13.06.2025
Справа №199/1642/25
Провадження №2/489/1601/25
13 червня 2025 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум'янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу
встановив.
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Марченка В.В., звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 70000 грн., моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Мотивуючи вимоги тим, що 06.03.2024 від Монобанк позивачу надійшло повідомлення, що заблоковано 1048 грн. та рекомендовано звернутися за деталями до Інгульського ВДВС у м. Миколаєві. Ознайомившись з матеріалами справи, адвокатом Марченко В.В. надіслав відповідальному працівнику ДВС на вайбер копію паспорта позивача та водійського посвідчення, а також повідомив про те, що виконавче провадження № 74116275 відкрито не на ту особу. Згідно постанови від 09.02.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74116275, вказане виконавче провадження відкрито на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 25.12.2023 серії ЕНА № 1158199. Вказана постанова винесена відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , водійське посвідчення АЕВ020606 від 11.08.2006. Проте, він, позивач по справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у АДРЕСА_2 , водійське посвідчення НОМЕР_1 від 14.02.2023. Починаючи з 03.07.2023 по теперішній час він перебуває за межами України та фізично не міг скоїти зафіксоване 25.12.2023 правопорушення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 у справі № 160/6852/24, його позов було задоволено повністю та зокрема, встановлено що ОСОБА_1 та особа, на яку було накладено адміністративне стягнення, є різними особами. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, на адвокатом Марченко В.В. підготовлені письмові заперечення та здійснено представництво інтересів. Внаслідок протиправних дій державних виконавців, йому було завдану моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100000 грн. Через арешт коштів, він був позбавлений можливості використати свої кошти за кордоном, що створило йому реальну загрозу щодо проживання та пошуку роботи. Він був змушений позичати кошти у знайомих для існування, що негативно вплинуло на його стан здоров'я. Перебуваючи за кордоном, відчував постійний стрес через неможливість особисто брати участь у захисті своїх прав та був змушений витрачати значні кошти на міжнародні дзвінки та консультації з адвокатом. Для захисту своїх прав ним було укладено два договори про надання правової допомоги з адвокатом Марченко В.В. Загальна сума коштів, витрачена на послуги адвоката складає 70000 грн.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 74116275 з примусового виконання постанови ЕНА 1158199 виданою 25.12.2023 Відділом організації несення служби в місті Ізмаїл Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. На підставі ст. 307, ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати порушником штрафу протягом 15 днів з метою примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби стягнути з правопорушника подвійний розмір штрафу 680 грн. 09 лютого 2024 державним виконавцем винесено ряд постанов про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн., про стягнення виконавчого збору у розмірі 68,00 грн., про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 1048 грн. 06 березня 2024 заступником начальника відділу винесено постанову про зміну реєстраційних даних, якою внесено встановлений РНОКПП боржника до АСВП та винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 1048 грн. Грошові кошти у сумі 22,71 грн., що надійшли 14.03.2024 та суму 1048 грн., що надійшли 14.03.2024 розподілено в межах виконавчого провадження та сума у розмірі 22,71 грн. повернута позивачу. 18 березня 2024 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням. Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024, залишеного в силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду, визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця, винесених в рамках виконавчого провадження № 74116275. Позивач стверджує, що внаслідок протиправних дій державного виконавця було завдано йому моральну шкоду, розмір якої складає 100000, зазначаючи у позові, що начебто через арешт коштів ОСОБА_1 був позбавлений можливості користуватися своїми коштами, відчував постійний стрес, мусив позичати кошти у знайомих, що створило загрозу для його існування, проживання та пошуку роботи, через неможливість брати участь у захисті своїх прав, мав витрачати значні кошти на міжнародні дзвінки та консультації з адвокатом. Арешт на кошти боржника ОСОБА_1 накладався виключно в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 1048 грн. На інші кошти, які містяться на рахунках боржника, арешт не накладався. Крім того, арешт накладався в межах суми 1048 грн. з 09.02.2024 по 18.03.2024 та був знятий постановою про закінчення виконавчого провадження. Тому, твердження позивача про обмеження державними виконавцями Прус В.М. у праві користуватися всіма власними коштами не відповідає дійсності. Дані боржника повністю збігалися з даними, які зазначені у паспорті боржника. Також збігається РНОКПП боржника встановлений державним виконавцем із РНОКПП, який міститься у довідці доданої позивачем у додатках позовної заяви. Таким чином, державний виконавець не міг передбачити існування двох різних людей з повністю ідентичними паспортними даними та ідентифікаційним кодом платника податків. Дії державного виконавця судом не визнавалися протиправними, а лише визнавалися протиправними постанови винесені по виконавчому провадженню. Сам факт скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для її відшкодування, оскільки судовим рішенням, яким скасовано постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності не встановлює доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності. Розмір витрат на оплату послуги адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Позивач на власний розсуд зазначив суму витрат на правничу допомогу у розмірі 70000 грн., яка не підтверджується жодними доказами щодо понесених витрат та не доведена розрахунком таких витрат.
Від представника відповідача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що неправомірний арешт коштів, навіть на суму 1048 грн. спричинив позивачу значний стрес, оскільки він перебував за кордоном і був обмежений в доступі до своїх фінансів для забезпечення базових потреб. Обмеження у коштах, незалежно від суми, викликало у ОСОБА_1 почуття безпорадності та тривоги, що є підставою для відшкодування шкоди. Подані позивачем до матеріалів позовної заяви докази та значний масив підготовлених та опрацьованих документів свідчить про душевні страждання, спричинені неправомірними діями відповідача і є достатніми для визнання моральної шкоди. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 по справі № 160/6852/24, яке набрало законної сили, визнано протиправними постанови про відкриття виконавчого провадження та решт коштів позивача. таким чином, причинний зв'язок між діями відповідача та моральною шкодою позивача є очевидним. Відповідач стверджує, що витрати на правову допомогу у розмірі 70000 грн. не обґрунтовані. Ця позиція є хибною. Позивач надав до суду повний пакет документів, що підтверджує зазначені витрати, які є співмірними з заявленими вимогами. Відповідач зазначає, що дані боржника збігаються з даними позивача, тому арешт був законним. Проте, позивач довів свою непричетність до боргу, надавши висновки службового розслідування та висновок експерта про підробку водійського посвідчення.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.02.2025, цивільну справу передано за підсудністю до Ленінського районного суду м. Миколаєва.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.03.2025, позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.03.2025, цивільну справу прийнято до провадження, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що Відділом організації несення служби в місті Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП винесено постанову серії ЕНА №1158199 від 25.12.2023 року, відповідно до якої прийнято рішення про стягнення штрафу у розмірі 340,00 грн та у разі несплати протягом 15 днів у подвійному розмірі 680,00 грн з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_1 , посвідчення водія НОМЕР_2 .
Відділом організації несення служби в місті Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП було направлено до Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) заяву від 16.01.2024 року №277/41/13/16/02-24 щодо примусового виконання у порядку статті 308 Кодексу України про адміністративне правопорушення постанову про накладення штрафу для стягнення з гр. ОСОБА_1 штрафу в розмірі 680 гривень.
Державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковською Оленою Василівною винесено постанову від 09.02.2024 року ВП №74116275 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №ЕНА 1158199 виданої 25.12.2023 року, а також постанови про арешт коштів боржника.
Позивач зазначає, що йому прийшло повідомлення про заблокування картки, відкритої на його ім'я в АТ «Універсал Банк». Ознайомившись з матеріалами справи, адвокатом Марченко В.В. надіслав відповідальному працівнику ДВС на вайбер копію паспорта позивача та водійського посвідчення, а також повідомив про те, що виконавче провадження № 74116275 відкрито не на ту особу.
Норми права та мотиви їх застосування.
Відповідно до положень ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ст. 1174 ЦК України, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
В судовій практиці мала місце правова позиція, що «збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди. При чому належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків».
Відповідний правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 у справі №32/421 та неодноразово застосовувався та цитувався Верховним Судом під час розгляду ним аналогічних цивільних справ щодо відшкодування шкоди, спричинених бездіяльністю чи незаконними діями чи рішеннями державного виконавця.
Так, висновки Верховного Суду України, які містяться у постанові від 25 жовтня 2005 у справі №32/421, були покладені в основу висновків КЦС ВС, викладених у постановах від 20 березня 2019 у справі №753/19110/15-ц, від 23 грудня 2019 у справі №752/4100/17, від 24 грудня 2019 у справі №461/3508/17, від 18 березня 2020 у справі №2-7317/11, від 12 березня 2020 у справі №757/74887/17-ц, від 03 червня 2020 у справі №642/3839/17, від 12 серпня 2020 у справі №761/7165/17, від 23 грудня 2020 у справі №757/63732/18, від 29 квітня 2021 у справі №405/500/18, від 01 вересня 2021 у справі №554/10055/20, від 10 листопада 2021 у справі №760/26905/17 та від 01 грудня 2021 у справі №757/64086/19, про те, що неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
В той же час, Верховний Суд нерідко зазначав, що протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.
Відповідно до загальних підстав відшкодування шкоди, передбачених частиною другою статті 1167, статтями 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цих органів чи осіб.
Згідно із частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до загальних умов цивільно-правової відповідальності необхідною умовою для відшкодування шкоди державою є неправомірні дії державного органу, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, які повинен довести позивач.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі№ 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
З паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 01 березня 2016.
З паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , вбачається, що ОСОБА_1 виїхав за межі України 03.07.2023, що підтверджується відповідним штемпелем (а.с. 17).
Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 15.04.2024, встановлено, що з наданих до суду доказів слідує, що позивач у справі ОСОБА_1 та боржник, визначений державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №74116275, незважаючи на те, що мають однакове ПІП та дату народження, є різними особами, оскільки мають різні місця проживання та різні РНОКПП та різні номера посвідчень водія.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 25.06.2024 до ЧЧ ВП № 5 МРУП ГУНП в Миколаївській області надійшли матеріали від УПП в Миколаївській області про те, що 29.01.2024 о 14:04 год. за адресою Миколаївська обл., Миколаївський р-н, біля с. Сеньчине по трасі М14, під час складання адміністративного протоколу ААД 561347 за ст.. 130 КУпАП, невстановлена особа пред'явила працівникам УПП в Миколаївській області посвідчення водія НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з явними ознаками підробки.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024, визнано протиправною та скасовано постанову від 09.02.2024 року про відкриття виконавчого провадження, ВП №74116275, винесену головним державним виконавцем Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковською Оленою Василівною.
Визнано протиправною та скасовано постанову від 09.02.2024 року про арешт коштів боржника, ВП №74116275, винесену головним державним виконавцем Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Брушковською Оленою Василівною.
Визнано протиправною та скасовано постанову від 06.03.2024 року про арешт коштів боржника, ВП №74116275, винесену заступником начальника відділу Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тарасенко Костянтином Вікторовичем.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн. (три тисячі шістсот тридцять три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024, апеляційну скаргу Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 в адміністративній справі №160/6852/24- залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2024, відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2024 у справі № 160/6852/24 за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м .Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ організації несення служби в місті Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП, про визнання протиправними та скасування постанов.
Отже, в результаті неправомірних дій органу виконавчої служби позивач вимушений був звертатись до суду, його рахунки були арештовані, змінився звичайний спосіб життя, тому наявні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, яку суд з урахуванням обставин справи, принципів розумності та справедливості, з метою уникнення збагачення позивача за рахунок держави, оцінює в 5 000 грн.
Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
17 січня 2025 між ОСОБА_1 (далі - клієнт) та адвокатом Марченко В.В. (далі - адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу клієнту щодо представництва його інтересів по справі № 160/6852/24.
До матеріалів справи долучено ряд документів, направлених адвокатом Марченко В.В. в рамках адміністративної справи № 160/6852/24; Акт прийому наданих послуг по справі № 160/6852/24; остаточний розрахунок витрат по справі № 160/6852/24.
Судом Дніпропетровського окружного адміністративного суду, при ухваленні рішення від 15.04.2024 по справі № 160/6852/24, вирішувалася вимога про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої позивачу ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні цієї вимоги. Позивач безпідставно просить стягнути витрати на правничу допомогу понесені при розгляді іншої справи, оскільки це не передбачено нормами ЦПК, більш тотго ця вимога була предметом розгляду у зазначеній вище справі.
07 лютого 2023 між ОСОБА_1 (далі - клієнт) та адвокатом Марченко В.В. (далі - адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП № 5402; копію посвідчення адвоката та ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1369270.
В порушення вимог ст. 137 ЦПК України, позивачем не надано квитанції про сплату за послуги адвоката, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп.
У задоволенні вимоги про стягнення з Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу - відмовити.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за вебадресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4
Відповідач: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Миру, 54 В, ЄДРПОУ 34993225.
Повний текст судового рішення складено «13» червня 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева