Провадження № 22-ц/803/1433/25 Справа № 388/565/24 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М.Д. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
11 червня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу 388/565/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2024 року,
встановив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 квітня 2023 року між ним та відповідачем укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою про те, що він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США в еквіваленті 387998 гривень. Позивачем було надано вказану суму відповідачу у борг, а відповідач зобов'язався повернути грошові кошті у розмірі 10 000 доларів США у строк до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, у разі відсутності грошових коштів, зобов'язаний вийти на роботу, щоб відпрацювати суму, в іншому випадку сума боргу буде збільшуватися на 1 % щодня. Оскільки відповідачем за борговою розпискою не було повернуто грошових коштів, позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу, проте, від відповідача жодних дій на погашення боргу не здійснено. Позивач неодноразово звертався до відповідача, телефонував йому, наполягав на поверненні грошових коштів, намагався зустрітись, але відповідач кожного разу ухиляється від повернення боргу за борговою розпискою.
Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача борг за борговою розпискою від 05 квітня 2023 року у розмірі 10 000 доларів США в еквіваленті 387 998 гривень, додатково відсотки за користування позикою у розмірі 13 000 доларів США в еквіваленті 504 397,40 гривень, інфляційні втрати за період з 05 квітня 2023 року по 18 березня 2024 року у розмірі 9911,52 грн., 3 % річних у розмірі 10 483,27 гривень, а всього 23 525,65 доларів США в еквіваленті 912 790,60 гривень, а також судові витрати.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки, грошові кошти за розпискою від 05.04.2023 року в розмірі 10 000 тисяч доларів США за вимогою позивачу повернуто не було, позивачем було надіслано відповідачу письмову досудову вимогу, в
якій вимагалось від ОСОБА_2 повернути грошові кошти за розпискою від
05.04.2023 року у розмірі 10 000 тисяч доларів США та додатково 1%
щодня за несплату (розмір відсотків 100 доларів США), проте
жодних дій від відповідача, щодо повернення вищевказаних грошових коштів,
здійснено не було.
Відповідач своїх зобов'язань не виконав, отримані від позивача в борг грошові кошти не повернув.
Крім того, зазначає, що оригінал розписки знаходиться в позивача. Зазначена розписка, оригінал якої був би наданий на першу вимогу суду та буде наданий на першу вимогу суду, є належним письмовим доказом укладення між позивачем та відповідачем договору позики в указаній в ній сумі. Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов'язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу.
Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане.
Будь-яких доказів на спростування факту укладення між сторонами договору позики від 05.04.2024 року, доказів щодо повернення боргу - відповідачем суду не надано.
Звертає увагу, що «невідомою особою - ЮКК «Human Right», яка без вказівки будь-яких прізвищ направлено досудову вимогу є юридична компанія, де ОСОБА_1 укладений договір про надання юридичних послуг з супроводу справи про стягнення коштів за борговою розпискою, договір від 09.11.2024 року доданий до матеріалів справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що відповідно до копії розписки, долученої позивачем до позову, 05 квітня 2023 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у сумі 10 000 доларів США та зобов'язався повернути борг до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, у разі відсутності грошових коштів, зобов'язався вийти на роботу протягом семи днів і на його умовах відпрацювати борг. У разі не повернення вказаних вище грошових коштів або не виходу на роботу ОСОБА_2 зобов'язався оплатити ОСОБА_1 неустойку у розмірі 1 % в день від суми боргу за прострочення зобов'язання (а.с.8).
До позову також долучено копію досудової вимоги від 09 листопада 2023 року, яка направлялась ОСОБА_2 від ЮКК “Human Right», в якій вказана організація запропонувала ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 суму боргу за борговою розпискою від 05.04.2023 року 10 000 доларів США (а.с.16-18).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обумовлений сторонами строк повернення грошових коштів - 05.04.2025 року не настав, а отже, за відсутності будь-якої вимоги кредитора ОСОБА_1 про дострокове повернення коштів, у боржника ОСОБА_2 відсутній обов'язок з повернення як позики, так і нарахованих відсотків на момент розгляду даної справи, крім того, позивачем не доведено наявності обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, а саме не доведено факту укладення договору позики, не наведено обґрунтування причин відсутності оригіналу розписки.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19) зазначено, що: "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
З урахуванням наведених норм права, апеляційний суд приходить до висновку, що укладення між сторонами договору позики у письмовій формі є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу за борговою розпискою, ОСОБА_1 посилався на те, що 05 квітня 2023 року він передав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 10 000 доларів США у еквіваленті 387 998 гривень, які позичальник зобов'язувався повернути до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, що підтверджується долученою ним до позовної заяви копією розписки.
Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 коштів за борговою розпискою, не вжив усіх передбачених процесуальним законом заходів, спрямованих на з'ясування обставин у справі, не витребував у позивача оригінал боргової розписки, дійшовши при цьому до висновку про недоведеність виникнення між сторонами правовідносин з договору позики, хоча, позивач надав суду завірену копію боргової розписки, що підтверджує наявність у позивача оригіналу такої.
Як вбачається з наданого суду апеляційної інстанції оригіналу розписки, вона написана власноручно ОСОБА_2 із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків, містить інформацію, що він бере у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США в еквіваленті 387 998 гривень.
Тобто, вона містить прізвище, ім'я, по батькові позичальника та позикодавця, РНОКПП позичальника і суму позики.
В даній розписці вказано, що позичальник зобов'язується повернути кошти у строк до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, а також дату її складення - 05 квітня 2023 року.
Таким чином, зміст розписки вказує на те, що ОСОБА_2 бере у борг грошові кошти в сумі 10 000 доларів США в еквіваленті 387 998 гривень і зобов'язується їх повернути у строк до 05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора, що є свідченням підтвердження факту отримання коштів.
Зазначена розписка, оригінал якої було подано до апеляційного суду, є належним письмовим доказом укладення між позивачем та відповідачем договору позики в указаній в ній сумі. Ця письмова розписка підтверджує, як укладення договору позики, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує сам факт отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов'язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу.
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20, викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка є держателем розписки, вважається позикодавцем, навіть якби не було вказано жодного імені позикодавця в розписці.
Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у позивача ОСОБА_1 свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем ОСОБА_2 не виконане.
Будь-яких доказів на спростування факту укладення між сторонами договору позики від 05 квітня 2023 року, доказів щодо повернення боргу - відповідачем суду не надано.
Отже, дослідивши зміст складеної розписки та враховуючи обставини справи, зокрема, і той факт, що відповідачем не спростовано написання саме ним боргової розписки, за відсутності доказів повернення боргу, суд першої інстанції не встановивши справжню природу правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок чого прийняв необґрунтоване рішення, чим порушив норми матеріального права.
Враховуючи те, що стороною позивача доведено факт укладення договору позики з відповідачем, що підтверджується борговою розпискою від 05 квітня 2023 року, написаною та підписаною ОСОБА_2 , відповідач не повернув позивачу отримані в борг грошові кошти в сумі 10 000 доларів США в еквіваленті 387 998 гривень, в обумовлений розпискою строк (05 квітня 2025 року або за першою вимогою кредитора), суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 вказаної суми боргу в розмірі 10 000 доларів США в еквіваленті 387 998 гривень.
Що ж стосується стягнення відсотків за користування позикою, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги за ч. 2 ст. 1050 ЦКУ.
Після закінчення строку позики права та інтереси позикодавця/кредитора забезпечені частиною 2 ст. 625 ЦКУ, за якою за увесь час прострочення повернення грошового зобов'язання стягуються 3% річних (якщо інший розмір саме процентів річних не визначено договором) та % інфляції (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року №444/9519/12).
Згідно ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
У відповідності ст. 1050 ЦКУ якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 625 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також % інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У контексті ст. 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому боржник зобов'язаний сплатити гроші на користь кредитора, а останній має право вимагати виконання цього обов'язку (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 №373/2054/16-ц).
Разом з тим, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні втрати та 3% річних, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.
Оскільки, позивач просив стягнути відсотки за користування позикою за період з 05 квітня 2023 року по 18 березня 2024 року, що суперечитимеп. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про задоволення частково апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, то з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8 924 гривень (виходячи з пропорційно задоволених позовних вимог) та за подання апеляційної скарги в розмірі 13 386 гривень.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 05 квітня 2023 року в розмірі 10 000 доларів США в еквіваленті 387 998 гривень та відсотки за користування позикою в розмірі 13 000 доларів США в еквіваленті 504 397,40 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 22 310 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повне судове рішення складено 11 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста