11 червня 2025 року
м. Харків
справа № 635/5969/24
провадження № 22-ц/818/2590/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 лютого 2025 року в складі судді Назаренко О.В.
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 07 листопада 2008 року він з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 січня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.
Зазначив, що з моменту народження дитини, сім'я проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу відповідачка з дитиною переїхали за адресою: АДРЕСА_2 . Коли дитині виповнилося 2,8 роки, відповідачка подзвонила йому та попросила забрати дитину до себе (в сел. Руська-Лозова) з тих причин, що захворіла її мати. Через пару тижнів, відповідачка подзвонила йому та попросила залишити дитину ще на якийсь термін, бо в неї є невідкладні справи. Після цього відповідачка дитиною не цікавилась взагалі, має своє життя.
Посилався на те, що він облаштував для дитини кімнату, купив меблі та все необхідне, щоб вона комфортно себе почувала. Дитина має все необхідне для повноцінного розвитку як у матеріальному сенсі так і психологічному. На сьогоднішній день ОСОБА_5 14 років, з того моменту як він забрав дочку до себе, він виховує та піклується про неї абсолютно самостійно. Допомоги від матері дитини немає зовсім.
Зазначив, що у 2023 році на Великдень він запропонував дочці побачитися із матір'ю та поїхати за місцем її реєстрації в м. Мерефа, на що сторони погодились. Попри домовленість, їх ніхто не чекав, відповідачка не була рада бачити свою ж дитину. Просидівши пару години мовчки, він з дитиною покинув домівку та єдине, що почув від дочки, це фразу «Я сюди більше не приїду». Байдужість матері у відношенні до дочки стала образливою не тільки для батька, але свідомо вплинуло на психіку дитини, бо за стільки років, дитина не знала навіть як виглядає матір, а побачившись з нею, відчувала спектр негативних емоцій.
Вважав, що відповідачка не відчуває та не розуміє, що в неї є певні обов'язки щодо дитини, а керується лише власними інтересами. Всі питання щодо виховання ОСОБА_5 , він вирішує одноособово, без участі та підтримки відповідачки, оскільки в останньої немає такого бажання та інтересу. Свідоме нехтування батьківськими обов'язками та інтересами дитини можна розцінювати як винну поведінку відповідачки.
Просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 на неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача судові витрати на підставі остаточної суми судових витрат.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за період навчання дочки, питаннями подачі документів, освіти, відвідування батьківських зборів опікувався батько, він постійно цікавився успіхами дитини та підтримував зв'язок з класним керівником. Натомість, мати школу не відвідувала, не виявляла інтересу до успіхів ОСОБА_5 у навчанні, не опікувалась її вихованням. Такі відомості можуть говорити тільки про одне, про байдужість до навчання власної дитини, що не може бути позитивно прийнятним у суспільстві, в оточенні якого знаходиться сама дитина. Батько ж, навпаки, відповідно до покладених на нього обов'язків виконує все, що від нього залежить, як на сьогоднішній день, так і в майбутньому дитини. Непоодинокі були спроби з його сторони налагодити контакт у відносинах між матір'ю та дитиною, та все марно, бо відповідачка сама того не бажала. ОСОБА_2 ухиляється від обов'язку по вихованню дитини: не забезпечує потреби доньки, не цікавиться навчанням, не займається здоров'ям дитини та матеріальним забезпеченням. Відповідачка повністю ігнорує свої батьківські обов'язки. Через те, що відповідачка фактично відмовилась від дитини, наявні обставини відсутності психологічного та емоційного зв'язку між матір'ю та донькою. Відповідачка взагалі не цікавиться дитиною, не приймає ніякої участі у її вихованні, дівчинка не відчуває любові та піклування матері. Крім того, дочку пригнічує ставлення матері до неї, оскільки окрім того, що вона не спілкується з нею, так навіть не дзвонить доньці на дні народження із привітанням, не кажучи вже про відсутність подарунків, як символ уваги матері до доньки. Свідоме нехтування батьківськими обов'язками та інтересами дитини розцінюється як винна поведінка відповідачки. Зазначив, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 не є учасником справи і не зобов'язана прибувати до суду, щоб суд з'ясував її особисте ставлення до суті спору. Думка дитини викладена у письмових поясненнях наданих 21 серпня 2024 року, де остання зазначила, що не заперечує щоб її матір позбавили батьківських прав. Також, у висновку №01-17/1373 від 02 вересня 2024 року Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області від 02 вересня 2024 року обґрунтовано надана оцінка відношення дитини до матері і стосовно умов, в яких дитина проживає разом з батьком. Відповідачка склала нотаріально посвідчену заяву від 28 червня 2024 року про визнання позовних вимог. Відхиляючи висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, суд фактично поставив під сумнів уповноважених осіб Комісії. З доказів, доданих до справи вбачається, що абсолютно всіма справами щодо дитини, батько займався самостійно, в той час як матір неповнолітньої дитини «відхрестилась» від неї з самого раннього дитинства. Така поведінка і є підставою позбавлення батьківських прав, а не особисті конфлікти між батьками, як вказав суд. Умови, в яких живе дитина з батьком є тими, які створені з урахуванням її інтересів. Неповнолітня дитина ОСОБА_4 у письмових поясненнях наданих 21 серпня 2024 року зазначила, що не заперечує щоб її матір позбавили батьківських прав. Повідомила, що давно не спілкується зі своєю матір'ю. Матір не цікавиться її життям, здоров'ям, успіхами в навчанні, не вітає зі святами, з днем народження. Виховує дитину батько та бабуся дівчинки ОСОБА_6 . Зі своєю матір'ю ОСОБА_7 не має наміру спілкуватися. І така ситуація триває з 2013 року.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 07 листопада 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15,40).
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 січня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.13,38).
З Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру№6336-190703-2016 від 12.12.2016 щодо реєстрації місця проживання вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22,47).
Матеріали справи містять копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 28 червня 2024 року, в якій остання просила суд першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі задовольнити в повному обсязі (а.с.80).
З висновку Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області від 02.09.2024 №01-17/1373 вбачається, що 28 серпня 2024 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Дергачівської міської ради було розглянуто питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З матеріалів, які були надані на розгляд Комісії встановлено наступне:
За інформацією КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги» Дергачівської міської ради Харківської області від 05.07.2024 року № 295 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заключено декларацію з сімейним лікарем ОСОБА_8 . Дитина проживає разом з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та бабусею ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 зверталась на прийом до сімейного лікаря у супроводі батька та бабусі.
Згідно довідки КЗ «Русько - Лозівський ліцей» Дергачівської міської ради Харківської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається у 9-А класі ліцею з 1 класу. Батько, ОСОБА_1 , опікується життям доньки, приділяє належну увагу вихованню та навчанню ОСОБА_5 . Завжди відвідує батьківські збори та спілкується з класним керівником. Мати ОСОБА_2 не брала участі у вихованні дитини. За всі роки навчання ОСОБА_5 жодного разу не поцікавилася її життям та навчанням.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 22.08.2024 року, складеного начальником та завідувачем сектору соціального захисту Служби у справах дітей Дергачівської міської ради, встановлено, що приватний житловий будинок складається з чотирьох кімнат, у якому підведено електро-водо-газопостачання, функціонує водовідведення. Встановлено дров'яний котел, бойлер для гарячої води, є сучасна побутова техніка. Кімнати ізольовані. Умови проживання задовільні, відповідають вимогам санітарно - гігієнічних норм. Для дитини облаштовано окрему кімнату, де є все необхідне для проживання, навчання та розвитку. Є сезонний одяг та взуття, продукти харчування. Місце для навчання та відпочинку. За цією адресою проживають ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зі слів дівчинки вона з трьох років проживає з бабусею та татом, без матері. Матір дитина майже не пам'ятає. Всі питання вирішує з татом і бабусею. Зі слів батька дівчинки, з матір'ю дитини вони багато років не спілкуються, дитиною вона не цікавиться. Зв'язку між матір'ю дитини та родиною немає взагалі.
Згідно наданих 21.08.2024 письмових поясненнях громадянина ОСОБА_1 після розлучення у 2012 році з матір'ю дитини громадянкою ОСОБА_2 , з ним залишилася проживати донька ОСОБА_9 , з того часу колишня дружина не цікавиться життям доньки. Батько зазначив, що довгий час чекав, що мати дитини почне цікавиться донькою, але цього не сталося, тому він змушений був звернутися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав.
Також ОСОБА_1 надав копію заяви ОСОБА_2 , посвідченої 28.06.2024 приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Цидибрагою С.О., згідно якої вона визнає позовні вимоги ОСОБА_1 по справі № 635/5969/24 та просить суд їх задовольнити.
Неповнолітня дитина ОСОБА_4 у письмових поясненнях наданих 21.08.2024 зазначила, що не заперечує щоб її матір позбавили батьківських прав. Повідомила, що давно не спілкується зі своєю матір'ю. Матір не цікавиться її життям, здоров'ям, успіхами в навчанні, не вітає зі святами, з днем народження. Виховує дитину батько та бабуся дівчинки ОСОБА_6 . Зі своєю матір'ю ОСОБА_7 не має наміру спілкуватися.
З метою проведення обстеження житлово - побутових умов проживання матері дитини, ОСОБА_2 за адресою її реєстрації: АДРЕСА_2 , до Служби у справах дітей та сім'ї Мереф'янської міської ради Службою було направлено відповідного листа від 12.08.2024 року № 01-48/641.
На вищевказаний запит начальник Служби у справах дітей та сім'ї Мереф'янської міської ради листом від 23.08.2024 року № 01-3 8/608 повідомила про те, що спеціалістами Служби неодноразово було здійснено виїзд за вищевказаною адресою, однак двері домоволодіння ніхто не відчинив. Зі слів сусідки, гр. ОСОБА_10 дійсно проживає за даною адресою, однак перебуває на роботі. Спеціалісти намагалися поспілкуватися з нею засобами телефонного зв'язку, однак телефон вимкнуто. У зв'язку з викладеним, надати акт обстеження житлово - побутових умов гр. ОСОБА_2 не має можливості.
За таких обставин, громадянка ОСОБА_2 свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки. Мати не тільки не вживає заходів для утримання, лікування, організації побуту та дозвілля дитини, але й взагалі не цікавиться її життям, не спілкується з донькою взагалі, та своєю заявою про визнання позовних вимог підтвердила своє небажання брати участь у вихованні дитини, в зв'язку з чим наявні підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст.164 СК України для позбавлення гр. ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , що сприятиме захисту якнайкращих інтересів дитини.
Враховуючи наведене, Дергачівська міська військова адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.94-98).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз'єднання.
Реалізація взаємного спілкування між матір'ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23 (провадження № 61-10829св24).
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд першої інстанції зазначив про сумніви у добросовісності використання позивачем свої прав виключно на користь дитини та вважав, що позивач діє переважно в своїх особистих інтересах з метою отримання права виїзду за кордон під час мобілізації, що є неприйнятним.
Однак, колегія суддів виходить з інших мотивів та зауважує, що при розгляді такої категорії справ підлягають дослідженню саме обставини, що свідчать про підстави для позбавлення батьківських прав, підлягають перевірці чи позбавлення батьківських прав є у найкращих інтересах дитини, встановлюється чи батьки мають намір покращити свою поведінку та виконувати обов'язки тощо.
Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року "Савіни проти України" (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
В судовому засіданні апеляційного суду було вислухано думку самої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій наразі повних 15 років та яка зазначила, що з трьох років проживає разом з батьком та бабусею, пізніше у батька з'явилася жінка, яка також проживає з ними. Життя з матір'ю не пам'ятає, оскільки була досить маленька. Мати проживає у м. Мерефа Харківської області. У 2023 році вона разом з батьком поїхали до матері для налагодження відносин, однак мати до неї навіть не підійшла, прогнала їх, а батьку сказала, що не хоче розмовляти. Батько пропонував їй їздити до матері, але вона не хоче цього, оскільки коли їй була потрібна матір, то її не було. Мати до неї не приходила, не дзвонила та вони за цей великий проміжок часу не розмовляли. Батько розповідав тільки про те, що після розлучення мати пішла, про матір більше нічого не розповідав. Повідомила також те, що у неї добрі відносини із жінкою батька, вона її не ображає, готує їжу, прибирає.
Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У даній справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Отже, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до дочки.
Матеріали справи не містять негативних характеристик, наявності психічних розладів у відповідачки та вживання нею алкогольних напоїв, доказів винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов'язків по вихованню дочки.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області від 02.09.2024 №01-17/1373 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він не є достатньо об'єктивним та обґрунтованим, має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання обов'язків. Висновок містить виключно суб'єктивну інформацію заінтересованої сторони, яка отримана виключно на письмових заявах і нетривалому спілкуванні з дитиною.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24), від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24 (провадження № 61-994св25).
При цьому, помилковий висновок суду першої інстанції про підписання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав неповноважною особою, не потягли за собою помилкового розв'язання цивільно-правового спору.
Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 склала нотаріально посвідчену заяву від 28 червня 2024 року про визнання позовних вимог, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки не заперечення відповідачки проти позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
У постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначено, про те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Колегія суддів зазначає, що оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 могла б докласти значно більше зусиль для налагодження стосунків та відновлення емоційного зв'язку з дитиною, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У разі небажання відповідачки змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 лютого 2025 року - змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова