Справа № 760/11540/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8460/2025
04 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Дев'ятки Олександра Григоровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року у складі судді Українця В.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою,-
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд у якому просив ухвалити рішення, яким виділити йому в користування житлову кімнату площею 12,7 кв. метри, а відповідачу - житлову кімнати площею 10,4 кв. метри, місця загального користування та житлову кімнату площею 18,6 кв. метрів - залишити в загальному користуванні.
Позов обґрунтовано тим, що 25 липня 1981 року між сторонами був укладений шлюб, який розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року.
За час перебування у шлюбі вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 1991 року зазначена квартира була оформлена на відповідача та складається з трьох кімнат загальною площею 56,2 кв. метрів, з яких: 1 кімната - 18,6 кв. метрів, 2 кімната - 10,4 кв. метрів, 3 кімната - 12,7 кв. метрів, кухня - 5,8 кв. метрів, ванна кімната - 2,0 кв. метри, вбиральня - 0,9 кв. метрів, коридор - 5,1 кв. метрів, вбудована шафа - 0,7 кв. метрів.
Відповідно до наказу № 148 від 13 червня 2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач був звільнений за віком з Збройних Сил України.
Враховуючи, що шлюб з відповідачкою розірвано, ОСОБА_2 вважає за доцільне встановити порядок користування кімнатами в квартирі, оскільки домовитись з відповідачем не можливо.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Дев'ятка О.Г. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись неправильне застосування та порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що дана справа не була визнана судом малозначною, а тому ОСОБА_3 , не будучи адвокатом, права брати участі у справі не має. Наведене свідчить про те, що суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст, 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Вказано, що ані позивач, ані відповідачка на момент пред'явлення позову в квартирі не проживає, отже реального конфлікту між сторонами не існує; причина не проживання позивача в квартирі не пов'язана з протиправними діями відповідачки; позивач має намір захистити своє право на майбутнє, виходячи з припущення, що між ним і відповідачкою у разі його проживання в квартирі виникнуть конфлікти; позивачем не зазначено, що конфліктні відносини існують саме з приводу встановлення порядку користування квартирою, та ніяк не пов'язані з розглядом судових спорів між сторонами з приводу поділу майна, стягнення аліментів, стягнення витрат на лікування відповідача.
Отже, за відсутності спору з приводу користування квартирою та конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, фактичні підстави для задоволення позову про встановлення порядку користування квартирою судом були відсутні.
Зазначено, що на підтвердження вимог позову не можуть бути враховані покази свідків, на які посилається суд в своєму рішенні.
Крім того представником відповідачки подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом допущено порушення процесуальних норм, а тому додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового та стягнення з позивача на користь відповідачки 11 000 грн.
Зазначає, що судом не було враховано зловживання процесуальними правами адвокатом Молявко О.М., оскільки вона заявила про стягнення 18 000 грн з відповідачки інваліда 2-групи за надання послуг, які вона не надавала, тоді як інтереси позивача представляв представник за довіреністю ОСОБА_3 , а позовна заява подана іншим представником адвокатом Бевз В.В.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду від 21 січня 2025 року адвокат Молявко О.М. в інтересах ОСОБА_2 вважає, що воно ухвалено з дотримання вимог закону та за дослідження доказів у справі, а тому не підлягає скасуванню.
Подано адвокатом Молявко О.М. в інтересах ОСОБА_2 й відзив на апеляційну скаргу щодо додаткового рішення від 06 лютого 2025 року, в якому просить його залишити без змін.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Дев'ятко О.Г. просили апеляційну скаргу задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, явку представника з належними повноваженнями до суду не забезпечив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, ухвалюючи судове рішення районний суд допустив порушення норм цивільного процесуального законодавства, що є підставою для обов'язкового скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення у справі нового судового рішення.
Установлено, що суд першої інстанції розглянув справу про встановлення порядку користування квартирою, за участі представника позивача ОСОБА_3 за довіреністю, який не є адвокатом.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Водночас ст. 58 ЦПК України передбачено право сторони, третьої особи, а також особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
У цивільному процесі повноваження адвоката як представника підтверджуються в порядку ч. 4 ст. 62 ЦПК України:
- довіреністю;
- ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
- дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу".
За положеннями ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У справі, що переглядається, між сторонами вирішується житловий спір, пов'язаний з встановленням порядку користування квартирою.
Отже, дана справа в силу вимог цивільно-процесуального законодавства не є малозначною, а тому не підлягала розгляду в порядку спрощеного провадження.
В силу приписів ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником сторони у суді може бути виключно адвокат й представлення інтересів в судовому засіданні за довіреністю особою, яка не є адвокатом, виключається.
Разом з тим, справу судом необґрунтовано розглянуто в порядку спрощеного провадження, що призвело до допуску до участі у справі неуповноваженого представника сторони спору.
Згідно п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши справу, яка не підлягала розгляду в порядку спрощеного провадження, допустивши до участі у справі представника позивача на підставі довіреності, який не є адвокатом, районний суд допустив порушення процесуального закону, що в силу п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є безумовною підставою до скасування судового рішення.
Окрім цього, у справі відсутні докази на спростування тверджень апеляційної скарги про незаконність рішення суду щодо стягнення з відповідачки понесених позивачем витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Відповідно до довідки до акту МСЕК Серія 12 ААВ від 01 лютого 2023 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи довічно з 31 січня 2023 року (а.с. 48).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Встановивши, що відповідно до посвідчення та довідки до акту огляду МСЕК відповідачка є інвалідом II групи, суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу в частині стягнення з неї судового збору, яка відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.
Таким чином судовий збір компенсується позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду із ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зі справи убачається, що 25 липня 1981 року між сторонами був укладений шлюб (а.с. 6), який розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року.
За час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 1991 року зазначена квартира була оформлена на відповідачку (а.с. 7).
Відповідно до технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат загальною площею 56,2 кв. метрів, з яких: 1 кімната - 18,6 кв. метрів, 2 кімната - 10,4 кв. метрів, 3 кімната - 12,7 кв. метрів, кухня - 5,8 кв. метрів, ванна кімната - 2,0 кв. метри, вбиральня - 0,9 кв. метрів, коридор - 5,1 кв. метрів, вбудована шафа - 0,7 кв. метрів (а.с. 8).
Задовольняючи позов районний суд виходив з того, що виділення позивачу у користування житлову кімнату площею 12,7 кв. метри, а відповідачу - житлову кімнати площею 10,4 кв. метри, місця загального користування та житлову кімнату площею 18,6 кв. метрів залишити в загальному користуванні відповідає вимогам закону, частці у спільному майн та не призведе до порушення житлових прав співвласників квартири, оскільки встановлення такого порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Такі висновки районного суду колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.
Згідно зі статтями 41, 47 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (частина четверта статті 358 ЦК України).
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що ця норма (стаття 358 ЦК України) регулює, зокрема, порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Виділені у користування приміщення можуть бути неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлений співвласниками порядок користування будинком із виділенням конкретних приміщень у натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них. Домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном. Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у статтях 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена частиною четвертою статті 358 ЦК України умова не є обов'язковою.
Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Змістом ст. 316, 317 ЦК України визначено, що право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.
Якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 360/2360/15-ц (провадження № 61-6703св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 686/16280/16-ц (провадження № 61-3841св18), від 04 жовтня 2021 року у справі № 692/932/19 (провадження № 61-5642св21).
У свою чергу, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.
При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 487/3769/20 Верховний Суд зробив висновки про те, що "володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом. Отже, у разі коли існує між співвласниками спір з приводу порядку користування та володіння спільним майном, суд має вирішити такий спір щодо суті, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди з приводу користування та управління ним".
У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України зробив висновок про те, що "стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників".
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 08 січня 2024 року у справі № 756/724/22 (провадження № 61-12804св23), від 21 лютого 2024 року у справі № 336/9465/21 (провадження № 61-13084св23).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що сторони не досягли домовленості щодо порядку та способу спільного користування спірною квартирою, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Тож такий спір підлягає вирішенню саме судом.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено наявності конфліктної ситуації з приводу користування квартирою між сторонами й у суду було відсутнє право встановлювати порядок самостійно колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у цивільній справі № 454/2025/15 (№ 61-46621ск18).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що квартира АДРЕСА_1 є у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог й встановлення порядку користування квартирою у спосіб, який не порушувати прав жодної зі сторін спору.
Крім того, домовленістю між співвласниками не встановлено порядок спільного володіння і користування квартирою, між співвласниками спільне житло в натурі не поділено, отже, колегія суддів вважає, що проживання в цій квартирі без згоди співвласника є неможливим.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Судовий захист права власності у порядку цивільного судочинства здійснюється за вимогами, серед яких: про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном; про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням прав власника; про визнання недійсними договорів та про визнання договорів дійсними - у випадках, передбачених ЦК.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Враховуючи те, що відповідачка є інвалідом 2 групи, а тому звільнена від оплати судових витрат, понесені позивачем витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 1 211 грн 20 коп слід компенсувати за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Крім того, убачається, що відповідачка не погодившись з підставами відмови у задоволенні її заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 11 000 грн подала апеляційну скаргу на додаткове рішення від 06 лютого 2025 року.
Так, районний суд обґрунтовував свою відмову тим, що оскільки рішенням від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено, а тому відсутні підстави до стягнення витрат на правничу допомогу понесених відповідачкою.
З таким висновком колегія суддів погоджується, проте з урахуванням скасування рішення суду з процесуальних підстав підлягає скасуванню й додаткове рішення суду від 06 лютого 2025 року, як таке, що носить похідних характер від основного рішення.
Колегія суддів зауважує, що рішенням суду позов ОСОБА_2 задоволено, а тому в силу положень п.1,2 ч.1 ст.141 ЦПК України відсутні правові підстави до стягнення з позивача понесені відповідачкою під час розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим у задоволенні заяви адвоката Дев'ятки О.Г. в інтересах ОСОБА_1 про стягнення таких витрат необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги адвоката Дев'ятки Олександра Григоровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) у користування кімнату площею 12,7 кв. метри в квартирі АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) у користування кімнату площею 10,4 кв. метри в квартирі АДРЕСА_1 . Кімнату площею 18,6 кв. метри та місця загального користування - залишити в спільному користуванні.
Стягнути за рахунок держави на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У задоволенні заяви адвоката Дев'ятки Олександра Григоровича в інтересах ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 червня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: