апеляційне провадження №22-ц/824/11681/2025
справа №761/5071/23
11 червня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі судді-доповідача Поліщук Н.В., суддів Желепи О.В., Соколової В.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року (повну ухвалу складено 25 квітня 2025 року), постановлену під головуванням судді Волошина В.О.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_6 , про виселення, -
У лютому 2023 року до суду звернулася ОСОБА_7 із позовом про розірвання договору найму житла та виселення з житла.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 квітня 2023 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року замінено позивачку у справі ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її правонаступника ОСОБА_2 .
В квітні 2025 року ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №761/21269/24.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі залишено без задоволення.
Не погодившись з постановленою ухвалою, 12 травня 2025 року ОСОБА_1 через систему Електронний суд подано апеляційну скаргу.
Дослідивши зміст апеляційної скарги, апеляційний суд робить такий висновок.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Обмеженням права на доступ до суду в даному випадку є визначений нормами ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
З оскаржуваної ухвали убачається, що такою постановлено залишити без задоволення клопотання відповідачки про зупинення провадження у справі.
Статтею 353 ЦПК України встановлено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. При цьому, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у цій статті, є вичерпним.
Обмеження в оскарженні певної категорії судових рішень є передбачуваним заходом, що застосовується з метою спрямування судового процесу у належну процесуальну послідовність відповідно до встановлених правил і недопущення необґрунтованого затягування строків розгляду справи у зв'язку із поданням скарг на судові рішення, які не впливають на права, свободи та інтереси учасників справи та на дотримання процесуального порядку.
Отже, враховуючи те, що оскаржувана ухвала районного суду про залишення без задоволення заяви відповідачки про зупинення провадження не передбачена переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України, відтак така не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №761/12961/13-ц зауважив, що оскільки ухвала, якою відмовлено у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі, не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, апеляційна скарга на таку ухвалу суду підлягає поверненню.
При цьому, заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Отже, подана ОСОБА_1 апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року підлягає поверненню.
Керуючись статтею 357 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року повернути особі, яка її подає.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постновлення, касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова