справа № 631/286/25
провадження № 2/631/515/25
12 червня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Тиндика А. О.
заочно та усно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ - БАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості»,-
До суду в електронній формі за допомогою та з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надійшла позовна заява АТ «А - БАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», на обґрунтування якої позивач зазначив, що 15.03.2021 року, будучи клієнтом Банку, Позичальник уклав з Банком кредитний договір ABH0CT155101101968, щодо надання останній кредиту в розмірі 10000,00 гривень строком на 40 місяців (тобто до 14.07.2024 року) зі сплатою процентів у розмірі 50% щорічно та комісії в розмірі 0,00 гривень (Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту). Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору. У відповідності до пунктів 3-5 Кредитного договору (Заяви клієнта, далі кредитний договір), ліміт цього договору: 10000,00 гривень на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 14.07.2024 року, терміном на 40 місяців. Згідно з пунктом 6 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 50% річних. Відповідно до пункту 7 Позичальник сплачує Банку комісію в розмірі 0,00 гривень. Станом на 24.03.2025 року заборгованість Відповідача за даним кредитним Договором складала суму в розмірі 10700,9 гривень, яка розрахунку: 6196,17 гривень - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 4504,73 гривень - загальний залишок заборгованості за процентами, 0,00 гривень - загальний залишок заборгованості за комісією, 0,00 гривень - загальний залишок заборгованості за пенею. Відповідно до пункту 11 Заяви про надання послуги «Швидка готівка» та/або Паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» У випадку порушення Клієнтом зобов'язань із погашення Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 гривні) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15% суми простроченого платежу. Оскільки відповідачем її зобов'язання за договором проігноровані, тому просили стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А - БАНК» заборгованість станом на 24.03.2025 року у сумі 10700,90 гривень, яка складається з: 6196,17 гривень - заборгованість за кредитом та 4504,73 гривень - заборгованість по відсоткам, поклавши судові витрати на відповідача (а. с. 1 - 4).
Зазначена позовна заява зареєстрована за вхідним № 1520/25-вх від 24.03.2025 року, із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/286/25 (провадження № 2/631/515/25) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (а. с. 1, 28).
На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, відповідь на які отримав 28.04.2025 року за вхідним № ЕП-541 /25-вх та № ЕП-545/25-вх (а. с. 30, 31, 32, 33).
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 28.04.2025 року, позовну заву АТ «А - БАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом (повідомленням) сторін (а. с. 34 - 38).
Такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- у цій цивільній справі судом не вчинялись.
Отже, з огляду на предмет позову та згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 274 й пункту 1 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту частини 1 статті 279 цього ж кодифікованого акту України розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними в главі 10 вказаного кодексу України.
Представник позивача Шкапенко О. В., що діє на підставі довіреності № 22908652-К-Н-О, виданої 23.01.2024 року Головою правління Кандауровим Ю. В. із строком дії до 22.01.2027 року, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, проте скористався правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й звернувся до суду із відповідним письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи (а. с. 21 - 22, 24, 46, 47, 48, 5 зворот).
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надала (а. с. 46, 49).
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника позивача свідчить відповідна заява, долучена до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з'явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Приходячи до такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 цивільного процесуального кодифікованого акта України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Правилом частин 8 - 11 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України унормований прядок, за яким особи вважаються повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на наведене, відповідно до змісту пунктів 2 і 4 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених представника позивача та відповідача поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.
Проте відповідно до змісту частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України судом 12.06.2025 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи й вирішено за можливе розглянути її на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував представник позивача.
Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилались як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
15.03.2021 року між АТ «А-БАНК» та ОСОБА_1 укладена Анкета-заяв про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг цього банку. У вказаній анкеті-заяві зазначено персональні дані позичальника (прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, індивідуальний податковий номер, дані паспорта, адресу місця проживання та реєстрації, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти, освіту, сімейний стан, тип володіння нерухомістю за адресою проживання, соціальний статус тощо). Своїм підписом позичальник погодив, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг й Тарифами банку, викладеними на його офіційному сайті, складає кредитний договір, внаслідок чого зобов'язаний виконувати його вимоги та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку (а. с. 6).
Також 15.03.2021 року ОСОБА_1 простим електронним підписом підписала паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», в якому передбачені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, де вказано: сума кредиту - 10000,00 гривень; строк кредитування - 36 місяців; мета отримання кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послу; спосіб та строк надання кредиту - кредитні кошти надаються клієнту у вигляді доступу до поточного рахунку, на яких зараховується сума кредиту. Строк надання кредиту протягом одного дня; процентна ставка - 50,00% річних; тип процентної ставки - фіксована (може бути змінена за згодою кредитодавця та споживача шляхом укладання додаткової угоди до договору про споживчий кредит); загальні витрати за кредитом - 9661,13 гривень; кількість та розмір платежів, періодичність внесення - щомісяця у сумі 546,15 гривень. (а. с. 6 зворот - 7).
Крім того, згідно з меморіальним ордером № TR.17018987.24121.70735 від 15.03.2021 року ОСОБА_1 у безготівковій формі видано кредит у сумі 10000,00 гривень (а. с. 10).
З виписки по кредиту, складеної 24.03.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість у загальній сумі 10700,9 гривень (а. с. 10 зворот - 12).
При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем фактів підписання вказаної вище анкети-заяви про отримання банківських послуг та паспорту споживчого кредиту.
Зазначені обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у безготівковій формі зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.
До такого висновку суд приходить, керуючись правозастосовною практикою, викладеною Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятою 04.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 357/12292/16-ц (провадження № 61-8596св18), де суд зазначив, що не оспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.
Отже, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до правил частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України.
Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.
Зокрема, пунктами 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що після одержання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви банк виконує перевірку наданих документів і приймає рішення щодо можливості встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
При цьому, власник карти зобов'язаний стежити за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, що передбачено пунктом 2.1.1.5.7 вищезазначених Умов.
Також приписом пунктів 2.1.1.5.5 і 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.
Одночасно з цим пунктом 1.1.3.2.3 вказаних Умов передбачена можливість здійснювати зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у виписці по Картрахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.10. цього Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не одержав повідомлення від Клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що Клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням Банку та безпосереднього повідомлення Клієнта.
Судом встановлено, що позивач АТ «А-БАНК» виконав усі взяті на себе зобов'язання за їх із відповідачем договором, а саме: надав кредит у безготівковій формі у визначеній сторонами сумі.
Проте, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання, за умовами кредитного договору щодо своєчасного повернення сум отриманого кредиту і процентів за користування кредитними коштами, не виконала та порушила умови кредитного договору щодо дати кінцевого розрахунку по погашенню кредиту та відсотків за користування ним.
Пунктом 2.1.1.12.2.1 Умов та правил надання банківських послуг унормовано, що у разі виникнення прострочених зобов'язань за договором, клієнт сплачує банку плату за користування кредитом у розмірі подвійної місячної процентної визначеної в Тарифах, що діє на дату нарахування відсотків. Відсотки в подвійному розмірі, замість базового розміру процентної ставки, зазначеного в Тарифах, нараховуються від суми загальної заборгованості з моменту виникнення заборгованості під час дії пільгового періоду за карткою, внаслідок не внесення щомісячного мінімального платежу в повному обсязі. При цьому сторони усвідомлюють та підтверджують, що таке збільшення розміру процентної ставки не є зміною умов цього Договору та/або зміною процентної ставки за Договором, що здійснюється Банком в односторонньому порядку, і відповідно внесення змін до Договору не потребується.
Відповідно до змісту пункту 2.1.1.12.10 цих же Умов банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або в певній частці у разі невиконання клієнтом та/або довіреною особою клієнта своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором.
Відтак, у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов'язань, у неї перед позивачем станом на 24.03.2025 року наявна заборгованість у розмірі 10700,90 гривень, яка складається з: 6196,17 гривень - заборгованість за кредитом та 4504,73 гривень - заборгованість по відсоткам.
Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем не заперечувався та у встановленому законом порядку не спростований, тому суд вважає його належним.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами чинного Цивільного кодексу України (зі змінами та доповненнями).
Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 204 цього кодексу закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписи частини 1 статті 1054 наведеного кодифікованого акта передбачають, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як передбачено частинами 1 і 2 статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до положень частини 2 статті 11 зазначеного вище кодексу України укладені між сторонами по справі договори є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Окрім цього, частиною 1 статті 14 цього ж нормативно-правового акта регламентовано, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, статтею 509 Цивільного кодексу України унормовано, що укладений договір є підставою виникнення між сторонами зобов'язань, тобто правовідносин, в яких одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку/.
З положень частини 1 статті 526 цивільного кодифікованого закону України вбачається, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, з огляду на частину 1 статті 629 наведеного акту - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (тобто «Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Приписи частини 1 статті 1049 цього ж кодексу встановлюють обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 2 статті 1050 вказаного кодифікованого акту якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплатити проценти, належні йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Норма права, що міститься у статті 1056-1 Цивільного кодексу України закріплює, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Отже, на підставі змісту статей 526, 527 і 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
На підставі приписів статті 610 цивільного кодифікованого закону України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як визначено частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення зобов'язання обумовлені статтею 611 вказаного кодифікованого акту.
Так, згідно з вищевказаною нормою матеріального права, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди тощо.
Положеннями частин 1 і 2 статті 614 Цивільного кодексу України регламентовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відтак, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Отже, у такому випадку ОСОБА_1 слід притягнути до цивільно-правової відповідальності шляхом покладення на нього основаних на законі невигідних правових наслідків, що полягають або у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового, додаткового.
При цьому, розв'язуючи спір між сторонами у справі, суд переконався, що договірні зобов'язання у цій справі не виконані саме з вини відповідача. Доказів існування наміру завчасного припинення договірних зобов'язань не має, як і не має доказів звернення відповідача у банк з письмовою заявою про закриття карткового рахунку.
Будь-яких належних та допустимих даних, які б свідчили про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за вище вказаним договором, а також про існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов'язань, суду не пред'явлено, як і не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до вимог статті 617 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, проаналізував всі наявні докази у їх сукупності, наведені та встановлені у судовому засіданні факти та відповідні ним правовідносини, суд доходить висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення його позову повністю шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором від 15 березня 2021 року у розмірі 10700,90 гривень, з яких: 6196,17 гривень - заборгованість за кредитом; 4504,73 гривень - заборгованість по відсоткам.
Окрім того, позивач, звертаючись до суду із цим позовом, вимагає компенсації (відшкодування) понесених ним і документально підтверджених судових витрат, тому задовольняючи позов АТ «А-БАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України й питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 і частиною 1 статті 9 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України, сплачується за місцем розгляду справи і зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
На підставі приписів частини 1 і підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5% ціни позову, але не менш 1 розміру і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Окрім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 Цивільного процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.
Із зазначеним позовом АТ «А-БАНК» звернулося до суду у 2025 році за допомогою підсистеми «Електронний суд», та його позовна заява містить одну вимогу майнового характеру: стягнути суму заборгованості.
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 року з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 3028,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою майнового характеру в порядку позовного провадження судовий збір повинен справлятися в розмірі 1,5% ціни позову, тобто 1,5% х 10700,90 гривень = 160,50 гривень, але не менш 3028,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 1 = 3028,00 гривень, та не більше 1059800,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 350 = 1059800,00 гривень.
Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивач у справі при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви АТ «А-БАНК» додав документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2422,40 гривень (а. с. 27, 29).
З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку про можливість стягнення з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь АТ «А-БАНК» понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 2422,40 гривень.
Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).
На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, разом із Протоколами до неї; Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Стрижак проти України» від 08.11.2005 року та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року; статтями 19, 55, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 1, 2, 3, 5, 11 - 13, 14 - 16, 202, 204, 509, 525 - 527, 530, 549, 598 - 599, 610, 611, 615, 625 - 627, 629, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 і 1056-1 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; статтями 1, 3 - 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями); статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року (із змінами та доповненнями); пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями), а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 227, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 279, 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),-
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ - БАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ - БАНК» суму заборгованості за кредитним договором № ABH0CT155101101968 від 15 березня 2021 року у розмірі 10700,90 гривень (десять тисяч сімсотгривень 90 копійок), з яких: 6196,17 гривень - заборгованість за кредитом; 4504,73 гривень - заборгованість по відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ - БАНК» понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками судового процесу, якщо їх не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АКЦЕНТ - БАНК», місцезнаходження (вулиця Батумська, будинок № 11, місто Дніпро, 49074), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (14360080);
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України (ID паспорт з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_2 , виданий 27.08.2020 року органом 6347).
Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 13 червня 2025 року.
Суддя С. В. Мащенко