16 червня 2025 року м. Харків Справа № 917/13/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А.
без виклику представників сторін,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, (вх.№745 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 (суддя Байдуж Ю.С., ухвалене в м.Полтава, дата складення повного тексту - 12.03.2025)
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ особі регіональної філії "Південна залізниця", м. Харків,
до відповідача: Приватного підприємства "Сервіс-Комплект", м. Полтава,
про стягнення 414532,94грн.,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" особі регіональної філії "Південна залізниця" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" про стягнення 299384,90грн. пені та 115148,04грн. штрафу внаслідок прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання в частині надання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 за договором від 28.11.2023 № П/ДН-4-23952/НЮ
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Полтавської області 28.01.2025 відповідач просив суд зменшення розміру заявлених до стягнення суму пені та суму штрафу на 99% від сум, визначених позивачем.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" особі регіональної філії "Південна залізниця" 11514,80грн. штрафу, 29773,99грн. пені, а також 6193,32грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 525, 526, 530, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 230, 233 Господарського кодексу України, статей 1, 41 Закону України “Про публічні закупівлі» мотивовані тим, що наявними в матеріалах доказами підтверджується факт порушення відповідачем строків виконання умов договору, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення штрафу у розмірі 7% від вартості послуг (1644972,00грн.), розмір якого складає 115148,04грн.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у відповідній частині, з огляду на те, що позивач правомірно нараховував пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення.
Проте, як було зазначено вище, днем закінчення встановленого договором строку виконання робіт є 01.01.2024.
Відповідно прострочення зобов'язання відповідача розпочинається з 02.01.2024, і саме з цього дня позивач має право нараховувати пеню, визначену пунктом 9.2. договору. Отже, позивач безпідставно нарахував пеню за 01.01.2024.
За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 02.01.2024 по 30.06.2024 (дата закінчення строку нарахування пені, яка визначена позивачем у позові) на суму 297739,93грн.
Крім того, за результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення суму пені та суму штрафу на 99% від сум, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про його часткове задоволення визнавши обґрунтованими посилання відповідача на несвоєчасне виконання ним зобов'язань внаслідок дії обставин, що не залежали від нього.
Крім того, судом було враховано, що матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором, та відсутні докази того, що позивач сплачував відповідачу передбачену пункту 3.2. договору суму передоплати.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд не прийняв до уваги те, що при укладанні договору відповідач погодив всі умови договору, у тому числі і строк його виконання та усвідомлював, при укладанні договору датою 28.11.2023 та строком його дії до 31.12.2023, про короткий термін, який залишався у нього для виконання умов договору.
Отже, погоджуючись надати послуги у строк до 31.12.2023 (під час дії воєнного стану), відповідач розраховував на можливість його виконання та повинен був об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказані терміни. Таким чином, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Порушення контрагентом відповідача - ТОВ “Елекран-Техно» своїх обов'язків з поставки комплектуючих, що спричинило, за твердженням відповідача, неможливість виконати модернізацію вантажопідіймальних кранів відновних поїздів не є тими обставинами, які звільняють відповідача від відповідальності за порушення умов договору та невиконання зобов'язання.
Скаржник вказує, що відповідачем не надано жодного документа в якості доказу того, що в нього виникли непередбачувані обставини і що саме ці обставини стали безпосередньою причиною прострочення у виконанні зобов'язання, а саме не підтверджені належними доказами обставини непереборної сили, тощо.
Істотним є те, що сторони договору дійшли згоди щодо закріплення в ньому декількох забезпечувальних заходів: неустойки (у вигляді штрафу) та гарантії. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Тому сплата банком-гарантом банківської гарантії №1190/11/А/BGV від 21.11.2023 на суму 82248,60грн. не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій, визначених пунктом 9.2 договору в повному обсязі.
Скаржник вважає, що судом не враховано той факт, що можливість стягнення з відповідача штрафу за порушення строків надання послуг за договором не залежить від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією.
Апелянт зазначає, що зменшуючи розміру штрафу на 90% суд першої інстанції фактично знівелював мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Також зауважив, що відповідач зовсім не приступив до виконання зобов'язання, та не вжив заходів негайного добровільного усунення порушення; не надав доказів та не доводів того, що він перебуває в тяжкому фінансовому становищі, а оплата штрафу для нього є непомірно високою та створює загрозу доведення підприємства до банкрутства.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/13/25; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
10.04.2025 матеріали справи №917/13/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25; встановлено відповідачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 ухвалено розпочати з 16.04.2025 без повідомлення учасників справи.
25.04.2025 відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5182), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця", рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 залишити без змін.
29.04.2025 апелянтом подано до апеляційного господарського суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№5320), в якому просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 15.04.2025 року.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатами проведеної процедури закупівлі послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 між АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (надалі - замовник) та ПП "Сервіс-Комплект" (надалі - виконавець) було укладено договір № П/ДН-4-23952/НЮ від 28.11.2023 (надалі - договір т.1 а.с.45-52), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання зі свого матеріалу власними засобами та силами на території замовника надати послуги з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18, а замовник в свою чергу - прийняти та оплатити ці послуги у повному обсязі (пункт 1.1. договору).
Іншими умовами договору сторони визначили наступне:
- послуги надаються відповідно до Технічного завдання (Додаток № 3), що є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.3 договору);
- загальна сума договору визначена Протоколом погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновних поїздів (Додаток № 2) та Плановою калькуляцією на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (по кожній одинці вантажопідіймального крану окремо) (Додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору і складає 1664972,00грн. у тому числі ПДВ (пункт 2.1 договору);
- послуги надаються протягом строку дії цього договору та розпочинаються тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до отримання послуг (пункт 4.1 договору у);
- виконавець зобов'язаний приступити до надання послуг тільки після одержання від замовника рознарядки засобами електронної пошти, факсимільним зв'язком або рекомендованим листом (з повідомленням про вручення) на адресу виконавця (пункт 4.2 договору);
- строк надання послуг не повинен перевищувати 30 (тридцять) календарних днів з моменту їх початку (пункт 4.4. договору).
- за несвоєчасне надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості послуг з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, крім того за прострочення понад тридцять днів виконавець додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості (пункт 9.2 договору);
- за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх обов'язків виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від вартості послуг (пункт 9.3 договору);
- виконавець до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5%, що становить 82248,60грн. від вартості цього договору. Строк дії забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладення договору та обов'язково повинен перевищувати строк дії договору не менш ніж на один календарний місяць (пункт 10.1 договору);
- жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором третій особі (пункт 15.1 договору);
- договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з усіма змінами та доповненнями) та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023, а в частині розрахунків до повного виконання (пункт 16.1 договору).
До основного договору сторонами підписано такі додатки:
- додаток № 1 - Планова калькуляція на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (всього на суму 1644972,00грн. з ПДВ) (т.1 а.с.53-59);
- додаток № 2 - Протокол погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновного поїзда (т.1 а.с.60);
- додаток № 3 - Технічне завдання (т.1 а.с.61-63);
- додаток № 4 - Акт прийому-передачі наданих послуг (т.1 а.с.64).
Замовником на електронну адресу виконавця, яка відповідає зазначеній розділі 18 договору адресі, 20.12.2023 було направлено рознарядку з проханням приступити до надання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів в кількості 7 одиниць, які знаходяться у м. Полтава, м. Кременчук та м. Гребінка Полтавської області (т.1 а.с.32).
В подальшому, постачальник комплектуючих ТОВ "Елекран-Техно" листом від 12.12.2023 № 119 повідомив замовника - ПП "Сервіс-Комплект" про виявлені проблеми, зокрема зі збільшенням кількості браку в окремих комплектуючих, підвищенням частоти періодичного відключення електроенергії та затримками термінів доставки нових комплектуючих на митниці та запевнив про взяття на себе зобов'язання по повному виконанню замовлення, але до 31.12.2023 (т.1 а.с.89).
ПП "Сервіс-Комплект" 19.12.2023 звернувся до замовника з проханням про продовження терміну дії договору на 6 календарних місяців та виклав причини, які унеможливили своєчасне виконання договірних зобов'язань, а саме - проблеми з поставкою спеціалізованих приладів безпеки від основного постачальника спеціалізованих приладів безпеки вантажопідіймальних механізмів, які відповідають вимогам Технічного завдання до договору та законодавства у сфері охорони праці - компанії ТОВ "Елекран-Техно" (т.1 а.с.88).
Листом від 02.01.2024 замовник повідомив виконавцю про відсутність підстав для продовження дії договору (т.1 а.с.87).
З огляду на ненадання вказаних послуг виконавцем 22.02.2024 замовник звернувся з претензією № НЗ-1-34/226 про сплату штрафу, передбаченого пунктом 9.3 договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань (т.1 а.с.90-91).
В претензії замовник зазначив, що відповідно до банківської гарантії №1190/11/А/ BGV від 21.11.2023 АТ "Оксі Банк" (гарант) взяло на себе зобов'язання виплатити позивачу суму гарантії, що складає 82248,60грн. в разі, якщо відповідачем не буде частково чи повністю виконано свої зобов'язання по договору на закупівлю. Оскільки вимога була виконана гарантом, відповідно до платіжного доручення №781645 від 06.02.2024 кошти у сумі 82248,60грн. було сплачено. Відтак, в претензії позивач просив сплатити розмір штрафу за вирахуванням сплаченої гарантії (164497,20грн. - 82248,60грн. = 83 248,60грн. з ПДВ).
За результатами розгляду претензії замовника, виконавець надав відповідь на претензію вих. №22-03-24/1 від 22.03.2024 (т.1 а.с.86), в якій повідомив, що умови договору не виконані з об'єктивних і незалежних причин, а саме: проблеми з поставкою спеціалізованих приладів безпеки від основного постачальника, компанії ТОВ "Елекран-Техно", який повідомив відповідача про виявлені проблеми, зокрема, пов'язані зі збільшенням кількості браку в окремих комплектуючих, підвищенням частоти відключення електроенергії, затримками доставки комплектуючих на митниці.
Повідомив про відсутність альтернативних постачальників, що робить його залежним від можливостей вказаної юридичної особи, а також пропонував продовжити строк дії договору на 6 місяці. Проте, отримав відмову.
Посилаючись на сплату гарантом суми гарантії, відповідач апелював до принципів справедливості, добросовісності і розумності та просив відмовитися від вимог, заявлених у претензії.
З огляду на вказані обставини, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Сервіс-Комплект", в якому просило суд стягнути з 164497,20грн. штрафу за невиконання останнім умов договору № П/ДН-4-23952/НЮ від 28.11.2023, а саме за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 у справі №917/817/24 позов задоволено, стягнуто з Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 164497,20грн. штрафу та 3028,00грн. судового збору.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі №917/817/24 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" задоволено; рішення господарського суду Полтавської області 01.08.204 у справі №917/817/24 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" про стягнення штрафу в сумі 164497,20грн. відмовлено.
В ході судового розгляду Східним апеляційним господарським судом встановлено, що:
- в матеріалах справи відсутні докази вчинення виконавцем односторонньої відмови від виконання зобов'язань;
- відповідач не відмовлявся від виконання зобов'язань за договором, а у зв'язку із проблемами з поставкою спеціалізованих приладів безпеки від основного постачальника спеціалізованих приладів безпеки вантажопідіймальних механізмів просив узгодити збільшення строків виконання зобов'язання, що підтверджує слушність аргументу апелянта (ПП "Сервіс-Комплект") щодо спрямованості його дії виконати умови Договору.
Обставини, встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 917/817/24, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, у якій розглядається спір між тими ж сторонами (частина 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вищевказане, позивач нарахував відповідачу штрафні санкції, але вже за несвоєчасне надання послуг, у відповідності до пункту 9.2 договору у розмірі 414532,94грн., які складаються з пені на суму 299384,90грн., нарахованої за період прострочення з 01.01.2024 по 30.06.2024, та 115148,04грн. штрафу у розмірі 7% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом (т.1 а.с.1-36).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.100-109).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що сторони спору уклали договір № П/ДН-4-23952/НЮ від 28.11.2023, який є договором про закупівлю товару у розумінні Закону України “Про публічні закупівлі».
Цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Отже, договором про закупівлю є господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (стаття 1 Закону України “Про публічні закупівлі»).
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 626, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Укладений сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, що 20.12.2023 замовником на електронну адресу виконавця, яка відповідає зазначеній розділі 18 договору адресі, було направлено рознарядку з проханням приступити до надання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів в кількості 7 одиниць, які знаходяться у м. Полтава, м. Кременчук та м. Гребінка Полтавської області (т.1 а.с.32).
Згідно з пунктом 4.2. договору виконавець зобов'язаний приступити до надання послуг тільки після одержання від замовника рознарядки засобами електронної пошти, факсимільним зв'язком або рекомендованим листом (з повідомленням про вручення) на адресу виконавця.
Строк надання послуг не повинен перевищувати 30 (тридцять) календарних днів з моменту їх початку (пункт 4.4. договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з усіма змінами та доповненнями) та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023, а в частині розрахунків до повного виконання (пункт 16.1 договору).
Таким чином, що відповідач, як виконавець мав виконати послуги до закінчення строку дії договору.
Оскільки останній день строку виконання послуг (31.12.2023) припав на вихідний день (неділя), то відповідно до приписів частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день, тобто - 01.01.2024.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що погоджені договором послуги не були надані останнім у встановлений строк.
До того ж вони не були виконані відповідачем в інші строки, які є можливі для відповідача.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, доведеним є той факт, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасного надання послуг.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Уклавши договір, сторони спору, керуючись принципом свободи договору, врегулювали їхні взаємовідносини на майбутнє встановивши міру відповідальності; підписанням договору відповідач з такими умовами погодився (розділ 9 договору).
Пунктом 9.2. договору визначено, що за несвоєчасне надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення. Крім того, за прострочення понад тридцять днів виконавець додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
З своїм змістом застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Тобто, цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України. Така відповідальність спрямована задля забезпечення правопорядку у сфері цивільно- та господарсько-правових відносин.
З огляду на доведеність та обґрунтованість підстав порушення строків виконання послуг відповідачем, до нього підлягає застосуванню відповідальність встановлена договором.
Оскільки прострочення відповідачем зобов'язання з надання послуг тривало більше 30 днів, позивач правомірно нарахував відповідачу штраф у розмірі 7% від вартості послуг (1644972,00), розмір якого складає 115148,04грн.
Перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у відповідній частині, з огляду на те, що позивач правомірно нараховує пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення.
Проте, як було зазначено вище, днем закінчення встановленого договором строку виконання робіт є 01.01.2024.
Відповідно прострочення зобов'язання відповідача розпочинається з 02.01.2024. І саме з цього дня позивач має право нараховувати пеню, визначену пунктом 9.2. договору.
Отже, позивач безпідставно нарахував пеню з 01.01.2024.
Таким чином, стягненню підлягає пеня за період з 02.01.2024 по 30.06.2024 (дата закінчення строку нарахування пені, яка визначена позивачем у позові) на суму 297739,93грн.
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Полтавської області 28.01.2025 відповідач просив суд зменшення розміру заявлених до стягнення суму пені та суму штрафу на 99% від сум, визначених позивачем (т.1 а.с.79-82).
Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції існує правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України згідно якої суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках колегія суддів апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно частини другої статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, відповідно до яких потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. А за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Крім того, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Колегія суддів також зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - ст.616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (пункт 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суд від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам відповідача щодо зменшення розміру нарахованих йому штрафних санкцій за порушення умов договору, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у даному випадку підстав та обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій, що нараховані відповідачу.
Такі висновки судом зроблені з урахуванням наведених сторонами обґрунтувань та заперечень, а також обставин, що склалися між сторонами, поведінки (дій) сторін договору та судової практики.
Так, договір укладено сторонами 28.11.2023 і умовами пункту 4.4. договору було передбачено строк виконання послуг, який не повинен перевищувати 30 днів та одночасно обмежується закінченням строку дії договору - 31.12.2023.
Рознарядка, яка є обов'язковою для початку відповідачем надання послуг, була надана позивачем лише 20.12.2023, що скоротило відповідачу встановлений для нього строк надання послуг, обмеживши його у праві надати послуги за договором упродовж 30 днів.
У відповідача виникли непередбачувані обставини, які полягали у невиконанні зобов'язань його контрагентом (основним постачальником комплектуючих деталей), що підтверджується, листом від 12.12.2023 №119 ТОВ “Елекран-Техно» (постачальника відповідача), яким останній повідомив ПП “Сервіс-Комплект» про виявлені проблеми, зокрема зі збільшенням кількості браку в окремих комплектуючих, підвищенням частоти періодичного відключення електроенергії та затримками термінів доставки нових комплектуючих на митниці та запевнив про взяття на себе зобов'язання по повному виконанню замовлення, але до 31.12.2023 (т.1 а.с.89).
Вказане стало підставою для звернення відповідачем до позивача з проханням про продовження строку дії договору, яке позивач відхилив.
Зазначені обставини свідчать, що відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов'язань, а намагався домовитися з позивачем щодо продовження строку виконання ним своїх зобов'язань за договором. Така поведінка є свідченням добросовісності та такою, що спрямована на виконання умов договору, а не на свідоме ухилення від нього.
Судовою колегією також враховується, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором.
Також відсутні докази того, що позивач сплачував відповідачу передбачену пункту 3.2. договору суму передоплати.
Крім того, позивачем було отримано суму банківської гарантії за невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у розмірі 83248,60грн.
Колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування судового рішення в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апелянта про відсутність виключних та достатніх підстав для зменшення розміру пені та штрафу відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Дійсно прострочення контрагента не може бути свідчення виключності випадку, однак враховуючи у сукупності всі дії сторін та обставини справи, можна дійти висновку, що наявні підстави для зменшення неустойки.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2025 у справі №917/13/25 залишити без змін.
Повна постанова складена 16.06.2025.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя П.В. Тихий
Суддя І.А. Шутенко