Справа №345/2278/25
Провадження № 2/345/1154/2025
13.06.2025 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що 28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до вказаного договору факторингу ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1
22.01.2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №107435 про надання фінансового кредиту. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. За умовами даного договору ТОВ «Займер» надав відповідачці кредит у розмірі 3000,00 грн., строк кредиту - 15 днів, стандартна процентна ставка - 2% в день або 730% річних.
Згідно виписки з особового рахунку за договором, станом на 13.01.2025 року, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 12320,00 грн., яка складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3000,00 грн., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 9320,00 грн. В порушення умов договору відповідач ухиляється від виконання покладеного на неї зобов'язання. Тому позивач просить стягнути з відповідача 12320,00 грн. заборгованості за кредитним договором №107435 від 22.01.2020 року, а також 2422,40 грн. сплаченого судового збору. Крім того, позивач додатково подав заяву про розподіл судових витрат, а саме просить стягнути з відповідача 10500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 15.05.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі у передбаченому законом порядку надсилалася відповідачці на адресу його місця реєстрації. Проте поштове відправлення було повернуто на адресу суду, а тому, з огляду на положення п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, оскільки документи надсилалася за зареєстрованим місцем проживання відповідачки та відповідачка не повідомила суду іншої адреси, вважається, що відповідачці належним чином вручено вказані документи.
Проте у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачкою не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідачка не скористалася. Тому,відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.10.2021року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу №01-28/10/2021, за умовами якого ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» передані права вимоги грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі прав вимоги. З витягу із реєстру боржників договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 року вбачається, що ТОВ «Займер» передало, а ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» прийняло право вимоги за кредитним договором №107435 від 22.01.2020 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)
Згідно ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частина 1 статті 514 ЦК України зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло право вимоги по кредитному договору №107435 від 22.01.2020 року.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
22.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №107435. Згідно з п.п. 1.1, 1.2 договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в сумі 3000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 15 днів, тобто до 05.02.2020 року. Строк дії договору 10 днів, але в будь якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами.
Відповідно до пункту 1.3 договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно з пунктом 1.4 договору кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Відповідачем у кредитному договорі були зазначені реквізити платіжної банківської карти для перерахування кредитних коштів.
Згідно з п.п. 2.1, 2.3 договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 2ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору №107435 від 22.01.2020 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір №107435 від 22.01.2020 року ідентифікований ТОВ «Займер». Акцепт договору позичальником здійснено у формі одноразового ідентифікатора KL4633, що підтверджує факт підписання відповідачем вказаного договору.
Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору №107435 від 22.01.2020 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
З долученої до матеріалів справи інформаційної довідки вбачається, що ТОВ «Займер» перерахувало відповідачці на вказану нею платіжну картку №516874ХХХХХХ8799 3000,00 грн., що відповідало положенням п.1.4 кредитного договору.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Оскільки відповідачкою не спростовано факту отримання нею кредиту у розмірі 3000,00 грн., вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Як вказувалося вище, відповідно до п.1.2 кредитного договору термін повернення кредиту визначено 05.02.2020 року. Отже, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в період з 22.01.2020 року до 05.02.2020 року, що відповідає умовам кредитного договору.
Доказів пролонгації кредитного договору позивачем не було надано. Так, пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту. Водночас доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Так, з умов кредитного договору не вбачається, що сторонами обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після спливу строку кредитування і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другої статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання за цією угодою.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, з огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, є необґрунтованою.
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» вимог про стягнення з позичальника встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв.
А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за користування кредитом за період з 22.01.2020 року до 05.02.2020 року в розмірі 900,00 грн. (3000,00грн. х 15 днів х 2,0%).
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №107435 від 22.01.2020 року в розмірі 3900,00 грн., з яких 3000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 900,00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 767,00 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат за надання правничої допомоги. За правилами ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до акту про отримання правової допомоги від 26.05.2025 року ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» сплатило на користь адвоката Пархомчука С.В. 10 500,00 грн.
Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 211/3113/16-ц (провадження N 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі N 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд враховує, що категорія справ про стягнення заборгованості за кредитним договором не є складною. З урахуванням кваліфікації і досвіду адвоката заявлені до відшкодування витрати в розмірі 10 500,00 грн. є явно неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
Отже, на підставі наведеного, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення із позивача на користь відповідача 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256,258,526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 141, 81, 263 - 265 ЦПК України,
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» 3900,00 грн. заборгованості за кредитним договором №107435 від 22.01.2020 року, 767,00 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 13.06.2025 року.
Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ