ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" червня 2025 р. справа № 300/745/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Посуд" до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування картки відмови та рішення про коригування митної вартості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід - Посуд» (далі -позивач) в інтересах якого діє адвокат Шевченко К.Т. (далі - представник позивача) звернулося до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №UA206050/2023/000052/2 від 22.12.2023 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2023/00327 від 22.12.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення положень статті 57 Митного кодексу України, за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, обраний метод його визначення - основний (за ціною договору) щодо товарів, які імпортуються, здійснено визначення митної вартості товару за резервним методом. Як наслідок, відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2023/00327 від 22.12.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA206050/2023/000052/2 від 22.12.2023. Позивач не погоджується із оскаржуваними рішеннями та вказує, що у митного органу підстав для витребування у позивача додаткових документів не було, оскільки були відсутні розбіжності у поданих митному органу документах.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.02.2024 позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення її недоліків.
Позивач, 08.02.2024 виконав вимоги ухвали суду від 06.02.2024 про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.58-59).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.65-77), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що Івано-Франківська митниця не погодилася із заявленою декларантом митною вартістю товару та прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2023/00327 від 22.12.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA206050/2023/000052/2 від 22.12.2023, якими визначено митну вартість товарів за резервним методом. Так, відповідачем встановлено, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Вказує на те, що МК України зобов'язує декларанта або уповноважену ним особу, які заявляють митну вартість товару, подавати митним органам достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Таким чином, оскільки надані позивачем документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів та подані документи містять розбіжності, зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статті 54 МКУкраїни, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив,відповідно до змісту якої вказав на помилковості доводів відповідача у відзиві, які не спростовують неправомірності оскаржуваних рішень. Зазначено, що у поданому відзиві митний орган вказав нові зауваження, які не були зазначені в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів, що позбавило позивача можливості надати пояснення та додаткові документи при проведенні консультацій, а надані пояснення та додаткові документи після прийняття оскаржуваних рішень не взяті до увагивідповідачем(а.с.131-137).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
20.10.2022 між компанією BaranA.S. IBARANINC. (Turkey), Туреччина (Продавець) та ТОВ «Захід посуд», Україна (Покупець), укладено Контракт № 1 від 20.10.2022, згідно з підпунктом 1.1. якого Продавець продає господарські товари виготовлені на власних заводах і філіях, а Покупець робить замовлення, оплачує товар на умовах ЕХW-Анкара(Інкотермс 2010) (а.с.26-28).
Підпунктом 2.2 Контракту передбачено, що загальна вартість Договору становить не більше 500 000,00 доларів США.
Відповідно до підпункту 3.1. Контракту, ціна за товар, що поставляється за даним Контрактом, розуміється як ЕХW-Анкара (Інкотермс 2010).
Підпунктом 3.2 Контракту передбачено, що ціна товару встановлюється Продавцем з урахуванням кількості товару в упаковці, виду упаковки, кількості товару в майстер-картоні, формування завантаження палет (міксу) маркування, вантаження на транспорт.
Відповідно до підпункту 3.3. Контракту, оплата за товар здійснюється на умовах 30% передоплати та 70% на день завантаження машини, банківським переказом в Доларах США за реквізитами Продавця, зазначеними у цьому Контракті. Оплата здійснюється на підставі проформи-інвойсу або інвойсу на кожну партію товару. Сторони можуть змінити поставлені умови розрахунків шляхом укладення додаткової угоди.
Підпунктом 5.1. Контракту передбачено, що поставка товару за даним контрактом здійснюється на підставі замовлення наданого Покупцем, яке було підтверджене Постачальником.
Позивачем на виконання вимог Контракту№1 від 20.10.202211.12.2023 згідно рахунку-фактури (Інвойсу) №BRN2023000002544 від 11.12.2023придбано у Продавця товар, вартістю 5037,50 доларів США (а.с.14-15).
Для здійснення митного контролю та митного оформлення, уповноваженою особою декларанта було подано до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію №23UA206050015553U7, якою задекларовано для митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графах 31 митних декларацій (килимки придверні) (а.с.11-13).
Товар, що завозився на територію України, складався із двох позицій: товар 1 та товар 2 (графа 32 ВМД на 1 ст., 2 ст. та доповнення до товару 1 на 3 ст. ВМД).
У вказаній митній декларації декларант самостійно визначив митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, вказавши загальну вартість у митній декларації - 5037,50 доларів США.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що декларантом одночасно із митною декларацією №23UA206050015553U7надано відповідачу такі документи:
1. Рахунок-фактура (інвойс) BRN2022000002544 від 11.12.23 р. (з перекладом).
2. Автотранспортна накладна Б/Н від 13.12.2023 р.
3. Сертифікат про походження товару А 1341028 від 12.12.2023 р.
4. Рішення про визначення коду товару згідно УКТ ЗЕД № KT -UA206000- 0003-2023 від 10.01.2023 р.;
5. Банківський платіжний документ, що стосується товару №39 від 09.11.23 р.
6. Банківський платіжний документ, що стосується товару №45 від 08.12.23 р.
7. Рахунок-фактура про падання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору № 130 від 14.12.23 р.
8. Документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 155 від 14.12.23 р.
9. Прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 11.12.2023 р.
10. Зовнішньоекономічний договір (контракт) №1 від 20.10.22 р.
11. Лист про виробника № 45/12 від 16.12.2022 р.
12. Копія МД країни відправлення № 23341300ЕХ01005051 від 12.12.2023.
Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме:- якщо рахунок сплачено,- банківські платіжні документи; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару; а у разі відсутності таких документів,надати експертний висновок про вартість товару підготовлений спеціалізованою експертною організацією (а.с.31).
ТОВ «Захід Посуд» надало додаткові документи, а саме: платіжні інструкції про оплату товару №39 від 09.11.2023 та №45 від 08.12.2023 (подавався повторно); прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 11.12.2023 (подавався повторно); рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору № 130 від 14.12.2023 (подавався повторно); документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 155 від 14.12.2023 (подавався повторно); копія митної декларації країни відправлення № 23341300ЕХ01005051 від 12.12.2023(подавалася повторно); роздруківки сайтів, де продаються аналогічні товари для підтвердження їхньої орієнтовної ціни кінцевому споживачу; видаткові накладні.
За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці Державної митної служби України відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2023/00327 від 22.12.2023(а.с.9).
У зв'язку із вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оскаржуванерішення про коригування митної вартості №UA206050/2023/000052/2 від 22.12.2023, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом (а.с.10).
Згідно мотивувальної частини оскаржуваних рішень «Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій, третій статті 53 МКУ. Відповідно до п.1 ч. 4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів. Відповідно cт.53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості. Відповідно до вимог ч. 6cт. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно з cт.57 МКУ. Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Виявлено суперечність в поданих документах, а саме в довідці про транспортні витрати №155 від 14.12.2023 від м. Анкари до м. Стамбулу - відсутні дані про транспортні витрати, що передбачено умовами поставки згідно МД- EXWAnkara. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (cт. 59 МКУ) та методу 2б(cт.60 МКУ) з причини відсутності митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (cт. 62 МКУ) та методу 2г (cт.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ ІІІ.Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №1 слугувала МД від 07.11.2023 № UA500080/2023/010704. Визначена митна вартість - 3.52 дол.США/кг. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №2 слугувала МД від 22.11.2023 N UA10320/2023/39221. Визначена митна вартість - 5,98 доз США/кг.».
Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України № 4495-VІ від 13.03.2012 (далі, - МК України).
Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлено порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4, пункту 1 частини 6 статті 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 Митного кодексу України.
Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частиною 4 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідно до частини 5 статті 58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 МК України).
Частинами 1 та 2 статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
В силу положень частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4)виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 809/946/17.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
В даному випадку, підставою для коригування митної вартості товару є неподання декларантом документівзгідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині 2,3 ст.53 МК.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.10.2018 по справі №826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Як встановлено судом, декларантом в інтересах позивача були надані митному органу такі документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме:рахунок-фактура (інвойс) BRN2022000002544 від 11.12.23 (з перекладом); автотранспортна накладна Б/Н від 13.12.2023; Сертифікат про походження товару А 1341028 від 12.12.2023; рішення про визначення коду товару згідно УКТ ЗЕД № KT -UA206000-0003-2023 від 10.01.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №39 від 09.11.23; банківський платіжний документ, що стосується товару №45 від 08.12.23; рахунок-фактура про падання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №130 від 14.12.23; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №155 від 14.12.23; прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 11.12.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) №1 від 20.10.22; лист про виробника №45/12 від 16.12.2022; копія МД країни відправлення №23341300ЕХ01005051 від 12.12.2023, роздруківки сайтів, де продаються аналогічні товари для підтвердження їхньої орієнтовної ціни кінцевому споживачу; видаткові накладні.
Таким чином, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною Контракту № 1 від 20.10.2022, з урахуванням рахунку-фактури (інвойс) BRN2022000002544 від 11.12.2023.
Тобто, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України.
Водночас, суд звертає увагу, що митний орган тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Так, відповідач у спірному рішеннівказав про суперечність в поданих документах, а саме в довідці про транспортні витрати № 155 від 14.12.2023 від м. Анкари до м. Стамбулу - відсутні дані про транспортні витрати, що передбачено умовами поставки згідно МД- EXWAnkara.При цьому, такі зауваження не були зазначені під час митних консультацій, а вказуються відповідачем тільки в оскаржуваному рішенні.
На переконання суду, такі дії відповідача позбавили ТОВ «Захід Посуд» надати додаткові документи та/або пояснення для спростування таких розбіжностей.
Крім того, суд зазначає про те, що чинним законодавством не передбачено, що документи, які надаються перевізниками та які підтверджують транспортні витрати, мають містити розмір тарифної ставки на перевезення за 1 кілометр маршруту. Натомість, подана довідка містить дані про початкову точку маршруту перевезення, що відповідає іншим даним та вартість перевезення від цієї точки до пункту пропуску на кордоні України, що в повній мірі дає можливість врахувати такі витрати при розрахунку митної вартості (а.с.42).
Більше того, разом із відповіддю на відзив стороною позивача надано ряд документів, що підтверджують оплату та спосіб надання транспортно-експедиторських послуг у міжнародному сполученні, зокрема, Договір №02/08/19-1 про надання транспортно-експедиторських послуг у міжнародному сполученні від 02.08.2019, (а.с.143-145), довідку ТзОВ «Тантумлогістик» №155 від 14.12.2023 про транспортні витрати за маршрутом Анкара-Стамбул-Івано-Франківськ (а.с.42).
Також, у матеріалах справи міститься довідка ТзОВ «Тантумлогістик» №156 від 14.12.2023 про те, що у довідці №155 від 14.12.2023 та в рахунку №130 від 14.12.2023 були допущені помилки, а саме: невірно вказано маршрут автомобіля з держ. номер. НОМЕР_1 / СЕ1431 ХF Стамбул (Туреччина) - м. Івано-Франківськ (Україна); маршрут транспортно-експедиційних витрат Стамбул (Туреччина) - до пункту переходу Порубне, та помилково вказано Izmir в транспортно-експедиційних витратах. Водночас у довідці зазначено про те, що слід уважати правильним маршрутом автомобіля з держ. номер. НОМЕР_1 / СЕ1431 ХFАнкара-Стамбул (Туреччина) - м. Івано-Франківськ (Україна) та в транспортно-експедиційні витрати Анкара (Туреччина) - м/п Порубне(а.с.41).
Такі довідки листом від 10.01.2024 № 09/01 направленні відповідачу, про те останнім не взяті до уваги, що підтверджується листом Івано-Франківської митниці від 16.01.2024.
Про жодніінші суперечності у документах відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Щодо зазначення у відзиві інших зауважень щодо поставленого товару, то суд звертає увагу, що такі підстави не були поставлені в основу спірного рішення, а тільки зазначені суду в межах розгляду даної справ. Відтак, суд критично ставиться до таких міркувань та відхиляє їх.
Таким чином, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню, суд вважає, що коригування митної вартості імпортованого товару відповідачем проведено без врахування документів, що стосуються оціненого товару та які підтверджують його вартість, а також містять реквізити, необхідні для ідентифікації.
Як уже встановив суд, подані декларантом до митного оформлення документи узгоджуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а також відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), і не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
При цьому, відповідач не надав суду доказу, який би спростував зміст поданих декларантом позивача документів, у тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів Туреччини інформації про не відчуження позивачу товару - килимки придверні.
При цьому на переконання суду, у відповідача була можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого товару, оскільки в наданих декларантом позивача документах містяться відомості про продавця та його адресу.
При вирішенні спору суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Із встановлених при розгляді справи обставин суд констатує, що уповноваженою особою декларантом (позивачем) подано усі документи згідно з переліком (частина 2 статті 53 МК України) та у поданих документах наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товару та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за такий товар.
З урахуванням наведеного, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується. Оцінюючи подані декларантом документи в сукупності відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України.
Щодо доводів відповідача на підтвердження правомірності коригування митної вартості, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина 2 статті 64 МКУ).
Як встановлено з графи 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення вказав, що митну вартість товару визначено згідно статті 64 МК України - резервний метод, митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Відповідно до статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
- ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
- системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
- ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
- вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
- ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
- мінімальної митної вартості;
- довільної чи фіктивної вартості.
У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Крім того, суд зазначає, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого статтею 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування другорядних методів можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування основного.
Суд звертає увагу на суперечливість висновків відповідача у спірному рішенні. Так, відповідач робить висновок про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, після чого посилається на джерело інформації для коригування митної вартості, а саме щодо товару№ 1 слугувала МД від 07.11.2023 №UA500080/2023/010704. Визначена митна вартість - 3.52 дол. США/кг. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №2 слугувала МД від 22.11.2023 №UA10320/2023/39221. Визначена митна вартість - 5,98 дол.США/кг.» (як на такі, що стосуються, на думку відповідача, ідентичного і подібного товару).
Із змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, судом встановлено те, що товар був розмитнений відповідно до додаткової одиниці виміру під кодом « 55», що зазначається в графі 25 оскаржуваного рішення про коригування. Вказаний код, відповідно до Класифікатора одиниць вимірювання та обліку, що використовуються у процесі оформлення митних декларацій (Наказ Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011), означає «м2».
Так, відповідно до графи 20 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, товар 1 розмитнювався за кодом УКТ ЗЕД 5705003000, а товар 2 за кодом 3918109000. Згідно діючого Митного тарифу України, для товарів з такими кодами додатковою одиницею виміру є «м2».
Проте, як видно із оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, для коригування митної вартості товару №1 визначена митна вартість - 3,52 дол.США/кг, а для коригування митної вартості товару №2 визначена вартість - 5,98 дол.США/кг.
Тобто, ТОВ «Захід Посуд» ввозив товар, що мав власну ціну за одиницю, відповідно до контракту та інвойсу, враховуючи його якісні характеристики. В той же час, Івано-Франківська митниця скоригувала митну вартість всьому товару, прив'язавши її до ваги, в той час коли навіть за умов обґрунтованості таких дій, Митний тариф України та Класифікатор встановив додаткову одиницю виміру у «м2».
Відтак, в цій частині оскаржуване рішення про коригування митної вартості також єнеобґрунтованим.
Крім того, відповідно до графи 30 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, вартість за одиницю вказана для товару 1 - 18,9395 доларів США, а для товару 2 - 28,1060 доларів США.
Враховуючи такі неточності оскаржуваного рішення, можна зробити висновок про те, що розмір скоригованої вартості для товару 1 (18,9395 доларів США) та товару 2 (28.1060 доларів США) відрізняється від вартості ввезених товарів згідно ВМД, на які посилається відповідач в оскаржуваному рішенні про коригування як на джерела інформації.
Крім того, у митних деклараціях№UA408020/2024/51799 від 18.10.2024 та №UA500500/2024/36181 від 23.10.2024, які зазначені відповідачем у спірних рішеннях як джерело інформації для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару, а також у поданих ТзОВ «ЗахідПосуд» митній декларації наявна відмінність в умовах поставки, у вазі товару та у методі розмитнення, виробника товару, його призначення та розмірів, що робить товари не ідентичними та не аналогічними.
Суд зазначає, що відповідач не довів, що вказані у МД від 07.11.2023 №UA500080/2023/010704 та у МД від 22.11.2023 №UA10320/2023/39221 товари є подібним (аналогічним) імпортованому позивачем товару та чи оформлявся за таких ж обставин.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що цифровий рівень митної вартості імпортованого товару, що є нижчим від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їхні дані піддаються обчисленню та підтверджують вартість товару.
Так, відповідач надав матеріали на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, однак матеріалів, які би доводили повну тотожність або максимальну подібність товару, та які були використані при прийнятті оскаржуваних рішень, суду не надано, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2018 у справі № 815/228/17 наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильності її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Крім того, відповідач не обґрунтував, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.
Суд враховує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд дійшов висновку, що картка відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2023/00327 від 22.12.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA206050/2023/000052/2 від 22.12.2023 є протиправними та такими, що підлягають до скасування.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із платіжних інструкцій№1775 від 25.01.2024та №1831 від 08.02.2024 підтвердив сплату судового збору у розмірі7572,35 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України сплачений судовий збір у розмірі 7572,35 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.09.2022 по справі №1.380.2019.00243.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України». У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2019 (справа №810/1502/18), від 30.04.2020 (справа №826/4466/18), від 29.01.2021 (справа №808/1436/18).
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано копії таких документів: акту приймання-передачі послуг від 05.03.2025 до договору про надання правничої допомоги від 26.12.2023, договору про надання правничої допомоги від 26.12.2023; платіжної інструкції №1693 від 02.01.2024 про сплату послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 26.12.2023, ордера №1049804 від25.01.2024.
Відповідно змісту акту приймання-передачі послугвід 05.03.2025 до договору про надання правничої допомоги від 26.12.2023, адвокат надав, а клієнт прийняв послуги, зокрема: аналіз проблеми, консультація клієнта, узгодження правової позиції, вивчення та правовий аналіз доказів по справі, вивчення та правовий аналіз судової практики в подібних спорах з митними органами; підготовка адміністративного позову та додатків до нього згідно з вимогами ст. 94, 160 КАС України, аналіз відзиву на позов, підготовка відповіді на відзив, написання заяви про усунення недоліків, заяви про долучення доказів про понесені судові витрати.
З врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п'ятою статті 134 КАС, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10 000,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи, а також із наданим адвокатом обсягом послуг та відповідає критерію реальності таких витрат.
Таким чином, з урахуванням положень частин 3, 5 статті 134, частини 9 статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 7500,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2023/00327 від 22.12.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA206050/2023/000052/2 від 22.12.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (ідентифікаційний код юридичної особи 43971364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Посуд" (ідентифікаційний код юридичної особи 41865336) сплачений судовий збір у розмірі 7572 (сім тисяч п'ятсот сімдесят дві) гривні 35 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (ідентифікаційний код юридичної особи 43971364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Посуд" (ідентифікаційний код юридичної особи 41865336) витрати на правову допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Посуд" (ідентифікаційний код юридичної особи 41865336), адреса: вул. Чорновола, 157, м. Івано-Франківськ, 76005;
відповідач -Івано-Франківська митниця Державної митної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи 43971364), адреса: вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.