13 червня 2025 року Київ справа №810/3577/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» до Головного управління ДПС у Київській області, за участю третьої особи - Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариствоа з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (далі також - ТОВ «ВІТАПОЛІС», позивач) до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі також - відповідач) за участю третьої особи - Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі також - третя особа), в якому позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення від 14 березня 2017 року про відмову у прийнятті податкової звітності;
- зобов'язати прийняти подану 14 березня 2017 року ТОВ «ВІТАПОЛІС» податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2017 року разом з усіма додатками та доповненнями до неї та внести відомості до облікових даних позивача в інформаційних базах Державної фіскальної служби України.
Позовні вимоги у викладеному вище обсязі обґрунтовані доводами про протиправність висновків контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на подання податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2017 року з огляду на анулювання з 18 листопада 2016 року реєстрації підприємства платником податку на додану вартість.
Позивач наполягав на тому, що вмотивоване рішення за результатами розгляду його скарги на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18 листопада 2016 року № 63 від Державної фіскальної служби України на адресу підприємства не надходило, а відтак його скарга на рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість в силу положень пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України вважається повністю задоволеною. Тому, припинення юридичної дії рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість свідчить про наявність у Позивача статусу платника податку на додану вартість.
На думку ТОВ «ВІТАПОЛІС», особисто подана уповноваженою особою платника податків до контролюючого органу податкова звітність з податку на додану вартість за лютий 2017 року складена за формою, чинною на момент її подання, та має всі необхідні реквізити, визначені пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, а відтак контролюючий орган вийшов за межі своїх повноважень, визначених пунктом 49.11статті 49 цього Кодексу, не прийнявши податкову декларацію з податку на додану вартість.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що на час подання 17 березня 2017 року звітності з податку на додану вартість позивач не мав статусу платника податків на додану вартість. За висновками судів статус позивача як платника податку на додану вартість відновлено 30 березня 2017 року, оскільки на подану в адміністративному порядку скаргу на рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість відповідь суб'єктом владних повноважень не надіслано. Як слідує із зроблених судами попередніх інстанцій умовиводів, дію рішення про анулювання реєстрації платника податків припинено на наступний день після того, як Державною фіскальною службою України не виконано обов'язку щодо надіслання відповідного рішення за результатами розгляду скарги.
Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року справу № 810/3577/17 прийнято до провадження судді Горобцової Я.В. та визначено, що її розгляд буде відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти заявлених позовних вимог, з огляду на те, що спірне рішення прийнято контролюючим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним податковим законодавством.
Позивачем надано суду відповідь на відзив, в якому він наполягав на заявлених позовних вимогах, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до Законів України від 20 грудня 2016 року №1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та від 21 грудня 2016 року №1797 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», які набрали чинності з 01 липня 2017 року, зокрема щодо повноважень контролюючих органів, проведено реорганізацію органів Державної фіскальної служби України.
На виконання вимог наказів Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2016 року №1046 «Про внесення змін до окремих наказів ДФС», від 28 березня 2017року № 209 «Про внесення змін до наказу ДФС від 25 грудня 2015 року №996», та з метою поліпшення організації роботи й упорядкування Організаційної структури Головного управління ДФС у м. Києві наказом ГУ ДФС у м. Києві від 30 березня 2017 року №234 внесено зміни до Організаційної структури Головного управління ДФС у м. Києві.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», зокрема, утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», утворено як юридичну особу публічного права Головне управління ДПС у Київській області шляхом реорганізації Головного управління ДФС у Київській області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», зокрема, ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого входить Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) та утворено відокремлений підрозділ юридичної особи публічного права Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797).
Враховуючи вказані вище зміни до податкового законодавства суд дійшов висновку про заміну відповідача у справі на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (далі також - ГУ ДПС у Київській області).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ТОВ «ВІТАПОЛІС» зареєстроване як платник додану на додану вартість 02 червня 2006 року.
Рішенням Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63 анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «ВІТАПОЛІС».
Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 24 січня 2017 року № 238/10/10-36-12-02-18 рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63 залишено без змін.
ТОВ «ВІТАПОЛІС» звернулося до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 06 березня 2017 року на рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63 про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість та рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 24 січня 2017 року № 238/10/10-36-12-02-18.
Вказана скарга отримана Державною фіскальною службою України 09 березня 2017 року.
За результатами розгляду скарги, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 03 липня 2017 року № 1433/16/99-99-12-03-01-15.
Разом з тим, докази надіслання на адресу позивача за результатами розгляду скарги ТОВ «ВІТАПОЛІС» контролюючим органом не надано.
14 березня 2017 року уповноваженою особою позивача було подано до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області у паперовій формі наступні документи:
- податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2017 року;
- додатки до вказаної декларації, а саме: додаток № 2 (розрахунок суми залишку від'ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (Д2), додаток № 3 (розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3), додаток № 4 (заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4); додаток № 5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5);
- доповнення до податкової декларації у формі листа від 14 березня 2017 року N 93/17, складене відповідно до вимог пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.
Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області прийнято рішення від 14 березня 2017 року, яким відмовлено у прийнятті вказаної податкової звітності з посиланням на анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість з 18 листопада 2016 року та, як наслідок, відсутності підстав для подання ним податкової звітності з цього податку.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого вище рішення, суд виходить із такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.
Відповідно до пункту 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 по справі № 1-25/2010, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно з абзацами другим та третім пункту 49.4 статті 49 вказаного Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Сукупність наведених норм у взаємозв'язку дає підстави для висновку, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство надавало можливість подання звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством саме платнику податку на додану вартість.
Процедура оскарження податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів під час адміністративного оскарження чітко визначена Податковим кодексом України.
Так, згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
За змістом пункту 56.2 статті 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Відповідно до пункту 56.3 статті 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
За змістом пункту 56.7 статті 56 ПК України у разі прийняття контролюючим органом вищого рівня рішення про відмову платнику податків у поновленні пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку або порушення платником податків вимог пункту 56.3 цієї статті (крім випадків, коли платником податків було подано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку), подані платником податків скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення. Жодних інших підстав для відмови у розгляді скарги та повернення скарги платнику податків Податковим кодексом не передбачено.
Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (пункт 56.8 статті 56 ПК України).
Згідно з пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого ПК України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто ненаправлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. В свою чергу, визнання скарги повністю задоволеною на користь платника податків означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов'язку.
Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 1 липня 2020 року у справі № 640/8980/19, від 03 квітня 2020 року у справі № 815/1701/17, від 18 лютого 2020 року у справі № 200/9042/19-а, від 12 грудня 2019 року у справі № 820/1929/17, від 05 листопада 2019 року у справі № 813/1926/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/4049/14, від 24 січня 2019 року у справі № 826/500/15 за аналогічних обставин було зроблено чіткий правовий висновок про те, що у разі ненадіслання суб'єктом владних повноважень вмотивованого рішення за скаргою платника податків, остання вважається задоволеною на користь платника.
Судом встановлено, що докази ухвалення та надіслання Державною фіскальною службою України в порядку, визначеному статтею 56 ПК України, рішення прийнятого за результатами розгляду скарги позивача, в матеріалах справи відсутні.
Відтак, з урахуванням наведених вище процесуальних норм, скарга позивача вважається задоволеною.
Верховний Суд, переглядаючи дану справу у постанові від 02 листопада 2020 року зазначив: «скасування акта суб'єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним рішенням або з іншого визначеного моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
Тобто у разі якщо відповідний акт скасовано, то юридична його дія припиняється з моменту його прийняття, а якщо акт визнано нечинним, його дія припиняється саме з того моменту, коли виник юридичний факт, що вказує на його протиправність.
Отже, визначальною передумовою, яка визначає часові межі втрати правових наслідків відповідним протиправним рішенням суб'єкта владних повноважень є встановлення обставин щодо формулювання ТОВ "Вітаполіс" вимог, заявлених у скарзі, скерованій до Державної фіскальної служби України.
Як свідчить зміст встановлених судами попередніх інстанцій обставин, наявність цих юридичних фактів, що впливають на наявність у позивача статусу платника податку на додану вартість на час подання відповідної звітності, взагалі не встановлювались та не перевірялись, а відтак відсутні підстави вважати, що правові наслідки рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану позивача припинились з того часу, коли його скарга, подана на це рішення в адміністративному порядку, вважається задоволеною, тобто з 30 березня 2017 року.
До того ж, судами належним чином не перевірено обставин щодо оскарження позивачем рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63, яким анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс", у судовому порядку».
Пунктом 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року №1130, передбачено, що підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.
Рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ викладається з описом ситуації, посиланням на Кодекс, зазначенням мотивів та обґрунтувань прийняття такого рішення, оформляється на бланку та підписується керівником такого органу чи особою, яка виконує його обов'язки або є заступником керівника. Таке рішення або його засвідчена копія направляється із супровідним листом до Державної фіскальної служби України у десятиденний строк після прийняття.
При цьому, у разі скасування рішення про анулювання реєстрації, якщо інше не визначено судовим рішенням, контролюючий орган вносить до Реєстру запис про реєстрацію платника ПДВ із урахуванням таких особливостей: 1) якщо на дату скасування рішення про анулювання реєстрації в особи відсутня наступна (повторна) реєстрація, дата реєстрації платником ПДВ не змінюється; 2) якщо на дату скасування рішення про анулювання реєстрації особа зареєстрована платником ПДВ повторно, дата реєстрації платником ПДВ відповідає даті попередньої реєстрації платником ПДВ; тощо.
Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року №320/6987/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, позов ТОВ «ВІТАПОЛІС» - задоволено: визнано незаконною бездіяльність Державної податкової служби України, щодо невнесення даних про скасування анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ВІТАПОЛІС»; зобов'язано ДПС України внести до реєстру платників податку на додану вартість зміни щодо скасування анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «ВІТАПОЛІС», що відбулось за рішенням Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63, зі збереженням у системі електронного адміністрування ПДВ показника залишку коштів 1 287 947,85 грн. суми ПДВ, на яку ТОВ «ВІТАПОЛІС» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також зі збереженням в обліковій картці ТОВ «ВІТАПОЛІС» як платника податків від'ємного значення сум ПДВ за результатами діяльності у звітних періодах до жовтня 2016 року включно, у розмірі 3 315 979, 00 грн.
Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено, що в матеріалах справи наявна копія листа ДФС України від 05 квітня 2018 року № 12187/6/99-99-03-01-01-15 про розгляд запиту на отримання публічної інформації, в якому, зокрема, податковим органом повідомлено позивача про те, що згідно даних системи автоматизованого документообігу скарга ТОВ «ВІТАПОЛІС» від 06 березня 2017 року № 79/17 зареєстрована у ДФС 09 березня 2017 року за № 5479/6 та передана на виконання до Департаменту податків та зборів з юридичних осіб; відповідь надано листом ДФС від 07 серпня 2017 року № 17185/6/99-99-12-03-01-15, яка надіслана засобами поштового зв'язку; у зазначеному листі ДФС повідомлено, що відповідь на аналогічну скаргу щодо рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18 листопада 2016 року № 63 надано листом ДФС від 03 липня 2017 року № 1433/6/99-99-12-03-01-15, в якому проінформовано про залишення скарги ТОВ «ВІТАПОЛІС» без розгляду у зв'язку з порушенням вимог статті 56 Податкового кодексу України.
Водночас жодних доказів надіслання на адресу позивача рішення Державної фіскальної служби України від 03 липня 2017 року № 1433/6/99-99-12-03-01-15 за результатами розгляду скарги ТОВ «ВІТАПОЛІС» контролюючим органом до вищезазначеного листа не додано, як і не надано суду.
За наведених обставин скарга позивача вважається задоволеною, а рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63 про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість - скасованим, починаючи з 30 березня 2017 року.
Враховуючи те, що станом на час подання позивачем податкової звітності з податку на додану вартість, а саме 14 березня 2017 року, рішення контролюючого органу від 18 листопада 2016 року № 63 про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість було чинним, відповідач правомірно відмовив ТОВ «ВІТАПОЛІС» у прийнятті такої звітності, а відтак оскаржуване в межах даної справи рішення від 14 березня 2017 року є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
За вказаних обставин, також не підлягає задоволенню похідна вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти подану 14 березня 2017 року ТОВ «ВІТАПОЛІС» податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2017 року разом з усіма додатками та доповненнями до неї та внести відомості до облікових даних позивача в інформаційних базах Державної фіскальної служби України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги вищевикладене, оскаржуване в межах розгляду даної справи рішення вважається таким, що прийняте з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову- відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.