Справа №295/6147/25
1-кп/295/771/25
про призначення кримінального провадження до судового розгляду
10.06.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
представника заставодавця ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024060000000826 від 15.11.2024, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Житомира, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -
До суду надійшов указаний обвинувальний акт із додатками.
У підготовчому судовому засіданні прокурор висловив думку про можливість призначення до судового розгляду даного кримінального провадження, оскільки справа підсудна Богунському районному суду м. Житомира, підстав для закриття або зупинення провадження по справі немає, угоди відсутні, обвинувальний акт складено відповідно до вимог КПК України. Вважає, що розгляд справи повинен відбуватися у відкритому судовому засіданні, суддею одноособово, за участі учасників судового провадження. Прокурором зазначено про надання під час судового розгляду процесуальних документів (інших доказів) та виклик свідка ОСОБА_8 .
Обвинувачений та його захисник думку прокурора щодо можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду підтримали.
Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши зміст обвинувального акту з додатками, суд дійшов наступного висновку.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, вказане кримінальне провадження підсудне Богунському районному суду м. Житомира відповідно до вимог ст. 32 КПК України.
Підстави для закриття провадження згідно з п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України відсутні. Кримінальне провадження здійснюється суддею одноособово відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 КПК України, у відкритому судовому засіданні згідно з ч. 2 ст. 27 КПК України, за участі учасників провадження.
Підстави для зміни, продовження чи скасування запобіжного заходу на даний час відсутні. Цивільний позов не заявлено. Необхідності у витребуванні досудової доповіді немає.
19.05.2025 від прокурора надійшло письмове клопотання про покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язків при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, яке він підтримав у судовому засіданні з підстав, наведених у клопотанні, зокрема, посилаючись на те, що обвинувачений може чинити перешкоди кримінальному провадженню шляхом неявки до суду, усвідомлюючи тяжкість покарання у виді позбавлення волі, яке є безальтернативним, вчиняти спроби протиправного впливу на свідка у будь-який спосіб для зміни чи відмови від надання показань останнім.
Обвинувачений та його захисник, представник заставодавця заперечили щодо задоволення клопотання прокурора про покладення обов'язків, оскільки вважають його необґрунтованим та безпідставним, зважаючи на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та недотримання прокурором вимог ч. 6 ст. 199 КПК України.
Вивчивши зміст клопотання прокурора та заслухавши думку учасників судового розгляду, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 20.02.2025 слідчим суддею Корольовського районного суду м. Житомира постановлено ухвалу про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 17.04.2024 із можливістю внесення застави у сумі 908 400 гривень.
Заставу внесено заставодавцем ОСОБА_6 21.02.2025, у зв'язку з чим ОСОБА_4 звільнено з-під варти. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16.04.2025 продовжено строк дії обов'язків, визначених при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави до 18.05.2025 включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
На момент звернення прокурора до суду з даним клопотанням строк дії обов'язків, встановлений ухвалою слідчого судді сплинув, тому він просить про повторне покладення таких обов'язків на обвинуваченого, обгрунтовуючи це тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та не відпали.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
Покладені обов'язки підлягають продовженню в порядку ст. 194 КПК України , тому відповідно у даному випадку підлягає застосуванню ч. 6 ст. 199 КПК України, згідно з якою у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті.
Виходячи з системного аналізу зазначених норм, обов'язки, які покладаються на підозрюваного / обвинуваченого одночасно із застосування запобіжного заходу у виді застави, в подальшому підлягають продовженню в межах такого запобіжного заходу.
Оскільки строк дії обов'язків згідно з ухвалою слідчого судді від 16.05.2025 закінчився 18.05.2025 і не був продовжений в порядку ч. 6 ст. 199 КПК України, тоді як ч. 5 ст. 194 КПК України передбачає можливість покладення обов'язків лише при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу, їх покладення на обвинуваченого неможна вважати окремим видом запобіжного заходу, тому суд вважає клопотання прокурора є необґрунтованим, правові підстави для його задоволення відсутні.
Суд звертає увагу на те, що у випадку порушення обвинуваченим обов'язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України, може бути вирішено питання про звернення застави на користь держави, відповідно до ст. 182 КПК України.
Крім того від представника заставодавця ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про повернення суми застави, визначеної ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 20.02.2025 у справі № 296/1824/25, яку внесено 21.02.2025 за підозрюваного ОСОБА_4 його дружиною ОСОБА_6 на рахунок ТУ ДСА України в Житомирській області, у зв'язку з чим 21.02.2025 останнього звільнено з-під варти, яке адвокат ОСОБА_7 підтримав та просив задовольнити.
В обгрунтування клопотання зазначено, що у відповідності до ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 16.04.2025 продовжено строк дії обов'язків, покладених на ОСОБА_4 у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави до 18.05.2025 включно. Досудове розслідування кримінального провадження завершено, обвинувальний акт скеровано до суду, натомість дію запобіжного заходу не продовжено, інший запобіжний захід ОСОБА_4 не обрано, тому наявні підстави для повернення застави заставодавцю, яка отримала вказані гроші у борг.
Прокурор заперечував щодо задоволення клопотання, оскільки застава є безстроковим запобіжним заходом, який застосовано щодо обвинуваченого з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Обвинувачений і його захисник клопотання про повернення застави підтримали, просили його задовольнити.
Заслухавши думку учасників справи, дослідивши зміст клопотання з додатками та заперечення прокурора, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 20.02.2025 у даному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17.04.2025 та одночасно визначено заставу у розмірі 908 400 грн, у разі внесення якої на останнього покладено ряд процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
21.02.2025 ОСОБА_6 на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Житомирській області внесено заставу у розмірі 908 400 грн та відповідно ОСОБА_4 звільнено з-під варти.
Таким чином, із моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави, що визначено ч. 4 ст. 202 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 16.04.2025 продовжено строк дії покладених на ОСОБА_4 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, до 18.05.2025, який сплив та в подальшому не був продовжений.
Заходи забезпечення кримінального провадження, до яких серед іншого належать запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1, п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Одним із видів запобіжних заходів є застава (п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України).
За змістом ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
Частиною 2 ст. 182 КПК України передбачена можливість внесення застави не тільки підозрюваним або обвинуваченим, а й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Згідно з ч. 7 ст. 182 КПК України підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Із змісту наведених статей вбачається, що внесення застави є правом заставодавця, а не обов'язком. Тобто, прийняття тією чи іншою особою такого рішення є добровільним. Приймаючи його ці особи самостійно обирають джерело грошових коштів, які мають бути внесені у якості застави та мають усвідомлювати, що ці кошти вносяться на увесь строк дії запобіжного заходу.
Застава, яка не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу (ч. 11 ст. 182 КПК України).
Твердження представника заставодавця, що запобіжний захід - застава припинив свою дію в зв'язку із закінченням строку дії запобіжного заходу, на який його було обрано, і тому заставу слід повернути, суперечить положенням кримінального процесуального Закону, оскільки закінчення строку дії покладених на обвинуваченого обов'язків не припиняє дію основного запобіжного заходу, яким в даному випадку є застава, та не є підставою або умовою повернення коштів.
За змістом ч. 11 ст. 182 КПК України та п. 8 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженого постановою КМУ № 15 від 11.01.2012, застава повертається заставодавцю лише після припинення дії запобіжного заходу у вигляді застави та постановлення вироку (ухвали), у якому міститься рішення про повернення застави.
Відповідно до ст. 203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Аналіз положень параграфу 1 глави 18 КПК України та ст. 331 КПК України, дає підстави стверджувати, що застава є безстроковим запобіжним заходом, дія якого може припинитися лише внаслідок звернення застави у дохід держави, скасування або зміни такого запобіжного заходу на інший.
Щодо необхідності повернення коштів, взятих заставодавцем у борг для внесення застави суд зазначає наступне.
У випадку застосування до підозрюваного/обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави, відповідно до положень ст. 182 КПК України, внесення застави заставодавцем є його правом, як у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави як основного запобіжного заходу, так і у випадку, коли заставу визначено в якості альтернативного запобіжного заходу щодо тримання під вартою. Таким чином, внесення заставодавцем грошових коштів в якості застави є актом доброї волі такої особи. Особа не може бути визнана заставодавцем усупереч її бажанню.
При цьому, відповідний статус заставодавця не вичерпується самим лише фактом внесення визначеної грошової суми, оскільки погоджуючись внести заставу, особа автоматично погоджується мати відповідні обов'язки заставодавця протягом дії цього запобіжного заходу. Водночас така особа несе і ризик втрати внесених нею коштів у випадку невиконання підозрюваним/обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
З огляду на вищезазначене, у заставодавця відсутні підстави очікувати, що грошові кошти, внесені ним у якості застави за підозрюваного/обвинуваченого, будуть обов'язково повернуті у найкоротший термін за його бажанням до припинення дії цього запобіжного заходу.
Будь-які договори, укладені між третіми особами та заставодавцем з приводу внесення застави не мають взаємного зв'язку з кримінально-процесуальними відносинами, які виникли через застосування до особи запобіжного заходу. Вимоги цивільно-правового характеру третіх осіб до заставодавця щодо повернення коштів, які останній вніс у якості застави за підозрюваного/обвинуваченого, не є тією обставиною, що зумовлює обов'язкове повернення застави.
Відтак суд вважає, що оскільки кінцеве рішення за результатами розгляду кримінального провадження не прийнято, будь-яких клопотань про скасування чи зміну застосованого до ОСОБА_4 запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання учасниками процесу не подано та не встановлено інших підстав для повернення застави, тому суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання слід відмовити.
Різом із тим до суду надійшло клопотання від представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про скасування арешту майна, а саме грошових коштів у сумі 70 тисяч гривень, в обгрунтування якого зазначено, що в ході досудового розслідування ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира у справі 296/1950/25 накладено арешт на майно, вилучене у ході проведення обшуку автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , який є власністю ОСОБА_6 та перебував у користуванні ОСОБА_9 під час його затримання. Серед виявлених предметів і коштів були гроші у сумі 70 тисяч гривень, які належать ОСОБА_6 та не мають відношення до ОСОБА_9 , не є речовим доказом в розумінні ст. 98 КПК України.
Захисник зазначив, що право власності ОСОБА_6 на вказані кошти підтверджується змістом клопотання слідчого про накладення арешту на майно та ухвалою суду. Ці гроші є особистими коштами ОСОБА_6 , які остання планувала витратити на розрахунок із виробниками меблів, однак не здійснила це у зв'язку із їх вилученням працівниками поліції. Перебування під арештом вказаного майна є грубим порушенням її права власності.
Прокурор заперечував щодо задоволення клопотання, оскільки вказані грошові кошти є речовим доказом у кримінальному провадженні. Зауважив, що застережень, зауважень чи заперечень до протоколу обшуку щодо належності грошових коштів ОСОБА_6 , а не ОСОБА_4 занесено не було. Окрім того, суд апеляційної інстанції констатував, що грошові кошти відповідають критеріям речового доказу.
Обвинувачений і його захисник клопотання представника заставодавця про скасування арешту майна підтримали і просили його задовольнити.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши зміст клопотання з додатками та письмових заперечень прокурора, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 10.04.2025 накладено арешт на майно, вилучене у ході проведення обшуку автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 та інше майно, яке у ньому знаходилося, зокрема, грошові кошти у сумі 70 тисяч гривень.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14.05.2025 скасовано ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 10.04.2025 в частині накладення арешту на автомобіль, в іншій частині ухвалу залишено без змін.
За змістом ухвали апеляційної інстанції висновки слідчого судді щодо потреби в арешті грошових коштів, враховуючи характер та обставини вчинення кримінального правопорушення, є обгрунтованими. Колегія суддів дійшла висновку, що надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав накладення арешту на дане майно, як відповідає критеріям речового доказу, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, отримане внаслідок вчинення злочину, отже виправданим є таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Таким чином, підтвердженням обґрунтованості застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження є ухвала апеляційного суду, якою залишено в силі ухвалу слідчого судді про накладення арешту, в тому числі на грошові кошти.
За змістом ч. 1 ст. 170 КУпАП арешт майна - це тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Крім того, суду не надано доказів на підтвердження майнових прав будь-якої особи на вказане майно, не доведено, що арешт накладений безпідставно, а також, що на даний час відпала потреба в арешті вказаного майна.
Таким чином, враховуючи завдання та загальні засади кримінального провадження, передбачені статтями 2, 7 КПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту на майно, яке вважає передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження не розпочато, речові докази судом не досліджувалися та не оглядалися, повернення грошових коштів може зашкодити встановленню всіх обставин справи.
Водночас суд роз'яснює, що за змістом ч. 4 ст. 174 КПК України, суд вирішує питання про скасування арешту майна одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд.
Щодо клопотань адвоката ОСОБА_5 про витребування з Головному управління ДПС у Житомирській області та ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації, що стосується доходів громадянина ОСОБА_8 за період 2011-2025 роки та питань, пов'язаних із його військовим обліком та мобілізацією, суд вважає недостатньої обгрунтованими та передчасним на даній стадії судового провадження.
Проти задоволення клопотань про витребування доказів, які підтримав обвинувачений, заперечував прокурор, посилаючись на безпідставність їх вимог, зважаючи на недоведеність необхідності витребування документів, які крім того містять охоронювану законом таємницю.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 42, ч. 4 ст. 46 КПК України обвинувачений та його захисник мають право збирати і подавати суду докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 зазначеної статті сторона захисту здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
За змістом § 3 «Процедура судового розгляду» Глави 28 «Судовий розгляд» Розділу ІV «Судове провадження у першій інстанції» КПК України суд не уповноважений на збирання доказів, у тому числі і шляхом їх витребування, а лише лише досліджує і оцінює під час судового розгляду зібрані сторонами докази.
Можливість збирання доказів під час судового провадження передбачена ст. 333 КПК України, шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі і надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо у сторони кримінального провадження є якість труднощі ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучати їх (здійснити їх виїмку).
Відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 162 КПК України персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних належать до охоронюваної законом таємниці.
Таким чином слушною є думка прокурора щодо встановлення КПК України можливості отримання і використання для цілей кримінального провадження такої інформації шляхом надання тимчасового доступу до неї.
Також суд звертає увагу на те, що після звернення захисника з адвокатськими запитами щодо витребування запитуваної інформації минуло небагато часу, окрім того витребування і дослідження документів може бути доцільним на стадії дослідження письмових та речових доказів, а не під час підготовчого судового засідання.
Поміж іншим, у своїх клопотаннях захисником не наведено достатніх підстав вважати, що документи (інформація), самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин, що входять до предмету доказування у межах даного кримінального провадження.
Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що клопотання захисника є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону, у зв'язку з чим відмовляє у його задоволенні.
Залишення без задоволення клопотань учасників кримінального провадження не позбавляє права їх повторного звернення до суду з аналогічними клопотаннями, якщо з'являться нові обставини або додаткові аргументи на підтвердження їх обгрунтування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 22, 27, 93, 131, 159, 163, 170, 174, 176, 177, 178, 182, 194, 196, 202, 203, 314-316, 333, 350, 370-372, 376 КПК України, суд, -
Призначити до судового розгляду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024060000000826 від 15.11.2024 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України на 09 год. 30 хв. 20.06.2025 у залі 1Б2 Богунського районного суду м. Житомира.
Розгляд кримінального провадження здійснювати у відкритому судовому засіданні, суддею одноособово за участі учасників судового провадження.
У судове засідання викликати: прокурора, обвинуваченого, його захисників, свідка.
У задоволенні клопотання прокурора про покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв'язку з застосуванням запобіжного заходу у виді застави - відмовити.
У задоволенні клопотання представника заставодавця ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про повернення застави та скасування арешту майна - відмовити.
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 про витребування доказів - відмовити.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали суду проголошено о 14 год. 00 хв. 13.05.2025.
Суддя