29 травня 2025 року справа №640/24360/21
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС України в м. Києві, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-184025-17 від 14.05.2019.
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки, ОСОБА_1 не має статус фізичної особи-підприємця та зазначає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/24360/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09 травня 2023 року від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/24360/21 на виконання Закону України № 2825-1X від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
09 травня 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Лиска І.Г.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду дану справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 26.11.2001. У інтегрованій картці Позивача за кодом платежу 71040000 обліковуються щоквартальні нарахування за період з IV кварталу 2018 по IV квартал 2020 року на загальну суму 21969,2 грн..
На підставі вказаних даних відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-184025-17 від 14.05.2019, в якій вказано суму заборгованості позивача по єдиному соціальному внеску в розмірі 5211,36 грн.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, судом встановлено наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві виставлено ОСОБА_1 вимогу про сплати боргу (недоїмки) №Ф-184025-17 від 14.05.2019 року, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 5211,36 грн.
Виставляючи спірну вимога податковий орган виходив з того, що згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ у Дніпровському районі) з 26.11.2001 року та знаходиться на загальній системі оподаткування.
Таким чином Позивач, на думку контролюючого органу, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон 2464), є платником та має сплачувати єдиний соціальний внесок.
В інтегрованій картці Позивача за кодом платежу 71040000 обліковуються щоквартальні нарахування за період з IV кварталу 2018 по IV квартал 2020 року на загальну суму 21969,2 грн.
Позивач, не погодившись з оскаржуваною вимогою звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Оскаржувана вимога ГУ ДПС у м. Києві №Ф-184025-17 від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) стосується сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Перелік платників єдиного внеску визначено ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого в з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не міститься відомостей про позивача, як про зареєстровану фізичну особу підприємця.
Позивач стверджує, що вона не відноситься до інших категорій платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених в згідно ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки не є роботодавцем, не використовує працю інших осіб, не є самозайнятою особою, не є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, не відноситься до інших категорій платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У відзиві на позовну заяву відповідачем таке твердження не спростоване, доказів віднесення позивача до інших категорій платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідачем не надано.
Позивач вказує у позовній заяві, що у 2001 році вона була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особи, отримала свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи, дата державної реєстрації 22.11.2001 запис у журналі обліку реєстраційних справ № 13938. Однак, фактично підприємницьку діяльність не здійснювала і після створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не надавала реєстраційну картку для внесення відомостей до ЄДР про себе, як фізичну особу - підприємця, і не була включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як фізична особа підприємець.
01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» № 755-IV, що регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» № 755-IV (в редакції від 15.05.2003 ) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» № 755-IV (в редакції від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
В аналогічній справі № 260/81/19, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, зазначається (п. 51 Постанови від 01.07.2020 ), що в даній категорії справ спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного соціального внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», і наявності у позивача обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок.
До предмета розгляду в цій категорії справ входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV в редакції від 15.05.2003, здійснювати право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» № 755-IV в редакції від 15.05.2003.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19 вважає, що суб'єктна ознака статусу фізичної особи підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного соціального внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу фізичної особи підприємця має значення для правильного вирішення справи рішення (п. 54).
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19 приходить до висновку (п. 63), що процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
Позивач стверджує, що після змін законодавства щодо створення та ведення ЄДР не надавав реєстраційну картку для внесення відомостей до ЄДР, не був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців як ФОП. В якості доказу Позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не міститься відомостей про позивача, як про зареєстровану фізичну особу підприємця. Доказів протилежного відповідач у відзиві на позовну заяву не надав.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19 вважає (п. 79), що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Таким чином, відсутність у позивача офіційного підтвердження статусу фізичної особи підприємця виключає можливість законного здійснення ним підприємницької діяльності та отримання доходів, а також виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
За таких обставин, обґрунтованим є твердження у позовній заяві про те, що позивач не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Посилання відповідача у відзиві та те, що позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 26.11.2001 згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» не є підставним, оскільки норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі на підставі інформаційної системи контролюючого органу, а не на підставі звітності позивача та без проведення документальної перевірки. Натомість саме під час проведення такої перевірки контролюючий орган може встановити, чи було отримано платником дохід від здійснення діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску. Аналогічну позицію зазначає Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 01.07.2020 по справі № 260/81/19 (п. 48).
Виходячи з наведеного, та з врахуванням також конкретних обставин даної справи і зібраних у цій справі доказів, лише дані інформаційної системи не доводять правомірність віднесення позивача до суб'єктів сплати єдиного соціального внеску, а облікові дані інформаційної системи контролюючого органу не можуть бути єдиною та достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Згідно з ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві №Ф-184025-17 від 14.05.2019.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору позивачем у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією наявною у матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-184025-17 від 14.05.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.