30 квітня 2025 року справа №320/9596/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби судової хорони про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Служби судової охорони, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Служби судової охорони, викладена в листі №30/01.30-02.2-317 від 03.02.2023 у проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період несення служби із 24.02.2022 до 31.10.2022 на виконання пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 №384;
-зобов'язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно за період із 24.02.2022 р. по 31.10.2022 р. в розмірі 245 357,14 грн;
???- стягнути зі Служби судової охорони на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022р. по 31.10.2022 р. в розмірі 245 357,14 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач з 24.02.2022р. по 31.10.2022р. за період несення служби Позивача протиправно не виплатив йому як співробітнику ОСОБА_2 щомісячну додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168. Позивач, зазначає про порушення його права на оплату праці, оскільки виплату такої винагороди не одержував.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у відповідача не було правових підстав для видачі позивачу наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Пояснює, що згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Відсутність таких призначень унеможливлює проведення нарахування та виплати зазначених коштів.
У відповіді на відзив Позивач підтримав усі свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до наказу Служби судової охорони від 18.10.2019 № 199 о/с з 18.10.2019 р. була прийнята на службу до Служби судової охорони та призначена на посаду заступника начальника організаційно-штатного відділу центрального органу управління Служби, Позивачу було присвоєне спеціальне звання "підполковник Служби судової охорони" та 18.10.2019 р. прийнято присягу співробітника Служби.
Відповідно до наказу Служби від 21.10.2022 № 926 о/с з 31.10.2022 р. Позивача було звільнено зі служби за підпунктом 4 пункту 2 розділу ХІІ Положення про проходження служби співробітниками Служби (у зв'язку зі скороченням штату або проведенням організаційних заходів) у запас Збройних Сил України.
У період з 18.10.2019 р. по 31.10.2022 р. ОСОБА_1 проходила службу у центральному органі управління Служби, мала спеціальне звання "підполковник Служби судової охорони", прийняла присягу співробітника Служби та, відповідно до пунктів 3, 9 розділу І Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 р. №1052/0/15-19 (зі змінами) перебувала у статусі співробітника Служби судової охорони.
При звільненні Позивачу не було виплачено додаткову винагороду з 24.02.2022 р. по 31.10.2022 р., передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", яка відноситься до складових грошового забезпечення співробітників Служби, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні.
23.01.2023 р. на адресу Служби судової охорони Позивачем було направлено звернення про виплату належної відповідно до Постанови № 168 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень у місяць за період з 24.02.2022 р. по 31.10.2022 р. на загальну суму 245357,14 грн., яке було зареєстроване за № Ш-17 від 24.01.2023 р..
За результатами розгляду звернення за підписом заступника Голови Служби судової охорони Павла Трясуна Позивачу було надано відповідь № 30/01.30-02.2-317 від 03.02.2023, у якій повідомлялось про те, що зважаючи на те, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022 рік та, відповідно, кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, виплата 4 додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24.02.2022 р. дотепер не проводилася.
Також у відповіді на звернення повідомлялось, що Службою ведеться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби зазначеної додаткової винагороди, а виплата додаткової винагороди співробітникам Служби відбудеться в найкоротший термін після надходження відповідних додаткових асигнувань до Служби.
Вважаючи протиправною відмову Служби судової охорони щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за період несення служби у розмірі 30000 гривень за кожен місяць, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 02.06.2016 ( далі Закон № 1402-VIII ) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою КМУ № 289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (далі по тексту - постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, указаною постановою №168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Не нарахування та не виплата Службою Судової Охорони позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).
Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Разом із цим зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць замість 30 000 гривень щомісячно не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом пропорційність із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.
Вказане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
Враховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22 відхилила посилання скаржника на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30 000 грн, пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30 000 на місяць, як зазначив суд першої інстанції, з тих підстав, що в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті згідно рішень судів.
Слід зазначити, що при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачу слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ № 168 (у редакції постанови КМУ № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги не є тотожним праву встановлювати розміри додаткових винагород.
Відповідно до частини 4 статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова служби за погодженням з ДСА України.
Згідно із частиною п'ятою цієї статті Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
За змістом частини шостої статті 161 Закону № 1402-VIII Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).
На підставі пункту 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).
Пунктом 4 Порядку № 396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність ТУ ССО у Закарпатській області щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168; зобов'язано ТУ ССО у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168, в розмірі 30000 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.
У цьому рішенні судом вказано про те, що воно є зразковим для справ, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є не нарахування та не виплата додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168; г) спір виник внаслідок не нарахування та не виплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168; ґ) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо не нарахування і не виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
З огляду на викладене вище, дана справа №320/9596/24 відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, тому правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції.
Враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22, враховуючи частину 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Служби судової охорони у проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період несення служби із 24.02.2022 до 31.10.2022 на виконання пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 №384 та зобов'язання Службу судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно за період із 24.02.2022 р. по 31.10.2022 р.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно за період із 24.02.2022 р. по 31.10.2022 р. в розмірі 245 357,14 грн, суд зазначає наступне.
При вирішенні спору суд обирає спосіб захисту, застосований Верховним Судом у зразковій справі № 260/3564/22. Тому позовні вимоги щодо зобов'язання стягнути кошти, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди.
Також не підлягає задоволенню вимога щодо стягнення з відповідача додаткової винагороди в розмірі 245 357,14 грн., оскільки визначення конкретної суми, яка підлягає перерахуванню позивачу після сплати необхідних податків та зборів, належить до компетенції відповідача (роботодавця). Позивачем же обраховано таку суму без урахування обов'язкових платежів до бюджету.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки суми додаткової винагороди входять до складу грошового забезпечення позивача, мали бути виплаченими при здійсненні остаточного розрахунку при звільненні, а первісно право на їх виплату порушено при виплаті грошового забезпечення, починаючи з лютого 2022 року.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Так, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Однак, частина четверта статті 3 КАС України встановлює виключення з вищенаведеного правила, зазначаючи, що закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Так, частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Оскільки у межах спірних правовідносин, тримісячний строк звернення до суду почав перебіг з наступного дня (01.07.2023) після закінчення дії карантину (30.06.2023), а з позовом позивач звернувся 13.07.2023, а тому тримісячний строк звернення до суду позивачем не був пропущений.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у прохальній частині позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов'язку виконання вимог даного рішення, у зв'язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні. Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Служби судової охорони у проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 , додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період несення служби із 24.02.2022 до 31.10.2022 на виконання пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 №384.
Зобов'язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно за період із 24.02.2022 р. по 31.10.2022 р.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.