Номер провадження: 22-ц/813/3688/25
Справа № 522/2736/16-ц
Головуючий у першій інстанції Тарасов А.В.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
12.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ,
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя на незавершений будівництвом будинок
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку об?єкта незавершеного будівництва.
Позовну заяву мотивувала тим, що вона з ОСОБА_2 проживали однією сім?єю без реєстрації шлюбу з червня 2008 року та мають чотирьох дітей. За час спільного проживання та ведення господарства ними за спільні грошові кошти 08 квітня 2009 року придбано земельну ділянку та дачний будинок АДРЕСА_1 , розташований у Дачно-будівельному кооперативі «Металург» (далі - ДБК «Металург»), в якому після реконструкції мешкає вся родина. 17 березня 2015 року сторони зареєстровали шлюб, однак питання щодо поділу майна, набутого під час спільного проживання без реєстрації шлюбу, між ними вирішено не було.
3 огляду на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім?єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з червня 2008 року до 17 березня 2015 року, тобто до дати реєстрації шлюбу; визнати об?єкт незавершеного будівництва - будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 647,5 кв.м, з готовністю до експлуатації - 100%, який не зданий до експлуатації, об?єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з правом подальшого введення до експлуатації; визнати за нею право на 1/2 частини об?єкта спільної сумісної власності подружжя - незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 , розташованого у ДБК «Металург», загальною площею 647,5 кв.м, який не зданий до експлуатації, з готовністю до експлуатації - 100 %, розташованого на земельній ділянці, яка придбана на ім?я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н. В., зареєстрованого у реєстрі за № 59.
Відповідач ОСОБА_2 визнав позов частково, не заперечуючи спільне проживання до шлюбу, зазначив, що частка ОСОБА_1 у спільній власності має бути меншою ніж 1/2 частки, оскільки вклад кожного у створення спільного майна різний.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім?єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з червня 2008 року до 17 березня 2015 року, тобто до дати укладення шлюбу. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об?єкт незавершеного будівництва - будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 647,50 кв. м, готовністю до експлуатації 100 %, що розташований на земельній ділянці площею 0,0515 га. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки об?єкта незавершеного будівництва - будинку АДРЕСА_1 загальною площею 647,50 кв.м, готовністю до експлуатації 100 %, що не зданий в експлуатацію та розташований в ДБК «Металург» на земельній ділянці площею 0,0515 га, з правом подальшого введення в експлуатацію у встановленому законом порядку.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у розгляді справи вважала, що суд вирішив питання про її права на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , подала апеляційну скаргу.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-40171св 18). Постанова касаційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 вказувала на те, що ОСОБА_2 у період 2008 до 2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, тому не міг проживати однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 та вести з нею спільне господарство. Апеляційний суд не перевірив вказаного доводу ОСОБА_3 , встановлення якого необхідне для правильного вирішення справи, оскільки у разі підтвердження факту того, що ОСОБА_2 у період з 2008 до 2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін однією сім?єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права на частину незавершеного будівництвом житлового будинку. Крім того, ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції заявляла клопотання про витребування з відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області інформації щодо того, коли та з ким ОСОБА_2 перебував у шлюбі, проте апеляційний суд безпідставно не задовольнив таке клопотання, суд вказав, що ОСОБА_3 надала апеляційному суду копію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року № 2-218/11, яке набрало законної сили, яким, зокрема: зобов?язано ДБК «Металург» поновити членство ОСОБА_3 у ДБК «Металург» з 14 серпня 1994 року, визнавши її право на пай в розмірі 5 млн крб, сплачений за 41/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,0515 га; витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , виданий на ім?я ОСОБА_2 . Однак апеляційний суд не надав належної оцінки вказаному судовому рішенню та залишив у силі рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частини об?єкта незакінченого будівництвом будинку АДРЕСА_1 , розташованому у ДБК «Металург», загальною площею 647,5 кв.м, з готовністю до експлуатації 100 %, ринковою вартістю 17389838,00 грн, розташованого на земельній ділянці площею 0,0515 га, з правом подальшого введення до експлуатації у встановленому законом порядку. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що права ОСОБА_3 не порушені, є суперечливими, оскільки у такому разі суд повинен був закрити апеляційне провадження, так як вона не брала участі у справі, а з апеляційною скаргою до суду можуть звернутися, зокрема, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов?язки. Таким чином, апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам щодо права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд погодився із судом першої інстанції стосовно того, що стороною позивача надано докази істотного поліпшення спірного будинку за рахунок спільних затрат, висновок експерта містить вартість здійснених поліпшень на час проведення експертизи та становить 17389838,00 грн. Доводами апеляційної скарги встановлені фактичні обставини справи не спростовано. Об?єкт незавершеного будівництва є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя і можна визнати право на частину об?єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Посилання на те, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2012 року у справі № 2-218/11 ОСОБА_3 поновлена в членстві ДБК «Металург» та у ОСОБА_2 витребувано земельну ділянку на АДРЕСА_1 , на якій розташований спірний будинок, скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , виданий на його ім?я, не спростовує того факту, що об?єкт незавершеного будівництва зведений за час спільного проживання без реєстрації шлюбу до 20 грудня 2012 року та є об?єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із визначенням часток. Поновлення в членстві ОСОБА_3 в ДБК «Металург» з 14 серпня 1994 року та визнання за нею права на пай в розмірі 5 млн крб, сплачений за 41/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 0,0515 га, не позбавляє її права на захист порушених прав у визначений законом спосіб.
Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-13633св21). Касаційний суд дійшов висновку про те, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року закрито. Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо перебування ОСОБА_2 у період з червня 2008 року до 17 березня 2015 року у шлюбі з іншою жінкою не підтвердились; рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року в частині розгляду позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім?єю питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов?язків ОСОБА_3 не вирішувалось.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не має ніякого відношення до будівництва об?єкта незавершеного будівництва - будинку, загальною площею 647,5 кв.м, на АДРЕСА_1 , тому оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільною сумісною власністю об?єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 , визнання права власності ОСОБА_1 на частку об?єкта незавершеного будівництва питання про права, свободи, інтереси та (або) обов?язки ОСОБА_3 щодо цього об?єкта незавершеного будівництва не вирішувалось. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що твердження ОСОБА_3 про те, що вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:52:013:0081, на АДРЕСА_1 , є безпідставним, оскільки вона ніколи не набувала у приватну власність таку земельну ділянку. Тому, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у справі № 522/2736/16-ц питання про права, свободи, інтереси та (або) обов?язки ОСОБА_3 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:52:013:0081, не вирішувалось.
У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував обставин та фактів, встановлених Приморським районним судом м. Одеси у рішенні від 20 грудня 2012 року в справі № 2-218/11, яке набрало законної сили, і виходячи за межі своїх компетенцій, вирішуючи процесуальне питання про порушення прав ОСОБА_3 , протиправно вдався до нової оцінки доказів та обставин, встановлених по суті Приморським районним судом м. Одеси від 20 грудня 2012 року у справі № 2-218/11, а тому дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції. Також апеляційний суд не виконав належним чином вказівок Верховного Суду, викладених у постановах від 14 листопада 2018 року, від 27 жовтня 2021 року у цій справі щодо належного вирішення питання про порушення прав ОСОБА_3 та у супереч вимогам частини першої статті 367 ЦПК України не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги і наданим на їх підтвердження доказам. Крім того, апеляційний суд не врахував, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Одеський апеляційний суд ухвалою від 09.01.2025 року призначив справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання.
Від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 29.05.2025 року надійшла заява про відмову позивача від позову та закриття провадження у справі.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 не заперечували проти задоволення заяви позивача про відмову від позову та закриття провадження.
З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи заяви про відмову від позову, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Подана позивачем заява обґрунтована тим, що за дев'ять років судового розгляду справи обставини, що обумовили звернення до суду більше не є актуальними, свої права з боку відповідача, ОСОБА_1 порушеними не вважає, та вважає за необхідне скористатися положеннями ст. 373 ЦПК України та відмовитися від позову у справі № 522/2736/16.
Відповідно до пункту першого частини другої ст. 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Статтею 373 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Положеннями ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Враховуючи, що заява про відмову від позовної заяви, підписана позивачем ОСОБА_1 , подана до закінчення апеляційного провадження, обставини, які б перешкоджали прийняттю такої відмови суду невідомі, відмова від заяви відповідає принципу диспозитивності, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 про відмову від позовної заяви підлягає задоволенню, провадження у справі закриттю.
Керуючись ст.ст. 49, 206, 373, п. 3 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд
Заяву ОСОБА_1 про відмову від позовної заяви задовольнити.
Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя на незавершений будівництвом будинок.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2016 року визнати нечинним.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя на незавершений будівництвом будинок, закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
М.В. Назарова