Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 червня 2025 р. № 520/7965/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Приватної фірми "Артон" до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення
Приватна фірма "Артон" звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості № UA100430/2025/000002/1 від 16.01.2025.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів є протиправним. Вказує, що позивачем надавалися всі необхідні документи для митного оформлення до митного органу. Позивач зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що заперечує проти заявленого позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. Зазначив, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за МД встановлено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд установив наступне.
Між Приватною фірмою «АРТОН» (Покупець) та Talley's Limited (New Zealand) (Продавець) укладений контракт №0108 від 01.08.2024 (а.с.29-31).
Предметом вказаного Контракту, відповідно до п.1.1. розділу І, є те, що Продавець продає Покупцеві заморожену або охолоджену рибу та морепродукти (у подальшому Товар) згідно інвойсу та ціни, узгодженої Сторонами.
Відповідно до п. 1.2 розділу І зазначеного Контракту Інвойс є невід'ємною частиною цього Контракту.
Згідно з п. 3.1 Контракту ціна товару, що є предметом купівлі-продажу, вказується в інвойсі в USD.
Відповідно до п.4.2 Контракту №0108 від 01.08.2024 та інвойсу №GF9199 від 24.09.2024 умовою оплати за товар є передплата, яка відповідно до інвойсу становить 30% суми контракту, що дорівнює 20948,4 доларів США (повна вартість партії товару за інвойсом №GF9199 - 69828,00 доларів США) (а.с.29-31, 52).
На попередню оплату товару продавцем за контрактом виписана проформа інвойс № GF9199 від 24.09.2024 на поставку риби мороженої на суму 69828,00 доларів США (а.с.52).
Вказаний інвойс наданий митниці разом із листом про надання додаткових документів за митною декларацією №UA100430/2025/580264 (24UA100430580264U8) від 16.01.2025, рішення №UA100430/2025/000002/1 від 16.01.2025 б/н від 21.02.2025 (а.с.41, 52, 55).
Інвойс №GF9199 від 24.09.2024 оплачений в сумі 20948,4 доларів США за допомогою системи SWIFT від 26.09.2024 (підстава переказу: проформа інвойс № GF9199 від 24.09.2024 та контракт №0108 від 01.08.2024) (а.с.25).
Комерційний Інвойс №0163Е від 22.10.2024 виписаний на остаточну оплату партії товару, обумовленого проформою - інвойсом №GF9199, сума оплати за цим інвойсом 41364,40 доларів США, при цьому в інвойсі зазначено, що він складений на підставі інвойсу № GF9199 (а.с.21).
Оплата комерційного інвойсу №0163Е проведена за допомогою системи SWIFT номер від 26.12.2024, сума оплати - 48879,6 доларів США (підстава - інвойс 0163E від 22.10.2024, контракт №0108 від 01.08.2024) (а.с.26).
Для розмитнення товару була подана митна декларація №25UA100430580264U8 щодо митного оформлення товару, ввезеного позивачем на територію України на підставі Контракту №0108 від 01.08.2024 (79-80).
Відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA100430/2025/000002/1 від 16.01.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100430/2025/000004 (а.с.12-13, 18-19).
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів UA100430/2025/000002/1 від 16.01.2025 зазначено наступне:
"Декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.
Відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України (далі - МКУ) до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: - витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на страхування цих товарів.
1. Довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01, що підтверджує транспортні витрати, не може вважатися належним документом, оскільки він не є первинним документом у розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а згідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників митних декларації на підставі даних, не підтверджених первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності. Для підтвердження витрат на транспортування товару декларантом надано Довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01, які видані ФОП ОСОБА_1 та договір транспортного експедирування від 01.06.2024 № 01/06 між ПП «Артон» та ФОП ОСОБА_1 . Проте згідно з даними зазначеними в автотранспортній накладній СМР від 13.01.2025 б/н перевізником товарів виступає інша особа «PE ZHURBA A.O.».
Відповідно до наказу МФУ №599 від 24.05.2012 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МКУ) подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів належать: транспортний договір; рахунок-фактура; заявка на здійснення транспортно-експедиційних послуг; акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).
2. Договір про перевезення від 01.06.2024 № 01/06 зазначений у гр. 44 не надісланий до митної декларації.
3. Декларантом до митного оформлення не надано транспортний договір; заявку на здійснення транспортно-експедиційних послуг; акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.
4. Відповідно до п. 4.2 контракту від 01.08.2024 № 0108 та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E умовою оплати за товар є передплата.
Згідно наданих платіжних документів swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 зазначено, що оплата здійснюється за PROFORMA INVOICE від 24.09.2024 № GF9199 який не надано до митної декларації, та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E. Суми проплат за згаданими платіжними документами swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 складає 20948,4 дол. США та 48879,6 дол. США, що не відповідає ціні даної партії товару заявленої за митною декларацією від 16.01.2025 № UA100430/2025/580264 (24UA100430580264U3).
5. В інвойсі від 22.10.2024 № 0163E зазначено документ попередньої проплати з номером BKNZNZ22 №511278-0001 який до митної декларації не надано.
6. Надані платіжні документи swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 не можуть бути взяті до уваги у якості банківського платіжного документа, що стосується оцінюваного товару, оскільки згідно з нормами ЗУ від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого Постановою правління НБУ від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, а подані документи не можна ідентифікувати як документи, що стосуються даної партії товару.
7. Відповідно до графи 8 МД та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E, Довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01 зазначено адресу отримувача вантажу «місто Харків, Україна», в CMR від 13.01.2025 б/н зазначено місце доставки вантажу місто Київ (Україна)".
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною 6 статті 264 Митного кодексу України визначено, що митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частинами 1-3 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Стаття 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта.
Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.
Так, відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а саме:
- довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01, що підтверджує транспортні витрати, не може вважатися належним документом, оскільки він не є первинним документом у розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а згідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників митних декларації на підставі даних, не підтверджених первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності. Для підтвердження витрат на транспортування товару декларантом надано Довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01, які видані ФОП ОСОБА_1 та договір транспортного експедирування від 01.06.2024 № 01/06 між ПП «Артон» та ФОП ОСОБА_1 . Проте згідно з даними зазначеними в автотранспортній накладній СМР від 13.01.2025 б/н перевізником товарів виступає інша особа «PE ZHURBA A.O.»;
- договір про перевезення від 01.06.2024 № 01/06 зазначений у гр. 44 не надісланий до митної декларації;
- декларантом до митного оформлення не надано транспортний договір; заявку на здійснення транспортно-експедиційних послуг; акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- відповідно до п. 4.2 контракту від 01.08.2024 № 0108 та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E умовою оплати за товар є передплата. Згідно наданих платіжних документів swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 зазначено, що оплата здійснюється за PROFORMA INVOICE від 24.09.2024 № GF9199 який не надано до митної декларації, та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E. Суми проплат за згаданими платіжними документами swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 складає 20948,4 дол. США та 48879,6 дол. США, що не відповідає ціні даної партії товару заявленої за митною декларацією від 16.01.2025 № UA100430/2025/580264 (24UA100430580264U3);
- в інвойсі від 22.10.2024 № 0163E зазначено документ попередньої проплати з номером BKNZNZ22 №511278-0001 який до митної декларації не надано;
- надані платіжні документи swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 не можуть бути взяті до уваги у якості банківського платіжного документа, що стосується оцінюваного товару, оскільки згідно з нормами ЗУ від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого Постановою правління НБУ від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, а подані документи не можна ідентифікувати як документи, що стосуються даної партії товару;
- відповідно до графи 8 МД та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E, Довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01 зазначено адресу отримувача вантажу «місто Харків, Україна», в CMR від 13.01.2025 б/н зазначено місце доставки вантажу місто Київ (Україна);
- у митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VIIГАТТ. Відповідно до положень статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на «дійсній вартості» імпортованого товару.
Відповідно до ч. 1 ст.337 МК України перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені МК України.
Згідно з вимогами п.2 ч .2 ст. 52 МК України декларант зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України має право упевнюватися в достовірності або точності будь - якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та письмово запитувати у декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надав розширений пакет документів для підтвердження правильності та достовірності визначення ним митної вартості задекларованих товарів.
Щодо доводів відповідача про те, що договір про перевезення від 01.06.2024 №01/06 зазначений у гр. 44 не надісланий до митної декларації, суд зазначає таке.
Судом, із картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100430/2025/000004, установлено, що позивачем було надано до митного органу договір (контракт) про перевезення №01/06 від 01.06.2024 (а.с.18-19).
Крім того, у матеріалах справи міститься лист ПФ "Артон" від 21.02.2025 разом із доказами направлення, з якого вбачається, що позивачем до митного органу було надіслано документи, що підтверджують вартість перевезення, зокрема, договір транспортного експедирування №01/06 від 01.06.2024 (а.с.41,55).
Вказаний договір також міститься у матеріалах справи (а.с.42-44).
Отже, доводи відповідача спростовуються матеріалами справи.
Щодо доводів відповідача про те, що в інвойсі від 22.10.2024 № 0163E зазначено документ попередньої проплати з номером BKNZNZ22 №511278-0001, який до митної декларації не надано, суд зазначає таке.
У матеріалах справи міститься інвойс від 22.10.2024 №0163Е, в якому зазначено: "Please pay in USD to Bank of New Zealand, Account Number: 511278-0001 USD, Swift Code: BKNZNZ22", що в перекладі українською означає: "Будь ласка, здійсніть платіж у доларах США на рахунок у Bank of New Zealand, номер рахунку: 511278-0001 USD, Swift Code: BKNZNZ22" (а.с.21).
Тобто, у вказаному інвойсі йдеться про номер рахунку, на який потрібно здійснити платіж та Swift-код, а не документ, який підтверджує попередню проплату.
Таким чином, суд не приймає до уваги зазначені доводи відповідача.
Щодо доводів відповідача про те, що суми проплат за платіжними документами swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024 складає 20948,4 дол. США та 48879,6 дол. США, що не відповідає ціні даної партії товару заявленої за митною декларацією від 16.01.2025 №UA100430/2025/580264 (24UA100430580264U8, суд зазначає таке.
Відповідно до інвойсів №GF9199 від 24.09.2024 та №0163Е від 22.10.2024 до розмитнення було направлено товар на загальну суму 51115,9 доларів США (9751,5 доларів США + 41364,4 доларів США).
Загальною сумою відповідно до платіжних документів від 26.09.2024 та від 26.12.2024 є 69828 доларів США (20948,40 доларів США+48879,60 доларів США) (а.с.25-26).
Судом установлено, що митним органом було прийнято митну декларацію №25UA100430580457U5, якою розмитнювалася частина товару, зазначеного в інвойсі №0163Е від 22.10.2024, на загальну суму 18712,10 доларів США (а.с.66).
Вказана частина товару не була розмитнена за декларацією №UA100430/2025/580264 (24UA100430580264U8) від 16.01.2025 на загальну суму 51115,90 доларів США та не увійшла у рішення про коригування митної вартості товарів, що є предметом оскарження у даній справі (а.с.86)
Таким чином, загальною сумою митної декларації №25UA100430580457U5, якою розмитнювалася інша частина товару, та декларацією №UA100430/2025/580264 (24UA100430580264U8) від 16.01.2025, яка розглядається в межах даної справи, є 69828 доларів США, що повністю відповідає платіжним документам swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024.
Таким чином, суд не приймає до уваги зазначені доводи митного органу.
Щодо доводів відповідача про те, що, відповідно до наданих платіжних документів swift від 26.09.2024 та від 26.12.2024, оплата здійснюється за PROFORMA INVOICE від 24.09.2024 № GF9199 який не надано до митної декларації, та інвойсу від 22.10.2024 № 0163E, суд зазначає, що позивачем на електронну адресу митного органу було направлено лист про надання додаткових документів від 21.02.2025, до якого було долучено PROFORMA INVOICE від 24.09.2024 № GF9199 та СOMMERCIAL INVOICE від 22.10.2024 № 0163E. Вказані документи також було надано до суду (а.с.41, 52, 53, 55).
Щодо доводів відповідача про те, що для підтвердження витрат на транспортування товару декларантом надано Довідку про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01, які видані ФОП ОСОБА_1 та договір транспортного експедирування від 01.06.2024 № 01/06 між ПП «Артон» та ФОП ОСОБА_1 , проте згідно з даними зазначеними в автотранспортній накладній СМР від 13.01.2025 б/н перевізником товарів виступає інша особа «PE ZHURBA A.O.», суд зазначає таке.
Судом установлено, що між ФОП ОСОБА_1 (Експедитор) та ФОП ОСОБА_2 (Перевізник) було укладено договір транспортного експедирування та перевезення №1 від 22.09.2022 (а.с.45-46).
Відповідно до п.1 вказаного Договору Експедитор доручає і зобов'язується оплатити, а Перевізник зобов'язується виконати роботу за міжнародними і міжміським перевезенням вантажів автомобільним транспортом відповідно до умов цього Договору.
Договір транспортного експедирування та перевезення №1 від 22.09.2022 також було направлено на електронну адресу митного органу листом про надання додаткових документів від 21.02.2025 (а.с.41, 55).
Щодо доводів митного органу про те, що довідка про транспортні витрати від 14.01.2025 № 14/01, що підтверджує транспортні витрати, не може вважатися належним документом, оскільки він не є первинним документом у розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а згідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників митних декларації на підставі даних, не підтверджених первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності, суд зазначає, що у випадку, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічна правова позиція наведена в рішеннях Верховного суду у від 22 серпня 2019 р. у справі № 810/2784/18, від 31 січня 2018 р. у справі № 810/2839/17, від 21 листопада 2019 р. у справі № 804/9754/15, від 07 травня 2020 р. у справі № 400/2922/18, від 03 лютого 2021 р. у справі № 810/4441/16; від 13 січня 2022 р. справа № 520/11061/2020.
Отже, висновки митного органу про відсутність документів щодо підтвердження такої складової митної вартості товару як витрати на транспортування товару є безпідставними та неправомірними.
Разом з тим відповідач у відзиві вказав, що під час митного оформлення декларації спрацювали ризики згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів.
Суд зазначає, що застосування Митницею з причини спрацювання модуля АСАУР ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України суд вважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об'єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з'ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 520/10381/2020.
Суд зазначає, що відповідачем не спростовані у відзиві на позовну заяву доводи позивача, що митна декларація, подана позивачем, не може слугувати підставою для визначення митної вартості товару.
Рішення відповідача не відповідає принципу "належного урядування" щодо обов'язку державних органів діяти в належний і якомога послідовній спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення Європейського Суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "Рисовський проти України").
Пунктом 2 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30.10.1947 визначено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або з порівнюваними кількостями, або з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту. Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до підпункту Ь) цього пункту, оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 7 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю від 15.04.1994 якщо митної вартості імпортних товарів не може бути визначено згідно з положеннями статей 1-6 включно, митна вартість визначається з використанням обґрунтованих засобів, сумісних з принципами та загальними положеннями цієї Угоди й статті VIIГАТТ 1994 та на підставі даних, наявних у країні імпорту.
Відповідачем не наведено обставин та не надано належних доказів, що ставили б під сумнів дійсність заявленої вартості товару. Судом таких обставин також не встановлено.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.
З огляду на викладене, рішення про коригування митної вартості товарів №UA100430/2025/000002/1 від 16.01.2025, прийняте Київською митницею Державної митної служби України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Приватної фірми «Артон».
Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приватною фірмою "Артон" понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.01.2025 №1562 (а.с.84).
Отже, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов Приватної фірми "Артон" (проїзд Верещаківський, буд. 38-А, м. Харків, 61030, ЄДРПОУ 30359284) до Київської митниці Державної митної служби України (бульв. Гавела Вацлава, буд. 8А, м. Київ, 03124, ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100430/2025/000002/1 від 16.01.2025, прийняте Київською митницею Державної митної служби України.
Стягнути на користь Приватної фірми "Артон" за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН