Іменем України
10 червня 2025 року
м. Харків
справа № 643/497/24
провадження № 22-ц/818/2743/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року, постановлене під головуванням судді Афанасьєва В.О., -
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26.09.2014 року, місце реєстрації: Московський відділ реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1269, розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище « ОСОБА_3 ». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В апеляційній скарзі, наданої засобами поштового зв'язку, ОСОБА_2 просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Московського районного суду м. Харкова.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що твердження позивачки про те, що подальше перебування у шлюбі неможливе та те, що сторони шлюбно-сімейні відносини тривалий час не підтримують не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки внаслідок введення воєнного стану в Україні відповідач відчував стрес та не мав змоги виконувати свої шлюбні обов'язки належним чином, що були проблемою медичного та психологічного характеру. Крім того, відповідач не отримував кореспонденцію суду, відтак був позбавлений можливості надати відзив на позовну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року, провадження у справі закрити.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з'ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємовідносини подружжя, вважає, що подальше сімейне життя подружжя і зберігання сім'ї неможливим та шлюб підлягає розірванню.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 26 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1269, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 15).
Даних про наявність дітей у подружжя матеріали справи не містять.
Як на підставу позовних вимог посилався на те, що останній рік сімейне життя між подружжям поступово погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки як у позивача, так і у відповідача на ґрунті сімейно-побутових проблем та протилежних поглядів на життя, розвинулась неприязнь один до одного, втрачено почуття любові та поваги.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Суд першої інстанції, встановивши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємовідносини подружжя, дійшов обгрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Підстав для скасування рішення, з направленням на новий розгляд або із закриттям провадження у справі не вбачається.
Заяви про відмову від позову позивач не надавала.
Крім того колегія зазначає, що, із загальнодоступних інтернет-ресурсів вбачається, що ОСОБА_2 наразі вважається зниклим безвісті у с. Глибоке Липицької сільської громади Харківського району Харківської області.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 12.06.2025 року.