Іменем України
12 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/15144/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба судової охорони, Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення додаткової винагороди,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ТУ ССО у м. Києві та Київській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба судової охорони (далі - третя особа 1, ССО), Державна судова адміністрація України (далі - третя особа 2, ДСА України), у якому позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з 24.02.2022 по день постановлення (винесення) рішення суду у даній справі;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з 24.02.2022 по день постановлення (винесення) рішення суду у даній справі;
- надати Територіальному управлінню Служби судової охорони у місті Києві та Київській області строк щодо подання суду звіту про виконання судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у місті Києві та Київській області на посаді контролера ІІ категорії 3 відділення 7 взводу охорони 5 підрозділу охорони.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Проте, з 24 лютого 2022 року по даний час (момент подання позову) додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, позивач не отримав.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 21.10.2022 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказавши таке.
Виплата грошового забезпечення співробітникам відповідача здійснюється виключно в межах фондів оплати праці, затверджених у кошторисах ТУ ССО у м. Києві та Київській області.
Для прийняття наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Відповідач також зазначив, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки, у тому числі відповідача, на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби судової охорони не дозволяє здійснити таку виплату.
Враховуючи викладене вище, накази відповідача про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Тобто, маючи затверджений кошторис відповідача на 2022 рік щодо грошового забезпечення співробітників ТУ ССО у м. Києві та Київській області, керівник відповідача не має права видавати накази щодо витрачання затвердженого та не збільшеного, у встановленому законодавством порядку, кошторису, без його відповідного збільшення центральним органом Служби судової охорони, який ці кошти мав отримати від ДСА України.
25.10.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в обґрунтування якої зазначено, що з боку Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області та Служби судової охорони допущено протиправну бездіяльність, упередженість та дискримінацію проти нижче підпорядкованого особового складу, оскільки, як вказує позивач, керівництву Служби судової охорони відповідна додаткова винагорода була виплачена.
На підставі викладеного просив задовольнити позовні вимоги.
Також 28.09.2022 від Державної судової адміністрації України надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких зазначено, що відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
У свою чергу Служба судової охорони як розпорядник бюджетних коштів, який відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету, безпосередньо нараховує та виплачує грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони у встановленому законодавством порядку.
Також третя особа 2 вказує, що питання виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 можливо вирішити лише шляхом виділення додаткових коштів з резервного фонду державного бюджету, оскільки на сьогодні видатки на зазначені цілі для Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, не збільшені. Як наслідок, жодні зміни до кошторису видатків Служби судової охорони в частині збільшення бюджетних асигнувань для виплати додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою № 168, Державною судовою адміністрацією України не затверджувалися.
На підставі викладеного ДСА України просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
19.10.2022 позивачем подано відповідь на пояснення ДСА України, в якій вказано, що відсутність бюджетних призначень не може слугувати підставою для відмови у виплатах заробітної плати (грошового утримання).
28.10.2022 від Служби судової охорони надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких зазначено, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі ССО або територіального управління ССО за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Натомість, у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, в тому числі і територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Керівництвом Служби судової охорони ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.
Також третя особа 1 посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
07.11.2022 від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи 1, в якій зазначено, що відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам, не впливає на право позивача отримання доплати, а відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати позивачу вказаної винагороди.
Також посилається на помилковість доводів Служби судової охорони щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 640/15144/22 було передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду, яким прийнято справу до провадження, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також в разі врегулювання спору на даний момент.
Пояснень або заяв щодо вказаних обставин від учасників справи до Луганського окружного адміністративного суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на час подання позову проходив службу з 07 листопада 2019 року в Службі судової охорони на посаді контролера ІІ категорії 3 відділення 7 взводу охорони 5 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, довідкою Територіального управління служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 28.07.2022 № 475.
Позивач звертався до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області із заявою щодо виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168.
Листом Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 11.08.2022 № 41.07-717 повідомлено, що ТУ ССО у м. Києві та Київській області відноситься до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. На сьогоднішній день кошторисних призначень та фінансування на виплату додаткової винагороди для співробітників ТУ ССО у м. Києві та Київській області від розпорядників вищого рівня не надходило. Крім цього, відсутній порядок виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди передбаченої зазначеною постановою Кабінету Міністрів України. У зв'язку з відсутністю відповідного фінансування та затвердженого порядку виплати зазначеної вище додаткової винагороди, наказ про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» не видається.
Також згідно з листом Служби судової охорони від 09.05.2022 № 30/30.06.3-400 наразі наявний у Служби судової охорони фінансовий ресурс за фондом оплати праці не дозволяє забезпечити виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Також повідомлено, що співробітникам Служби судової охорони за період з 24 лютого 2022 року по 3 травня 2022 року додаткова винагорода, відповідно до Постанови № 168, не нараховувалась та не виплачувалась.
Листом Державної судової адміністрації України від 06.05.2022 № 11-3210/22 повідомлено, що у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань Службі судової охорони для виплати винагороди співробітникам відповідно до Постанови № 168.
Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 20.05.2022 № 08020-02-7/10304 повідомлено, що пропозицій щодо перерозподілу бюджетних асигнувань у частині збільшення видатків на грошове забезпечення військовослужбовців від Державної судової адміністрації України не надходило.
Довідкою Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 20.07.2022 № 257 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 30 червня 2022 року підтверджується, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», позивачу у цей період не виплачувалась.
Доказів виплати позивачу спірної додаткової винагороди станом на момент розгляду цієї справи, сторонами також не надано.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги позивача, доводи відповідача та третіх осіб, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 161 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша).
Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга вказаної норми).
Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта статті 161 Закону № 1402-VIII).
Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома вказаної норми).
Частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (далі - Порядок № 384, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Період, за який грошове забезпечення не виплачується з підстав, що визначені в пункті 11 Порядку № 384, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності з 19.07.2022, внесені, зокрема, такі зміни до Постанови № 168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що в подальшому, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (набрала чинності з 21.01.2023) у першому реченні першого абзацу пункту першого слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора», «співробітникам Служби судової охорони» виключено.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику ТУ ССО у м. Києві та Київській області вказаної додаткової винагороди.
З цього приводу суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Як попередньо вказувалось, статтею 165 Закону № 1402-VIII визначено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
При цьому, у первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168, яка застосовується до правовідносин, що виникли між сторонами, розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу прав позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.
Водночас, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.
Так само пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 (у редакції постанови від 07.07.2022 № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.
У зв'язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.
Крім того, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку № 396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони врегульовані Порядком № 384, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08.10.2005).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
З огляду на викладене, суд визнає необґрунтованими посилання відповідача на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі цього відповідача видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, вказано на ознаки типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо не нарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022 (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, адміністративну справу № 640/15144/22 суд визнає типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення в цій справі враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеному рішенні, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Щодо посилань Служби судової охорони на пропуск строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22, та у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 предметом розгляду якої була не виплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352, яким внесено ряд змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини перша та друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,
- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2).
Відтак, внесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції частину 1 та частину 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 02 березня 2023 року у справі № 460/14618/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22.
Тож, до позовних вимог в цій справі за період з 24.02.2022 по 18.07.2022, строк звернення до суду не підлягає застосуванню.
Щодо вимог, починаючи з 19.07.2022 слід вказати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», пунктом 1 якої встановлено: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин.
Дію карантину, встановленого вказаною постановою, було продовжено на всій території України згідно з постановами КМУ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022 та від 25.04.2023 № 383.
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.
У межах наведеного періоду спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли у період починаючи з 19.07.2022, почався під час дії карантину.
Враховуючи наведене, а також те, що позивач звернувся до суду з даним позовом у вересні 2022 року, строк звернення до суду з позовною заявою не пропущено.
Разом з тим, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, слід зазначити таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому спірної додаткової винагороди та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача таку винагороду, за період з 24.02.2022 по день ухвалення рішення у справі за цим позовом.
Водночас, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 10.09.2022, що підтверджується відповідними квитанціями АТ «Укрпошта». Тобто, станом на момент подання позивачем позовної заяви в цій справі, порушення його прав щодо виплати додаткової винагороди, починаючи з 11.09.2022 ще не відбулось.
Матеріалами справи підтверджується не нарахування та не виплата позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 30.06.2022.
Також відповідачем не заперечується та більш того з його пояснень у відзиві на позов, листа від 11.08.2022 № 41.07-717, а також з пояснень третіх осіб є очевидним, що спірну додаткову винагороду не виплачено позивачу й станом на момент подання ним позову у цій справі.
Тож, з метою належного та повного захисту порушених прав позивача, а також дотримання принципу юридичної визначеності при ухваленні цього рішення, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача, визначивши період, за який слід здійснити виплату позивачу спірної додаткової винагороди, починаючи з 24.02.2022 по останній день місяця, що передував місяцю звернення позивача до суду з цим позовом, тобто по 31.08.2022.
Що стосується періоду, починаючи з 01.09.2022 слід вказати, що враховуючи характер та порядок виплати спірної додаткової винагороди, а саме те, що вона виплачується у наступному місяці за попередній, тобто за вересень 2022 року така винагорода мала бути виплачена у жовтні 2022 року, суд зазначає, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки виходять за межі дати подання позовної заяви, тобто фактично були заявлені наперед.
Окрім того, щодо вимог про стягнення з відповідача спірної додаткової винагороди суд зазначає, що суми додаткової винагороди не є нарахованими, а є спірними, а тому вищевказані вимоги є передчасними.
При цьому суд зауважує, що Верховний Суд у зразковій справі № 260/3564/22 зазначив, що належним відповідачем у такому спорі є Територіальне управління Служби судової охорони, оскільки спірні відносини щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі виникли між позивачем та територіальним управлінням, яке відповідно до пункту 10 Порядку № 384 повинно виплачувати співробітнику грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Відтак, належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 № 260/3564/22 (№ Пз/990/4/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони.
Підсумовуючи суд зазначає, що в межах спірних правовідносин належним способом захисту, який відповідає об'єкту порушеного права позивача, є прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 по 31.08.2022 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
- зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 по 31.08.2022 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Одночасно, щодо вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.
Так, частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.
Згідно з статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а відтак суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.
Доказів на підтвердження факту того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у цій справі, яке має набрати законну силу, до суду не надано, з огляду на це суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Отже, виходячи з системного аналізу заявлених вимог, вищенаведеного законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 43162533, місцезнаходження: Київська область, Фастівський район, м. Боярка, вул. Білогородська, буд. 13), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба судової охорони (ідентифікаційний код 42902258, місцезнаходження: м. Київ, Вознесенський узвіз, буд. 10-Б), Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), про визнання бездіяльності протиправною та стягнення додаткової винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 по 31.08.2022 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 по 31.08.2022 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Качанок