04 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/4747/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Мартюхіна Н.О.,
при секретарі судового засідання Фурсової А.М.,
за участю представників сторін:
позивача - Колодочка К.Г., адвокат за довіреністю №1 від 02.01.2025
відповідача - Бакулін А.C., в порядку самопредставництва, діє на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (вх.№588 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 (повне рішення складено 20.02.2025, суддя Лавренюк Т.А.) у справі №922/4747/24,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", м. Дніпро,
до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків,
про стягнення 1 373 276,86 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини":
- збитки від інфляції в розмірі 1016865,10 грн та 3% річних у розмірі 332784,40 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20;
- збитки від інфляції у розмірі 17872,00 грн та 3% річних у розмірі 5755,36 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20;
- в порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання: нарахувати відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 по дату повного погашення боргу, за формулою: Сінф.втрат = Сп х Пс, Де: Сінф.втрат - сума інфляційних втрат за період прострочки. Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду. Пс - індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою: Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІz - індекс інфляції за останній місяць прострочення, та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусового виконання рішення. Нараховувати відповідачу 3% річних, як це передбачено ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 24.12.2024 по дату повного погашення боргу, за формулою: сума санкції = Ск x 3 % (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де Ск - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець періоду, Д - кількість днів прострочення, та стягувати даний відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.
- покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушенням відповідачем зобов'язання з оплати заборгованості, що стягнена рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 та додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі № 922/1669/20.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі №922/4747/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" 48888,24 грн 1% річних у розмірі, 715289,42 грн збитків від інфляції, 11462,66 грн судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 289651,52 грн та збитків від інфляції в розмірі 319447,68 грн відмовлено.
Мотивуючи рішення суд виходив з того, що позивач, як правонаступник первісного кредитора, набув право вимоги за невиконаними судовими рішеннями у справі №922/1669/20, а боржник не виконав свої грошові зобов'язання, що зумовлює застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, судом встановлено, що позивач нараховує 3% річних у період з 04.08.2020 по 24.12.2024 та збитки від інфляції у період з 04.08.2020 по 15.11.2024 на загальну суму, яка підлягає стягненню з відповідача за рішенням суду від 04.08.2020, і включає у наведений розрахунок суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору, 3% річних за період з 25.08.2020 по 24.12.2024 та збитки від інфляції за період з 25.08.2020 по 15.11.2024 за додатковим рішенням від 25.08.2020 у справі №922/1669/20 на суму 26400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з відповідача.
Втім, за висновком суду, на суми пені, річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором, не можуть бути повторно застосовані як санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції. Також не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу 3% річних та збитки від інфляції, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договорами.
У зв'язку з цим суд вважав, що правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу; нарахування 3% річних та збитків від інфляції на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.
Здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення фінансових санкцій з урахуванням висновків про те, що передбачають нарахування інфляційних втрат і річних на суму основного боргу, який у даному випадку становить 1113447,19 грн, а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрат щодо судового збору та на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що арифметично правильними є суми: 1% річних у розмірі 48888,24 грн за період з 04.08.2020 по 24.12.2024 включно; інфляційних втрат у сумі 715289,42 грн за період з серпня 2020 року по жовтень 2024 року включно.
Щодо клопотання відповідача про зменшення річних та інфляційних втрат, судом враховано, що сторони в спірних договорах передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.
Щодо клопотання позивача про застосування положень ч.10 ст.238 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її застосування, оскільки вважав, що предметом позову у даній справі є стягнення річних та збитків від інфляції, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі №922/1669/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв'язку з чим положення ч.10 ст.238 ГПК України в даному випаду застосуванню не підлягають.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Євроінвест» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі №922/4747/24 в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме:
2.1. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р НОМЕР_1 в "Райффайзен Банк" м. Київ, МФО 300335) індекс інфляції у розмірі 1016865,10 грн та три проценти річних у розмірі 332784,40 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20.
2.2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р НОМЕР_1 в "Райффайзен Банк" м. Київ, МФО 300335) індекс інфляції у розмірі 17872,00 грн та три проценти річних у розмірі 5755,36 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20.
2.3. В порядку ч.2 ст.625 ЦКУ та ч.10 ст.238 ГПКУ зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:
2.3.1. нарахувати АТ "Українські енергетичні машини" інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 року, по дату повного погашення боргу;
2.3.2. нарахувати АТ "Українські енергетичні машини" 3 % річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 24.12.2024 року, по дату повного погашення боргу.
Роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що:
- врахування інфляційних втрат за поточний місяць здійснюється від сумарного боргу стягнутого в рішеннях № 922/1669/20 та в цій справі з врахуванням інфляційної складової за попередні місяці з дотриманням математичної послідовності;
- враховуючи компенсаційну природу відповідальності, визначеної ст. 625 ЦКУ, нарахування 3% здійснити від сумарного боргу, стягнутого в рішеннях №922/1669/20 та в цій справі з урахуванням інфляційної складової за усі попередні місяці прострочення;
- в разі часткової сплати боргу, 3% річних нараховуються окремо на кожну суму часткової оплати боргу в тому числі і на залишок заборгованості, за весь період прострочення кожної такої суми часткової сплати боргу та суми сплаченого залишку; ·
- загальну суму боргу з врахуванням інфляційних втрат та суми самих інфляційних втрат нараховувати, починаючи з 15.11.2024 року за наступними формулами:
С= Сп х Пс,
Де:
Сінф.втрат - сума інфляційних втрат, що нарахована за розраховуємий період прострочки.
С - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду.
Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду.
Пс - індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою:
Пс = ( П1 : 100 ) x ( П2 : 100 ) x ( П3 : 100 ) x … ( ПZ : 100 )
П1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
При цьому сума самих інфляційних втрат за обчислюємий період, що повинна бути нарахована і стягнена за обчислюємий період (Сінф.втрат) обчислюється за формулою:
Сінф. втрат = Сп х Пс - Сп; ·
При цьому розрахунок трьох відсотків річних здійснювати за період починаючи з 24.12.2024 року за формулою:
Сума санкції = С x 3% (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де
С - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду.
Д - кількість днів прострочення.
2.4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпро, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р р НОМЕР_1 в "Райффайзен Банк" м. Київ, МФО 300335) суму судового збору у розмірі 20599,15 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпро, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р р НОМЕР_1 в "Райффайзен Банк" м. Київ, МФО 300335) суму судового збору у розмірі 13704,74 грн, сплачений позивачем за розгляд справи в апеляційній інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає такі доводи:
- всупереч процесуальному обов'язку місцевий суд приймаючи рішення не навів розрахунку стягненої суми індексу інфляції та трьох відсотків річних;
- враховуючи природу простроченого грошового зобов'язання як триваючого порушення, право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає кожен день з моменту порушення грошового зобов'язання, що призводить до щоденного збільшення загальної суми боргу на 3% річних та інфляції, у разі її наявності, що були нараховані за попередній день до моменту повного його виконання (аналогічна правова позиція міститься в постанові ВП ВС від 08.11.2019 №127/15672/16-ц (14-254цс 19). Отже, нараховані за кожен день прострочення і несплачені боржником наступного дня, що слідує за днем прострочення, інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних, теж стають простроченим грошовим зобов'язанням;
- додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу є обов'язковим, отже у відповідача існує перед позивачем невиконане грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого настає за правилами ст. 625 ЦК України;
-оскільки нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних що нараховані за кожен день прострочення і несплачені з наступного дня, що слідує за днем прострочення, автоматично теж стають простроченим грошовим зобов'язанням, то відповідно такі прострочені грошові зобов'язання теж підлягають захисту від інфляції та застосуванню до них плати за неправомірне користування ними боржником з моменту настання прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України. Вказаним також спростовуються необґрунтований висновок місцевого суду про те, що 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу;
- в порушення вимог ст.625 ЦК України суд безпідставно відмовив у застосуванні відсотків за ставкою у розмірі 3% річних, які фактично є мінімальною гарантією кредитору, визначеною законом, яка повинна бути обов'язково нарахована і сплачена на вимогу останнього. В той же час, відповідальність за порушення зобов'язання з виконання рішення суду не може бути встановлена договором;
- виходячи з самостійної перевірки наведених у позові розрахунків сум вимог, нарахованих позивачем, в них, за відсутності будь-яких методологічних помилок, виявлені деякі допущені позивачем технічні і арифметичні помилки, що привели навпаки до не включення усіх сум, на які має право позивач, до сум фактично заявлених ним вимог. В зв'язку з цим позивач вважає за необхідне виправити такі технічні помилки, що були допущені в формулах, використаних ним для розрахунку інфляційних втрат і 3% річних та не впливають на їх зміст, та навести їх в апеляційній скарзі у виправленому і більш читаємому вигляді;
- відмова суду в задоволенні вимоги зобов'язати орган, що буде виконувати рішення суду, нарахувати і стягнути одночасно інфляційні втрати і 3% річних за весь період прострочення до повного їх погашення в повному обсягу, є порушенням права на ефективний спосіб захисту та пов'язаного з ним принципу «процесуальної економії»;
- щодо вимог позову про зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 10 ст. 238 ГПК України, позивач вважає за необхідне та просить апеляційний суд доповнити їх роз'ясненнями для органу, що буде виконувати рішення суду, які викладено в прохальній частині апеляційної скарги.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14.03.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Євроінвест" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі №922/4747/24 та призначено справу до розгляду на 15.04.2025. Зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі №922/4747/24. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4747/24. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
07.04.2025 від АТ "Українські енергетичні машини" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За змістом відзиву вважає, що жодним з наведених позивачем в апеляційній скарзі прикладів судової практики не вбачається можливість нарахування річних на суму раніше нарахованих ним річних, а також нарахованих інфляційних витрат. Правомірним вважає нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу. Погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що річні та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договорами.
15.04.2025 від ТОВ "Євроінвест" до суду надійшла відповідь на відзив АТ "Українські енергетичні машини".
15.04.2025 від ТОВ "Євроінвест" надійшли пояснення до апеляційної скарги.
15.04.2025 розгляд справи відкладено на 23.04.2025.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025, у зв'язку із знаходженням судді Білоусової Я.О. та судді Здоровко Л.М. у відпустці, для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
23.04.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.06.2025.
У судовому засіданні 04.06.2025 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила таке.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 частково задоволено позов ПрАТ "Юнікон" до ДП "Завод "Електроважмаш" та стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ПрАТ "Юнікон" суму заборгованості за договором №238-10/347-ВК від 17.12.2018 в розмірі 1443334,32 грн (яка складається з суми основного боргу в розмірі 1113447,19 грн, суми пені в розмірі 251867,51 грн, 1% річних в сумі 22577,03 грн та втрат від інфляції в сумі 55442,59 грн), а також суму судового збору в розмірі 66228,52 грн. В іншій частині провадження у справі закрито.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 виправлено описку в резолютивній частині рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 та зазначено вірну суму судового збору, яка підлягає стягненню з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" - 34865,75 грн.
25.08.2020 за результатами розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Юнікон" про ухвалення додаткового рішення у справі №922/1669/20 Господарський суд Харківської області ухвалив додаткове рішення, яким присуджено до стягнення з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26400,00 грн.
На виконання вищевказаних рішень суду Господарським судом Харківської області видано накази, а саме:
- наказ від 10.09.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 на підставі якого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження №63095281 про стягнення 1478200,07 грн;
- наказ від 17.09.2020 на примусове виконання додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20 на підставі якого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження №63444493 про стягнення 26400,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2021 у справі №922/1669/20 задоволено заяву ПрАТ "Юнікон" та замінено боржника у виконавчих провадженнях №63095281 та №63444493 з виконання наказів Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та від 17.09.2020 по справі №922/1669/20 з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш".
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у справі №922/1669/20 задоволено заяву ТОВ "Євроінвест" (позивач) та здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні №63095281 та №63444493, які об'єднані у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказів Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та від 17.09.2020 у справі №922/1669/20 з Приватного акціонерного товариства "Юнікон" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест". Також здійснено заміну боржника у вказаних вище виконавчих провадженнях з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (відповідач).
Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач зазначав, що на даний час рішення від 04.08.2020 та додаткове рішення від 25.08.2020 у справі №922/1669/20 відповідачем не виконані, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача збитків від інфляції в розмірі 1016865,10 грн та 3% річних у розмірі 332784,40 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 та збитки від інфляції у розмірі 17872,00 грн та 3% річних у розмірі 5755,36 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20.
Рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог частково відмовлено, є предметом апеляційного перегляду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Євроінвест» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20.
Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом вказаної норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В силу статей 524, 533, 535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки з цього питання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц)).
Окрім того, в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№2)» (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (п. 45 постанови).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.
Як встановлено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 частково задоволено позовні вимоги ПрАТ "Юнікон" до ДП "Завод "Електроважмаш" та присуджено до стягнення з останнього суму заборгованості за договором №238-10/347-ВК від 17.12.2018 в розмірі 1443334,32 грн (яка складається з: суми основного боргу в розмірі 1113447,19 грн, суми пені в розмірі 251867,51 грн, 1% річних в сумі 22577,03 грн та збитків від інфляції в сумі 55442,59 грн), а також суму судового збору (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.08.2020 щодо розміру судового збору) в розмірі 34865,75 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду у Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20 стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ПрАТ "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26400,00 грн.
Приписами ч. 4 ст. 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 та додатковому рішенні від 25.08.2020 у справі №922/1669/20, мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2025 у справі №922/1669/20 набрало законної сили 31.08.2020.
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20 набрало законної сили 17.09.2020.
В межах даної справи відповідачем не надано доказів виконання грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного) судовими рішеннями, а саме, рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1669/20.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, навіть після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної суми, у боржника продовжує існувати обов'язок компенсувати кредитору втрати, пов'язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами.
Правова природа відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є компенсаційною і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери кредитора, порушеної простроченням.
Такий висновок підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідно до якої позбавлення кредитора права на інфляційні втрати та проценти річних порушує баланс інтересів сторін та суперечить принципам цивільного права.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє існуючого грошового зобов'язання боржника і не позбавляє кредитора права на застосування до нього заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання рішення суду.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, де зазначено, що кожен місяць прострочення є підставою для нової вимоги про стягнення компенсаційних сум, що підтверджує: прострочення виконання зобов'язання носить триваючий характер, а право на позов про інфляційні втрати та річні проценти виникає постійно, доти, доки порушення не усунуто.
Таким чином, факт набрання судовим рішенням законної сили не є підставою для припинення дії грошового зобов'язання. До моменту повного виконання рішення, кредитор має право вимагати компенсаційних сум у формі інфляційних втрат та процентів річних, якщо таке порушення триває. При цьому, з урахуванням статей 129, 129-1 Конституції України, статей 326- 327 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства, а прострочення його виконання є підставою для застосування механізмів відповідальності, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 23.01.2018 у справі №906/1283/16 зазначила, що наявність судового рішення не змінює природи зобов'язання і не позбавляє кредитора права на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Прострочення грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, і за кожен день такого прострочення кредитор має право на відповідні нарахування.
Отже, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних після ухвалення судового рішення є правомірним, якщо відповідач не виконав зобов'язання добровільно або в межах виконавчого провадження.
Згідно ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача у справі є належним способом захисту свого порушеного права і відповідають нормам матеріального права. Позивач, як новий кредитор відповідача, має право вимоги до боржника щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в порядку ст. 625 ЦК України, нарахування яких обумовлено невиконанням відповідачем прийнятого на себе грошового зобов'язання.
Суд також враховує і те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Так, дослідженням наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних, встановлено, що позивач, вважаючи порушеними свої права на отримання коштів, які підлягають стягненню за судовими рішеннями, включає у наведений розрахунок загальну суму боргу за рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі №922/1669/20 у розмірі 1509562,84 грн та включає суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору у розмірі 66228,52 та визначає таку суму базою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Аналогічний розрахунок здійснено позивачем на заборгованість, що виникла у відповідача за додатковим рішенням від 25.08.2020 у справі №922/1669/20 на суму 26400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
З наданого позивачем розрахунку також вбачається, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем з дати ухвалення судових рішень у справі №922/1669/20, а саме, за судовим рішенням від 04.08.2020 - за період з 04.08.2020 по 24.12.2024 - 3% річних, збитків від інфляції у період з 04.08.2020 по 15.11.2024; за додатковим рішенням від 25.08.2020 збитків від інфляції за період з 25.08.2020 по 15.11.2024, 3% річних - з 25.08.2020 по 24.12.2024.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що початком обчислення відповідних нарахувань слід вважати дату набрання судовими рішеннями законної сили, а не дату їх ухвалення, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні (відповідач) стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо стягнення відповідних сум за неналежне виконання зобов'язань.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що розрахунок заявлених до стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у межах строку прострочення має здійснюватися саме з дати набрання чинності судовими рішеннями.
Щодо нарахування позивачем 3% річних на загальну суму заборгованості за судовим рішенням від 04.08.2020, колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено судом першої інстанції, у рішенні Господарського суду Харківської області від 04.08.2025 у справі №922/1669/20 порушення строків виконання відповідачем грошових зобов'язань випливає з умов п. 9.5 договору №238-10/347-ВК від 17.12.2018, яким встановлено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляції. Отже, сторони самостійно погодили, що за порушення строків оплати продукції постачальник має право вимагати не 3%, передбачених імперативною нормою закону, а 1% річних, а також інфляційні втрати.
Таким чином, сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України. З урахуванням цього, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%.
При цьому, зважаючи на умови п. 9.5. договору, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача обов'язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом (або договором), що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.
Враховуючи, що в контексті спірних правовідносин грошовим зобов'язанням є сплата коштів за умовами договору №238-10/347-ВК від 17.12.2018, що підтверджено судовим рішенням, і таке грошове зобов'язання не припинилось після ухвалення рішення у справі №922/1669/20, з відповідача підлягає стягненню відсоток річних у розмірі, який встановлено та погоджено саме умовами договору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що річні мають бути розраховані виходячи із розміру основного боргу - 1113447,19 грн, та саме за ставкою 1% (як то передбачено умовами договору). Однак, колегія суддів вважає, що нарахування 1% річних має бути здійснено з моменту набрання чинності рішенням у справі №922/1669/20 по дату звернення з позовом (кінцева дата розрахунку визначено у позовній заяві), що становить 48249,38 грн, а не 48888,24 грн за період з 04.08.2020 по 24.12.2024 включно, як вважав суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок з дати ухвалення судового рішення у справі №922/1669/20. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру 1% річних.
Щодо нарахування інфляційних втрат.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму “інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування “інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
У постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Також Суд виснував, що у судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважав за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:
"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",
де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду у справі №922/1669/20, колегія суддів приходить до висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №922/1669/20, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, а також розрахунок, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат приходить до висновку, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно судовим рішенням суми основного боргу у розмірі 1113447,19 грн + інфляційні втрати у розмірі 55442,59 грн = 1168889,78 грн, а тому, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з вересня 2020 по 15.11.2024 (кінцевий період, визначений позивачем до стягнення), що в такому разі становить 754753,57 грн (у період з 01.09.2020 року по 15.11.2024 року індексація на суму 1168889,78 грн[Сукупний індекс інфляції] = 100,50% х 101,00% х 101,30% х 100,90% х 101,30% х 101,00% х 101,70% х 100,70% х 101,30% х 100,20% х 100,10% х 99,80% х 101,20% х 100,90% х 100,80% х 100,60% х 101,30% х 101,60% х 104,50% х 103,10% х 102,70% х 103,10% х 100,70% х 101,10% х 101,90% х 102,50% х 100,70% х 100,70% х 100,80% х 100,70% х 101,50% х 100,20% х 100,50% х 100,80% х 99,40% х 98,60% х 100,50% х 100,80% х 100,50% х 100,70% х 100,40% х 100,30% х 100,50% х 100,20% х 100,60% х 102,20% х 100,00% х 100,60% х 101,50% х 101,80% = 164,570% (за період Вересень 2020 - Жовтень 2024) [Інфляційні нарахування] = 1 168 889,78 грн (сума боргу + інфляційні втрати за рішенням суду) х 164,570% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 1168889,78 грн (сума боргу) = 754753,57 грн). Зважаючи на викладений розрахунок, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми інфляційних втрат.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування та заявлено до стягнення інфляційні втрати та відсотки річних з урахуванням суми неустойки (пені), яка стягнута судовим рішенням у справі №922/1669/20. Однак, судова колегія вважає, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені ч. 2 ст.625 ЦК України (правова позиція з даного питання викладена в постанові Верховного Суду у справі №915/14/17 від 31.01.2018).
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми судового збору у розмірі 34865,75 грн (за рішенням суду у справі №922/1669/20, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.08.2020 щодо розміру судового збору) та суми витрат на правову допомогу у розмірі 26400,00, стягнутої за додатковим рішенням від 25.08.2020 у справі №922/1669/20.
Так, сума судових витрат за своєю природою не є основним грошовим зобов'язанням, що випливає з договору між сторонами. Проте, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.
Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі грошові зобов'язання, які не виконані у встановлений строк, у тому числі і на такі, що виникли внаслідок судового рішення.
Суд першої інстанції не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, рішення суду є обов'язковим до виконання, а його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі - відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України. Жодних виключень для рішень про стягнення витрат на правничу допомогу чи судових витрат у вигляді судового збору ні Конституція України, ні процесуальне чи матеріальне законодавство не встановлюють.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта в цій частині, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору та витрат на правову допомогу, стягнуту додатковим рішенням, є правомірним і відповідає положенням чинного законодавства.
Зважаючи на викладене, з урахуванням розміру судового збору 34865,75 грн, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 4532,54 грн та інфляційні втрати в розмірі 22512,86 грн.
Крім того, стягненню з відповідача підлягає 3% річних в розмірі 3382,23 грн та інфляційні втрати в розмірі 16830,36 грн, нарахованих на загальний розмір судових витрат на правову допомогу за додатковим рішенням від 25.08.2020 у справі №922/1669/20.
Щодо позовних вимог про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до повного погашення боргу в порядку 10 ст. 238 ГПК , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її застосування. За приписами даної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Разом з цим, предметом позову у даній справі є стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі №922/1669/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування положень ч.10 ст.238 ГПК України в даному випаду. При цьому, за вищевказаною нормою права передбачається нарахування відсотків або пені, а не інфляційних втрат.
Пунктом 2 ч.1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру інфляційних втрат та відсотків річних.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 року у справі №922/4747/24 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) - 48249,38 грн 1% річних, 794 096,79 грн збитків від інфляції, 7914,77 грн 3% річних, 10202,35 грн судового збору.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 282375,61 грн та збитків від інфляції в розмірі 240640,31 грн відмовити».
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) 1549,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.06.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна