11 червня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.05.2025 року, якою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам'янка Пензенської області РФ, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого
підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м. Мелітополі ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5
підозрюваний ОСОБА_8
захисник ОСОБА_9
Короткий зміст вимог апеляційної скарги прокурора.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:
Ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м. Мелітополі ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_6 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Вважає, ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою та винесеною з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказує, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про необґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкриміновано кримінального правопорушення та відсутність ризиків передбачених п.1,2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Зазначає, що суд дослідив обставини справи однобічно, не прийняв до уваги доводи сторони обвинувачення та зібрані під час досудового розслідування докази, щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу не обравши при цьому жодного більш м'якого запобіжного заходу.
Наголошує, що підозра пред'явлена ОСОБА_6 обґрунтована та підтверджується зібраними у справі доказами.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Під час розгляду клопотання слідчого про обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу, слідчим суддею встановлені наступні обставини.
За версією органу досудового розслідування, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, введено в Україні воєнний стан, який діє на даний час. З 24.02.2022 більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями ЗС РФ у томі числі м. Херсон Херсонської області, яка знаходилась під окупацією держави-агресора.
Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 року Херсонську міську територіальну громаду включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а саме з 11.11.2022 по 01.05.2023 року. У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Положеннями ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Починаючи з 27.05.2022 року, з метою встановлення контролю на території тимчасово окупованого міста Херсон Херсонської області, невстановлені особи з числа військових та представників спецслужб РФ створили незаконний орган у місті Херсоні, а саме - так званий «Херсонский отряд военизиованой охраны», який діє у складі так званого «Государственного унитарного предприятия «Херсонская железная дорога» та почали підшукувати осіб з числа місцевого населення, у тому числі діючих та колишніх працівників, які б співпрацювали з ними у вищевказаному новоствореному окупаційною владою незаконному органі.
Відповідно до клопотання, після початку збройної агресії підрозділами збройних формувань РФ проти України 24.02.2022 окремі працівники загону виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони «Херсонській загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» не виконали наказ керівництва щодо виїзду на підконтрольну Україні територію для подальшого виконання службових обов'язків.
Окремі працівники добровільно надали згоду на співробітництво із представниками російських спеціальних служб, що діяли на тимчасово окупованій території м. Херсон та Херсонської області та надавали сприяння представникам іноземної організації у проведенні розвідувально-підривної діяльності проти України. Також окремі працівники воєнізованої охорони погодились на пропозицію працевлаштування в незаконно створеному органі держаної влади РФ на тимчасово окупованій території м. Херсон та Херсонської області, та в подальшому були призначені на посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади держави-агресора.
Так, ОСОБА_6 , наказом начальника «Херсонського загону воєнізованої охорони» № 105/ос від 23.10.2021 призначений на посаду старшого стрільця 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів станції «Миколаїв» (1 група) виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони «Херсонській загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Зокрема, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи громадянином України, достовірно знаючи, що на території України введено режим воєнного стану, не пізніше 09.06.2022 (точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлена), перебуваючи на тимчасово окупованій території міста Херсон, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, надав свою згоду на перехід на бік ворога та у подальшому добровільно вступив на службу до незаконного органу РФ, створеного на тимчасово окупованій території м. Херсон на посаду, мовою оригіналу - «начальника отделения (караула) стрелковой команды по охране груза ст. Херсон Херсонского отряда военизиованой охраны», який діє у складі т.зв. «Государственного унитарного предприятия «Херсонская железная дорога».
Перебуваючи на вказаній посаді, ОСОБА_6 , діючи умисно, від імені та в інтересах країни-агресора, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, надавав РФ допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи службові обов'язки за посадою, безпосередньо сприяв представникам окупаційної адміністрації у становленні незаконно створеного підрозділу окупаційного органу влади - «отделения (караула) стрелковой команды по охране груза ст. Херсон Херсонского отряда военизиованой охраны», у складі т.зв. «Государственного унитарного предприятия «Херсонская железная дорога», забезпечив його належне функціонування.
08.04.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 в обґрунтування клопотання зазначив, про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення та про наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого, слідчий суддя вказав, що підозра пред'явлена ОСОБА_6 у вчиненні злочину передбаченого ст. 111 КК України у формі переходу на бік ворога не обґрунтована, органом досудового розслідування не доведено наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, як і не доведено існування ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 194 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням зазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
Як вбачається з матеріалів провадження, в провадженні слідчих Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м. Мелітополі перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42025230000000010 від 16.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
У вказаному кримінальному проваджені, 08.04.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 в обґрунтування клопотання зазначив, про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення та про наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого, слідчий суддя вказав, що підозра пред'явлена ОСОБА_6 у вчиненні злочину передбаченого ст. 111 КК України у формі переходу на бік ворога не обґрунтована, органом досудового розслідування не доведено наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, як і не доведено існування ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
З таким рішенням слідчого судді, погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини зазначені у ч.1 ст.178 КПК України.
За змістом ст. 184 КПК України підставою застосування будь-якого запобіжного заходу є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», п. пунктом 175; рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі «Murrаy v. United Kingdom», 14310/88, 28.10.1994, п. 55).
Отже обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про те, що неконкретність у викладені підозри, використання абстрактних формулювань, відсутність будь-яких доказів на підтвердження участі ОСОБА_6 у вчинені будь-яких дій які доводять вчинення ним державної зради у формі - надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в тому числі і в протоколах допиту свідків та в інших матеріалах клопотання свідчить про необґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні державної зради у формі надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Також як під час розгляду в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, не встановлено доказів які підтвердили вчинення переходу на бік ворога у вказаних вище формах, а також суду не надано доказів того що ОСОБА_6 співпрацюючи з представниками держави-агресора мав не меті заподіяння шкоди суверенітетові України, територіальній цілісності та недоторканості, державній, економічній чи інформаційній безпеці, не встановленні ідеологічні мотиви, а саме не надано жодного доказу таких мотивів, які орган досудового розслідування міг встановити під час обшуку житла, під час огляду телефону який підозрюваний надав добровільно, не знайшли свого підтвердження і корисні мотиви, оскільки підозрюваний фактично продовжив виконувати ті ж самі трудові обов'язки тобто не був призначений на керівні посади, не отримав додаткових заохочень, а отримував лише заробітну платню тобто гроші які були необхідні для забезпечення першочергових потреб будь якої людини, а саме продуктів харчування та ліків для своєї родини. За такого підозра ОСОБА_6 у вчиненні злочину передбаченого ст. 111 КК України у формі переходу на бік ворога не може вважатися обґрунтованою.
Враховуючи встановлені обставини при розгляді клопотання, зокрема пояснень ОСОБА_6 , який зазначав, що займав посаду охоронця, та працював лише з метою забезпечення себе та сім'ї мінімальними потребами життєдіяльності, слідчий суддя дійшов вірного висновку, що органом досудового розслідування не було доведено виконання ОСОБА_6 організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, та сам факт зайняття останнім посади, мовою оригіналу "начальника отделения (караула) стрелковой команди по охране труда ст. Херсон Херсонського отряда военизиованой охрани", не може свідчити про наявність в його діях складу злочину передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, про те, що органом досудового розслідування не доведено наявності в діях ОСОБА_6 при зайнятті вищезгаданої посади спеціального мотиву (антидержавницький мотив - вчинити діяння на шкоду інтересам України), який є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, а саме її зайняття з метою заподіяння шкоди національній безпеці України.
Відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, цивільне населення під час окупації має право, зокрема, виконувати роботи, необхідні для забезпечення продуктів харчування, житла, одягу, транспорту та здоров'я людей і які не є безпосередньо пов'язаними з проведенням воєнних операцій (стаття 40 Конвенції), а також виконувати роботи, що є необхідними для належного забезпечення населення окупованої країни комунальними послугами, продуктами харчування та медичними послугами (статті 51, 52 Конвенції)
Крім того, у клопотанні слідчого лише перераховано ризики, передбачені п.1,2,3,5 ст. 177 КПК України, даних та доказів на підтвердження реального, а не ілюзорного існування цих ризиків у клопотанні не зазначено та прокурором в суді не наведено, дане клопотання ґрунтується виключно на припущеннях.
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року №3-68/2018).
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Корнійчук проти України" від 30 січня 2018 року наголошено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади; обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання на додаток до наявності обґрунтованої підозри (§ 57).
Апеляційний суд, враховує вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується суд при вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Таким чином, слідчий суддя, при прийнятті рішення про відмову в застосуванні відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу обґрунтовано прийшов до висновку про неможливість застосування до нього будь якого запобіжного заходу.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними.
Апеляційний суд вважає ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, а відтак не вбачає підстав для її скасування, у зв'язку з чим, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.05.2025 року, щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді