Справа №635/12637/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1332/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
Іменем України
11 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 21 квітня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 - задоволено.
Продовжено відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на шістдесят днів до 19 червня 2025 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 21 квітня 2025 року та постановити нову, якою обрати відносно нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ризики, на які посилається прокурор у своєму клопотанні, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.
ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, якого він не вчиняв, не маючи будь-яких доказів його вини та за сфальсифікованими стороною обвинувачення матеріалами досудового розслідування, вважав, що його подальше тримання під вартою не відповідає загальним засадам гуманності та справедливості.
Обвинувачений звертав увагу на те, що він не є суспільно небезпечною особою, має постійне місце проживання, дружину та матір похилого віку, що у сукупності свідчить про наявність у нього стійких соціальних зв'язків. На даний час його родина не отримує від держави ніяких соціальних допомог, тому дуже потребує його допомоги, що зайвий раз підтверджує, що він не має наміру переховуватися від суду чи якимось чином впливати на учасників процесу.
Крім того, за час перебування обвинуваченого у слідчому ізоляторі (майже один рік) стан його здоров'я значно погіршився, він має низку важких хронічних захворювань, усунути які, перебуваючи у слідчому ізоляторі, абсолютно неможливо.
Враховуючи вік обвинуваченого, травми, поранення та контузії, що призвели до такого стану здоров'я, і наявність інвалідності, вважав своє подальше тримання під вартою порушенням права на повагу та людську гідність, що суперечить ст. 28 Конституції України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення колегія суддів суду першої інстанції вважала, що з моменту взяття ОСОБА_8 під варту та до моменту вирішення вказаного питання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити інший, більш м'який запобіжний захід. Суд вважав, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати. З урахуванням наведеного, тяжкості інкримінованого ОСОБА_8 діяння, особи обвинуваченого, віку та стану його здоров'я, враховуючи суспільну небезпечність вчиненого діяння, колегія суддів вважала за доцільне на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставинами, у тому числі визначеними ст.ст. 177, 178, 183, 199, 315 КПК України, продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому на 60 днів.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів та за яке передбачене покарання на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
Вивченням особи ОСОБА_8 встановлено, що останній раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за умисні корисливі злочини проти власності, спричинення тілесних ушкоджень, незаконний обіг зброї та боєприпасів до неї, в силу ст. 89 КК України не судимий, одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, військовослужбовець, має інвалідність 3 групи загальних захворювань.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом першої інстанції необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 21 квітня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: