12 червня 2025 року м. Київ справа №320/1608/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (недоплачену суму одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у розмірі 90 473,40 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він проходив військову службу у Збройних Силах України та звільнений у запас наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05 січня 2018 року № 3.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08 лютого 2018 року № 32 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач вказує, що при звільненні з військової служби з ним не проведено повного розрахунку, зокрема, недоплачено суму одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
В подальшому, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 320/8722/22, відповідачем 27 грудня 2023 року виплачено позивачу недоплачену суму одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 48 097,98 грн.
Проте, як зазначено у позовній заяві, відповідачем не нараховано та не виплачено середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 90 473,40 грн за шестимісячний термін відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що відповідачем виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної грошової винагороди 27 грудня 2023 року на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/8722/22, тобто, як вказує представник відповідача, між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів, а тому, на його переконання, стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на те, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Копія ухвали суду разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до наданої суду копії Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2018 року № 32 ОСОБА_1 з 11 лютого 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 320/8722/22, Військовою частиною НОМЕР_1 27 грудня 2023 року нараховано та виплачено ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням вже виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 у розмірі 48 097,98 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по надходження по картці/рахунку позивача від 28 грудня 2023 року № 4HR1KVIFLQHOH63E.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Статтями 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, чинний з 19 липня 2022 року внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби з 11 лютого 2018 року, а виплату належної йому при звільненні недоплаченої суми одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в 48 097,98 грн проведено лише на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 320/8722/22 - 27 грудня 2023 року.
Суд вважає за необхідне наголосити, що у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частині першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції чинній з 19 липня 2022 року.
У зв'язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року по справі № 120/10686/22.
Зокрема, у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Верховний Суд зазначив, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведене в сукупності свідчить, що у зв'язку із звільненням позивача зі Військової частини НОМЕР_1 , у відповідача припинився обов'язок виплачувати позивачу починаючи з 11 лютого 2018 року грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні правовідносини публічної служби).
Враховуючи, що на дату звільнення позивача відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 320/8722/22, суд доходить висновку, про наявність підстав для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо не поширення статті 117 КЗпП України на спірні правовідносини є такими, що не можуть бути покладені в основу рішення у цій справі.
Суд також зазначає, що спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту «л» пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно із пунктом 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із абзацом 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховним Судом була сформована усталена практика, зокрема, у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 580/9003/23.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
В той же час, Верховний Суд у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 580/9003/23 та від 18 квітня 2024 року у справі № 380/4205/23, зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на відповідний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Із урахуванням вищевикладеного, спірний період з 12 лютого 2018 року (наступний день після дня звільнення) до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року по 27 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 580/9003/23, від 18 квітня 2024 року у справі № 380/4205/23.
Водночас, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також застосувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню розраховується за два періоди, а саме, з 12 лютого 2018 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 27 грудня 2023 року (але не більше як за шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року).
Судом встановлено, що днем звільнення позивача зі служби є 12 лютого 2018 року, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є грудень 2017 року (31 календарний день) та січень 2018 року (31 календарний день).
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії - розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року та копії довідки-розрахунку про нараховану індексацію грошового забезпечення, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 502,64 грн (грошове забезпечення за грудень 2017 року - 11 323,00 грн та індексація грошового забезпечення 4 258,75 грн + грошове забезпечення за січень 2018 року - 11 323,00 грн та індексація грошового забезпечення 4 258,75 грн= 31 163,50 грн/ 62 календарні дні).
Зважаючи, що позивачем заявлено вимогу щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за останні 6 місяців (180 календарних днів) відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, суд доходить висновку, що середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку, яке підлягає нарахуванню та виплаті позивачу відповідачем становить 90 474,68 грн (502,64 грн*180 календарних дні), а не 90 473,40 грн, як помилково вказав позивач у своїй позовній заяві.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, відповідно, про наявність правових підстав для їх задоволення.
Щодо клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до формування єдиної позиції Верховного Суду (справа № 440/6856/22), суд зазначає, що 08 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 440/6856/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123601658), відповідно підстав для зупинення провадження згідно пункту 5 частини другої статті 236 КАС України станом на день розгляду даної справи № 320/1608/24 по суті - не має.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-262, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 90 474,68 (дев'яносто тисяч чотириста сімдесят чотири гривні 68 копійок).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 понесені ним судові витрати, у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.