13 червня 2025 рокусправа № 380/7286/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним і скасування рішення -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в перетинанні державного кордону України, винесене 28 березня 2025 року Начальником 2 Групи інспекторів прикордонного контролю Відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) Відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) лейтенантом ОСОБА_3 .
Також просить стягнути на користь позивача судові витрати, пов'язані з наданням позивачу професійної правової допомоги у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування такого вказав, що 24 березня 2025 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «БТС Брокер» (надалі - «Товариство») ОСОБА_4 із метою проведення перемовин та підписання рамкової угоди щодо визначення переліку та обсягу розміщення військових облігацій внутрішніх державних позик України (ОВДП), проведення тристоронніх перемовин за участю представників Cisco Systems US видав Наказ Товариства №024/03-01-1 від 24 березня 2025 року «Про відрядження ОСОБА_5 » (надалі - «Наказ») (див. додаток 10 до цієї Позовної заяви). Так, відповідно до пункту 1 Наказу ОСОБА_1 (надалі «Позивач»), керівника відділу цінних паперів Товариства, направлено у відрядження до Республіки Польщі за адресою: Jaworska 11/13, Budynek B, 53 612, Wroclaw, до компанії «Softserve Poland» із 28 березня 2025 року по 30 березня 2025 року, тривалістю 3 (три) календарні дні (див. додаток 10 до цієї Позовної заяви). Повідомив, що відповідно до Постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №18/21/1961/К01 від 10 березня 2025 року «Про відповідність Товариства критеріям, зазначеним у Постанові Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76» Товариство визнано таким, що відповідає Критеріям, зазначеним у підпунктах 4, 5, 6 пункту 2 Критеріїв та визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (див. додатки 7 та 9 до цієї Позовної заяви). 28 березня 2025 року Позивач, прямуючи у відрядження до Республіки Польщі на підставі вищезазначеного Наказу, з метою перетинання державного кордону України в пункті пропуску «Нижанковичі» надав уповноваженій службовій особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) надав паспорти громадянина України для виїзду за кордон, копію електронного військово-облікового документа, копію наказу. Однак відповідач прийняв спірне рішення, яким відмовив у виїзді з України позивачу з причини відсутності документів для виїзду за кордон у період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57. Позивач вважає, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано жодної з вищезазначених у статті 6 Закону 3857 підстав для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач звернув увагу на те, що відповідно до абзацу першого пункту 2-6 Постанови 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил. Вважає, що в силу приписів абзацу першого пункту 2-6 Постанови 57 особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21 жовтня 1993 року (надалі «Закон 3543») не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємства, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціальному військовому обліку. Стверджує, що відповідача при винесенні оскаржуваного рішення залишиив поза увагою той факт, що позивач станом на 28 березня 2025 року, в силу приписів абзацу першого пункту 2-6 Постанови 57 та пункту 1 частини першої статті 23 Закону 3543 мав право на перетин державного кордону України під час перебування у відрядженні до Республіки Польщі, оскільки він не підлягав та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, так як був заброньований на період мобілізації та на воєнний час за товариством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 18.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 42114 від 21.05.2025) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень вказав, що 28 березня 2025 року начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) лейтенант ОСОБА_6 прийняв рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_2 з причини відсутності документів для виїзду за кордон на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України". Стверджує, що позивач не підпадає під категорію громадян, які визначені пунктом 2-14 Правил № 57. За результатами перевірки наданих позивачем документів та проведених заходів прикордонного контролю позивачу було відмовлено в пропуску через державний кордон. Зазначив, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження. Тобто, особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску, повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України. З цього можна зробити висновок, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів наданих для перетину державного кордону. При цьому у статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», зазначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. Стверджує, що позивач не мав законних підстав для перетину державного кордону України як керівник відділу цінних паперів ТОВ «БТС БРОКЕР» та було достатньо підстав для відмови позивачу у перетині державного кордону в умовах воєнного стану. Також вказав, що спірне рішення уповноваженої посадової особи має разовий характер і вичерпало свою дію фактом їх виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення уповноваженої посадової особи жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх. № 43096 від 23.05.2025) у якій вказав, що вважає відзив необґрунтованим, а наведені в ньому доводи повністю спростовуються нормами чинного законодавства України та матеріалами справи. Навів доводи аналогічні тим, які викладені у позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
Відповідно до постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 18/21/1961/К01 від 10.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «БТС БРОКЕР» (код ЄДРПОУ 37686943) визначено таким, що відповідає критеріям, зазначеним у підпунктах 4, 5, 6 пункту 2 Критеріїв та порядку, а також визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «БТС БРОКЕР» критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Згідно з витягом від 11.03.2025 з онлайн-порталу «ДІЯ» про результати бронювання за заявою № 20250311-787522 ОСОБА_1 заброньований до 10.03.2026.
Наказом від 24.03.2025 № 024/03-01-1 «Про відрядження ОСОБА_5 » позивача, керівника відділу цінних паперів Товариства з обмеженою відповідальністю «БТС Брокер», направлено у відрядження до Республіки Польща, адреса: Jaworska 11/13 Budynek B, 53-612 Wroclaw, компанії «SOFTSERVER POLAND» з 28 березня 2025 по 30 березня 2025 року, тривалістю 3 (три) календарних дні.
28 березня 2025 року позивач, прямуючи у відрядження до Республіки Польщі на підставі вищезазначеного Наказу, з метою перетинання державного кордону України в пункті пропуску «Нижанковичі» надав уповноваженій службовій особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданий 06 квітня 2018 року органом 8069, копію електронного Військово-облікового документа позивача, сформованого 12 березня 2025 року засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста «Резерв+», копію наказу.
Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
Начальником 2 Групи інспекторів прикордонного контролю Відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) Відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) лейтенантом ОСОБА_3 28.03.2025 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України щодо громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до змісту вказаного рішення, ОСОБА_2 відмовлено у виїзді з України з причини відсутності документів для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, тому звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України “Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (в редакції Закону на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Закон № 1710-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно із частиною 2 даної статті прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частинами 3-5 статті 2 Закону № 1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо:1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону № 1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 4 статті 6 даного закону визначено, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами 1-2 статті 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Як слідує із частини 1 статті 14 даного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону № 1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно з пунктом 2-9 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Предметом спірних правовідносин в даній справі є правомірність рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_2 .
Вказаними вище нормативними актами визначено органи, які приймають такі рішення, процедуру прийняття та підстави за яких посадовими особами прикордонної служби може бути відмовлено особі у перетині кордону.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення не було належно обґрунтованим.
Проаналізувавши зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази суд з таким твердженням позивача не погоджується, враховуючи таке.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів наданих для перетину державного кордону.
При цьому у статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», зазначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Відповідно до частини 1 пункту 11 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» під оцінкою ризиків розуміється діяльність, що провадиться службовими особами Державної прикордонної служби України, спрямована на встановлення ймовірності порушення особою законодавства у сфері безпеки державного кордону.
Відповідно до розділу 1 частини 2 абзацу 1 Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.12.2017 № 1007, аналіз ризиків, це сукупність процедур і методів обробки інформації з метою визначення наявних та потенційно можливих ризиків у сфері безпеки державного кордону. Аналіз ризиків є невід'ємною складовою інтегрованого управління кордонами.
Тобто, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів
Взаємозалежність підтвердження мети прямування, залежить від наданих особою під час перетинання державного кордону документів, тобто під час процедури опитування (обізнаності особи щодо інформації зазначеної в документі(ах)) та у разі коли відомості, що стали відомі під час перевірки документів та в ході опитування особи - розбігаються, такі ознаки вказують на реагування профілів ризику (зазначені заходи є метою здійснення прикордонного контролю та здійснюється задля протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон), а отже, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Таким чином, окрім документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, потрібно підтвердити також мету поїздки, що є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Здійснюючи прикордонний контроль, відповідач дійшов правомірного висновку, що позивачем не підтверджена мета поїздки за кордон 28.03.2025 у період дії на території України воєнного стану, що у свою чергу не дало змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому рішення прийняте Начальником 2 Групи інспекторів прикордонного контролю Відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) Відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) лейтенантом ОСОБА_3 є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що рішення від 28.03.2025 про відмову в перетинанні ОСОБА_2 державного кордону України, є таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про прикордонний контроль» та Правилами 57.
Як встановлено судом, відповідно до Правил № 57 не підтвердження мети поїздки є підставою для прийняття рішення про відмову в перетині держаного кордону на підставі частини 1 статті 14 Закону № 1710-VI.
Суд зазначає, що форма рішення про відмову в перетині державного кордону, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457.
Зміст та форма оскаржуваного рішення від 28.03.2025 повністю відповідає даному нормативному акту.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, то суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованості рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби (дискреційні повноваження).
З цих же підстав суд зауважує, що віднесення ТОВ «БТС БРОКЕР» (суб'єкт господарювання, у якому працює позивач) до критично важливих для сфер функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період та бронювання у зв'язку із цим позивача в реєстрі Оберіг не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Крім того, позивачем не надано ні відповідачу ані суду доказів запрошення позивача (або ТОВ «БТС БРОКЕР») на вказану в наказі від 24.03.2025 подію (перемовини), ані доказів того, що така подія станом на 28.03.2025 повинна була відбутися.
Також в контексті спірних правовідносин суд наголошує, шо Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради Національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Строк дії військового стану на даний час неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване рішення відповідача від 28.03.2025 про відмову у перетині державного кордону позивачу ОСОБА_2 є актом індивідуальної дії, яке прийняте Начальником 2 Групи інспекторів прикордонного контролю Відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) Відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) лейтенантом ОСОБА_3 на виконання владних управлінських функцій, яке стосується прав або інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням. Таким чином, скасування чи не скасування вказаного акта індивідуальної дії у судовому порядку не захищає прав та інтересів позивача, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем дотримано.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
У силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Р.П. Качур