справа № 357/2821/24
провадження № 22-ц/824/1340/2025
13 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» до ОСОБА_1 про стягнення зайво виплачених сум, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» - адвоката Салюк Лариси Віталіївни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року в складі судді Ярмоли О. Я.,
встановив:
20.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» (далі - ТОВ «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зайво виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працювала в ТОВ «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» в період з 22 травня 2019 року по 01 серпня 2023 року на посаді дояра. За її заявою ОСОБА_1 було звільнено з роботи 01 серпня 2023 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
При звільненні ОСОБА_1 підлягали виплаті 16 097, 38 грн, що складались з: 2 494, 20 грн - лікарняний лист за перші 5 календарних днів хвороби працівника; 7 499, 06 грн - компенсація за невикористану відпустку; 6 104, 12 грн - заробітна плата по день звільнення.
22.02.2022 ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата за першу половину лютого 2022 року (аванс) у розмірі 3 916,88 грн.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану, керівником ТОВ «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» було видано наказ 24-02-рма від 24.02.2023 про дострокову виплату авансом місячної заробітної плати за лютий 2022 року, яку було сплачено ОСОБА_1 в сумі 14 837,31 грн.
04.03.2022 ОСОБА_1 також була виплачена заробітна плата за другу половину лютого 2022 року в сумі 9 226,88 грн.
Таким чином відбулось дворазове зарахування заробітної плати за один і той самий період.
Сума переплати склала 14 837,91 грн.
У зв'язку з тим, що відповідачка добровільно не повернула отриману переплату по заробітній платі , у позивача є право на стягнення вказаної суми в судовому порядку.
Посилаючись на вказані обставини ТОВ «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» просило стягнути з ОСОБА_1 суму зайво виплаченої заробітної плати в розмірі 14 837, 91 грн.
Також просило відшкодувати витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Агудалічева О. О. задоволено.
Стягнуто з ТОВ «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
31.05.2024 представник ТОВ «РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ» - адвокат Салюк Л. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що вимога позивача про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 127 КЗпП України - це окрема підстава для стягнення з працівника сплачених йому безпідставно сум.
Стаття 127 КЗпП України допускає можливість відрахування із заробітної плати у випадках, передбачених законом.
Позивачці була виплачена 22.02.2022 авансом заробітна плата за першу половину лютого 2022 року в розмірі 3 916,88 грн.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24.02.2022 та введенням воєнного стану керівником підприємства було видано наказ 24-02-рма від 24.02.2022 про дострокову виплату авансом місячної заробітної плати за весь місяць лютий 2022 року, яку і було сплачено ОСОБА_1 в сумі 14 837,92 грн.
Виплата 24.02.2022 авансом заробітної плати наперед за лютий 2022 року була спричинена форс-мажорними обставинами, а саме початком військової агресії, потенційною можливістю окупації територій, на яких знаходяться господарські та виробничі потужності Товариства.
Оскільки станом на 4 березня 2022 року господарська діяльність продовжувалася, працівникам Товариства, в тому числі і ОСОБА_1 , було нараховано заробітну плату за другу половину лютого 2022 року в сумі 9 226,88 грн.
Виплата заробітної плати повинна була бути здійснена з врахуванням сум, виплачених авансом, однак була перерахована в повному обсязі на карткові рахунки працівників. Таким чином відбулася дворазова виплата суми - у вигляді авансу та заробітної плати за один і той самий період.
Одразу після такої виплати керівником було видано наказ про утримання авансу, виданого в рахунок заробітної плати. Однак, у зв'язку зі звільненням відповідачки виникла необхідність звернення до суду з даним позовом.
Вважає, що судом мало бути враховано, що виплата авансу в рахунок заробітної плати, в зв'язку з чим виникла подвійна виплата за один і той самий період, було здійснено в період початку воєнних дій і було викликано надзвичайними обставинами, що об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язань згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме початком воєнних дій на території України.
Сума стягнення на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн є необґрунтованою та такою, що порушує принцип розумності і співмірності при її визначенні. Вважає, що суд повинен був застосувати ряд критеріїв ( дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв ( складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові цини адвокатських послуг і т.п.).
Суд мав врахувати, що справа є нескладною, сума до стягнення складає 14 000 грн і є значно меншою ніж розмір гонорару заявленого адвокатом відповідача.
Вважає, що навіть у разі відмови в позові сума витрат на правничу допомогу мала б становити не більше 5 000 грн.
27.08.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Агудалічев О. О. подав відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Посилається на те, що скаржник не надав до суду першої інстанції жодних доказів, що виплата відповідачу грошової суми у розмірі 14 837,91 грн є результатом рахункової (лічильної) помилки з боку підприємства, а також не надав підтверджень недобросовісності дій з боку відповідачки.
Підприємство при звільненні відповідачки спочатку утримало кошти із суми розрахунку у розмірі 14 837,91 грн, а потім повторно, через 2 місяці після її звільнення з роботи, перерахувало ОСОБА_1 суму 14 837,91 грн двома платежами (8 733,79 грн та 6 104,12 грн), як заробітну плату за липень та серпень 2023 року, що свідчить про відсутність будь-якої лічильної (рахункової) помилки під час здійснення підприємством таких дій. Оскільки грошові кошти у розмірі 14 837,91 грн були утримані (повернені) підприємством при звільненні 01.08.2023, то вимога підприємства про стягнення зайво виплаченої суми цих же коштів у даному спорі є повністю безпідставною.
Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн вважає законним та обґрунтованим, оскільки при вирішенні питання про розподіл цих судових витрат суд першої інстанції врахував та застосував критерії, визначені чинним процесуальним законодавством України.
Також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції складає 20 000 грн.
10.09.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Агудалічев О. О. через підсистему «Електронний суд» подав клопотання, до якого долучив ордер про надання правової допомоги, копію договору про надання правничої допомоги б/н від 21.03.2024, копію додатку №2 від 21.06.2024, копію акту про надання правничої допомоги б/н від 09.09.2024, копію розрахунку витрат на правничу допомогу б/н від 09.09.2024 та квитанцію про надсилання ТОВ "РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ".
Частиною 1 статті 369 ЦПК України в редакції, що була чинною на час відкриття апеляційного провадження, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ "РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ" з 22 травня 2019 року по 1 серпня 2023 року.
Відповідно до відомості №302 від 22.02.2022 ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за першу половину лютого 2022 року в сумі 3 916,88 грн (а.с. 18-20 т.1).
24.02.2022 ТОВ "РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ" видано наказ 24-02-рма, відповідно до змісту якого у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 року та введенням воєнного стану наказано достроково провести виплату авансу в розмірі місячної заробітної плати працівникам підприємства за лютий 2022 року згідно наведеного переліку осіб, в тому числі ОСОБА_1 в сумі 14 837,92 грн (а.с.8-9 т.1).
Відповідно до відомості №303 від 24.02.2022 ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 14 837,92 грн (а.с. 17-18 т.1).
Відповідно до відомості №RMA0000003 від 04.03.2022 ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за другу половину лютого 2022 року в сумі 9 226,88 грн (а.с. 21-22 т.1).
15.03.2022 ТОВ "РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ" видано наказ 15-03-рма, відповідно до змісту якого, у зв'язку з дворазовою виплатою заробітної плати у вигляді авансового платежу за один і той самий період, а саме за лютий 2022 року, наказано утримати суму авансу, виданого в рахунок місячної заробітної плати за лютий 2022 року із заробітної плати працівників згідно переліку нижче. Головному бухгалтеру ОСОБА_3 здійснювати утримання переплаченої суми авансового платежу частками в розмірі 10 відсотків в строк до 31 грудня 2024 року. До переліку працівників увійшла і ОСОБА_1 , переплачена сума авансового платежу - 14 837,92 грн (а.с.10-11 т.1).
Наказом від 01 серпня 2023 року №26/к ОСОБА_1 звільнено з 01 серпня 2023 року за власним бажанням (а.с. 7).
При звільненні ОСОБА_1 з роботи відповідачем було здійснено вирахування переплати в розмірі 14 837,91 грн з суми, що підлягала виплаті при звільненні ( 16 097,38 грн).
У зв'язку зі зверненням ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, ТОВ "РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ" 05.10.2023 було здійснено виплату відповідачці : 6 104,12 грн ( призначення платежу - заробітна плата за 07.2023 року); 8 733,79 грн ( призначення платежу - заробітна плата за серпень 2023 року), всього на загальну суму 14 837,91 грн (а.с.23-24 т.1)
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що ТОВ "РЕСІЛІЕНТ МАТЮШІ" 15.03.2022 було видано наказ про відрахування із заробітної плати працівників, в тому числі відповідачки, суми коштів у зв'язку з дворазовою виплатою заробітної плати у вигляді авансового платежу за один і той самий період, а саме за лютий 2022 року.
Оскільки ОСОБА_1 01 серпня 2023 року було звільнено з роботи, проте остання відмовилась добровільно повернути зайво виплачені кошти, позивач у відповідності до вимог ст. 127 КЗпП України просив позов задовольнити.
За змістом ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
1)для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що відрахування із заробітної плати можуть бути здійснені стосовно працівників, тобто осіб, які перебувають з підприємством в трудових відносинах.
Під час здійснення розрахунку при звільненні з належних працівнику сум при звільненні було здійснено відрахування для повернення зайво виплаченого авансового платежу, проте в жовтні 2023 року вказані кошти були повернуті відповідачу на її рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Стаття 1215 ЦК України встановлює, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивач добровільно виплатив відповідачці заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 14 837,92 грн, за відсутності недобросовісності з боку відповідача чи рахункової помилки позивача.
Висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13 та постанові від 02 липня 2014 року № 6-91цс14.
Розглядаючи справу, суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
З огляду на обставини, за яких було отримано відповідачем 24.02.2024 виплату авансу в розмірі місячної заробітної плати, підставу для здійснення такої виплати - у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України, покладення на відповідачку цивільно-правової відповідальності у виді стягнення грошових коштів в сумі 14 837,92 грн за відсутності рахункової помилки та недобросовісності відповідачки, буде мати своїм наслідком непропорційний та надмірний індивідуальний тягар, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
03.04.2024 представник відповідача - адвокат Агудалічев О. Ою у відзиві на позовну заяву визначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка понесла і які очікує понести в сумі 20 000 грн.
03.05.2024 представник відповідача - адвокат Агудалічев О. О. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надав:
- копію ордеру серії АІ №1573190 від 21.03.2024;
- копію договору про надання правничої допомоги від 21.03.2024;
- копію додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 21.03.2024;
- копію акту про надання правничої допомоги від 29.04.2024;
- копію розрахунку витрат на правничу допомогу на підставі договору від 21.03.2024, датований 03.05.2024.
Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 21.03.2024, укладеного між АО "Олександра Агудалічева" та ОСОБА_1 , бюро приймає на себе зобов'язання усіма законними методами та способами надавати правову допомогу клієнту в справі №357/2821/24. Розмір на порядок оплати гонорару встановлюється додатком (додатками) до договору.
Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 21.03.2024, за ознайомлення з матеріалами цивільної справи, консультування (в тому числі: опрацювання нормативно правових актів та судової практики, випрацювання та узгодження правової позиції), збір матеріалів для відзиву на позовну заяву (в тому числі підготовка та направлення адвокатських запитів), підготовку та подачу відзиву на позовну заяву, клієнт сплачує бюро фіксовану суму в розмірі 16 000 грн. За безпосередню участь в судових засіданнях, де буде розглядатись обумовлена позовна заява, вартість гонорару складає 2 000 грн за одне засідання. Інші дії, спрямовані на підготовку та розгляд обумовленої справи, оплачуються виходячи з вартості однієї години роботи (1 000 грн) пропорційно фактично затраченому часу.
Згідно розрахунку витрат на правничу допомогу від 03.05.2024 виконавцем надано клієнту наступні послуги: ознайомлення з матеріалами цивільної справи, консультування (в тому числі: опрацювання нормативно правових актів та судової практики, випрацювання та узгодження правової позиції), збір матеріалів для відзиву на позовну заяву (в тому числі підготовка та направлення адвокатських запитів), підготовку та подачу відзиву на позовну заяву, участь в судовому засіданні 23.04.2024, участь в судовому засіданні 29.04.2024 - загальна вартість 16 000 грн; участь в судовому засіданні 23.04.2024 - 2 000 грн; участь в судовому засіданні 29.04.2024 - 2 000 грн, всього 20 000 грн.
Стороною позивача не виконано обов'язок доведення суду першої інстанції неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності втілено, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку тільки тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що, попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, характер наданих послуг, участь адвоката під час розгляду справи у суді першої інстанції, витрачений час на підготовку та подання відзиву на позовну заяву, а також оцінивши необхідність понесених витрат, які мають бути компенсовані за рахунок другої сторони, відсутність заперечення іншої сторони щодо не співмірності заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно визначено розмір відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку відсутність підстав для скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресілієнт Матюші» - адвоката Салюк Лариси Віталіївни залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук