Справа №591/670/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/132/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - особисте зобов'язання
29 травня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 23 січня 2025 року, якою на підозрюваного ОСОБА_7 покладено обов'язок прибувати за кожною вимогою до слідчого судді, суду, прокурора або слідчого,
У кримінальному провадженні №62024170040002696 від 13 листопада 2024 року, досудове розслідування якого здійснюється Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В рамках вказаного кримінального провадження, до слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми звернувся старший слідчий в ОВС з клопотанням щодо застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначенням розміру застави. Своє клопотання слідчий вмотивував обґрунтованістю підозри, повідомленої ОСОБА_7 та наявністю ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким, шляхом застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, неможливо.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 23 січня 2025 року, у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
Зобов'язано підозрюваного ОСОБА_7 прибувати за кожною вимогою до слідчого судді, суду, прокурора або слідчого.
Не погодившись з таким судовим рішенням, прокурора у кримінальному провадженні звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказану ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри слідчим суддею встановлена та підтверджена, і в цій частині постановлені судове рішення не оскаржується. Проте, в оскаржуваній ухвалі зазначено, що слідчим та прокурором не доведено в достатній мірі існування ризиків, про які йде мова у клопотанні, з урахуванням обставин справи, даних про особу підозрюваного, перебігу розслідування. Разом з тим, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У свою чергу, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обгрунтовується тим, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи невідворотність покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років за вчинений ним тяжкий злочин, може ухилятись від органів досудового розслідування та суду, про що свідчить тривалий період його відсутності у військовій частині НОМЕР_1 без поважних причин з 25 вересня 2024 року по 22 січня 2025 року, хоча він мав реальну можливість повідомити компетентні органи про своє місце перебування та повернутися до військової служби. При цьому, в оскаржуваній ухвалі міститься посилання слідчого судді на те, що підозрюваний є несудимою особою, має позитивну репутацію характеристику за місцем несення служби та має постійне місце проживания, тривалий час проходить військову службу, приймав участь в бойових діях, що не спростовано стороною обвинувачення, сам з'явився по виклику органу досудового розслідування, в розшук не оголошувався та не був затриманий. Однак, обставина участі у бойових діях взята слідчим суддею зі слів самого підозрюваного ОСОБА_7 та не підтверджуєте будь-якими наданими стороною захисту доказами та матеріали кримінального провадження, а вказівка слідчого судді на обов'язок обвинувачення спростовувати слова підозрюваного про його участь в бойових діях, взагалі не передбачена вимогами КПК України та суперечить загальній засаді кримінального провадження, передбаченій ст. 22 КПК України. Що стосується самостійної явки ОСОБА_7 по виклику до органу досудового розслідування, то це сталося ще до повідомлення йому про підозру, тобто коли він ще не усвідомлював невідворотність покарання за вчинення інкримінованого йому злочину. Крім того, у розшук ОСОБА_7 дійсно не оголошувався, оскільки повідомлення про підозру останньому було вручене 22 січня 2025 року, а на наступний день відбувся розгляд клопотання слідчого, тому, підстав для оголошення його у розшук за такий короткий період не було.
Що стосується ризику, який передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, то він існує у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 може впливати на свідків з метою схилити їх у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показань чи взагалі надання будь-показань, при тому, що вказані особи не допитані судом. При цьому, є незрозумілим яким чином перебування письмових доказів по кримінальному провадженню у розпорядженні по місцю служби підозрюваного, на що посилався слідчий суддя при невстановлені вказаного ризику, може зумовлювати відсутність у ОСОБА_7 об'єктивної можливості впливати на свідків у кримінальному провадженні.
Що стосується ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то при його обґрунтуванні слідчий посилався на той факт, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем військової служби по мобілізації, тому у разі не застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється та уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що унеможливить виконання ним покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні та порушить принципи, визначені ст. 2 КПК України та розумні строки досудового розслідування. При цьому, тривале і стійке небажання виконувати обов'язки військової служби ОСОБА_7 свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов'язаних з виконанням обов'язків по службі, зокрема реальної можливості вчинення непокори та відмови від виконання наказів командирів та начальників, в тому числі, в бойовій обстановці, ухилення від виконання обов'язків військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підробки документів чи іншого обману. Водночас, щодо спростування наявності даного ризику, слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі взагалі нічого не зазначено і обґрунтування відсутності такого ризику взагалі не наведено.
Таким чином, як вказує прокурор, незастосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має наслідком вищезазначені ризики і у даному випадку, встановлений ухвалою слідчого судді обов'язок останнього прибувати за кожною вимогою до слідчого судді, суду, прокурора або слідчого не забезпечить виконання ним покладених процесуальних обов'язків.
Апеляційний розгляд поданої апеляційної прокурор просив проводити у письмовому провадженні, окремо зазначаючи, що апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити.
З врахуванням такої позиції прокурора, захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , також подав заяву про здійснення апеляційного розгляду даного кримінального провадження у їх відсутність.
Враховуючи наявність вказаних заяв, а також, що про дату час і місце учасники кримінального провадження повідомлені належним чином, керуючись ч.4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні провести у без їх участі, а тому, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Так, відповідно до ст.ст.177,178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
На думку колегії суддів при вирішенні питання щодо застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу, слідчим суддею вищезазначені вимоги Закону дотримані в повному обсязі.
Так, з матеріалів, які надійшли до апеляційного суду вбачається, що Четвертим СВ (з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62024170040002696 від 13 листопада 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за фактом відсутності в умовах воєнного стану на службі без поважних причин військовослужбовця ОСОБА_7 , якому 22 січня 2025 року було повідомлено підозру за вказаною статтею
В рамках даного кримінального провадження до слідчого судді звернувся старший слідчий в ОВС Четвертого СВ (з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, з клопотанням щодо застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави, яке вмотивовано обґрунтованістю повідомленої останньому підозри, а наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та тим, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, розглядаючи вказане клопотання, слідчим суддею було встановлено, що його доводами та доданими доказами підтверджується обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри.
Однак, слідчий суддя визнав недоведеним існування ризиків, на які вказував слідчий у клопотанні, з огляду на те, що в основу цього фактично покладається лише суворість покарання, яке загрожує підозрюваному, при цьому, ОСОБА_7 є не судимою особою, має постійне місце проживання, тривалий час проходить військову службу, приймав участь в бойових діях, має позитивну репутацію та характеристику за місцем несення служби.
Крім того, слідчим суддею було враховано і те, що прокурор підтвердив, що ОСОБА_7 сам з'явився по виклику до органу досудового розслідування, в розшук не оголошувався впродовж тривалого часу розслідування та не був затриманий, що свідчить, як було вірно зазначено, про відсутність ризиків ухилення від слідства та суду та продовження неправомірної поведінки, а також доводить можливість застосування до підозрюваного більш м'якого заходу.
Також, слідчим суддею було враховано і те, що ризик впливу на учасників провадження спростовується тим, що фактично всі докази стосовно злочину, за яким ОСОБА_7 повідомлено про підозру, перебувають в розпорядженні органів по місцю служби підозрюваного, що зумовлює відсутність у нього об'єктивної можливості перешкоджати провадженню та впливати на учасників.
Саме за наявності вищезазначених обставин, слідчий суддя і дійшов до висновку про доцільність застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, а саме, особистого зобов'язання, з покладенням на нього відповідних обов'язків.
З таким висновком слідчого судді погоджується у колегія суддів та ставити під сумнів його законність та обґрунтованість підстав не вбачає.
При цьому, правильність такого висновку доводами апеляційної скарги жодним чином не спростовано, оскільки в апеляційній скарзі прокурором не доведено порушення підозрюваним застосованого запобіжного заходу, необхідність застосування до нього запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, та що для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та дієвості цього провадження виключно такий запобіжний захід є необхідним.
Крім того, колегія суддів зауважує, що за наявної інформації, обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 вже спрямовано до суду, а тому, питання застосування до останнього більш суворого запобіжного заходу під час досудового розслідування, вже є неактуальним.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею було постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстав для його скасування встановлено не було, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 23 січня 2025 року, якою зобов'язано підозрюваного ОСОБА_7 прибувати за кожною вимогою до слідчого судді, суду, прокурора або слідчого, залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4