вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2025 р. Справа№ 910/15439/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025
у справі №910/15439/24 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Олешко Володимира Петровича
до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
про стягнення 63 628,36 грн.
Фізична особа-підприємець Олешко Володимир Петрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про стягнення шкоди завданої внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції у розмірі 63 628,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, чим позивачу було завдано збитки у вигляді втрат, пов'язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення договору у сумі 31 814,18 грн. Посилаючись на норми ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 63 628,36 грн., що є розміром подвійної шкоди, завданої позивачу відповідачем у зв'язку із порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на користь Фізичної особи-підприємця Олешка Володимира Петровича грошові кошти: шкоду заподіяну порушенням законодавства про захист економічної конкуренції - 63 628,36 грн та судовий збір - 3 028,00 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» 02.04.2025 звернулося на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 02.04.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/15439/24 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення, не враховано, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 1166 Цивільного кодексу України необхідний для настання цивільно-правової відповідальності, зокрема факт завдання відповідачем збитків, оскільки одноразовий платіж сплачений позивачем, відшкодовані йому третіми особами за послуги з паркування транспортних засобів.
Також відповідач стверджує, що позивач в своєму позові помилково наголошував, що саме 31 814,18 грн є його збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, а місцевий господарський суд, в свою чергу, фактично не дослідив докази, якими позивач обґрунтував наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між порушенням комунального підприємства та шкодою.
На думку скаржника, позивач не довів завдання йому шкоди, яку він просив стягнути в подвійному розмірі, з огляду на те, що ФОП Олешко В.П. відповідно до договору, укладеного з Відповідачем здійснював свою діяльність з паркування транспортних засобів на майданчику, який переданий йому за плату КІІ «Київтранспарксервіс». Таким чином, витрати на оплату Відповідачу за послуги по експлуатації, утримання та облаштуванню майданчику для паркування транспортних засобів, в тому числі одноразовий платіж включались до загальної вартості за послугу з ведення діяльності з паркування транспортних засобів та розрахунками за паркування з третіми особами.
Водночас, місцевим господарським судом не досліджено умови Договору №ДДП-20200203/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, які є чинними та підписані Позивачем без заперечень, а тому здійснена останнім оплата одноразового платежу не може вважатися збитками Позивача.
Крім того, місцевий господарський суд проігнорував доводи комунального підприємства та не звернув увагу на пункти 4.4 та 4.11 Договору №ДДП-20200203/01, відповідно до яких після припинення вказаного Договору, одноразовий платіж повинен бути повернутий Позивачу. А відтак, здійснена Позивачем оплата на рахунок комунального підприємства одноразового платежу, не підтверджує факт реальних збитків Позивача.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення дійшов до безпідставного висновку, що наявність рішення Антимонопольного комітету України №75-р/тк від 15.07.2021 надає Позивачу підстави для стягнення з відповідача шкоди відповідно до статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки згідно з статтею 75 ГПК України вказане рішення не має преюдиційного значення для розгляду даної справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/15439/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі № 910/15439/24, справу призначено до розгляду на 03.06.2025 без повідомлення учасників справи.
11.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів відповідача та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
Так позивач наголосив, що встановлення відповідачем для переможців торгів обов'язку зі сплати одноразового платежу призвело до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку, і відповідно є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки у випадку незгоди із запропонованими КП «Київтранспарксервіс» умовами споживачі не мають можливості обрати альтернативного продавця прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві.
Відсутність заборон у Цивільному кодексі України та Господарському кодексі України, а також у правилах, регламентах, системі електронних торгів «РгоZогго,Продажі» щодо використання платежу в розмірі 10 % або штрафу в розмірі 50 % не дає КП «Київтранспарксервіс» право ігнорувати норми Закону України «Про захист економічної конкуренції»
При цьому, позивач звертає увагу, що при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Проте , КП «Київтранспарксервіс» встановлювало для переможців Торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку, а сам одноразовий платіж та його процедура розрахунку, сплати була зазначена в умовах до електронного аукціону, відмова від сплати якого фактично вела до дискваліфікації учасника і неможливості прийняття ним участі в інших аукціонах.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 07 серпня 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/15439/24 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08.01.2020, ФОП Олешко В.П., прийняв участь і став переможцем електронного аукціону UA-PS-2019-12-13-000027-2 (в системі Прозорро.Продажі за посиланням - https://prozorro.sale/auction/UA-PS-2019-12-13-000027-2/) з права на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Микитенка (біля авторинку), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 62 (шістдесят два) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 7 (сім) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
За результатами аукціону ФОП Олешко В.П. став переможцем зі ставкою 14,02 грн. за 1 місце для платного паркування.
Паркувальний майданчик, нараховує 62 місць для платного паркування за які справляється плата, період, що підлягає оплаті на умовах договору - 366 календарних днів. Таким чином, одноразовий платіж розраховується наступним чином: ((14,02 х 62) х 366) х 10% = 31814,18 грн.
Даний розмір одноразового платіжу підтверджений Відповідачем і відображений у протоколі UA-PS-2019-12-13-000027-2.
Документація про умови електронного аукціону, протокол торгів та інші пов'язані з цим документи знаходяться на офіційному інтернет-порталі АТ «Прозорро.Продажі» за посиланням - https://prozorro.sale/auction/UA-PS-2019-12-13-000027-2/.
14.01.2020 Позивачем було сплачено на користь Відповідача зазначений розмір одноразового платежу, що підтверджується квитанцією (код квитанції 0.0.1580616978.1).
03.02.2020 між КП «Київтранспарксервіс» та ФОП Олешко В.П. було укладено договір № ДДП-20200203/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
Відповідно до п.4.2. договору вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону та становить 14,02 гри., у т.ч. ПДВ в сумі 2,34 грн.
Загальна ціна договору становить 349 956,02 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 58 326,00 грн., з яких Векспл - 318 141,84 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 53 023,64 та Праз - 31 814,18 грн., у т.ч. ПДВ з сумі 5 302,36 грн. (п.4.3. договору).
Згідно з п.4.4. договору одноразовий платіж за право укладання договору (Праз) підлягає оплаті Стороною-2 на користь Сторони-1 впродовж 3-х банківських днів з дня підписання Протоколу електронного аукціону та не повертається у випадку розірвання Сторонами договору.
У випадку припинення договору зайво сплачені кошти підлягають поверненню Стороні-2 після проведення всіх належних розрахунків за Договором.
Разом з тим, позивачу стало відомо, що 15.07.2021 рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (надалі - рішення) визнано, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (відповідач) у період з 05.03.2019 - по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 1 резолютивної частини рішення).
Визнано дії відповідача, які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 - по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (п. 2 резолютивної частини рішення).
За порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на відповідача штраф у розмірі 2 605 133,00 грн (п. 3 резолютивної частини рішення).
Зобов'язано відповідача припинити порушення, зазначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити Антимонопольний комітет України протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів (п. 4 резолютивної частини рішення).
У вказаному рішенні Антимонопольним комітетом України встановлено, що відповідач у період з 05.03.2019 - по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 50 рішення).
Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосування електронних торгів, затвердженого наказом директора КП "Київтранспарксервіс" № 70 від 06.08.2019, встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншим суб'єктам господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування.
Так, відповідно до п. 5.2 зазначеного Положення, загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування).
Пунктом 56 рішення встановлено, що за інформацією КП "Київтранспарксервіс", одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь КП "Київтранспарксервіс" впродовж 3-ох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню.
Таким чином, АМКУ встановлено, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, внаслідок чого йому були завдані збитки у вигляді втрат, пов'язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення договору у сумі 31 814,18 грн.
При цьому, за результатами аукціону № UA-PS-2019-12-13-000027-2 по лоту "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Микитенка (біля авторинку), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 62 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 7 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю" визнано позивача.
У протоколі електронного аукціону № UA-PS-2019-12-13-000027-2 визначено, що сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону складає 31 814,18 грн.
14.01.2020 позивачем було сплачено на користь відповідача одноразовий платіж у розмірі 31 814,18 грн, що підтверджується (дублікатом чека) платіжною інструкцією №0.0.1580616978.1.
За таких обставин, посилаючись на норми ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 63 628,36 грн., що є розміром подвійної шкоди, завданої позивачу відповідачем у зв'язку із порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача полягає у порушені законодавства про захист економічної конкуренції - зловживання монопольним (домінуючим) становищем та, як наслідок, встановлення позивачу одноразового платежу за право укладання договору у розмірі 31 814,18 грн; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою позивачу, подвійний розмір якої складає 63 628,36 грн; вина заподіювача шкоди - відповідача (презумпція вини особи, яка допустила порушення).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.
Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п.п. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 цього Закону України "Про захист економічної конкуренції", відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Як вбачається з системного аналізу Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавцем не передбачено порядку (механізму) відшкодування шкоди, а тому слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.(наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі 902/320/17 та від 16.04.2020 у справі №904/5489/18).
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (подібний за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці (стаття 1 вказаного Закону).
При розгляді справи тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України під час розгляду справи № 75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" встановлено, що дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Вказаним рішенням встановлені протиправні дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов'язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, а тому позивач не мав сплачувати одноразовий платіж у розмірі 31 814,18 грн за право укладення договору, що свідчить про заподіяння відповідачем позивачу шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Окрім того, рішення №75-р/тк було оскаржено відповідачем шляхом подання позову до господарського суду міста Києва про визнання недійсним та часткове скасування рішення №75-р/тк.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/16055/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022, у задоволенні позову відповідача до АМК про визнання недійсним та часткове скасування рішення №75-р/тк відмовлено повністю.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи №910/16055/21 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України; касаційну скаргу відповідача в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 залишено без змін.
Під час розгляду справи №910/16055/21 встановлено обставини неправомірності дій Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов'язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію. Зазначене є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.
Колегія суддів зазначає, що вказані вище обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, не приймаються доводи відповідача, що згідно з ст. 75 ГПК України вказане рішення не має преюдиційного значення для розгляду даної справи, оскільки відповідно до ч. 5 вказаної статті обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлена наявність елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача полягає у порушені законодавства про захист економічної конкуренції - зловживання монопольним (домінуючим) становищем та, як наслідок, встановлення позивачу одноразового платежу за право укладання договору у розмірі 31 814,18 грн; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою позивачу, подвійний розмір якої складає 63 628,36 грн; вина заподіювача шкоди - відповідача (презумпція вини особи, яка допустила порушення).
Стосовно доводів апелянта про недоведеність позивачем завданої шкоди не заслуговують на увагу з огляду на вищевикладене.
Окрім того, посилання апелянта на недослідження судом першої інстанції умов договору № ДДП-20200203/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, які є чинними та підписані позивачем без заперечень, а тому на думку відповідача, здійснена останнім оплата одноразового платежу не може вважатися збитками позивача, колегією суддів відхиляється оскільки спірні правовідносини, зокрема право на відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, та спосіб відшкодування, регулюється нормами Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме ч. 2 ст. 50, ст. 55 Закону, а не умовами договору.
Отже, позивачем доведено суду наявність елементів цивільного правопорушення для стягнення з відповідача завданої шкоди у подвійному розмірі згідно ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції за зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що складає 63 628,36 грн, а отже судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги про відшкодування шкоди у повному обсязі.
При цьому, не приймаються доводи відповідача, що відповідно до умов п.4.11 договору після припинення вказаного Договору, одноразовий платіж повинен бути повернутий Позивачу, а відтак, здійснена Позивачем оплата на рахунок комунального підприємства одноразового платежу, не підтверджує факт реальних збитків Позивача, оскільки в силу умов зазначеного пункту договору після проведення всіх належних розрахунків за Договором мали б бути повернені лише зайво сплачені кошти.
Водночас, при наведенні зазначених доводів відповідач не надав доказів повернення коштів в сумі 31 814,18 грн. позивачеві, при тому що відповідно до умов п.7.2. договору строк дії договору становить 366 календарних дні від дати підписання акту приймання передачі сторонбою-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.
Стосовно доводів апелянта про недоведеність позивачем завданої шкоди не заслуговують на увагу з огляду на вищевикладене.
У своєму відзиві на позовну заяву та в заяві відповідач просив застосувати строк позовної давності відповідно до ст. 256, 257 та 267 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів зазначеної норми, трирічний строк звернення з позовом про стягнення з відповідача збитків станом на день звернення з позовом до суду (23.12.2024) є таким, що закінчився 15.07.2024.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
11.03.2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установив з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року на усій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та тривав до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено в тому числі пунктом 19 такого змісту: « 19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, цього Кодексу, продовжуються на строк його дії» (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі строк дії воєнного стану в Україні триває.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, на дату звернення позивача до суду з вказаним позовом строки позовної давності за заявленими вимогами продовжені, у зв'язку з чим цей позов пред'явлено в межах строку позовної давності.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/15439/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/15439/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі № 910/15439/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/15439/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 12.06.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров