12 червня 2025 р. Справа № 440/698/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 14.02.25 у справі № 440/698/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у вигляді невикористаної частини щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби за 2020 рік тривалістю 12 календарних днів в сумі 5348,16 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), щомісячної індексації грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 30.11.2017 в сумі 2717,01 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації за березень 2022 року в сумі 14931,09 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), грошової компенсації за невикористані частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 03 календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 19 календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 20 років за 2021 рік у кількості 15 календарних днів у розмірі 16490,17 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), грошової компенсації за невикористану в році звільнення (2022 рік) відпустку в кількості 07 календарних днів в розмірі 192,67 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), починаючи з 19.03.2022 по день фактичної виплати заборгованості - 14.12.2023.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у вигляді невикористаної частини щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби за 2020 рік тривалістю 12 календарних днів в сумі 5348,16 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), щомісячної індексації грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 30.11.2017 в сумі 2717,01 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації за березень 2022 року в сумі 14931,09 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), грошової компенсації за невикористані частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 03 календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 19 календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 20 років за 2021 рік у кількості 15 календарних днів у розмірі 16490,17 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), грошової компенсації за невикористану в році звільнення (2022 рік) відпустку в кількості 07 календарних днів в розмірі 192,67 грн (з вирахуванням ПДФО та ВЗ в розмірі 19.5%), починаючи з 19.03.2022 по день фактичної виплати заборгованості - 14.12.2023, у розмірі 180555,91 грн без урахування податків й інших обов'язкових платежів.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів повернуто позивачу.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, не дослідив факт порушення відповідачем перерахування грошових коштів позивачу на виконання судових рішень та дійшов хибного висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Головне управління Національної поліції в Полтавській області з доводами, викладеними позивачем, не погодилося. Вважає оскаржувану обґрунтованною і законною, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Від позивача надійшла заява, у якій позивач просить урахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами в цій справі виник у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні та стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Приймаючи ухвалу від 3 квітня 2023 року про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, звернувшись з позовом 19 січня 2025 року (позов сформовано в системі "Електронний суд"), пропустив строк звернення до адміністративного суду, встановлений законом.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наведено обставин, які були б об'єктивно непереборними та які б не залежали від її волевиявлення, та які б були пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом установленого законом строку звернення до суду та у період після його закінчення до дати звернення до суду з цим позовом, який є тривалим, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Натомість наведені позивачем у заяві від 03 лютого 2025 року обставини носять суб'єктивний характер, повністю залежали від волевиявлення позивача, та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Тому суд визнав неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Судом установлено, що виконання судових рішень у справах №440/7408/22, № 440/6387/22, № 440/6714/22, № 440/6705/23 відповідачем перераховано позивачу грошові кошти, належні при звільненні у період з 24 грудня 2022 року по 14 грудня 2023 року.
Позовна заява у цій справі сформована в системі "Електронний суд" 19 січня 2025 року.
Позиція позивача в апеляційній скарзі зводиться до того, що обрахунок строку звернення до суду з вимогами щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід здійснювати з моменту отримання відповіді відповідача на адвокатський запит, в якому повідомлено про перерахування коштів ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі № 440/7408/22, а саме з 31 січня 2025 року.
Водночас ОСОБА_1 чекала остаточного розрахунку на виконання судового рішення у справі № 440/7408/22, щоб подати єдиний позов про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо всіх сум, сплачених відповідачем на виконання судових рішень.
Суд першої інстанції встановив, що позивач міг звернутися до суду з вимогами щодо нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні протягом місяця з моменту виплати грошових коштів на виконання зазначених судових рішень і звернення позивача до відповідача з запитами не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися чи дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права.
Перевіряючи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні належних сум, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, у цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Водночас, як наголосив Верховний Суд, при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, - є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Верховний Суд у постанові від 30 січня 2025 року у справі № 320/26833/23 зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Колегія суддів зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно - правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
До того ж, строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як убачається з матеріалів справи, Наказом ГУНП в Полтавській області від 16.03.2022 №133 о/с майора поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління, з 18.03.2022 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).
У день звільнення відповідач не здійснив виплату сум індексації грошового забезпечення, що зумовило неодноразове звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
24 грудня 2022 року на виконання цього рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 у справі №440/7408/22 Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 5348,16 грн.
14 липня 2023 року на виконання цього рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2022 у справі №440/6387/22 Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 16490,17 грн.
10 листопада 2023 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №440/6714/22 Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення за березень 2022 року та додаткової щомісячної винагороди за березень 2022 року у розмірі 14 931,09 грн.
14 грудня 2023 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 у справі №440/6705/23 Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 30.11.2017 в сумі 2717,01 грн.
Позов про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо належних сум грошового забезпечення, виплачених у 24 грудня 2022 року (у розмірі 5348,16 грн), 14 липня 2023 року (у розмірі 16490,17 грн), 10 листопада 2023 року (у розмірі 14 931,09 грн) та 14 грудня 2023 року (у розмірі 2717,01 грн) позивач подав до суду 19 січня 2025 року.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 чекала остаточного розрахунку на виконання судового рішення у справі № 440/7408/22, щоб подати єдиний позов про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо всіх сум, сплачених відповідачем на виконання судових рішень, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 116 КЗпП України роботодавець зобов'язаний провести з працівником повний розрахунок у день його звільнення, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку породжує відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, суть якої полягає у компенсації працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, у формі середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Порушення обов'язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов'язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.
Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов'язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення.
Отже, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов'язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі №300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23, згідно з якою строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо.
З огляду на зазначене аргумент позивача в апеляційній скарзі про те, що він міг визначити обсяг своїх вимог лише 14 грудня 2023 року, станом на дату проведення останнього (остаточного як зазначає позивач) розрахунку є безпідставним, оскільки підміняє об'єктивний факт порушення щодо своєчасного розрахунку при звільненні суб'єктивним уявленням про обсяг шкоди, та фактично ігнорує правову природу компенсації майнових втрат працівника у зв'язку з порушенням строків розрахунку роботодавцем при звільненні, яка спрямована не на підтвердження факту заборгованості, а на відшкодування майнових втрат через прострочення виконання грошового зобов'язання. За такого підходу працівник міг би довільно відкладати пред'явлення відповідних вимог, посилаючись на неповний обсяг виконаного роботодавцем зобов'язання та відсутність остаточного розрахунку. Крім того, позивач після отримання виплати у 24 грудня 2022 року (на виконання судового рішення у справі № 440/7408/22) не міг передбачити, що його вимоги у інших судових справах, на виконання судового рішення у яких відповідачем виплачено відповідні суми 14 липня 2023 року та 10 листопада 2023 року, будуть задоволені судом, і що такий розрахунок - у грудні 2022 року не буде остаточним.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19 травня 2025 року у справі № 380/1794/24.
Судом першої інстанції було надано оцінку обставинам, які, зі слів позивача, вплинули на підготовку та подання позовної заяви в установлений законодавством строк, а саме: отримання відповіді відповідача на адвокатський запит, в якому повідомлено про перерахування коштів ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі № 440/7408/22, посилання те, що призначення платежу 24.12.2022 не дозволяло зробити висновок про виконання судового рішення у справі № 440/7408/22 та запроваджений в країні воєнний стан і пов'язані з цим обмеження, та обґрунтовано визнано їх неповажними, оскільки означені аргументи позивача не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права він був об'єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду.
Так, колегія суддів уважає слушним висновок суду першої інстанції, що звернення позивача до відповідача з адвокатським запитом щодо виконання судового рішення у справі № 440/7408/22 та отримання відповіді не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 та від 12 квітня 2023 року у справі №380/14933/22.
Неповна інформація про платіж та незазначення документів, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів позивачу 24.12.2022 мало стати підставою для звернення до відповідача за роз'ясненням безпосередньо після отримання такого платежу позивачем, а не зі спливом більше ніж трьох років - 19.01.2025.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив встановлений строк звернення до суду в наведеними позовними вимогами, водночас зауважує, що обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів, позивачем не наведено.
З огляду на те, що доводами апеляційної скарги не спростовується пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом без поважних причин, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для повернення позовної заяви позивача.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 440/698/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова