13 червня 2025 року Київ справа №320/29826/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ліквідація якого здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо, до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ліквідація якого здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій, передбачених статтями 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження»;
- зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) невідкладно винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 65234360 на підставі пунктів 4 та 19 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та вжити всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача обов'язку про закінчити виконавче провадження № 65234360, який останнім ігнорується.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виконавчого листа №1.380.2019.001275, виданого 04.02.2021 Львівським окружним адміністративним судом, яким зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ «Фідобанк» Білу Ірину Володимирівну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №64646434, про що винесено відповідну постанову від 01.03.2021.
Також 01.03.2021 відповідачем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого збору у ВП №64646434.
22.04.2021 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65234360 з примусового виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого збору у ВП №64646434.
16.06.2023 на адресу відповідача позивачем направлено заяву від 14.06.2023 року №069-49-201/23 про закінчення виконавчого провадження № 65234360 на підставі п.п. 4, 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» та вжиття всіх заходів, передбачених ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», яка не була задоволена відповідачем.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно із частиною 1 статті 14, частиною 1 статті 15 Закону №1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
За правилами частини 2 статті 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
У силу положень частини 3 статті 42 Закону №1404-VIII витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, зареєстрованого в Міністерств юстиції України 02.04.2012 року за №489/20802 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), яка розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до пунктів 1-2 розділу VI Інструкції фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)). До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що стягнення витрат виконавчого провадження пов'язується з початком примусового виконання та є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження, адже одночасно з відкриттям виконавчого провадження, він повинен вирішити питання про стягнення виконавчих витрат, що є обов'язком державного виконавця.
При цьому, у разі закінчення виконавчого провадження, зокрема, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), що мало місце у межах спірних правовідносин, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Як вже зазначалось, 22.04.2021 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №65234360 з примусового виконання постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого збору ВП №64646434.
Божником за вказаним виконавчим документом (постановою про розмір мінімальних витрат) є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Біла Ірина Володимирівна (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
За правилами пунктів 4, 19 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, або прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника, відкрите рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав пунктів 4, 19 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII відповідно.
Разом з тим, відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (далі - Закон № 2121-III) під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Виходячи з положень наведеного законодавства, суд зазначає, що «уповноважена особа» в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.
Отже, суд дійшов висновку, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб'єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як уособлення однієї особи, тобто як одна особа.
Окрім того, суд зазначає, що боржником є безпосередньо Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконувала повноваження щодо внесення особи до Реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми.
Отже, у даному випадку боржником є саме Уповноважена особа, а не банк.
При цьому, суд звертає увагу на те, що банк є юридичною особою, а уповноважена особа Фонду є особою, яка покликана здійснювати дії з виведення юридичної особи - банку з ринку.
Враховуючи те, що як в межах виконавчого провадження №65234360 боржником є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фідобанк», а не ПАТ «Фідобанк», отже застосуванню норми пунктів 4, 19 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII не підлягають.
Відповідно, суд не вбачає ознак протиправності у визначеній позивачем бездіяльності відповідача щодо невчинення дій, передбачених статтями 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.