Справа № 752/21666/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9341/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Слободянюк А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
03 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Слободянюк А.В., у м. Києві у справі №752/21666/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, повний текст якого складено 24 лютого 2025 року, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави. Зазначив, що 22 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики № К221221-5, відповідно до якого він надав відповідачу позику в сумі 213 330,00 грн., які відповідач зобов'язувався повернути до 22 червня 2022 року. Також, 22 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір застави, відповідно до якого ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики передав у заставу автомобіль марки «Мercedes-Веnz», модель S 500, шасі НОМЕР_1 , 2006 року випуску, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказаним договором застави було передбачено, що при несвоєчасному поверненні позики заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, у тому числі на підставі рішення суду. ОСОБА_2 порушив умови договору, не повернув грошові кошти згідно графіку, станом на 29 серпня 2024 року заборгованість складає 297 395,42 грн. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути в рахунок погашення заборгованості за договором позики № К221221-5 від 22 грудня 2021 року заставне майно, яким за договором застави є автомобіль марки «Мercedes-Веnz», модель S 500, шасі НОМЕР_1 , 2006 року випуску, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у його власність в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним встановленням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові, мотивувавши свої висновки недоведенням факту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, та надіслання повідомлення про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави, що, на думку суду, свідчить про недотримання ним процедури звернення стягнення на заставлене майно. Для звернення до суду за захистом своїх порушених прав з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави відсутні будь-які додаткові умови чи документи, які позивач повинен додати до позовної заяви. Крім того, 09 травня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І.О. було зареєстровано в реєстрі за №295 лист повідомлення відповідачу про звернення стягнення на предмет застави, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 09 травня 2023 року. При цьому він не мав можливості надати відповідні документи у зв'язку з тим, що справа розглядалася у спрощеному порядку без повідомлення сторін. Також, вважає, що суд першої інстанції сам мав зробити відповідний запит до органів нотаріату щодо наявності або відсутності відповідного запису в Реєстрі, чого він не зробив.
В судовому засіданні ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики № К221221-5, відповідно до якого ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 213 330,00 грн., що за курсом продажу доларів США на день укладання договору (27,35 грн.), еквівалентно 7 800,00 доларів США. Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строк та в порядку передбаченому цим договором, складатиме 7 800,00 доларів США за курсом АТ КБ «ПриватБанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 6 місяців з моменту укладення договору, тобто до 22 червня 2022 року. Пунктом 5 договору позики визначено графік повернення суми позики.
Пунктом 11 договору позики визначено, що за прострочення виконання зобов'язань (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості за кожний день існування простроченої заборгованості.
Відповідно до розписки від 22 грудня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 213 330,00 грн., що за курсом продажу доларів в АТ КБ «ПриватБанк» на день укладання договору складає 7 800,00 доларів США, та зобов'язався повернути вказану суму в строк до 22 червня 2022 року (а.с. 8).
В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 22 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) укладено Договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І.А. 22 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 2838 (а.с. 6-7).
Відповідно до п. 1.1 договору застави заставою забезпечується виконання зобов'язання заставодавцем перед заставодержателем за Договором позики № К221221-5 від 22 грудня 2021 року, а саме повернення позики в строк до 22 червня 2022 рок у розмірі 213 330,00 грн., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день укладання цього договору еквівалентно 7 800,00 доларів США.
Згідно із п. 1.2 договору застави предметом застави є транспортний засіб марки «Мercedes-Веnz», модель S 500, шасі НОМЕР_1 , 2006 року випуску, колір - чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Предмет застави належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 25 травня 2021 року, ТСЦ 8048. Предмет застави сторонами оцінено в сумі 300 850,00 грн., що на дату укладання договору застави складає 11 000,00 доларів США, виходячи з встановленого АТ КБ «ПриватБанк» на дату підписання цього договору курсу 1 долару США - 27,35 грн.
Відповідно до п. 1.5 договору зазначено, що у разі невиконання заставодавцем умов зобов'язання за договором позики заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами відповідно до законодавства України та цього договору.
Згідно з п.п. 2.4.3, 2.4.4 договору застави заставодержатель має право стягнути предмет застави відповідно до законодавства України. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету застави, погасити наявну заборгованість за договором позики, а також інші витрати, пов'язані з реалізацією предмета застави.
Пунктом 2.4.5 договору застави встановлено, що у разі, якщо сум, виручених від реалізації предмету застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, заставодержатель має право одержати повне задоволення вимог відповідно до Закону України «Про заставу».
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач у визначений строк борг не повернув, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 297 395,42 грн., яка еквівалентна 7 180,00 доларів США. При цьому відповідно до наданого позивачем розрахунку за період з 22 грудня 2021 року по 29 серпня 2024 року відповідачем було сплачено 20 008,00 грн., що еквівалентно 620,00 доларів США, зокрема, 22 січня 2022 року було сплачено грошові кошти в еквіваленті 300 доларів США, 02 червня 2022 року - 320 доларів США, що також підтвердив відповідач у наданому до суду відзиві на позов.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недотримано процедуру звернення стягнення на заставлене майно, що є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на заставлене майно.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За частиною 1 статті 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Частиною 2 статті 590 ЦК України передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (ст. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 20 цього Закону звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
За ст. 28 Закону України «Про заставу», передбачено, що застава припиняється, у тому числі, з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання, у разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно.
За ч.1 ст. 27 Закону України «Про заставу», застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
За ст. 28 Закону України «Про заставу», передбачено, що застава припиняється, у тому числі, з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання, у разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно.
Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.
За змістом статті 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
У частині першій статті 23 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Частинами першою, третьою статті 24 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Така вимога узгоджується із частиною першою статті 27 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
У статті 27 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачені вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Згідно зі статтею 28 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.
Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.
Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов'язує можливість звернення стягнення на предмет застави не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й встановлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу вказаного строку з моментом реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють звернення стягнення на предмет застави.
Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не надав суду витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підтвердження реєстрації в цьому реєстрі відомостей про звернення стягнення на транспортний засіб для перевірки виконання вимог, передбачених частиною третьою статті 24 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Також суду першої інстанції не було надано докази надіслання позивачем, боржнику - ОСОБА_1 повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та звернення стягнення на предмет застави.
Ненадання позивачем доказів на підтвердження факту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та надіслання повідомлення про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави свідчить про недотримання позивачем процедури звернення стягнення на заставлене майно та є підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на заставлене майно.
Аналогічні висновки, викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №202/29241/13-ц (провадження № 14-118цс18).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що 09 травня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок І.О. було зареєстровано в реєстрі повідомлення відповідачу про звернення стягнення на предмет застави, оскільки ним не надавалися докази на підтвердження вказаних обставин суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що він не мав можливості надати відповідні документи у зв'язку з тим, що справа розглядалася у спрощеному порядку без повідомлення сторін, суд першої інстанції сам мав зробити відповідний запит до органів нотаріату щодо наявності або відсутності відповідного запису в Реєстрі, чого він не зробив.
Проте, такі доводи не узгоджуються із правилами доказування, що визначені ЦПК України. Враховуючи предмет спору, позивач мав надати всі наявні у нього докази на підтвердження права на звернення стягнення на предмет застави у визначений ним спосіб. Відповідно, ризики невчинення відповідних дій мають бути покладені виключно на позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 червня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді