03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 369/136/25 Головуючий у суді першої інстанції - Янченко А.В.
Номер провадження № 22-ц/824/8013/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
11 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 лютого 2025 року, постановлену під головуванням судді Янченко А.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири.
16 січня 2025 року позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належну ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1274466932224.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що, на його думку, даний позов потребує забезпечення, оскільки підставою для подання позову стало укладення відповідачами договору з метою уникнути накладення стягнення на належну ОСОБА_3 квартиру після набрання чинності рішенням суду про стягнення з останньої на користь позивача та ОСОБА_5 загалом 1 351 972, 56 грн.
Позивач стверджує, що наявні підстави вважати, що після отримання відомостей про подачу даного позову про визнання недійсним договору дарування квартири ОСОБА_2 може вжити заходів для того, щоб розпорядитися подарованою їй ОСОБА_3 квартирою на свій розсуд.
Необхідність застосування саме цього заходу забезпечення позову обґрунтовується тим, що у випадку відчуження чи обтяження ОСОБА_2 зазначеної квартири, виконання рішення суду за даним позовом буде ускладнене або навіть унеможливлене.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 05 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, з огляду на наступне.
Спір у справі стосується квартири ОСОБА_2 , яка наразі, на думку позивача, була протиправно відчужена ОСОБА_3 .. Тому, оскільки ним оскаржується правочин, який став підставою для відчуження, вважає, наявні підстави для накладення арешту на майно. Якщо таке майно буде відчужено, виконання рішення суду першої інстанції, у разі задоволення позову, буде ускладнено.
Стверджує, факт відчуження нерухомого майна від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 після ухвалення судом рішення про стягнення із ОСОБА_3 коштів є доказом наміру ухилитися від виконання рішення Печерського районного суду міста Києва у справі №757/34895/22-ц.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися (а.с. 81-83, 86-88), заяв про відкладення розгляду справи із підстав, які б могли бути визнанні поважними не подавали.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано суду доказів, підтверджуючих те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано доказів того, що забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогам. Суд не вбачає необхідності у забезпеченні позову, так як доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому безпідставне вжиття заходів забезпечення позову порушить права інших осіб.
Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідає з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Так, відповідно до поданої позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним договору дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 22 жовтня 2024 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Ж.А. за реєстровим номером 268 та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Ж.А., індексний номер: 75682939 від 22 жовтня 2024 року 15:36:09, щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 56,9 кв. м, житловою площею 28 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 22 жовтня 2024 року.
В матеріалах справи міститься постанова Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, відповідно до якої апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , подану представником ОСОБА_8 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна - задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 солідарно на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди нерухомого майна в розмірі 669 293, 35 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором оренди нерухомого майна в розмірі 669 293, 35 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 солідарно на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору 6 692,93 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприемця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 солідарно на користь ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору 6 692,93 грн, залишено без змін (а.с. 7-9).
24 жовтня 2024 року Печерським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди нерухомого майна в розмірі 669 293, 35 грн та суми сплаченого судового збору в розмірі 6 692, 93 грн (а.с. 10). На підставі виконавчого листа приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 (а.с. 11).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04 грудня 2024 року №406600635 вбачається, що право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 було припинено 22 жовтня 2024 року. Інші відомості щодо права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно відсутні у Реєстрі (а.с. 14).
Як вбачається із копії договору дарування квартири від 22 жовтня 2024 року, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 подарувала та передала ОСОБА_2 , а остання прийняла в дар від ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Враховуючи приписи ч.1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи заявника про можливість утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, є обґрунтованими, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Як вбачається, із матеріалів вказаної справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири, у якому просить суд визнати недійсним договору дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 22 жовтня 2024 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Огороднік Ж.А. за реєстровим номером 268 та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Огороднік Ж.А., індексний номер: 75682939 від 22 жовтня 2024 року 15:36:09, щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 56,9 кв. м, житловою площею 28 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 22 жовтня 2024 року.
Таки чином, предметом розгляду даної справи є саме квартира загальною площею 56,9 кв. м, житловою площею 28 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка по спірному договору дарування була передана від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , який оскаржується позивачем по справі. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогам.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи зазначені обставини, а також предмет позову, суд першої інстанції дійшов до хибного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.
Таким чином, наявні правові підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, оскільки позивач оскаржує саме правомірність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору дарування.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, колегія суддів вбачає загрозу відчуження спірного майна на користь третіх осіб.
Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.
Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому заява про забезпечення позову підлягає до задоволення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, постановлена з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 05 лютого 2025 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
В порядку забезпечення поданого ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування квартири, забезпечити позов шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1274466932224.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 червня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв