06 червня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/17546/24
номер провадження: 33/824/1538/2025
Суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 -адвоката Александрова Дмитра Олександровича, розглянувшиу відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Александрова Дмитра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року,
Постановою судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить сімнадцять тисяч гривень на користь держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 23 січня 2025 року адвокат Александров Д.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року. Скасувати постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року, а провадження у справі закрити, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 уклав з ним договір про надання правової допомоги. Вказує, що апеляційну скаргу із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження він подав на сьомий день з дня, коли ОСОБА_1 дізнався про постанову судді, оскільки ОСОБА_1 деякий час не перебував з ним на зв'язку через проходження служби в Збройних Силах України в зоні активних бойових дій, а остаточний текст апеляційної скарги йому необхідно було узгодити з ОСОБА_1 .
Вказує, що розгляд справи за його апеляційною скаргою судом апеляційної інстанції було призначено на 13 січня 2025 року та ОСОБА_1 заявив відвід судді Ігнатову Р.М. Вважає, що суддя апеляційної інстанції безпідставно відмовив у поновленні строків на апеляційне оскарження з абсолютно незрозумілих підстав, висновки суду не є достовірними та спростовуються матеріалами справи. Так, у постанові зазначено, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про день та час судового засідання, яке було призначено на 09 год 00 хв. 30 жовтня 2024 року, що підтверджується, зокрема довідкою про доставку SMS повістки, що не ставиться захисником під сумнів. Зазначає, що відповідно до заяви батька ОСОБА_1 від 28 жовтня 2024 року, ним було повідомлено лише про неможливість ОСОБА_1 бути присутнім в судовому засіданні у зв'язку з його перебуванням на військовій службі, а не про відкладення судового розгляду на інший час та день, що свідчить про його відповідальне ставлення до справи, який не маючи можливості прибути в судове засідання з поважних причин, знайшов можливість повідомити суд про неможливість своєї явки. В заяві ОСОБА_1 або його батько не просили суд розглянути справу без його участі, при цьому його батько не приймав участі в розгляді справи та не є стороною у справі і про постанову судді від 30 жовтня 2024 року він не знав.
Зазначає, що суддя першої інстанції, будучи повідомленим про поважність неявки ОСОБА_1 , за відсутності згоди на проведення судового засідання за його відсутності, не мав права розглядати справу та повинен був її відкласти. Батько ОСОБА_1 не є юристом та виконав прохання сина так, як зрозумів. Крім того, про постанову судді від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 не повідомлявся, вперше про результат розгляду справи дізнався 26 листопада 2024 року.
Також зазначає, що суддею зазначено недостовірну інформацію про його неявку в судове засідання в день розгляду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки він просив проводити розгляд за його участі в режимі відеоконференції з власних технічних засобів. Проте засідання в режимі відеоконференції проведено не було та інформація про відмову адвокату у її проведенні відсутня.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначає, що протокол не відповідає фактичним обставинам, відомості в ньому спростовуються відеозаписом. Так, ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції по вул. Ревуцького, 12 в місті Києві та в подальшому після виявлення у нього ознак алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 не порушував пункт 2.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) і проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку він не відмовлявся. Вказує, що поліцейські не мали права складати протокол за ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення у виді порушення пункту 2.5 ПДР.
Зазначає, що направлення до закладу охорони здоров'я складається поліцейським виключно після огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупини та виключно при умові, якщо водій не погодився з результатом огляду. Якщо водій, як стверджував поліцейський, насправді погодився з результатом, тоді б направлення не вимагалось.
Вказує, що враховуючи вимоги ст.62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, то постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Александрова Д.О., який підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та доводи, що викладені в апеляційній скарзі, й просив їх задовольнити, вважаю, що задоволенню підлягає лише клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року у справі щодо ОСОБА_1 , оскільки наведені в ньому обставини дозволяють зробити висновок про те, що цей строк було пропущено з поважних причин.
Відповідно до вимог ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що суддею першої інстанції вперше призначено справу до розгляду на 30 жовтня 2024 року о 09 год 00 хв., про що було повідомлено ОСОБА_1 шляхом направлення на його номер телефону SMS-повідомлення.
28 жовтня 2024 року до суду першої інстанції батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву, в якій вказав, що ОСОБА_1 не може бути присутнім при розгляді справи 30 жовтня 2024 року о 09 год 00 хв., у зв'язку з тим, що він приймає безпосередню участь в повномасштабній війні на Сході України. До вказаної заяви долучено копію посвідчення учасника бойових дій та копію довідки про перебування ОСОБА_1 на військовій службі (а.с.11-13).
30 жовтня 2024 року суддею першої інстанції прийнято постанову за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (а.с.14-15).
Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 копії постанови Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року.
02 грудня 2024 року захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Александров Д.О. вперше направив засобами електронного зв'язку апеляційну скаргу на постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року (а.с.17-25).
Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Александрова Д.О. про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - відмовлено, повернувши апеляційну скаргу особі, яка її подала (а.с.33-37).
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження адвокат Александров Д.О. вказує, що відповідно до заяви батька ОСОБА_1 від 28 жовтня 2024 року було повідомлено про неможливість ОСОБА_1 бути присутнім в судовому засіданні, у зв'язку з його перебуванням на військовій службі, що свідчить про його відповідальне ставлення до справи, який не маючи можливості прибути в судове засідання з поважних причин, знайшов можливість повідомити суд про неможливість своєї явки. У заяві ОСОБА_1 або його батько не просили суд розглянути справу без його участі, а батько не приймав участі в розгляді справи та не є стороною у справі і про оскаржувану постанову судді від 30 жовтня 2024 року він також не знав. Також зазначає, що про оскаржувану постанову судді від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 не повідомлявся, вперше про результат розгляду справи дізнався 26 листопада 2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року було отримано адвокатом Александровим Д.О. 22 січня 2025 року, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.40).
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 або його захисник отримали копію постанови Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року раніше ніж 22 січня 2025 року.
З матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2025 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Александров Д.О. вдруге через електронний кабінет подав апеляційну скаргу, в якій заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с.45-48).
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) п.1 ст.6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у ст.6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Згідно з приписами ст.289 КУпАП, в разі пропуску строку на оскарження постанови суду з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом, правомочним розглядати скаргу.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що наведені адвокатом Александровим Д.О. у клопотанні доводи про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови судді є обґрунтованими, а тому пропущений строк на оскарження постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року підлягає поновленню.
Щодо доводів апеляційної скарги про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також іншими документами.
Згідно з положеннями ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що суддя першої інстанції при розгляді справи по суті вказані вимоги закону виконав.
Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність не лише особи, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, а й тієї особи, яка керує транспортним засобом, але відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з пунктом 2.5 ПДР встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже відмова особи від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Висновок судді першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку з його відмовою від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, підтверджений сукупністю зібраних та належним чином перевірених в судовому засіданні доказів та є правильним.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується даними, які містять:
протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №117315 від 25 серпня 2024 року, згідно з яким встановлено, що 28 серпня 2024 року о 00 год 40 хв. в місті Києві по вул. Ревуцького, 12, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , в комендантську годину, мав ознаки алкогольного сп'яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, тремтіння пальців рук, від огляду на стан сп'яніння відмовився у встановленому законом порядку на місці зупинки, чим порушив пункт 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.1);
направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції від 25 серпня 2024 року, в якому зазначено, що у ОСОБА_1 у результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної служби МВС, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, тремтіння пальців рук (а.с.4);
розписка ОСОБА_2 , згідно з якою він підтвердив залишення на зберігання транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_2, та зобов'язався не передавати керування вказаним транспортним засобом ОСОБА_1 протягом 24 годин (а.с.5);
відеозаписи з нагрудних камер поліцейських (а.с.8).
У рішеннях ЄСПЛ «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, які з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, ЄСПЛ неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №117315 від 25 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 були роз'яснені права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Вказаний протокол підписаний поліцейським, який його склав, та ОСОБА_1 .
Апеляційний суд враховує, що вказані вище докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст.256 КУпАП, Інструкції з оформленням поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року (далі - Інструкція №1395), Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1376 (далі - Інструкція №1376), Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735).
В апеляційній скарзі захисник посилається на те, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції по вул. Ревуцького, 12 в місті Києві та в подальшому після виявлення у нього ознак алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 , не порушував пункт 2.5 ПДР, так як проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку не відмовлявся.
Апеляційний суд відхиляє такі доводи, як безпідставні, виходячи з такого.
З переглянутих судом апеляційної інстанції відеозаписів з нагрудних камер поліцейських вбачається, що у зв'язку з виявленими поліцейськими у ОСОБА_1 ознаками алкогольного сп'яніння йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у лікаря-нарколога (00 год 42 хв. відеозапису), на що ОСОБА_1 відмовився. Після цього працівник поліції роз'яснив ОСОБА_1 , що за відмову від проходження огляду буде складено протокол за порушення пункту 2.5 ПДР. Надалі працівник поліції запитав у ОСОБА_1 чому він не хоче пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки, на що ОСОБА_1 відповів, що причиною цього є те, що він вживав пиво (00 год 43 хв. відеозапису). Працівник поліції роз'яснив ОСОБА_1 , що є визначена норма, і якщо її не перевищено, то ОСОБА_1 зможе поїхати далі, після чого останній погодився пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки. Після того, як працівник поліції приніс прилад Драгер, ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан сп'яніння (00 год 45 хв. відеозапису). В подальшому працівник поліції знову запитав у ОСОБА_1 щодо проходження огляду на стан сп'яніння, на що він відповів, що не бачить сенсу проходити огляд і на уточнююче запитання чи ОСОБА_1 відмовляється, він відповів «ну звичайно» (00 год 51 хв. відеозапису). Також працівник поліції запитав чи пройде ОСОБА_1 огляд на стан сп'яніння у лікаря-нарколога, на що він відповів «ні» (01 год 02 хв. відеозапису). Надалі працівником поліції повідомлено ОСОБА_1 , що на нього буде складено протокол за порушення пункту 2.5 ПДР за ч.1 ст.130 КУпАП.
Вказаний вище відеозапис є передбачений ст.251 КУпАП належним засобом доказування, який був оцінений судом у сукупності й логічному взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами та є достатнім для висновку у поза розумний сумнів, що 25 серпня 2024 року о 00 год 40 хв. в місті Києві по вул. Ревуцького, 12, водій ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, тремтіння пальців рук, й від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку він відмовився, як на місці зупинки транспортного засобу, так і у лікаря-нарколога.
Доводи апеляційної скарги про те, що направлення до закладу охорони здоров'я складається поліцейським виключно після огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупини та виключно при умові, якщо водій не погодився з результатом огляду, а якщо водій, як стверджував поліцейський, насправді погодився з результатом, тоді б направлення не вимагалось, апеляційний суд вважає неспроможними.
Як зазначалось вище, у направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції від 25 серпня 2024 року зазначено, що у ОСОБА_1 в результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної служби МВС, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, тремтіння пальців рук (а.с.4).
У суді апеляційної інстанції адвокат Александров Д.О. заявив клопотання, у якому він, посилаючись на ч.1 ст.335 КПК України, просить зупинити провадження у справі на період проходження ОСОБА_1 військової служби.
Суд апеляційної інстанції відхиляє дане клопотання, оскільки зупинення провадження з таких підстав КУпАП не передбачено.
Не передбачено КУпАП і можливість зупинення провадження до припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Частиною 4 ст.277 КУпАП передбачена можливість зупинення строку розгляду справ про адміністративні правопорушення у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися, але стосується вона лише адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією. Зупинення строку розгляду інших справ про адміністративні правопорушення зазначеною правовою нормою не передбачено.
Таким чином інститут зупинення розгляду справ про адміністративні правопорушення КУпАП передбачений, але він не може бути застосований до справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130 КУпАП, тому клопотання про зупинення провадження із застосуванням аналогії закону, зокрема ст.335 КПК України, є безпідставним.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що справа про адміністративне правопорушення перебуває в провадженні Київського апеляційного суду з 11 лютого 2025 року, його розгляд неодноразово відкладався за клопотанням захисника, а тому подальше відкладення не сприятиме його розгляду у розумні строки.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що повноваження ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції забезпечені захисником - адвокатом Александровим Д.О., а тому його право на захист не порушено.
Отже, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що твердження сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності.
Інших доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в оскаржуваній постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, захисником ОСОБА_1 - адвокатом Александровим Д.О. не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суддею першої інстанції прийняте законне і обґрунтоване судове рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що обраний суддею першої інстанції ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн 00 коп., з позбавленням його права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи та вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП. Крім того, санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року є законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга адвоката Александрова Д.О., подана в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду,
Поновити адвокату Александрову Дмитру Олександровичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 , процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргу адвоката Александрова Дмитра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,залишити без задоволення.
Постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.М.Верланов