Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/8430/2025
м. Київ Справа № 361/5230/24
02 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопрієнка Юрія Олексійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Писанець Н.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди,-
У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 06 липня 2023 року між ним, як орендодавцем, та ОСОБА_1, як орендарем, було укладено договір орендиквартири №б/н, за умовами якого орендодавець передає орендарю у тимчасове платне користування належну йому на праві приватної власності 2-х кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , 13 поверх. Згідно п.п.4.1., 4.2. договору за користування квартирою щомісячна орендна плата становить еквівалент 1150 доларів США та має бути оплачена орендарем до 06 числа місяця, за який проводиться розрахунок. Разом з орендним платежем, орендар зобов'язаний компенсувати комунальні послуги за попередній місяць.
Позивач зазначав, що орендарем ОСОБА_4 станом на 22квітня 2024 року, дату надсилання претензії, здійснено тільки три платежі: орендний платіж при підписанні договору, тобто, за липень 2023 року у розмірі 1150 доларів США, платіж від 08 вересня 2023 року за вересень місяць у розмірі 42500 грн, а також у рахунок орендної плати за серпень 2023 рік ним, як орендарем, зараховано страховий платіж в розмірі 1150 доларів США, отриманий в момент підписання договору. Крім того, у відповідача наявна заборгованість з оплати комунальних платежів по січень 2024 року у розмірі 11 864,68 грн, а загальний розмір заборгованості орендаря (відповідача) перед ним (орендодавцем) становить 188 058,37 грн.
07 травня 2024 року особисто відповідачем отримано від нього претензію про виконання зобов'язань за договором оренди квартири, проте жодних дій для позасудового погашення заборгованості відповідачем не здійснено.
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму основного боргу у розмірі 181 478,18 грн, а також 3% річних у розмірі 2247,45 грн, інфляційні втрати у розмірі 3861,24 грн, а всього - 188 058,37 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат, які складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн та сплачений судовий збір у розмірі 1880,58 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди в розмірі: 181 908, 51 (сто вісімдесят одна тисяча дев'ятьсот вісім) грн 51 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Відмовлено у задоволенні інших позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_15 адвокат Онопрієнко Юрій Олексійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в позовних вимогах в повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, за неправильно встановлених обставин, які мають важливе значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та запереченень.
Зазначає, що суд першої інстанції, обмежившись констатацією відсутності у відповідача документів, що підтверджують сплату орендної плати готівкою, неправомірно відхилив надані відповідачем докази, а саме: показання свідка, аудіо-відео запис, скрини листування в мобільному додатку «Telegram», які в сукупності повністю підтверджують факти та обставини відсутності боргу, суд фактично самоусунувся від їх дослідження і оцінки, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення грошових коштів з відповідача.
Ігнорування судом електронних доказів та показань свідка, за наявності чіткого нормативного обгрунтування, є порушенням статей 76, 77, 89 ЦПК України, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказує, що відповідачка, на підтвердження своїх заперечень, надала електронні докази, а саме: фотокопії (скриншоти) листування з мобільного додатка «Telegram» між позивачем та відповідачем, які засвідчують факт відсутності боргових претензій з боку позивача щодо орендної плати. В листуванні станом на момент передачі квартири (04.02.2024року) позивач зазначає, що відповідач винна тільки за комунальні послуги 12 544 грн, за зламаний стілець 1800,00 грн та клінінг 1500,00 грн.
Позивач не заперечував обставин того, що він вів переписку з відповідачем подібного змісту, як зазначено у наданих суду скриншотах листування з мобільного додатка «Telegram», не ставив під сумнів відповідність цього листування, а тому суд мав правові підстави для того, щоб оцінювати цей доказ нарівні з іншими доказами у справі.
Крім того, відповідачем було надано відео на якому записано аудіозапис телефонної розмови між ОСОБА_4 та представником позивача - ОСОБА_5 , який щомісяця, орієнтовно 6-8 числа, отримував готівкові кошти за оренду квартири від відповідача.
В судовому засіданні позивач сам зазначив і підтвердив суду, що його представником в Києві є ОСОБА_5 . Позивач не заперечував факту отримання коштів представником, не заявляв про необхідність проведення експертизи наданого аудіозапису розмови, не подавав клопотання про виклик представника ОСОБА_5 в суд з метою спростування обставин, що озвучені в телефонній розмові між ОСОБА_4 і представником позивача - ОСОБА_5 , а тому суд мав правові підстави для того, щоб оцінювати цей доказ нарівні з іншими доказами у справі.
Крім того, на підтвердження своїх заперечень та спростування доводів позивача, відповідач забезпечила явку до суду свідка - ОСОБА_6 , яка з грудня 2023 року по січень 2024 року проживала в орендованій 2-х кімнатній квартирі АДРЕСА_2 спільно з ОСОБА_4 (відповідачем), і спільно сплачувала 50/50 плату за оренду квартири та комунальні послуги. Крім того, свідок ОСОБА_6 зазначила, що за оренду квартири кошти передавалися представнику позивача - ОСОБА_5 , який приїзджав до будинку в ЖК «Французькій квартал-2» і що ОСОБА_4 передавала йому кошти.
Позивачем не спростовувалися надані свідком покази, як і не ставилися під сумнів, а тому суд мав правові підстави для того, щоб оцінювати цей доказ нарівні з іншими доказами у справі.
Поряд з тим, позивач не надав жодного доказу, що орендарем не сплачувалися орендні платежі за жовтень, листопад, грудень 2023 року, січень 2024 року, не надано жодного доказу, що позивач звертався до орендаря з вимогою сплатити борг, або з вимогою звільнити квартиру внаслідок несплати коштів за оренду цієї квартири.
04 лютого 2024 року під час передачі квартири від орендаря до орендодавця також жодних претензій заявлено не було. Квартира передавалася в присутності представника агенства нерухомості «The capital» та знайомого ОСОБА_2 (позивача у справі).
Також сторона відповідача зазначає, що при розгляді справи суд неправильно встановив обставини щодо сплачених орендних платежів та страхової суми при укладанні договору. Судом першої інстанці не враховано, що за серпень 2023 року орендна плата була перерахована на картку позивача 08 серпня 2023 року в розмірі 48 500 грн від ОСОБА_7 , який разом з відповідачем орендував квартиру.Позивач не заперечував щодо цих обставин, а навпаки- підтвердив, що ОСОБА_7 разом з ОСОБА_4 орендували квартиру. В справі наявні докази листування з мобільного додатку «Telegram» між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 в яких ОСОБА_2 підтверджує факт отримання коштів.
Вимогу позивача по стягненню оплати за комунальні послуги сторона відповідача вважає безпідставною та неправомірною посилаючись на те, що відповідач компенсувала всі витратипо комунальних платежах.
Так, відповідач, на підтвердження відсутності боргу за комунальні послуги та своєчасну їх сплату звернулася з адвокатським запитом до ТОВ «Французький квартал-2» за отриманням інформації про нарахування плати за житлово- комунальні послуги та сплачених сум за період з 01.07.2023 року по 01.03.2024 року , із зазначенням залишку боргу на початок та кінець періоду по особовому рахунку НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
З розрахунку вбачається, що станом на 01.01.2024 року борг складав 7902,96 грн (за грудень 2023 року). За січень місяць нараховано 3403,55 грн. Ті ж самі суми підтреджуються рахунком № 0019 0910 0124 за січень 2024 року, що були надані позивачем.
01.02.2024 року, після отримання від позивача квитанцій за житлово-комунальні послуги, відповідач заплатила 7902,96 грн за грудень 2023 року, а 27.02.2024 року (за рахунок компенсованих коштів 300 дол. США, які були сплачені в день передачі квартири) було сплачено 3403,55 грн за січень 2024 року.
Факт оплати 7902,96 грн за грудень 2023 року підтвердив сам позивач. На підтвердження цього відповідач надала в суд докази, а саме: листування в мобільному додатку «Telegram» між позивачем та відповідачем.
Звертає увагу суду на те, що за період з 01.07.2023 року по 01.03.2024 року було нараховано за житлово-комунальні послуги 27 055,55 грн, а сплачено - 28 046,09 грн. Отже, відповідач компенсувала позивачу витрати на 991,00 грн більше від нарахованого.
На переконання сторони відповідача, всі докази надані відповідачем свідчать про відсутність боргуперед позивачем, який неправомірно намагається стягнути кошти з відповідача.
У клопотанні про долучення доказівпредставник відповідача ОСОБА_15 адвокат Онопрієнко Юрій Олексійовичпросить суд апеляційної інстанції прийняти додаткові докази та долучити їх для розгляду, а саме: копії виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого із лікарні, що підтверджує неможливість участі свідка в суді першої інстанції; нотаріально засвідчену заяву свідка - ОСОБА_7 , копію квитанції про сплату оренди за серпень 2023 року, скриншоти листування ОСОБА_7 зі ОСОБА_2 .
У заяві про виклик свідків представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Онопрієнко Юрій Олексійовичпросить суд апеляційної інстанції викликати та допитати у якості свідків наступних осіб:
- ОСОБА_20 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 телефон: НОМЕР_3 , який може повідомити та підтвердити факт передачі ним та П'ян ОСОБА_9 грошових коштів безпосередньо ОСОБА_5 для подальшої їх передачі ОСОБА_2 у якості орендної плати за користування 2-х кімнатною квартирою АДРЕСА_2 .
- ОСОБА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 . Контактний телефон: НОМЕР_5 , який може повідомити та підтвердити факт отримання ним від ОСОБА_4 грошових коштів для подальшої їх передачі ОСОБА_2 у якості орендної плати за користування 2-х кімнатною квартирою АДРЕСА_2 .
13 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» до апеляційного суду від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року - без змін.
Також, у поданому відзиві сторона позивача порушує питання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ним, ОСОБА_2 , отримано доступ до тексту апеляційної скарги тільки 04.04.2025 року у ЄСІТС.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи наведені заявником обставини, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 .
Відзив обґрунтований тим, щорішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року у справі №361/5230/24 є законним та обґрунтованим, жодних порушень при його ухваленні судом першої інстанції не допущено, а апеляційна скарга від 21 лютого 2025 року, яка по суті є намаганням відповідача відстрочити виконання рішення, є неогрунтованою.
Вважає, що суд першої інстанції вірно оцінив покази свідка ОСОБА_6 , як такі що не підтверджують обставини, що мають значення для справи, оскільки свідок, заявивши, що є близькою подружкою відповідачки, та проживаючи в грудні 2023 року з нею разом, не бачила самого факту передачі яких небудь коштів будь-кому. А надані відповідачем скріншоти електронної переписки не доводять відсутність заборгованості по орендній платі.
Наданий відповідачем аудіозапис суд першої інстанції правомірно визнав неналежним, оскільки встановити хто насправді веде розмовуна вказаному аудіозаписі не є можливим.
Щодо заборгованості зі сплати комунальних послуг, то відповідачем у розмові ця частина заборгованості, на відмінну від орендних платежів, не заперечувалась, а тому ним не було подано до суду першої інстанції підтвердження їх сплати ним особисто. В зв'язку з чим, позивач просить суд долучити до справи копії платіжних інструкції від 01.02.2024 року та 27.02.2024 року (додаються на 2 арк), які підтверджують сплату ним особисто комунальних послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач висловив заперечення щодо прийняття письмових доказів та виклику свідків, про що сторона відповідача зазначила в апеляційній скарзі.
На переконання сторони позивача, перебування ОСОБА_7 поза межами міста Києва не створює обставин, які би виключали можливість отримання письмових доказів та їх подання до суду першої інстанції. Так, відповідно до частини 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Приведені відповідачем обставини якщо якось і можуть обґрунтувати неможливість виклику у якості свідка ОСОБА_7 , то жодним чином на обґрунтовують неможливість подання письмових доказів та виклику в якості свідка до суду першої інстанції ОСОБА_11 . При цьому, в суді першої інстанції відповідачем не здійснено жодної процесуальної дії для виклику ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у якості свідків. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Таким чином, позивач ОСОБА_2 просить суд апеляційної інстанції відмовити у долученні нових доказів, наданих відповідачем, та у виклику до суду у якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
Протокольною ухвалою від 05 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопрієнка Юрія Олексійовича про долучення до матеріалів справи письмових доказів, що подані разом з апеляційною скаргою, а також у допиті свідків.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Онопрієнко Юрій Олексійович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопрієнка Юрія Олексійовичапідлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 липня 2023 року між ОСОБА_12 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди квартири без номеру, предметом якого є тимчасова платна передача в оренду житлового приміщення у вигляді 2-х кімнатної квартири, загальною площею 62 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно п.п. 4.1., 4.2, 4.3, 7.1 договору від 06 липня 2023 року, за користування квартирою щомісячна орендна плата становить еквівалент 1150 доларів США та має бути оплачена орендарем до 06 числа місяця, за який проводиться розрахунок. Разом з орендним платежем орендар зобов'язаний компенсувати комунальні послуги за попередній місяць.
В забезпечення виконання своїх зобовязань орендар сплачує орендодавцю страхову суму у розмірі 1150 доларів США.
Договір набирає чинності з 06.07.2023 року і діє до 06.07.2024 року.
22.04.2024 року ОСОБА_21 направив ОСОБА_13 і претензію з вимогою оплатити основну суму заборгованості за договором від 06 липня 2023 року в сумі 181 47818 грн, заборгованість з оплати комунальних платежів по січень 2024 року у розмірі 11 864,68 грн, 3 % річних в сумі 2 247,45 грн, інфляційні втрати в сумі 3 861,24 грн.
28.05.2024 року представником ОСОБА_13 і адвокатом Гудзимою Олександром Васильовичем надано відповідь на вимогу ОСОБА_14 , якою повідомлено про відсутність у ОСОБА_15 и боргу за договором оренди житла від 06 липня 2023 року, оскільки орендні платежі за жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень 2024 року здійснювалися шляхом передачі готівкових коштів представнику ОСОБА_2 .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, суд першої інстанції вказав на те, що суду не надано доказів на підтвердження доводів відповідача про те, що нею своєчасно та в повному обсязі вносилась орендна плата на умовах, передбачених договором оренди, а тому суд приходить до висновку, що відповідачка допустила порушення свого зобов'язання в частині сплати орендних платежів протягом строку дії договору оренди, який складає 4 місяці і обчислюється з 06.10.2023 року по 05.02.2024 року, а відтак має борг перед позивачем з орендної плати у сумі 1150 доларів США, що складає у еквіваленті до гривні за курсом Національного Банку України: 41 779 грн за жовтень 2023 року; 41 595,50 грн за листопад 2023 року; 43 677 грн за грудень 2023 року; 43 550,50 грн за січень 2024 року. Загальна заборгованість зі сплати орендної плати ОСОБА_1 перед позивачем складає 170 602 грн, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними і підлягають задоволенню.
Стосовно доводів позивача про стягнення компенсації за спожиті комунальні послуги, суд вважає за необхідне задовольнити їх частково у розмірі 11 306,51 грн, оскільки саме така сума зазначена у розрахунку за житлово-комунальні послуги, наданому ТОВ «Французький квартал 2» за період з 01.07.2023 року по 01.03.2024 року - як існуюча заборгованість станом на 01.02.2024 року на період проживання відповідача, та яка була сплачена 27.02.2024 року.
Враховуючи наведене, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача загальна сума заборгованості 181 908, 51 грн.
Інші дві вимоги позивача, а саме: про стягнення інфляційних втрат, а також трьох процентів річних за період з 06.07.2023 року по 05.02.2024 року, також задоволенню не підлягають відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зважаючи на та, що такі вимоги позивача засновані на правовідносинах з повернення боргу за договором оренди із визначеним терміном виконання.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задовленні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, а також трьох процентів річних за період з 06.07.2023 року по 05.02.2024 року сторонами не оскаржується, а відтак, керуючись ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішенняБроварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 в частині задоволених позовних вимогв повній мірі не відповідає, з огляду на наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків (стаття 202 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов?язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов?язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов?язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов?язання.
Грошове зобов?язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов?язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (стаття 533 ЦК України).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов?язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини перша, п?ята статті 762 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частини перша, друга статті 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що не спростовано матеріалами справи та відповідачем те, що сторони договору оренди житла від 06 липня 2023 року встановили виконання зобов'язання щодо сплати щомісячних орендних платежів до 06 числа місяця, за який проводиться розрахунок, та визначили розмір орендної плати, що становить еквівалент 1150 доларів США.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 визначив період заборгованості за договором оренди житла від 06 липня 2023 року жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень 2024 року, з розміру орендної плати за місяць у сумі 1150 доларів США.
Як правильно визначив суд першої інстанції, у еквіваленті до гривні за курсом Національного Банку України розмір заявленої позивачем заборгованості складає 41 779 грн за жовтень 2023 року; 41 595,50 грн за листопад 2023 року; 43 677 грн за грудень 2023 року; 43 550,50 грн за січень 2024 року, всього на загальну суму 170 602 грн.
Матеріали справи та позиція відповідача свідчить про те, що орендна плата в розмірі 48 500 грн була оплачена ОСОБА_17 , який разом з відповідачкою орендував квартиру, що підтверджується листуванням з мобільного додатку «Telegram» між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 в яких ОСОБА_2 підтверджує факт отримання ним коштів в розмірі 48 500,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Судом апеляційної інстанції було досліджено переписку між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у мобільному додатку «Telegram» (а.с. 73) і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач підтвердив отримання грошових коштів в сумі 48 500 грн в рахунок сплати орендної плати за договором оренди житла від 06 липня 2023 року, як і визнав, що вказана сума є предметом позову у даній справі.
Відтак, враховуючи визнання позивачем факту отримання грошових коштів в розмірі 48 500 грн в рахунок сплати орендної плати ОСОБА_1 за договором оренди житла від 06 липня 2023 року, з метою уникнення подвійного стягнення за договрорм оренди житла від 06 липня 2023 року вказаної суми, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за договором оренди житла від 06 липня 2023 року в розмірі 122 102 грн (170 602 грн - 48 500 грн).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за спожиті комунальні послуги у розмірі 11 306,51 грн, оскільки саме така сума зазначена у розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, наданому ТОВ «Французький квартал 2» за період з 01.07.2023 року по 01.03.2024 року - як існуюча заборгованість станом на 01.02.2024 року на період проживання відповідача.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача за договором оренди житла від 06 липня 2023 року підлягає загальна сума заборгованості в розмірі 133 458,51 грн, з розрахунку 122 102 грн (заборгованість з орендної плати) + 11 306,51 грн (заборгованість за спожиті комунальні послуги).
Доводи апеляційної скарги про те, що відео на якому записано аудіозапис телефонної розмови між ОСОБА_4 та представником позивача - ОСОБА_5 , який щомісяця, орієнтовно 6-8 числа, отримував готівкові кошти за оренду квартири від відповідача, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 3 ст. 34 Конституції України).
Таким чином, положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною (рішення Конституційного Суду України 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ч. 1 ст. 302 ЦК України).
При цьому, відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Таким чином, виходячи з положень частин другої, третьої статті 13 ЦК України в їх системному зв'язку з положеннями частини першої статті 271, частини першої статті 302 ЦК України, можна дійти висновку, що чинне законодавство гарантує фізичній особі можливість вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, але при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, і не вчиняти дії з наміром завдати шкоди іншій особі.
З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що хоча фізична особа і має право записувати свою власну розмову з іншими особами, в тому числі в месенджерах (наприклад, Messenger, WhatsApp, Viber, Telegram тощо), проте вона не має права використовувати такі записи будь де без згоди на це іншої особи, телефонну розмову з якою записано (наприклад, надавати їх правоохоронним органам, суду, ЗМІ тощо).
Доказів згоди ОСОБА_10 на запис та поширення телефонної розмови з ОСОБА_4 матеріали справи не містять і відповідачем не надано. Крім того, з вказаної розмови неможливо достеменно ідентифікувати особу, яка розмовляє з відповідачкою та достовірно встановити, що цією особою є саме ОСОБА_5 .
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 оплата боргу за договором оренди житла від 06 липня 2023 року за жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень 2024 року здійснювалися готівкою представнику ОСОБА_2 , кодегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, в розумінні чинного ЦПК України, зокрема, але не виключно розписками ОСОБА_5 про отримання від відповідача грошових коштів в рахунок оплати оренди за договором оренди житла від 06 липня 2023 року, в тому числі, за жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень 2024 року. Також, матеріали справи не містять жодного доказу сплати відповідачем на розрахунковий рахунок позивача заборгованості за оренду житла за спірний період, тощо.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка сплатила в повному обсязі на користь позивача заборгованість за комунальні послуги, колегія суддів відхиляє оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем особисто сплачено заборговність за комунальні послуги за період з 01.07.2023 року по 01.03.2024 року- як існуючу заборгованість станом на 01.02.2024 року на період проживання відповідачки, що підтверджується копіями платіжних інструкції від 01.02.2024 року та 27.02.2024року. Доказів на спростування вказаних фактів відповідачкою суду не надано.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, проте помилився щодо суми заборгованості за договором оренди житла від 06 липня 2023 року.
Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопрієнка Юрія Олексійовичазадовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди в розмірі 133 458,51 грн.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопрієнка Юрія Олексійовича задоволено частково, судом апеляційної інстанції зменшено розмір заборгованості за договором оренди житла від 06 липня 2023 року з 181 908,51 грн до 133 458,51 грн, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1334,65 грн та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 818,90 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 202, 204, 526, 530, 627, 628, 629, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопрієнка Юрія Олексійовичазадовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором орендиі в частині розподілу судових витрат між сторонами змінити.
Стягнути ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_7 ) заборгованість за договором оренди в розмірі 133 458,51 грн.
Стягнути ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_7 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1334,65 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_6 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 818,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: