Справа № 420/7527/25
12 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 213050039807 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, за період з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5);
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03.02.2025 р. та додані до неї матеріали, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.02.2025 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2025 р. № 213050039807 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з заявою від у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого Законом № 1058-IV. Рішення обґрунтоване тим, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності, робота в районах Крайньої Півночі в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, не зарахована до стажу в полуторному розмірі оскільки відсутні документи, про те що позивач мав право на пільги, встановлені ст.5 Указу Президії Верховної ради СРСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів крайньої Півночі, За наданими документами, страховий стаж склав 30 років 02 місяці 04 дні. За записами трудової книжки з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. працював на Мурманському траловому флоті. Оскільки трудова книжка не містить інформації про надання пільг та відсутній письмовий трудовий договір, підстав для зарахування періоду роботи з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. в полуторному розмірі немає. Позивач не згоден з таким рішенням відповідача, тому, звертається до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою від 17.03.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
26.03.2025 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач в позовній заяві просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати у пільговому обчисленні трудовий стаж ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі за період з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5). Разом з тим, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Оскільки трудова книжка не містить інформації про надання пільг та відсутній письмовий трудовий договір, підстав для зарахування періоду роботи з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. в полуторному розмірі немає. Враховуючи вищевикладене, оскаржуване у судовому порядку рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, є правомірним та таким, що прийнято відповідно до положень чинного законодавства України.
03.04.2025 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області за наданими документами, а саме: за записами трудової книжки встановлено, що ОСОБА_1 з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. працював на Мурманському траловому флоті. Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону, періоди роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширюються пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 р. № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Оскільки трудова книжка не містить інформації про надання пільг та відсутній письмовий трудовий договір, підстав для зарахування періоду роботи з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. в полуторному розмірі немає.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, 03.02.2025 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за рішенням якого від 15.01.2025 р. № 213050039807 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із недостатнім страховим стажем.
За наданими документами та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 30 років 02 місяці 04 дні. До страхового стажу позивача зараховано всі періоди роботи.
Згідно форми РС-право, періоди трудової діяльності позивача, зокрема, й з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. зараховано без застосування кратного коефіцієнта.
Листом від 19.02.2025 р. № 1441-951/С-02/8-2100/25 відповідач-2 повідомив позивача, що оскільки трудова книжка не містить інформації про надання пільг та відсутній письмовий трудовий договір, підстав для зарахування періоду роботи з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. в полуторному розмірі немає.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 04.11.1985 р. містить запис про спірний період трудової діяльності позивача: стр.2-3, період трудової діяльності з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. на посаді четвертого механіка на Мурманському траловому флоті.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком та не зарахування спірного періоду до страхового стажу в кратному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Приписами ч.ч.2, 3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивачу як особі, яка в 2024 році досягнув віку в 60 років для призначення пенсії, необхідно мати страховий стаж не менше 31 року.
Щодо правомірності не зарахування періоду трудової діяльності позивача з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. із застосуванням кратного коефіцієнта, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 р. № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 р. "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1, доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01.01.1991 р. на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. і від 26.09.1967 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 р. № 1029.
Відповідно до п.110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 р. № 590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Відповідно до пункту "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р. "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 р. № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р., а саме зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 р. № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 р. за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Згідно з п.п.1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 р. № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 р. "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р., з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967 р., надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин:
1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;
2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 р. та від 29.09.1967 р. та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 р. № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
При цьому основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є її трудова книжка. Також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема архівною довідкою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 266/258/16-а.
Крім того, у постановах від 15.01.2021 р. у справі № 348/2319/16-а, від 10.01.2019 у справі № 352/1612/15а та від 18.06.2020 р. у справі № 537/1415/17 Верховний Суд зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Відтак суд приходить до висновку про достатність одного із перерахованих документів, а не їх сукупності.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 04.11.1985 р. містить запис на стр.2-3 про спірний період трудової діяльності позивача з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. на посаді четвертого механіка на Мурманському траловому флоті.
Отже, позивач в період з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. працював в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, що підтверджується трудовою книжкою.
Разом з тим відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки (у частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи вже були предметом судового розгляду. При цьому суд зауважує, що відповідачами не заперечується той факт, що позивач працював в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, а доводи пенсійних органів мотивовані лише тим, що позивач не надав трудових договорів про періоди роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, для пільгового обчислення страхового стажу, що, однак, не може бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів, враховуючи відомості з трудової книжки позивача та додатково надані документи.
За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні означеного спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу із застосуванням кратного коефіцієнта, відповідач-1 діяв протиправно, а отже спірний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5).
Таким чином, відповідачем-1 під час прийняття рішення від 15.01.2025 р. № 213050039807, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач-1 допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 зарахувати спірний період в пільговому обчисленні та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 03.02.2025 р., суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 страховий стаж у пільговому обчисленні за період з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5) та повторно розглянути заяву позивача від 03.02.2025 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Щодо заяви представника позивача про стягнення на користь позивача з відповідача-1 судових витрат та витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 132 КАС визначено, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Артем'євою К.М. укладено договір про надання юридичних послуг від 12.03.2025 р. № 06.
Згідно з додатком № 1 до цього договору, сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару 5000 грн. за надання адвокатом правової допомоги, вказаної в договорі.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн., позивачем надано акт наданих послуг від 23.03.2025 р. №1, згідно гонорар за надання адвокатом правової допомоги за договором від 12.03.2025 р. № 06 становить 5000 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений представником позивача розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику учасників справи, об'єму наданих юридичних послуг.
Крім того, дана адміністративна справа є справою незначної складності, підготовка позовної заяви не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів.
Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
За приписами ч.1 ст.138 КАС України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження понесення позивачем витрат, пов'язаних із підготовкою справи до розгляду, представником позивача долучено квитанцією про сплату судового збору №5371-2409-0981-0829 від 13.03.2025 р., в якій зазначено про оплату банківського сервісного збору у розмірі 17,44 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 17,44 грн.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 968,96 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача-1 на його користь.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області (88000, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.Валентини Грицак, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Сербіна Ігоря Вікторовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) від 15.01.2025 р. № 213050039807 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.Валентини Грицак, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) страховий стаж у пільговому обчисленні за період з 04.11.1985 р. по 04.11.1988 р. у районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців (коефіцієнт 1,5) та повторно розглянути заяву позивача від 03.02.2025 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 20453063) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 17 (сімнадцять) грн. 44 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко