Справа № 757/31391/23-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2338/2025
04 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Чернобая Олега Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року у складі судді Новака Р.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» про стягнення заробітної плати, інших нарахувань у зв'язку з трудовими відносинами,-
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія», у якому просила стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі: 208 980 грн 10 коп, а саме: 190 000 грн - середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01 листопада 2021року по травень 2023року, та 18 980 грн 10 коп інфляційних втрат, виходячи із невиплаченої зарплати в сумі 40 000грн з листопада 2019року по травень 2023року за виключенням сплачених за цей період інфляційних у сумі 1641грн88коп.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка 06 лютого 2018 року була прийнята на посаду редактора програм ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» та 01 листопада 2019 звільнена з займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
Оскільки в день звільнення відповідачем не здійснені належні розрахунки, вона була вимушена звернутись до суду.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року у справі №757/53022/20-ц стягнуто з боржника на її користь заборгованість у загальному розмірі 178 641 грн 88 коп, а саме: 40 000 грн - невиплаченої заробітної плати; 16 000 грн - компенсації за невикористані відпустки; 120 000 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку; 1 641 грн 88 коп - інфляційних витрат; 1 000 грн - компенсації моральної шкоди.
27 грудня 2022 року на виконання зазначеного судового рішення видано виконавчий лист, на примусове виконання якого в подальшому було відкрито виконавче провадження, в ході якого був накладений арешт на рахунки відповідача та належне йому майно. В ході здійснення зазначеного виконавчого провадження з відповідача в примусовому порядку, 22 червня 2023 року було стягнуто вказані в судовому рішенні і виконавчому листі кошти, у зв'язку із чим, виконавче провадження було закінчено.
Отже, стягнуті за рішенням суду кошти були фактичного сплачені відповідачем лише 22 червня 2023 року.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 10 000 грн. Стягнуто з ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 044 грн 90 коп. В задоволенні інших вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Чернобай О.В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні інфляційних витрат.
Посилається на те, що сума інфляційних збитків розраховується не по відношенню до середньомісячного заробітку, а до суми заробітної плати, яка реально зароблена працівником, і яка мала бути виплачена в день звільнення, але не була виплачена.
Вважає, що відмова в позові в частині стягнення суми інфляції в розмірі 18 980 грн 10 коп здійснена судом безпідставно і з недотриманням вимог судом ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та внаслідок неповного з'ясування всіх обставин справи і суті позовних вимог.
Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції була зменшена заявлена до стягнення сума середньомісячного заробітку.
Крім того зазначає, що при ухваленні рішення мала бути врахована певна хронологія подій, а саме:
- зв'язок роботодавця сплатити позивачці заробітну плату виник 01 листопада 2019 року;
- перше судове рішення ухвалене 03 лютого 2021 року і набрало законної сили тільки 04 серпня 2022 року. Хоча позов до суду був поданий в листопаді 2020 року;
- тільки 27 грудня 2022 року позивачка змогла отримати виконавчий лист, який відразу був переданий нею на примусове виконання;
- і тільки через півроку - 22 червня 2023 року відбулось примусове стягнення.
Вказує, що зменшення суми стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку судом аж в 20 разів до розміру 10 000 грн є необґрунтованим і таким, який не може вважатись справедливим дотриманням балансу інтересів та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Під час судового розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного суду 22 січня 2025 року було витребувано у ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» довідку про доходи ОСОБА_1 за два місяці, що передували її звільненню із зазначенням кількості відпрацьованих днів (а.с. 78-79).
На виконання вимог вказаної ухвали суду до призначеного на 12 березня 2025 року о 17 год 00 хв судового засідання, 27 січня 2025 року та повторно 05 березня 2025 року відповідні листи направлено директору товариства ОСОБА_2 (а.с. 81-87).
Між тим запитуваної інформації суду не було надано у строк до судового засідання.
З підстав оголошення повітряної тривоги судове засідання не відбулося й розгляд справи перенесено на 14 год 00 хв 30 квітня 2025 року.
Відповідача судовою повісткою повідомлено про наступне засідання, а також про необхідність надання витребуваної інформації у відповідності до ухвали суду від 22 січня 2025 року (а.с. 92-95, 98-99).
У наступне судове засідання представник відповідача не з'явився та ухвалу суду не виконав, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року застосовано до ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» заходи процесуального примусу у виді штрафу та стягнуто в дохід державного бюджету штраф у вигляді 3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 9 084 грн.
Указану ухвалу та судову повістку з роз'ясненням наслідків невиконання ухвали суду від 22 січня 2025 року було направлено відповідачу, які останнім своєчасно отримано (а.с. 111, 113, 115, 116, 120).
Між тим жодних дій пов'язаних з виконанням ухвали суду апеляційної інстанції відповідачем не вчинено, витребуваної інформації не надано, причини які унеможливили виконання ухвали суду, не зазначено, що надає суду правові підстави до розгляду справи з урахуванням наявних у справі доказів та не спростованих доводів апеляційної скарги.
У судове засідання призначене на 10 год 30 хв 04 червня 2025 року учасники справи не з'явилися судом про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належно (а.с. 108, 120), у зв'язку з чим у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким вимогам не відповідає.
Рішення районного суду в повній мірі зазначеним вимогам не відповідає.
Зі справи убачається, що ОСОБА_1 06 лютого 2018 року була прийнята на посаду редактора програм до ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія».
01 листопада 2019 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року у справі № 757/53022/20-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з боржника суму у загальному розмірі 178 641 грн 88 коп, а саме: 40 000 грн - невиплаченої заробітної плати; 16 000 грн - компенсації за невикористані відпустки; 120 000 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку; 1 641 грн 88 коп - інфляційних витрат; 1 000 - компенсації моральної шкоди (а.с 5-8).
27 грудня 2022 року на виконання зазначеного судового рішення був виданий виконавчий лист (а.с. 10).
У подальшому, по даному виконавчому листу було відкрито виконавче провадження, в ході якого накладено арешт на рахунки відповідача та належне йому майно, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 11-12).
Установлено, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року відповідачем виконано у примусовому порядку в повному обсязі 22 червня 2023 року, у зв'язку із чим виконавче провадження було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується копією постанови про закінчення виконавчого провадження (а.с. 13-17).
Отже, стягнуті за рішенням суду на користь ОСОБА_1 кошти були фактичного сплачені боржником 22 червня 2023 року.
Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 грн, районний суд виходив з того, на час звернення позивачки до суду сума невиплаченої заробітної плати їй була сплачена, а тому заявлена сума компенсації у зазначений вище період часу є завищеною, пославшись при цьомуна висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13.
З такими висновками погодитися неможливо з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом частини першої ст. 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену ст. 117 КЗпП України компенсацію.
Частина перша ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17.
Зі справи убачається, що станом на день звернення позивачки до суду із вказаним позовом, а саме 23 червня 2023 року відповідач сплатив суму заборгованості, стягнуту заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року.
У матеріалах справи відсутні докази на спростування тверджень позивачки про сплату боржником середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з листопада 2019 року по жовтень 2021 року й, відповідно, наявність правових підстав до стягнення таких сум додатково за період з листопада 2021 року по травень 2023 року, тобто дату фактичного розрахунку.
Розглядаючи заявлений спір, районний суд обґрунтовано визнав доведеним факт затримки розрахунку при звільненні, проте помилково вважав таким період з листопада 2019 року по травень 2023 року, остільки позивачка не заявляла таких вимог, а просила стягнути середній заробіток за інший період - з листопада 2021 року по травень 2023 року в сумі 190 000 грн із розрахунку середнього заробітку за місяць у розмірі 10 000 грн (10 000*19=190 000).
Також хибними колегія суддів визнає й висновки районного суду щодо наявності підстав до застосування правових висновків Верхового Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13 та зменшення середнього заробітку з урахуванням характеру заборгованості та наявності поважних причин, що унеможливило здійснення відповідачем своєчасної виплати позивачці заробітку.
Такі висновки судом зроблено з порушенням принципу диспозитивності, визначеного положеннями ст.12 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 зазначено: «У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України)».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час вирішення справи районний суд не врахував указаного й застосував висновки Верховного Суду, які не підлягали застосуванню та у відсутність будь-яких заперечень відповідача по суті заявлених вимог, що свідчить про порушення судом принципу дистозитивіності цивільного судочинства.
Відповідач до справи не долучив будь-яких пояснень чи заперечень щодо заявлених вимог та не обґрунтовував неможливість своєчасного розрахунку з позивачкою при її звільненні, а також виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року.
Отже, відповідно до справи, розрахунок з ОСОБА_1 , яка була звільнена з роботи 01 листопада 2019 року, товариством проведено лише у червні 2023 року за наслідками виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по жовтень 2021 року включно, а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за період з листопада 2021 року по травень 2023 року включно в розмірі 190 000 грн (10 000 х19 місяців).
Зазначене узгоджується з вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України.
Що стосується вимог про стягнення втрат від знецінення несвоєчасно виплаченої заробітної плати, то суд відмовив у їх задоволенні, не виклавши будь-яких мотивів прийнятого в цій частині рішення.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати").
На основі наведеного можна зробити висновок, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати до складових заробітної плати працівника, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Так, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону N 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Як установлено, заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року з відповідача на користь позивачки стягнута сума інфляційних втрат у розмірі 1 641 грн 88 коп виходячи із розміру невиплаченої заробітної плати (40 000 грн).
Водночас повний розрахунок з позивачкою проведено лише в червні 2023 року, а тому період прострочення з листопада 2019 року по травень 2023 року становить 43 місяці, що з урахуванням заявленого розрахунку, не спростованого відповідачем, складає загальну суму 20 621 грн 91 коп.
Враховуючи часткову сплату згідно рішення суду, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у зв'язку з несвоєчасно виплаченою заробітною платою, у сумі 18 980 грн 10 коп (20 621,91 -1 641,88).
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Районний суд не врахував, що відповідачем не спростовано будь-якими доказами відсутність перед позивачкою заявленої у позові заборгованості.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з товариства на користь ОСОБА_1 грошових кошти у загальному розмірі: 208 980 грн 10 коп, що складаються з 190 000 грн - середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 18 980 грн 10 коп - інфляційних втрат, з необхідністю утримання передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
За змістом ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, з відповідача на користь ОСОБА_1 також підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 5 224 грн 50 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Чернобая Олега Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» (ЄДРПОУ 22322589, адреса: 01601, м. Київ, вул. Банкова, 2-Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у загальному розмірі: 208 980 грн 10 коп, що складаються з 190 000 грн - середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 18 980 грн 10 коп - інфляційних втрат.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» (ЄДРПОУ 22322589, адреса: 01601, м. Київ, вул. Банкова, 2-Б) в дохід держави судовий збір пов'язаний з розглядом справи в розмірі 5 224 грн 50 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 червня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: