12 червня 2025 р. Справа № 520/7471/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, по справі № 520/7471/25
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича треті особи Акціонерне товариство "Райффайзен Банк"
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (ділі - позивач), звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича від 21.02.2025 про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП №77593001.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 року закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича, третя особа: Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" про визнання протиправною та скасування постанови.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також позивач просить суд врахувати правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 229/1026/21.
За приписами ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до п.1 та п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута в порядку письмового провадження, а також, відсутність клопотань від сторін справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Приймаючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення спору щодо правомірності рішень та дій державного виконавця при примусовому виконанні наказу господарського суду відповідно до положень частини першої статті 74 Закону №1404-VIII, статей 339-345 ГПК України, ст.287 КАС України належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, тобто Господарського суду Донецької області.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Судом встановлено, що предметом спірних правовідносин у даній справі є постанова приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича від 21.02.2025 про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП №77593001.
Так, спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч.1 статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 74 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
З матеріалів справи встановлено, що 21.03.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Дмитром Вячеславовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77593001 з примусового виконання Наказу № 905/573/24, виданого 25.07.2024 року Господарським судом Донецької області про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ФІДЛАЙФ, Товариства з обмеженою відповідальністю ФІДЛАЙФ, Товариства з обмеженою відповідальністю СКВ-АГРО, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» заборгованість за Кредитним договором № 010/3-КБ/4484 від 02.07.2021р. до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/3-КБ/1573 від 07.09.2017р. 3 702 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 886 711,76 грн. заборгованості за відсотками та витрати на оплату судового збору у розмірі 55 064,54 грн.
Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди, яка розрахована як 10% з 3 702 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 886 711,76 грн. заборгованості за відсотками та витрат на оплату судового збору у розмірі 55 064,54 грн.
Позивачем оскаржується постанова приватного виконавця Кудряшова Д.В. від 21.03.2025 року у виконавчому провадженні №77593001 про стягнення з боржника основної винагороди.
З цього приводу, колегія суддів зазначає, за змістом статті 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
Разом з тим, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
При цьому частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, з аналізу наведених норм, стосовно принципів визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятої відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 16 січня 2019 року у справі №910/22695/13, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15.
За змістом позовної заяви предметом спору у цій справі є оскарження дій відповідача (приватного виконавця) як суб'єкта владних повноважень, пов'язану із здійсненням виконавчих дій у виконавчому провадженні, стосовно винесеної постанов приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича від 21.02.2025 про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні ВП №77593001, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Тобто, спір у цій справі пов'язаний безпосередньо з захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі №229/1026/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що вказаний спір є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
За викладених обставин, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 170 КАС України щодо закриття провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, у справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, а тому ухвалене судове рішення на підставі вимог статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 по справі №520/7471/25 - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича, третя особа Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" про визнання протиправною та скасування постанови, направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова