номер провадження справи 4/18/25
02.06.2025 Справа № 908/342/25
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Акціонерного товариства “МОТОР СІЧ», (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15), представник позивача адвокат Василенко Олександр Васильович, ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Приватного акціонерного товариства “ПРОМЗАПАЛ», (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 36)
про стягнення 1 491 852,41 грн.
Господарський суд Запорізької області у складі судді Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
учасники справи:
від позивача - Василенко О.В., на підставі ордеру серія АР № 1221985 від 27.12.2024
від відповідача - Каганович О.І., на підставі ордеру серія АР № 1090595 від 05.05.2025
10.02.2025 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. №б/н від 27.12.2024 (вх. № 376/08-07/25 від 10.02.2025) Акціонерного товариства “МОТОР СІЧ», м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства “ПРОМЗАПАЛ», м. Запоріжжя про стягнення 1 491 852,41 грн. заборгованості за договором № 10139/20-К (ФЕУ) від 01.12.2020, в тому числі 1 103 839,12 грн. основного боргу за виконані роботи, 78 256,88 грн. 3 % річних та 309 756,41 грн. інфляційних втрат.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 справу № 908/342/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.03.2025, після усунення позивачем недоліків, які зумовили залишення позову без руху, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/342/25 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/18/25, підготовче засідання призначено на 03.04.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 відкладено підготовче засідання на 23.04.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.04.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/342/25 та призначено справу до розгляду по суті на 05.05.2025.
05.05.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 21.05.2025.
Ухвалою від 21.05.2025 судове засідання відкладено на 02.06.2025.
В судовому засіданні 02.06.2025 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та повідомив, що докази понесення судових витрат та відповідна заява будуть надані після оголошення рішення суду.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором №10139/20-К(ФЕУ) від 01.12.2020 щодо оплати виготовленої позивачем та поставленої продукції у визначений договором строк. За твердженням позивача, станом на момент звернення із позовом за узгодженими сторонами специфікаціями № 12 від 11.03.2021, № 23 від 17.06.2021, № 23-А від 10.08.2021, 29-Б від 20.01.2022 та № 2 від 19.04.2023 заборгованість за Договором становить 1 103 839,12 грн., що є підставою для стягнення заборгованості та нарахованих за порушення зобов'язання 3% річних та інфляційних втрат у судовому порядку. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 509, 525,526, 611, 626, 629, 638, 639 ЦК України та ст.ст. 173, 179, 193, 222 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 49 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Відповідач у наданих суду 25.03.2025 запереченнях на позовну заяву (вх. № 6592/08-08/25 від 25.03.2025), які фактично є відзивом на позовну заяву в розумінні ст. 165 ГПК України і прийняті судом до розгляду, обставини укладання договору № 10139/20-К(ФЕУ) від 01.12.2020 та його виконання підтвердив. Заперечення проти заявлених позовних вимог стосуються того, що позивачем не підтверджено отримання від відповідача заявок на проведення робіт та відсутністю попередньої оплати, як то передбачено умовами Договору. На думку відповідача, позивач надавав послуги без отримання оплати, чим нав'язував відповідачу виконання не взятих на себе зобов'язань. Також, за твердженням відповідача, позивачем порушено позовну давність по заявленим сумам за рахунками № 282к від 17.03.2021, № 968к від 10.08.2021, № 1176к від 22.09.2021. Щодо рахунків № 164к від 22.02.2022, № 143к від 03.05.2023 відповідач зазначив, що вказані рахунки виставлені поза межами дії договору. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Позивач у наданій 02.04.2025 відповіді на заперечення відповідача доводи відповідача визнав необґрунтованими. Щодо спливу позовної давності позивач вказав на викладену у позовній заяві позиції щодо продовження позовної давності у відповідності до приписів п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Також позивач відзначив, що відповідач не заперечує та не спростовує факт отримання ним продукції за договором № 10139/20-К від 01.12.2020, а чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору.
Відповідач заперечень на відповідь позивача не надав.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Публічним акціонерним товариством «МОТОР СІЧ» (Виконавець, позивач у справі) Приватним акціонерним товариством «ПРОМЗАПАЛ» (Замовник, відповідач у справі) 01.12.2020 укладений договір №10139/20-К (ФЕУ) (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов'язується виконати за заявкою Замовника наступні роботи, а Замовник зобов'язується прийняти та сплатити їх на умовах цього Договору:
- виготовлення литих заготовок із сталевих або кольорових давальницьких матеріалів Замовника;
- механічна обробка деталей, заготовок, вузлів тощо на обладнанні Виконавця, піскоструминна обробка деталей та вузлів;
- гальванопокриття;
- всі інші види робіт у межах виробничих можливостей Виконавця з дотриманням взаємних інтересів Сторін.
Згідно із п. 1.3 Договору роботи, що виконує Виконавець за окремими заявками Замовника, оформлюються специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору. У специфікаціях вказується найменування робіт, ціна, вартість робіт, за необхідності умови передачі давальницького матеріалу, термін дії ціни та інші істотні умови.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ціна за договором встановлюється у національній валюті України - гривні та вказується у специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору.
Відповідно до п. 2.4 Договору розрахунки за поставку продукції здійснюються шляхом 100% попередньої оплати шляхом прямого банківського переказу коштів на рахунок Виконавця протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення рахунку Виконавцем Замовнику. Рахунок на оплату може бути надісланий Замовнику шляхом електронного або факсимільного зв'язку.
Пунктом 2.7 Договору сторони узгодили, що у разі відмови Замовника від виконання робіт та відмови здійснити оплату Замовник зобов'язаний компенсувати Виконавцю завдані збитки за виготовлення та зберігання продукції.
Відповідно до п. 6.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання кожної із сторін взятих на себе договірних зобов'язань, вина сторона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом п. 8.1 Договору визначено строк дії договору - по 31.12.2021.
Специфікацією № 12 від 11.03.2020 до Договору сторонами узгоджено виконання позивачем робіт: Механічна обробка лопаток 4004031 для турбогенераторної установки ТГ-16м на загальну суму 354 240,00 грн. з ПДВ.
17.03.2021 позивачем виставлений відповідачу рахунок №282к на загальну суму 177 120 ,00 грн. з ПДВ.
18.03.2021 Відповідач листом № 94 звернувся до позивача з проханням поетапної оплати рахунку №282к від 17.03.2021 за наступним графіком: оплата суми 127 120,00 грн. з ПДВ - 17.03.2021, оплата суми 50 000,00 грн. з ПДВ - до 30.04.2021, що позивач погоджено.
Відвантаження продукції по Специфікацією № 12 підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №0483058/905 від 19.03.2021, відповідно до якої позивачем передано відповідачу продукція - лопатки 4004031 для турбогенераторної установки ТГ-16М у кількості 360 штук на загальну суму 177 120,00 грн. з ПДВ.
Відповідачем рахунок №282к від 17.03.2021 оплачено частково, заборгованість становить 31 575,32 грн.
Специфікацією № 23 від 17.06.2021 до Договору, сторонами узгоджено виконання позивачем робіт: виготовити відливки для турбогенераторної установки ТГ-16М кришки компресора (4001103) на загальну суму 600 000,00 грн. з ПДВ.
10.08.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунок №968к на загальну суму 90 000,00 грн. з ПДВ.
10.08.2021 відповідач листом №259 звернувся до позивача з проханням поетапної оплати рахунку №968к від 10.08.2021 за наступним графіком: оплата 30 000,00 грн. - 10.08.2021, оплата 60 000,00 грн. - до 15.10.2021, що позивачем погоджено.
Відвантаження продукції за Специфікацією № 23 підтверджується накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей №0483883/2750 від 10.08.2021 та №0483888/2976 від 31.08.2021, відповідно до яких позивачем було передано відповідачу продукцію - кришки компресора (4001103) для турбогенераторної установки ТГ-16М у кількості 3 шт. на загальну суму 90 000,00 грн. з ПДВ.
Відповідачем рахунок №968к від 10.08.2021 оплачено частково, сума боргу за цим рахунком складає 55 000,00 грн.
Специфікацією № 23-А від 10.08.2021 до Договору сторонами обумовлено здійснення позивачем робіт: виготовлення відливок для турбогенераторної установки ТГ-16М кришки компресора (4001103) на загальну суму 550 800,00 грн. з ПДВ.
22.09.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунок №1176к на суму 125 995,00 грн. з ПДВ.
24.09.2021 відповідач листом №284 звернувся до позивача з проханням поетапної оплати рахунку №1176к від 22.09.2021 за наступним графіком: 32 400,00 грн. - до 15.11.2021, 93 595,00 грн. - до 15.12.2021, що позивачем погоджено.
Відвантаження продукції за Специфікацією № 23-А підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №0483895/3296 від 22.09.2021, відповідно до якої позивачем було передано відповідачу продукцію - кришка компресора (4001103) на суму 27 000,00 грн. без ПДВ та корпус компресора (4001086) на суму 77 995,83 грн. без ПДВ, всього на загальну суму 125 995,00 грн. з ПДВ.
Відповідачем рахунок №1176к від 22.09.2021 не оплачений, сума боргу за цим рахунком становить 125 995,00 грн.
Специфікацією № 29-Б від 20.01.2022 до Договору сторонами узгоджено здійснення позивачем робіт: виготовлення відливки для турбогенераторної установки ТГ-16М корпус компресора (4001086) у кількості на загальну суму 632 502,00 грн. з ПДВ.
22.02.2022 позивачем виставлено відповідачу рахунок №164к на загальну суму 632 502,00 грн. з ПДВ.
Листом № 36 від 16.03.2022 відповідач звернувся до позивача з проханням відвантаження відливки для турбогенераторної установки ТГ-16М корпусу компресора (4001086) у кількості 10 штук та поетапної оплати рахунку №164к від 22.02.2022 за наступним графіком: 111 618,00 грн. - 24.02.2022, 111 618,00 грн. - до 09.04.2022 та 148 824,00 грн. - до 31.05.2022, що погоджено.
Відвантаження продукції за Специфікацією № 29-Б підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №0519704/528 від 17.03.2022, відповідно до якої позивачем передано відповідачу продукцію - відливки для турбогенераторної установки ТГ-І6М корпус компресора (4001086) у кількості 10 штук на загальну суму 372 060,00 грн.
Відповідачем рахунок №164к від 22.02.2022 не оплачений, сума боргу складає 372 060,00 грн.
Специфікацією № 2 від 19.04.2023 до Договору сторонами узгоджено виконання позивачем робіт: виготовлення сплаву ЛЖ1И-ВИ (1100 кг) на загальну суму 519 208,80 грн. з ПДВ.
03.05.2023 позивачем виставлено відповідачу рахунок №143к на загальну суму 519 208,80 грн. з ПДВ.
Відвантаження продукції по Специфікацією № 2 підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №0536057/744 від 03.05.2023, відповідно до якої позивачем передано відповідачу продукцію - сплав ЛЖ1И-ВИ у загальній кількості 1100 кг на загальну суму 519 208,80 грн. з ПДВ.
Відповідачем рахунок №143к від 03.05.2023 не сплачений, заборгованість за цим рахунком складає 519 208,80 грн.
Позивачем на адресу відповідача 30.07.2024 направлено претензію №1828/СПЗ від 25.07.2024 з вимогою оплати основного боргу у сумі 1 103 839,12 грн., що підтверджується списком згрупованих відправлень, фіскальним чеком та описом вкладення від 30.07.2024.
За твердженням позивача, загальна сума боргу відповідача перед позивачем за Договором станом на дату подання позовної заяви складає 1 103 839,12 грн.
Доказів надання відповідачем відповіді на претензію суду не надано.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виготовленої та переданої йому продукції у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За своєю правовою природою договір № 10139/20-К (ФЕУ) є змішаним договором та містить елементи договорів надання послуг та поставки, оскільки даний договір породжує зобов'язання сторін, що підпорядковуються різним інститутам цивільного права.
За правилами ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За визначенням ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тобто, з аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що предметом договору послуг є дія, що приносить користь та вчинюється для задоволення будь-чиїх потреб в процесі здійснення певної діяльності, а предметом договору поставки є кінцевий результат - предмет матеріального світу, на який замовник набуває речові права.
Таким чином, за предметом договору № 10139/20-К (ФЕУ) кінцевою метою є як певний результат - поставка замовленої продукції, так і виготовлення цієї продукції.
Обставини справи свідчать, що позивачем на виконання умов Договору на замовлення відповідача виготовлено та поставлено відповідачу продукцію, яка відповідачем прийнята без зауважень.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строк оплати визначено п. 2.4 Договору - 100% попередня оплата протягом десяти днів з дня виставлення Виконавцем рахунку.
Згідно із ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Позивачем виготовлення та поставка продукції здійснювалась без попередньої оплати (достроково), що не суперечить чинному законодавству.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати повної вартості виготовленої та поставленої позивачем продукції у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором за отриману продукцію в сумі 1 103 839,12 грн.
Факт виготовлення та поставки позивачем продукції, а також сума заборгованості відповідачем не заперечувались.
Заперечення відповідача стосовно пропуску позовної давності за заявленими позивачем сумами за рахунками № 282к від 17.03.2021, № 968к від 10.08.2021, № 1176к від 22.09.2021 суд визнав необґрунтованими.
Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Спірні правовідносини виникли в період з квітня по жовтень 2021 року, за наведеними вище рахунками кінцевий строк оплати припадає на 01.04.2021, 25.08.2021, 05.10.2021.
Суд враховує, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане, тому обчислення позовної давності слід здійснювати з 02.04.2021, з 26.08.2021, 06.10.2021, відповідно, сплив позовної давності за спірними рахунками припадає на 02.04.2024, на 26.08.2024, на 06.10.2024.
Позивач звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 10.02.2025.
Наслідки спливу позовної давності регламентовані нормами ст. 267 Цивільного кодексу України. Так, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто, сплив позовної давності не припиняє право на пред'явлення позову, а припиняє право на його задоволення, виключає можливість здійснити в примусовому порядку саме порушене суб'єктивне право.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 по 03.04.2020 на території України встановлено карантин. В подальшому термін його дії неодноразово продовжувався та тривав до 28.06.2023. Запровадження карантинних заходів обумовило внесення змін до норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ (набрав чинності з 02.04.2020) Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Початок карантину, у зв'язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби, на території України датується 12.03.2020, отже, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, штрафних та компенсаційних санкцій припадає на період з 02.04.2020 по 28.06.2023, відповідно, строк позовної давності за такими вимогами не вважається пропущеним та продовжується на строк дії зазначеного карантину.
Крім того, у відповідності до Закону України від 15.03.22 № 2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120), внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків давності.
Згідно п. 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжено відповідними Указами Президента України та діє в період прийняття процесуального рішення по цій справі.
Таким чином, підстави вважати пропущеною позовну давність за вимогами позивача про стягнення з відповідача заборгованості за рахунками за рахунками № 282к від 17.03.2021, № 968к від 10.08.2021, № 1176к від 22.09.2021 відсутні.
Відносно зауваження відповідача, що рахунки № 164к від 22.02.2022 та № 143к від 03.05.2023 виставлені поза межами дії договору суд зазначає, що Специфікації № 29-Б від 20.01.2022 та № 2 від 19.04.2023, якими передбачено виготовлення та поставку відповідної продукції, підписано відповідачем без зауважень. Отже, виготовлення та поставку продукції, наведеної у цих рахунках, в межах договору № 10139/20-К (ФЕУ) від 01.12.2020 відповідачем узгоджено.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем вартості виготовленої та поставленої позивачем продукції у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 103 839,12 грн. основного боргу заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
Крім зазначеної вимоги про стягнення основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 78 256,88 грн. 3 % річних та 309 756,41 грн. інфляційних втрат.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивачем розрахунок 3% річних здійснено за загальний період з 19.03.2021 по 27.12.2024 на залишок заборгованості у відповідному періоді.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що за заявлений позивачем період до стягнення підлягає 78 090,94 грн. 3% річних. В решті вимоги про стягнення 165,94 грн. 3% річних суд відмовляє через необґрунтованість.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Позивачем розрахунок інфляційних втрат здійснено за загальний період з 01.04.2022 по 30.11.2024 на залишок заборгованості у відповідному періоді з інфляційною складовою на початок періоду.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що за вказаний період сума інфляційних втрат складає 306 769,51 грн. В решті вимоги про стягнення 2 986,90 грн. інфляційних втрат суд відмовляє через необґрунтованість.
При цьому судом враховано висновки Верховного Суду, вкладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 23.01.2024 у справі № 910/9745/22 щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Так, вирішуючи спір у частині позовних вимог ТОВ "ГК ""Нафтогаз Трейдинг" про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій не врахували того, що розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу, збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування «інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі № 921/475/22, від 15.11.2023 у справі № 921/489/22 та від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляційної складової на початок періоду, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов'язковими до врахування судом першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення “поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Позивач частково надав докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов'язання щодо оплати повної вартості виготовленої та поставленої позивачем продукції у визначений договором строк, або підстав для звільнення його від такого зобов'язання та відповідальності за допущене порушення, не надав.
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву, враховані судом при прийнятті рішення у даній справі.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з відповідача 1 103 839,12 грн. основного боргу, 306 769,51 грн. інфляційних втрат та 78 090,94 грн. 3% річних. В іншій частині позову (165,94 грн. 3% річних та 2 986,90 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 22 330,50 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 11-15, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства “МОТОР СІЧ», м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства “ПРОМЗАПАЛ», м. Запоріжжя задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ПРОМЗАПАЛ», (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 36; ідентифікаційний код юридичної особи 22116176) на користь Акціонерного товариства “МОТОР СІЧ», (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15; ідентифікаційний код юридичної особи 14307794) 1 103 839 (один мільйон сто три тисячі вісімсот тридцять дев'ять) грн. 12 коп. основного боргу, 306 769 (триста шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 51 коп. інфляційних втрат та 78 090 (сімдесят вісім тисяч дев'яносто) грн. 94 коп. 3% річних та 22 330 (двадцять дві тисячі триста тридцять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “12» червня 2025 року.
Суддя Н.Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.