справа № 631/1796/24
провадження № 2/631/334/25
13 червня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Тиндика А. О.
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості»,
В провадження суду в електронній формі за допомогою та з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надійшов позов ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості за кредитним договором», на обґрунтування якого позивач зазначив, що 19.12.2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z75.22631.006106495, а 25.07.2023 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено договір факторингу № 01.02-31/23, згідно з яким АТ «ІДЕЯ БАНК» передає (відступає) ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» приймає належні АТ «ІДЕЯ БАНК» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Отже, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 33408,36 гривень, з яких: 14800,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 13845,16 - заборгованість за комісіями; 4763,20 гривень - заборгованість за відсотками. У зв'язку із істотним невиконанням відповідачем умов кредитного договору, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 33408,36 гривень, поклавши судові витрати на відповідача.
Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 8273/24-вх від 25.11.2024 року, із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/1796/24 (провадження № 2/631/715/24) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.
За правилом частини 8 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд скориставшись даними Єдиного державного демографічного реєстру щодо інформації про зареєстроване місце проживання особи, отримав відповідь № 930006 від 27.11.2024 року.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 02.12.2025 року, позовну заву ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості за кредитним договором» прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом (повідомленням) сторін.
Такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- у цій цивільній справі судом не вчинялись.
Отже, з огляду на предмет позову та згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 274 й пункту 1 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту частини 1 статті 279 цього ж кодифікованого акту України розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними в главі 10 вказаного кодексу України.
Представник позивача ТОВ «СВЕА ФІНАНС» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином, проте Сторожишина О. О., що діє на підставі довіреності, виданої 15.11.2024 року керівником товариства Кашпуром М. Л., скористалась правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й звернулась до суду із відповідним клопотанням, викладеним у пункті 4 прохальної частини позовної заяви про розгляд справи за їх відсутності, зазначивши, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі та не заперечують проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини такої неявки не сповістила, заяв про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надавала.
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника позивача свідчить відповідна заява, долучена до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з'явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Доходячи такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 цивільного процесуального кодифікованого акта України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Правилом частин 8 - 11 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України унормований прядок, за яким особи вважаються повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на наведене, відповідно до змісту пунктів 2 і 4 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених представника позивача та відповідача поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.
Проте відповідно до змісту частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи й вирішено за можливе розглянути її на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення, про що не заперечував представник позивача.
Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відтак, за наслідками заочного розгляду справи по суті суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилались як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тому згідно із частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
В ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Так, судом встановлено, що 19.12.2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування № Z75.22631.006106495 про відкриття кредитної лінії та обслуговування Кредитної карти, яка за своєю правовою природою є кредитним договором, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 14800 гривень строком на 18 місяців із процентною ставкою 9,99% .
Відповідно до договору факторингу № 01.02-31/23 від 25.07.2023 року, укладеного між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», перше товариство передає (відступає) другому за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» приймає належні АТ «ІДЕЯ БАНК» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі, в тому числі і за договором № 01.02-31/23.
Згідно з витягом з реєстру боржників № 2 до Договору факторингу № 01.02-31/23 від 25.07.2023 року ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 33408,36 гривень, з яких: 14800.00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 4763,20 гривень - заборгованість за відсотками.
Відповідно до рішення СВЕА ЕКОНОМІ КІПР ЛІМІТЕД єдиного учасника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» № 1 від 25.03.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, засвідчено справжність підпису представника компанії СВЕА ЕКНОМІ КІПР ЛІМІТЕД Ольшевського Андрія Олександровича, зареєстровано в реєстрі за № 179 на бланку серії НСР № 613028, ОСОБА_2 , який є одним (єдиним) учасником Товариства СВЕА ЕКОНОМІ КІПР ЛІМІТЕД, змінено назву Товариства: повна назва українською мовою з «ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на «ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС»; - скорочена назва українською мовою з «ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на «ТОВ «СВЕА ФІНАНС».
Зі змісту розрахунку заборгованості за Угодою № Z75.22631.006106495, проведеного ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за період з 07.07.2023 року по 31.01.2024 року, убачається, що загальна сума заборгованості складає 33408,36 гривень, з яких 14800,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 13845,16 - заборгованість за комісіями; 4763,20 гривень - заборгованість за відсотками.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами чинного Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.
Відповідно до норм частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 530 цього ж кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з положень частини 1 статті 202 цивільного кодифікованого акту України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто діями особи, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписи статті 1054 вказаного кодексу передбачають, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на частину 1 статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень частини 2 статті 11 цивільного кодифікованого закону України укладені між сторонами по справі договори є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 14 наведеного нормативно-правового акту передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, укладені договори є підставою виникнення між сторонами зобов'язань, тобто правовідносин, в яких одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку /стаття 509 Цивільного кодексу України/.
Згідно із приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені положеннями статті 611 Цивільного кодексу України.
Статті 625 цивільного кодифікованого акту України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до змісту норми права, закріпленої в статті 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Таким чином, аналізуючи наведені вище норми права та надані докази у їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення його позову шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованості за кредитом у розмірі 33408,36 гривень.
Ухвалюючи рішення та повністю задовольняючи позов ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», суд вважає за необхідне вирішити згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
На підставі приписів частини 1 та абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Із зазначеним позовом ТОВ «СВЕА ФІНАНС»звернулося до суду у 2024 році за допомогою підсистеми «Електронний суд», та його позовна заява містить одну вимогу майнового характеру: стягнути суму заборгованості.
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 3028,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою майнового характеру в порядку позовного провадження судовий збір повинен справлятися в розмірі 1,5% ціни позову, тобто 1,5% х 33408,36 гривень = 501,12 гривень, але не менш 3028,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 1 = 3028,00 гривень, та не більше 1059800,00 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 350 = 1059800,00 гривень.
Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивач у справі при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ТОВ «СВЕА ФІНАНС»додав документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2422,40 гривень.
Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку про можливість стягнення з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС»понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 2422,40 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтею 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року, статтями 509, 512, 526, 530, 549, 610-612, 625 1054 1082 Цивільного кодексу України , статтями 1, 3 - 6 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року; та статтями 1 - 5, 10 - 13, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 211, 214, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 279, 280 - 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),
Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № Z75.22631.006106495 в загальній сумі 33408,36 гривень (тридцять три тисячі чотириста вісім гривень 36 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», місцезнаходження (бульвар Вацлава Гавела, будинок № 6, місто Київ, 03126), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (37616221);
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_2 ).
Рішення ухвалено, оформлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко