майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"13" червня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/484/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін
справу за позовом Фізичної особи-підприємця Ходаковського Валентина Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУЛЯНЕЦЬКИЙ ЩЕБЗАВОД"
про стягнення 694018,08 грн.
Процесуальні дії по справі.
Фізична особа-підприємець Ходаковський Валентин Володимирович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУЛЯНЕЦЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" 694018,08 грн, з яких 240046,00 грн основного боргу, 124756,15 грн інфляційних втрат, 23577,12 грн 3% річних, 281634,21 грн пені та 24004,60 грн штрафу у розмірі 10%.
Ухвалою суду від 15.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
05.05.2025 до суду на виконання вимог вищевказаної ухвали від позивача із заявою від 05.05.2025 надійшли для огляду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги (а.с.20).
Окрім того, 06.05.2025 до суду від представника позивача надійшла заява 06.05.2025 з доказами наявності зареєстрованого електронного кабінету позивача у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС (а.с.21-24).
Відповідно до п.2 ч.6, ч.7 ст.242 ГПК України, сторони про відкриття провадження у справі №906/484/25 повідомлені належним чином шляхом доставлення ухвали суду від 15.04.2025 в електронній формі до електронних кабінетів учасників (а.с.18-19).
Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не скористався, заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надсилав.
Судом в межах наданих йому повноважень були створені всі належні умови в реалізації учасниками судового процесу прав, передбачених цим Кодексом, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (ч.4 ст.161 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що сторони про відкриття провадження у даній справі повідомлені належним чином, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165, ч.5 ст.252 ГПК України.
Під час розгляду справи №906/484/25 судом досліджено докази і пояснення позивача, викладені у позовній заяві, оглянуто надані позивачем оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.7-13).
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору (змішаного) купівлі-продажу (поставки) та на виконання робіт №15/03 від 15.03.2021 в частині оплати за проданий товар та виконані роботи (надані послуги) (а.с.1-4).
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, жодних заперечень з приводу викладених у позовній заяві обставин не повідомив, хоча мав об'єктивну можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати докази в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених вимог.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
15.03.2021 між ФОП Ходаковським Валентином Володимировичем (далі - сторона-1, позивач) та ТОВ "ГУЛЯНЕЦЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" (далі - сторона-2, відповідач) укладено договір (змішаний) купівлі-продажу (поставки) та на виконання робіт №15/03 (далі - договір) (а.с.7-8).
Згідно з п.1.1 договору, сторона-1 зобов'язується передати у власність стороні-2 запасні частини до обладнання, надалі «товар», виконати за завданням сторони-2 роботи бульдозером Т170 , надалі «роботи», а сторона-2 - прийняти та оплатити товар та/або роботи.
Предметом договору є товар та/або результат роботи (п.1.2 договору).
Будь-які господарські взаємовідносини між сторонами стосовно купівлі-продажу товару та/або отримання-виконання робіт у межах ціни договору та у межах строку дії договору вважаються діями щодо предмета (виконання) договору (п.1.4 договору).
Найменування товару, його кількість та комплект визначаються видатковою накладною (видатковими накладними), надалі «накладна», а найменування (вид) робіт, їх якість і кількісне відображення визначаються актом (актами) здачі-прийняття робіт, надалі «акт» (п.1.5 договору).
Загальна кількість товару, що підлягає продажу, за видами, та загальна кількість робіт, що підлягають виконанню, за видами, можуть визначатися специфікацією (специфікаціями) за згодою сторін договору. Специфікація може передбачати інші умови договору, зокрема, поставку товару. Якщо в первинних бухгалтерських документах найменування товару та/або робіт співпадає з найменуванням товару та/або робіт з раніше або одночасно складеною на них специфікацією, то вважається, що підтверджувані первинними бухгалтерськими документами господарські операції між сторонами є діями з виконання такої специфікації і договору (п.1.6 договору).
Згідно з п.2.4 договору, сторона-2 зобов'язана: оплатити товар та/або роботи за ціною, зазначеною в специфікації або накладній та/або в акті, у строк, вказаний у п.п. 3.3, 4.6, 6.10 договору. Під час прийняття товару та/або роботи видати стороні-1 підтверджуючі повноваження документи, а при вчиненні цих дій її представником - надати довіреність та паспорт представника для огляду стороною-1, звірити вид товару та/або вид робіт із написаним у довіреності та в накладній та/або в акті та розписатися за прийняття.
Порядок продажу та оплати товару погоджено сторонами в п.3 договору.
Так, відповідно до п.3.1 договору, продаж товару здійснюється однією партією або окремими партіями в терміни, які є датами в межах строку дії договору та які визначаються датами, зазначеними у накладних. Одна партія товару або окремі партії придбаного товару у межах грошової суми, визначеної п.5.1 договору, становлять частину предмета договору згідно його п.1.2.
Вид, кількість та асортимент придбаного товару за одну партію визначається даними про товар, передбаченими в довіреності (дорученні) представника сторони-2, у накладній та специфікації (п.3.2 договору).
Згідно з п.3.3 договору, сторона-2 зобов'язана оплатити отриманий товар (частину товару), попередньо перерахувавши на вказаний у ст.9 договору рахунок 30% вартості товару. Строк оплати може бути іншим за погодженням сторін згідно додаткової письмової угоди до договору.
Порядок виконання робіт та їх оплати визначено в п.4 договору. Зокрема, сторонами погоджено, що роботи можуть виконуватися окремими замовленнями в строки, які знаходяться в межах строку дії договору, та випливають із усної домовленості або специфікації. Дата виконання роботи зазначається в акті (п.4.1). Результат виконання окремих замовлень для виконання роботи становить частину предмета договору (п.4.3). Вид окремих замовлень для виконання робіт, які були виконані, їх кількість і якість визначаються актом (п.4.4). Строк виконання робіт визначається відповідно до пп.2.2.2 договору (п.4.5). Сторона-2 зобов'язана оплатити прийняті роботи (частину робіт) шляхом перерахування на вказаний у ст.9 договору рахунок 100% вартості робіт. Строк оплати може бути іншим за погодженням сторін згідно додаткової письмової угоди до договору (п.4.6).
Відповідно до п.5.1 договору, загальна вартість товару та/або робіт за договором складає 500000,00 грн. Ціна договору є орієнтовною та не зобов'язує сторони здійснити виконання договору саме на таку грошову суму. Ціна договору може бути зміненою на підставі п.7.1 договору.
Пунктом 6.8 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару та/або робіт та несвоєчасне виконання зобов'язання за п.6.7 договору сторона-2 сплачує стороні-1 неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового обов'язку за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
За неоплату погодженої сторонами господарської операції згідно специфікації на протязі 3-х банківських днів з дня підписання специфікації сторона-2 зобов'язана сплатити на користь сторони-1 штраф у розмірі 10% від ціни погодженої господарської операції (п.6.9 договору).
Договором збільшується строк позовної давності по стягненню заборгованості та неустойки до 10 років (п.6.10 договору).
Відповідно до п.8.3, п.78. договору, строк дії договору становить 1 рік, починаючи від дня його підписання. Якщо сторони після закінчення строку дії договору здійснили між собою господарську операцію, що відповідає предмету договору, договір вважається пролонгованим на той самий строк з дати здійснення вказаної господарської операції з такими ж умовами.
Договір №15/03 від 15.03.2021 підписано обома сторонами та скріплено їх печатками.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар, а саме: підшипник 3636 у кількості 2 шт., підшипник 3624 у кількості 2 шт., кабель КГ 1х16 65 п.м., ключ гаєчний 13-17 у кількості 15 шт., ключ гаєчний 17-19 у кількості 15 шт., ключ гаєчний 19-22 у кількості 15 шт., ключ гаєчний 22-24 у кількості 15 шт., ключ гаєчний 41-55 у кількості 5 шт., переноска 25 м у кількості 3 шт., кувалда 8 кг у кількості 5 шт., молоток 200 г у кількості 5 шт., стрічка конвеєрна ТК 200/4 В-650 97 п.м., на загальну суму 228046,00 грн відповідно до накладної від 24.03.2021 (а.с.9).
Також позивач надав відповідачу послуги з організації роботи бульдозера Т170, сумарно 100 год, на загальну суму 50000,00 грн згідно з актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №1 від 05.05.2021 на суму 15000,00 грн/30 год, №2 від 31.05.2021 на суму 23000,00 грн/46 год, №3 від 14.06.2021 на суму 12000,00 грн/24 год та наряд-замовленнями до вказаних актів (а.с.9 на звороті - 12).
Вищевказані документи (накладна, акти, наряд-замовлення) підписано обома сторонами та скріплено їх печатками.
Всього вартість проданого позивачем товару та наданих позивачем послуг (виконаних робіт) склала 278046,00 грн.
Відповідач у свою чергу здійснив часткову оплату за виконані роботи на суму 38000,00 грн (26.06.2021 - 8000,00 грн, 15.07.2021 - 7000,00 грн, 06.08.2021 - 10000,00 грн, 01.09.2021 - 3000,00 грн, 30.12.2021 - 10000,00 грн), що підтверджується випискою по рахунку позивача з 01.01.2021 до 28.01.2025 (а.с.12 на звороті).
Відтак у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за договором №15/03 від 15.03.2021 у розмірі 240046,00 грн, що вбачається з акта звірки взаємних розрахунків, який підписано обома сторонами та скріплено печатками їх юридичних осіб (а.с.13).
За наведених обставин, оскільки відповідач у добровільному порядку належним чином не виконав взяті на себе договірні зобов'язання, позивач звернувся з даним позовом до суду та, крім вищевказаної суми боргу, просив стягнути також 124756,15 грн інфляційних втрат, 23577,12 грн 3% річних, 281634,21 грн пені та 24004,60 грн штрафу.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Згідно зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Судом встановлено, що у даній справі між сторонами на підставі договору №15/03 від 15.03.2021, який є змішаним договором, виникли правовідносини у сфері надання послуг (послуги з організації роботи бульдозера) та купівлі-продажу (передача запасних частин до обладнання), а тому оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору про надання послуг та договору купівлі-продажу.
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).
За приписами ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За загальним правилом, факт здійснення господарської операції підтверджують саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", та відображають реальні господарські операції (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 та від 08.12.2021 у справі №911/2574/18), і такими первинними документами у даній справі виступають накладна та акти здачі-приймання робіт (надання послуг), підписані сторонами та скріплені їх печатками (а.с.9-12).
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про виявлені та заявлені відповідачем претензії щодо якості, обсягу та вартості виконаних позивачем робіт, переліку та вартості переданих позивачем запасних частин на момент отримання спірних актів та накладної.
Більше того, здійснення відповідачем часткових оплат, підписання та скріплення печаткою акта звірки взаємних розрахунків додатково підтверджують прийняття ним від позивача товару та наданих послуг, визнання заборгованості за договором №15/03 від 15.03.2021.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, акт звірки розрахунків може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 у справі №916/499/20).
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що надані позивачем документи доводять належне виконання ним своїх договірних зобов'язань щодо продажу товару та надання послуг з організації роботи бульдозера, зазначених, відповідно, у спірних накладній та актах здачі-приймання робіт (надання послуг).
Відповідач, прийнявши від позивача товар на суму 228046,00 грн та надані послуги на суму 50000,00 грн, провів розрахунок частково на суму 38000,00 грн за виконані роботи, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 240046,00 грн (228046,00 грн за товар + 12000,00 грн за послуги (роботи)).
Жодних документально обґрунтованих заперечень на спростування викладених обставин та наявності заборгованості перед позивачем відповідач суду не надав.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зробила висновок про те, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до нього вимог належним чином і в установленому законом порядку не спростував, доказів погашення заборгованості станом на час розгляду справи не надав.
Враховуючи викладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов в частині вимоги про стягнення з відповідача 240046,00 грн основного боргу є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Частиною 2 ст.193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати вартості товару та наданих послуг встановлено судом вище, підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростовано.
Як вбачається з позовної заяви, позивач нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати, 3% річних на суму боргу - 240046,00 грн з 31.12.2021 до дня подачі позову - 09.04.2025 та штраф у розмірі 10% від погодженої суми заборгованості.
Пунктом 6.8 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару та/або робіт та несвоєчасне виконання зобов'язання за п.6.7 договору сторона-2 (відповідач) сплачує стороні-1 (позивачу) неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового обов'язку за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначено, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Оскільки умови договору №15/03 від 15.03.2021 не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у п.6.8 договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення, у тому числі день оплати, лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), суд вважає безпідставним нарахування позивачем пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за цим договором.
Водночас суд бере до уваги, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020 розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211, з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 30.06.2023 був відмінений на всій території України.
Отже у період з 12.03.2020 до 30.06.2023 на території України діяв карантин, а тому в даному випадку строк нарахування пені не обмежується ч.6 ст.232 ГК України, а продовжується на період такого карантину.
Виходячи з викладеного, обґрунтованою сумою пені, яка підлягає стягнення з відповідача, за розрахунком суду, є 149209,96 грн, нарахованих за період з 31.12.2021 до 30.06.2023, у задоволенні решти суми - 132424,25 грн слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до умов п.6.9 договору, сторона-2 (відповідач) зобов'язана сплатити на користь сторони-1 (позивача) штраф у розмірі 10% від ціни погодженої господарської операції за неоплату погодженої сторонами господарської операції згідно специфікації на протязі 3-х банківських днів з дня підписання специфікації.
При цьому жодної специфікації матеріали даної справи не містять, будь-які відомості з приводу специфікації між сторонами у позовній заяві відсутні.
За наведеного вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10% від погодженої суми заборгованості є безпідставною та необґрунтованою, а відтак позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19).
Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» власний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд приходить до висновку, що правомірним і обґрунтованим є нарахування відповідачу 3% річних з 31.12.2021 до 09.04.2025 в сумі 23577,12 грн, як і заявлено у позові, а також інфляційних втрат за період січень 2022 року - березень 2025 року в сумі 130228,18 грн, тобто у сумі більшій, ніж заявлено.
За приписами ч.1 ст.14, ч.2 ст.237 ГПК України, у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог.
Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача 124756,15 грн інфляційних втрат та 23577,12 грн 3% річних підлягають задоволенню у заявлених обсягах.
Відповідач доказів відсутності правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат або власного контррозрахунку суду не надав.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Станом на час розгляду справи та ухвалення даного рішення доказів проведення розрахунків між сторонами суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 240046,00 грн основного боргу, 124756,15 грн інфляційних втрат, 23577,12 грн 3% річних та 149209,96 грн пені, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 24004,60 грн штрафу та 132424,25 грн пені відмовити.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи слідує, що позивачем за подання даного позову до господарського суду було сплачено судовий збір у розмірі 8350,00 грн згідно з платіжною інструкцією №0.0.4297060165.1 від 09.04.2025 (а.с.5).
При цьому суд зауважує, що позовна заява була подана в електронній формі через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС, а відтак сплаті підлягав судовий збір у розмірі 8328,22 грн (694018,08 х 1,5% х 0,8, де 694018,08 грн - ціна позову; 1,5% - ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру; 0,8 - передбачений ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Отже позивачем внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, на суму 21,78 грн, яку позивач має право повернути з Державного бюджету України на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у разі подання відповідного клопотання.
Поряд із цим, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, витрати позивача зі сплати судового збору (без урахування суми переплати) покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 6451,04 грн.
Питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу (а.с.3 на звороті) станом на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв'язку з відсутністю доказів їх понесення стороною.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУЛЯНЕЦЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" (с. Бондарівка, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11562, ідентифікаційний код 33201062) на користь Фізичної особи-підприємця Ходаковського Валентина Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 240046,00 грн основного боргу, 124756,15 грн інфляційних втрат, 23577,12 грн 3% річних, 149209,96 грн пені та 6451,04 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Прядко О.В.
Друк: 1 - у справу;
- позивачу та його представнику - Очичу А.Ю. (до ел.каб.);
- відповідачу (до ел.каб.).