч. ПДВ 11887,30 грн.), умови поставки СРТ Миколаїв, кінцевий строк оплати 28.12.2024 р.
Згідно з правилами Інкотермс вказаний термін «СРТ» означає, що продавець оплачує перевозку товару до місця призначення, але не несе відповідальності за риски, пов'язані з товаром після його передачі першому перевізнику.
Отже, за вказаними умовами позивач як постачальник зобов'язався оплатив перевезення товару до м. Миколаїв згідно з наданими видатковими накладними.
Як з'ясовано судом, на виконання умов договору від 09.02.2024 р. № U44259 позивачем в період з 29.11.2024 р. по 21.12.2024 р. було поставлено ФОП Дорофєєвій Ю.П. товар на загальну суму 77699,60 грн., що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними, які зазначені вище.
При цьому, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар на вказану суму за видатковою накладною було отримано відповідачем без зауважень.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
За умовами п.п. 5.1 договору покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує товар на вказаних у рахунку/накладній умовах шляхом:
- попередньої оплати - відповідно до рахунка постачальника (але не пізніше терміну, зазначеного в рахунку);
- товарного кредиту з відстроченням платежу - протягом 7 календарних днів з дати поставки товару.
За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Так, сторонами по справі у спірному договорі встановлено обов'язок покупця (відповідача) здійснити оплату протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару постачальником.
Отже, виходячи з наведеного, остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар за вказаними видатковими накладними відповідач мав здійснити протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару, а саме:
- видатковою накладною № UAUN1_240101945 від 29.11.2024 р. на суму 38000,40 грн. - до 20.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240103097 від 04.12.2024 р. на суму 4897,43 грн. - до 11.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240105515 від 12.12.2024 р. на суму 187,24 грн. - до 19.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240107685 від 19.12.2024 р. на суму 17341,63 грн. - до 26.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240108064 від 20.12.2024 р. на суму 3381,48 грн. - до 27.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240108232 від 20.12.2024 р. на суму 2004,12 грн. - до 27.12.2024 р.;
- видатковою накладною № UAUN1_240108422 від 21.12.2024 р. на суму 11887,30 грн. - до 28.12.2024 р.
Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив оплату товару за вказаною видатковою накладною протягом встановленого строку, внаслідок чого утворилась заборгованість в загальній сумі 77699,60 грн.
Разом з тим, після звернення позивача до суду із заявленим позовом відповідачем протягом періоду з 12.02.2025 р. по 27.03.2025 р. сплачено на користь позивача суму в загальному розмірі 77 709,40 грн. 10 платежами з призначенням платежів "за запчастини згідно дог. акція", а саме: 12.02.2025 р. - 5000,00 грн.; 22.02.2025 р. - на загальну суму 10000,00 грн.; 12.03.2025 р. - 5000,00 грн.; 13.03.2025 р. - 5000,00 грн.; 19.03.2025 р. - 10000,00 грн., 20.03.2025 р. - на загальну суму 5000,40 грн., 25.03.2025 р. - 5000,00 грн.; 26.03.2025 р. - 20000,00 грн. та 27.03.2025 р. - 12709,00 грн.
Як з'ясовано судом, сплачену відповідачем суму боргу позивачем зараховано на погашення простроченої заборгованості за основною сумою боргу, що підтверджено відповідачем.
Відтак, враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем вищевказаної суми вимоги позивача були фактично задоволені в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 77 699,60 грн., тому суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в цій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine", у зв'язку з чим провадження у справі у вказаній частині було закрито згідно з ухвалою суду від 14.04.2025 року.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 15% річних суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 10.3 спірного договору сторонами передбачено, що покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч. 5 ст. 694 ЦК України) у розмірі 15% річних від простроченої суми, - за кожен день прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
При цьому, як випливає з розрахунку позивача, за загальний період прострочення платежів з 21.12.2024 р. по 18.02.2025 р. позивачем нараховано відповідачу пеню на існуючу суму боргу в загальному розмірі 77699,60 грн., виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, що становить за розрахунком позивача 3304,54 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 3304,54 грн.
Щодо нарахування 15% річних суд зазначає наступне.
Згідно з п. 10.3 спірного договору сторони передбачили, що покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч. 5 ст. 694 ЦК України) у розмірі 15% річних від простроченої суми, - за кожен день прострочення.
Наразі щодо правової природи нарахованих позивачем відсотків суд зазначає наступне.
Так, частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а в частині 5 цієї статті визначено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Водночас слід зауважити, що проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов'язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19.
Отже, за змістом спірних правовідносин нараховані позивачем 15% річних за умовами п. 10.3 договору відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України є саме платою за користування відповідачем утримуваними коштами, які підлягали сплаті позивачу, а не заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати отриманого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 15% річних як плати за користування чужими коштами відповідно до умови укладеного договору. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 15% річних в сумі 1834,72 грн., судом встановлено, що розрахунок 15% річних був здійснений позивачем обґрунтовано, та відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 15% річних в сумі 1834,72 грн.
Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Таким чином, з огляду на вказане суд вважає, що позивачем правомірно здійснено розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 932,40 грн. на відповідну суму боргу окремо за відповідною видатковою накладною, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 932,40 грн.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "Inter Cars Ukraine" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням наявної суми боргу на день відкриття провадження у справі, оскільки визнання відповідачем позову та часткова сплата заборгованості відбулось після початку розгляду справи по суті.
Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
З матеріалів справи вбачається, що в описовій частині позову заявником наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У вказаному розрахунку вказано, що попередньо зазначені судові витрати будуть складатися, крім витрат на судовий збір за подання позову 3028,00 грн., також з витрат на правничу допомогу в сумі 7500,00 грн.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги № б/н від 10.01.2025 р., акту приймання-передачі наданих послуг від 17.02.2025 р., рахунку від 17.02.2025 р. № 1 на суму 7500,00 грн. При цьому заявник вважає, що вищевказані документи є достатнім підтвердженням обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. На думку заявника, витрати на правничу допомогу є доведеними у розмірі 7500,00 грн. та підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Як вбачається зі змісту договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 р., укладеного між ТОВ "Inter Cars Ukraine" та адвокатом Петренко Світланою Вікторівною, відповідно до умов п.п. 1.1 - 1.3 якого предметом цього договору є забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта, надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності б будь-якому статусі, складання позовних заяв, скарг, клопотань, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню у разі порушення. Представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського судочинства, державних органах, підприємствах недержавної форми організації, перед фізичними та юридичними особами. Надання правової допомоги здійснюється шляхом надання консультацій, проведення аудиту господарської діяльності, аналізу документів, розробки та правового аналізу договорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності клієнтом; надання правової допомоги шляхом підготовки та подачі процесуальних документів до суду; інші види послуг, які пов'язані з адвокатською діяльністю та виконанням договору.
Відповідно до п. 2.21 - 2.25 вказаного договору, адвокат має право звертатись з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, будь-якої форми організації, також до фізичних осіб (за їх згодою); представляти і захищати права, свободи та інтереси Клієнта у судах будь-якої інстанції та юрисдикції, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; знайомитись з матеріалами справ у судах будь-якої інстанції та юрисдикції, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, постанов, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмо і; і зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом; складати та підписувати від імені Клієнта позовні заяви, зустрічні позовні заяви, скарги, клопотання. апеляційні, касаційні скарги, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; користуватися іншими правами, передбаченими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами.
Згідно з п.п. 3.1 - 3.4 договору гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до цього договору, та є комерційною таємницею. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Факт наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг. Після закінчення надання послуг (або ж проміжного періоду надання послуг), адвокат протягом 1 робочого дня готує та передає на погодження клієнта два примірники акта приймання-передачі наданих послуг. Клієнт зобов'язаний протягом 1 робочого дня розглянути та підписати вказаний акт або надати письмові мотивовані заперечення. Після підписання клієнт протягом 1 робочого дня передає один примірник підписаного акту адвокату.
Відповідно до п. 3.7 - 3.8 договору, підставою для сплати гонорару є цей договір та акт приймання-передачі наданих послуг. Гонорар сплачується у безготівковому порядку на рахунок адвоката.
Згідно з п. 4.1 договору, він набуває чинності з дати його підписання і діє протягом дванадцяти наступних календарних місяців.
Додатком 1 до договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 р. встановлено розрахунок вартості роботи, згідно з яким:
1000 гривень: відповідь на запит контролюючого органу; складання адвокатського запиту; складання клопотання.
1000 гривень за одну годину роботи: представництво та захист інтересів Клієнта в суді будь-якої інстанції; ознайомлення з матеріалами справи; ' - представництво та захист інтересів Клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами; юридичне супроводження угоди (участь Адвоката в переговорах з контрагентом Клієнта, консультації з питань, які виникають під час укладення угоди, юридична експертиза проекту контракту між Клієнтом та його контрагентом); складання скарг, заперечень; юридична експертиза договорів та інших документів (включаючи складання протоколу розбіжностей, додаткової угоди та юридичного висновку); досудове врегулювання спорів; складання позовної заяви, зустрічної позовної заяви, заперечень на позов, складання апеляційних та касаційних скарг.
17.02.2025 р. ТОВ "Inter Cars Ukraine" та адвокатом Петренко С.В. складено акт приймання - передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 р. Згідно з вказаним актом виконавець надав клієнту правову допомогу підготовки, подачі до Господарського суду Миколаївської області позову про стягнення боргу з ФОП Дорофєєвої Ю.Л., витрачено часу - 7,5 годин, робота виконана у повному обсязі, вартість - 7500 грн. без ПДВ, що підлягають перерахуванню на рахунок виконавця у відповідності до умов договору.
Таким чином, відповідно до вказаного акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 р. позивачем визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн.
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі N 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Разом з тим, як випливає зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 р. сума гонорару за правничу допомогу, надану в межах договору від 10.01.2025 р. про надання правничої допомоги, сторони погодили в розмірі 7500,00 грн. за 7,5 год. роботи адвоката за здійснення представництва прав і законних інтересів клієнта, з метою врегулювання спірних правовідносин відносно стягнення заборгованості з ФОП Дорофєєвої Ю.П. в судовому порядку.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України, що регулює поняття ціни договору, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при фіксованому розмірі для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні, що передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі N 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі N 910/4201/19.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі N 640/18402/19, визначений у договорі з адвокатом фіксований розмір гонорару не залежить від обсягу послуг і часу, втраченого адвокатом на їх надання, а отже є визначеним.
При цьому згідно з висновком в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, або погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Отже, виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини даної справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи в суді в сумі 7500,00 грн. відповідає критеріям пропорційності, розумності та справедливості.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" про стягнення з фізичної особи - підприємця Дорофєєвої Юлії Петрівни витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи № 915/297/25, підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241, 191 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" (29025, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Хмельницький, вул. Шухевича Романа, буд. 8/9; e-mail: lawyer.psv@gmail.com; код ЄДРПОУ 30865632) до фізичної особи - підприємця Дорофєєвої Юлії Петрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості в загальній сумі 6071,66 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця Дорофєєвої Юлії Петрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Inter Cars Ukraine" (29025, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Хмельницький, вул. Шухевича Романа, буд. 8/9; e-mail: lawyer.psv@gmail.com; код ЄДРПОУ 30865632) 15% річних в розмірі 1834/одна тисяча вісімсот тридцять чотири/грн. 72 коп., пеня в розмірі 3304/три тисячі триста чотири/грн. 54 коп., інфляційні втрати в розмірі 932/дев'ятсот тридцять дві/грн. 40 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3028/три тисячі двадцять вісім/грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 7500/сім тисяч п'ятсот/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 13.06.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості.
Суддя Л.М. Ільєва