вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1992/24
Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом: Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 40)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія М-В» (61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 25)
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державна аудиторська служба України (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 4, код ЄДРПОУ 40165856)
про стягнення 208 659,44 грн.
Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. № б/н від 18.07.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія М-В» про стягнення 208659,44 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 07.08.2024 позовну заяву Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації за вих. б/н від 18.07.2024 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
20.08.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
01.10.2024 від позивача через систему Електронний суд надійшло клопотання про залучення Державної аудиторської служби України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою суду від 23.10.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державну аудиторську службу України (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, буд. 4, код ЄДРПОУ 40165856). Запропоновано Державній аудиторській службі України не пізніше семи днів з дня вручення (отримання) ухвали подати до суду письмові пояснення по справі.
29.10.2024 від третьої особи - Державної аудиторської служби України через систему Електронний суд надійшли письмові пояснення, згідно яких підтримано позовні вимоги про стягнення 208659,44 грн.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія М-В»: 61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 25, у зв'язку з чим 22.08.2024 ухвала суду від 21.08.2024 у справі № 911/1992/24 була направлена судом поштою на вказану вище адресу відповідача.
Однак до суду повернулось поштове відправлення адресоване відповідачу разом з копією ухвали суду від 21.08.2024 з відміткою АТ "Укрпошта": «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи надіслання судом ухвали суду від 21.08.2024 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія М-В» та повернення її до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» є наслідками свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання.
Про хід розгляду справи відповідач також міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що відповідача було повідомлено про розгляд справи №911/1992/24, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.
Однак, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд наголошує на тому, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.
Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч. 2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 16.06.2025.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що 30 серпня 2019 року між Департаментом регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач, замовник) та ТОВ «Будівельна компанія М-В» (далі - відповідач, підрядник) укладено договір № 258-19 будівельного підряду по об'єкту «Капітальний ремонт тротуару по вул. Петлюри Симона (ділянка від вул. Київська до бульв. Незалежності) (непарна сторона)» (далі - договір)
Згідно з п. 1.1. договору відповідач зобов'язався своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах Договірної ціни, що наведена в розділі ІІІ Договору, виконати роботи з Капітального ремонту тротуару по вул. Петлюри Симона (ділянка від вул. Київська до бульв. Незалежності) (непарна сторона)» (надалі - Об'єкт) за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт замовнику.
Позивач зазначає, що Договір було виконано в повному обсязі та здійснені відповідні розрахунки між замовником та підрядником.
Проте, в період з 27.02.2024 по 08.04.2024, відповідно до пункт 8.17 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2024 року та на підставі направлень від 26.02.2024 № 191-нк, № 193-нк, №194-нк, №196-нк, №197-нк та №198-нк та від 27.02.2024 №199-нк, №200-нк, №201-нк та №202-нк, виданих Головою Держаудитслужби Басалаєвою А.В., працівниками Департаменту контролю у сфері будівництва, а саме: начальником відділу Іванчук Ю.Г., головним державним аудитором Романяк М.В., головними державними інспекторами Пестриковою Л.С., головним державним аудитором Федоровим О.О., головними державними фінансовими інспекторами Василенко О.Г. та Вайландт П.О., заступником начальника відділу Чучмієм А.В., головними державними фінансовими інспекторами Матюшенко О.С. та Федоров I.Є. та начальником відділу Бондаренко М.А. проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту регіонального розвитку Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної державної адміністрації) за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2023 року.
За результатом проведених контрольних обмірів обсягів робіт на об'єкті «Капітальний ремонт тротуару по вул. Петлюри Симона (ділянка від вул. Київська до бульв. Незалежності) (непарна сторона)» встановлено завищення вартості робіт на загальну суму 208 659,44 грн, чим порушено п. 6.4.4.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 та п. 6.3.3 ДСТУ-Н Б Д. 1.1-2:2013.
До акту ф.КБ-2в № 1 за грудень 2019 року (договір № 258-19 від 30.08.2019 з ТОВ «Будівельна компанія М-В») включено роботи за РЕКН PH18-49-1 «Улаштування покриттів з дрібнорозмірних фігурних елементів мощення (ФЕМ)» в кількості 2174,8м2 та матеріал «Суміші піщано-цементна» в кількості 108,74м3 (загальна вартість 208 659,44 грн з ПДВ 20%).
Водночас до підсумкової відомості ресурсів до вказаного акту включено матеріал «Пісок природний, рядовий» кількістю 120,26644м3. Позивач зазначає, що РЕКН PН18-49-1 передбачено застосування лише піску природного рядового, а в акті ф.КБ-2в № 1 за грудень 2019 року немає інших робіт, де б застосовувався пісок.
Згідно з пунктом 4.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 система ціноутворення в цінах трудових та матеріально-технічних ресурсів будівництві базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних Нормативними показниками є ресурсні елементні кошторисні норми. На підставі цих норм і поточних цін на трудові та матеріально-технічні ресурси визначаються прямі витрати у вартості будівництва.
Відповідно до пункту 4.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 ресурсні елементні кошторисні норми призначені для визначення кількості ресурсів, необхідних для виконання різних видів будівельних робіт, робіт з монтажу устаткування, ремонтно-будівельних, реставраційно-відновлювальних пусконалагоджувальних робіт, для визначення прямих витрат у вартості будівництва.
Згідно з пунктом 4.3 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 державні кошторисні норми застосовуються всіма організаціями, установами і підприємствами незалежно від їх відомчої належності і форм власності при визначенні вартості будівництва будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, лінійних об?єктів інженерно-транспортної інфраструктури, будівництво яких здійснюється із залученням державних коштів.
Пунктом 6.4.4.1 ДСТУ-Н Б Д. 1.1-1:2013 передбачено, що прямі витрати при визначенні вартості виконаних робіт розраховуються на підставі нормативних витрат трудових і матеріально-технічних ресурсів, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт та уточнених цін ресурсів, прийнятих в договірній ціні.
Відповідно до пункту 1.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 цей стандарт носить обов'язковий характер при визначенні вартості будівництва об'єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії.
Згідно з пунктом 6.1.11 договору від 30.08.2019 № 258-19 підрядник зобов'язаний виконувати роботи відповідно до документації на виконання робіт, державних стандартів, норм та правил.
Таким чином, позивач вказує, що в порушення пунктів 1.2, 4.3, 6.4.4.1 ДСТУ Б. Д.1.1-1:2013, недотримання частини 1 статті 526, статті 629 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, пункту 6.1.11 договору № 30.08.2019 № 258-19 замовником прийнято і оплачено, а відповідачем включено до акту ф. КБ-2в № 1 за грудень 2019 року не передбачений РЕКН матеріал «Суміші піщано-цементна», внаслідок чого завдано матеріальної шкоди (збитків) бюджету в особі ДРР КОДА на суму 208 659,44 грн з ПДВ 20% (КПКВК 1517462, КЕКВ 3132), що встановлено Актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту регіонального розвитку Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної державної адміністрації) за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2023 року №001700-21/1 від 15.04.2024.
З метою усунення порушень, виявлених в ході ревізії, позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою від 02.07.2024 № 2687/34/34.02/2024 про відшкодування завданих збитків.
Однак, позивач зазначає, що станом на дату подання позову, позивачем не отримано відповідь на дану вимогу.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути на свою користь з відповідача збитки на загальну суму 208 659,44 грн, завдані внаслідок завищення вартості виконаних робіт за договором будівельного підряду від 30.08.2019 № 258-19.
Третя особа - Державна аудиторська служба України у тексті письмових пояснень підтвердила вищенаведені обставини та підтримала позовні вимоги про стягнення 208659,44 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Предметом позовних вимог є стягнення грошових коштів у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором будівельного підряду від 30.08.2019 № 258-19 в частині завищення вартості виконаних робіт, встановленого актом ревізії Державної аудиторської служби України № 001700-21/1 від 15.04.2024.
Відповідно до чч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 3 ст. 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом ч. 1-3 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За статтею 843 ЦК України, у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.
Статтею 849 ЦК України передбачені права замовника під час виконання роботи, а саме: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника; якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків; якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника; замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Положеннями ч. 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 523/6003/14-ц.
Зважаючи на викладене, проаналізувавши правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем на підставі Договору від 30 серпня 2019 року № 258-19, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно з частиною 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Усталеною є позиція, що склад цивільного правопорушення включає чотири загальні умови: 1) протиправність діяння (дії чи бездіяльність); 2) наявність негативних наслідків (шкоди) та їх розмір; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина правопорушника.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
З огляду на викладене для розгляду даної справи важливим є саме дослідження обґрунтування підстав для стягнення заявлених збитків (суми завищення вартості виконаних робіт у розмірі 208 659,44 грн) і встановлення взаємозв'язку між наявними між сторонами у даній справі договірними відносинами та обставинами щодо можливого завищення вартості робіт, а отже доказуванню підлягає, зокрема: наявність факту завищення вартості робіт (спричинення шкоди); протиправність дій заподіювача шкоди (відповідача) і його вина; причинний зв'язок між протиправною дією заподіювача шкоди та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчитиме про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за заподіяння шкоди.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2. ст. 216 ГК України).
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми завищення вартості виконаних робіт у розмірі 208 659,44 грн, позивач фактично вказував на встановлене контролюючим органом в Акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту регіонального розвитку Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної державної адміністрації) за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2023 року №001700-21/1 завищення вартості робіт за Договором від 30.08.2019 № 258-19, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача збитки. За умовами п. 3.1 договору, ціна цього Договору становить 3 906 000, 00 грн у тому числі ПДВ 651 000, 00 грн (Додаток № 1 до цього Договору).
Згідно з п. 3.9. договору, протокол погодження договірної ціни за 2019 рік викладений у Додатку № 3 до цього Договору.
У Додатку № 1 (Договірна ціна) до договору від 30.08.2019 № 258-19 сторони визначили договірну ціну за договором у розмірі 3 906 000, 00 грн у тому числі ПДВ 651 000, 00 грн, а також найменування та вартість робіт і витрат, які виконуються підрядником за цим договором.
У Додатку № 3 (Протокол погодження договірної ціни на 2019 рік) до договору від 30.08.2019 № 258-19 сторони визначили джерела фінансування для покриття вартості робіт і витрат, які виконуються підрядником за договором, у загальному розмірі 3 906 000, 00 грн, що відповідає сумі договірної ціни.
Докази досягнення згоди між сторонами щодо внесення змін у зазначений договір, шляхом укладення між ними додаткових угод, зокрема в частині розміру договірної ціни, в матеріалах справи відсутні.
Отже, сама така сума вартості підрядних робіт за договором була погоджена між його сторонами.
Для встановлення факту завищення вартості виконаних робіт контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми виконаних підрядником робіт перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі та зазначену у відповідній кошторисній документації до вказаного договору. Саме у випадку встановлення завищеної вартості робіт, яка відмінна від погодженої сторонами договору і яку визначено самим замовником як найкращу пропозицію за результатами оцінки пропозицій під час публічної закупівлі, можливо стверджувати про порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 ЦК України та його неналежне виконання всупереч вимогам ст. 525-526 ЦК України.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що роботи, виконані підрядником - ТОВ «Будівельна компанія М-В» за Договором від 30.08.2019 № 258-19 у повному обсязі, прийняті замовником - Департаментом регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації без заперечень та зауважень. Здійснення відповідних розрахунків між замовником та підрядником, прямо підтверджується позивачем у тексті позовної заяви.
Жодних доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, узгоджену сторонами в зазначеному договорі, під час розгляду справи позивачем до суду надано не було.
Згідно з п. 4.3. договору, поточні та остаточний розрахунки за виконані роботи Замовник здійснює лише при умові надходження коштів з джерел фінансування, на підставі актів форми КБ-2в, КБ-3, підписаних уповноваженими представниками Сторін. Акти приймання виконаних будівельних робіт готує Підрядник і передає їх для підписання Замовнику у строк не пізніше 20-го числа звітного місяця в паперовому вигляді та на електронному носії (в програмному комплексі їх складання - АВК).
За приписами п. 13.3. договору, підрядник надає Замовнику не пізніше 20 числа звітного місяця в друкованому та електронному вигляді (програмний комплекс АВК, тощо) наступну документацію з виконаних робіт: - акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в); - довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3); - підсумкові відомості ресурсів(сортування матеріалів якої виконано за найменуванням та посиланням у примітці на номер видаткової накладної, калькуляції, акту надання послуг, договорів оренди, тощо); - виконавчу документацію на виконаний обсяг робіт, паспорти на обладнання та ін.
Також за п. 13.5. договору акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) надаються Підрядником Замовнику. При цьому Акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) мають бути також підписані зі сторони Підрядника особою, відповідальною за виконання робіт на об?єкті (виконробом).
Пунктом 14.2. договору також закріплено, що передача виконаних робіт (об?єкта будівництва) Підрядником і приймання Замовником оформлюється Актом приймання виконаних будівельних робіт.
Втім сторонами у справі суду не надано оригіналів чи копій актів приймання виконаних будівельних робіт за договором з остаточною вартістю виконаних робіт, яка б перевищувала договірну ціну, узгоджену сторонами в зазначеному договорі, або навпаки спростовувала факт такого перевищення.
З додатків до пояснень третьої особи, що наявні у матеріалах справи, вбачається, що представниками сторін підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2вза грудень 2019 року, який був одним із предметів ревізії Державної аудиторської служби України. І хоча суд позбавлений можливості самостійно дослідити зміст цього акту, актом ревізії № 001700-21/1 від 15.04.2024 не спростовано підписання такого акту без зауважень та/або заперечень.
Отже, обґрунтовуючи завищення вартості робіт на загальну суму 208 659,44 грн, позивач посилається лише на висновки, викладені в акті ревізії № 001700-21/1 від 15.04.2024, складеному Державною аудиторською службою України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).
Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).
Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Статтею 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
Таким чином, Державна аудиторська служба України (третя особа), як орган державного фінансового контролю, у відповідності до покладних на нього повноважень згідно з положеннями Закону № 2939-XII зобов'язаний здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача - Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації, як підрозділу органу виконавчої влади, та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, завданих Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації, Державна аудиторська служба України має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред'явити об'єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).
Судом також прийнято до уваги правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.
У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
З матеріалів справи вбачається, що в складеному Державною аудиторською службою України Акти ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту регіонального розвитку Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної державної адміністрації) за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2023 року №001700-21/1 від 15.04.2024 зафіксовано відповідну інформацію про виявлені контролюючим органом порушення.
Водночас стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов'язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи. Тому посилання позивача лише на складений Державною аудиторською службою України Акт ревізії №001700-21/1 в якості доказу на підтвердження завищення відповідачем вартості робіт за договором від 30.08.2019 № 258-19 у розмірі 208659,44 грн є безпідставним.
Сам по собі Акт ревізії № 001700-21/1 від 15.04.2024, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення підрядником вартості виконаних робіт по договору від 30.08.2019 № 258-19.
Будь-яких клопотань від позивача чи відповідача щодо призначення у справі судової експертизи з питання дослідження достовірності чи підтвердження обсягів виконаних робіт за договором від 30.08.2019 № 258-19 та завищення їх вартості, або висновків ревізії, результати яких спростували би визначені позивачем та відповідачем в актах форми КБ-2в об'єми виконаних відповідачем робіт до суду не надходило.
Належно оформленого двостороннього акту чи іншого документа, який би свідчив про виявлені замовником відступи від умов договору або інших недоліків, в тому числі пов'язаних із завищенням вартості послуг, у матеріалах справи не міститься.
Наявність будь-яких обґрунтованих зауважень та заперечень щодо якості та кількості виконаних робіт при підписанні позивачем акту виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за примірною формою № КБ-3, як це встановлено договоромвід 30.08.2019 № 258-19, матеріалами справи також не підтверджується.
Водночас факт виконання договору в повному обсязі та здійснення відповідних розрахунків між замовником та підрядником у розмірі, який узгоджено в договорі від 30.08.2019 № 258-19, сторонами підтверджено та не оспорюється.
Відтак за умов наявності підписаного сторонами акту виконаних робіт за формою № КБ-2в та здійснення оплати таких робіт в повному обсязі й за відсутності однозначно встановлених та підтверджених доказами висновків щодо завищення вартості виконаних робіт, суд не вбачає правових підстав для стягнення 208 659,44 грн за завищення вартості виконаних відповідачем будівельних робіт.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищезазначене, з урахуванням того, що складений Державною аудиторською службою України Акт ревізії №001700-21/1 сам по собі не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення підрядником вартості виконаних робіт по договору від 30.08.2019 № 258-19, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено спричинення йому шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та його вини, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми завищення вартості виконаних робіт у розмірі 208659,44 грн є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, тому суд відмовляє в задоволенні зазначених позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS")."
Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладаються на Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації .
Керуючись ст. 73, 86, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача - Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації.
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.